Постанова

від 18.10.2011 по справі 3/152

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2011                                                                                           № 3/152

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Яковлева  М.Л.

суддів:             

при секретарі:            

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 18.10.2011 року по справі № 3/152  (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги приватного акціонерного товариства «Хозімпекс», м. Київ та відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції міста Києва, м. Київ  на рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України  10.08.2011 року) по справі № 3/152  (суддя – Сівакова В.В.)

за позовом    товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-трейд», м. Київ

до                   1. Відділу Державної виконавчої служби Дніпровського

                      районного управління юстиції в м. Києві, м. Київ

                      2. приватного акціонерного товариства «Хозімпекс», м. Київ  

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів товариства з обмеженою відповідальністю «УСК Мега Сервіс», м. Київ

про                 виключення майна відповідно до товарної накладної № 7 від

                      29.12.2010 року та № 7 від 31.12.2010 року з акту опису й арешту

                      майна та звільнення з-під арешту

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва в порядку позовного провадження звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-трейд», м. Київ до відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві, м. Київ  та приватного акціонерного товариства «Хозімпекс», м. Київ за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів товариства з обмеженою відповідальністю «УСК Мега Сервіс», м. Київ про виключення майна відповідно до товарної накладної № 7 від 29.12.2010 року та № 7 від 31.12.2010 року з акту опису й арешту майна серії АВ № 412643 та звільнення з-під арешту; а також про зобов’язання відповідачів та третьої особи не чинити перешкоди в отриманні зазначеного майна.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.08.2011 року (підписаного 11.08.2011 року) позовні вимоги задоволені частково: вирішено виключити майно відповідно до товарної накладної № 7 від 29.12.2009 року постачальник ТОВ «Євро-трейд» одержувач ТОВ «УСК Мега-сервіс» умова продажу відповідальне зберігання з акту опису й арешту майна серії АВ № 412643 та звільнити з-під арешту; в решті в задоволені позовних вимог відмовити  .

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач 2, приватне акціонерне товариство «Хозімпекс», м. Київ  звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва і прийняти нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

При оскарженні рішення місцевого суду апелянт зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права та неповно з’ясовано обставини справи. Зокрема, скаржник зазначає, що місцевий господарський не врахував ухвали господарського суду міста Києва по справі № 35/404 від 02.03.2011 року, якою скаргу боржника (третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору) в порядку ст. 121-2 ГПК України залишено без задоволення, а відтак  ухвала є преюдиціальною. До того ж, скаржник зазначає про недоліки та розбіжності договору відповідального зберігання від 29.12.2009 року.

До того ж, до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення місцевого суду звернувся, відповідач 1, відділ Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції міста Києва, м. Київ, який просить скасувати рішення господарського суду міста Києва і прийняти нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Доводи апеляційної скарги відповідача 1 повністю співпадають з доводами відповідача 2, а саме скаржник зазначає, що місцевий господарський не врахував ухвали господарського суду міста Києва по справі № 35/404 від 02.03.2011 року, якою скаргу боржника (третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору) в порядку ст. 121-2 ГПК України залишено без задоволення, а відтак  ухвала є преюдиціальною; до того ж, скаржник зазначає про недоліки та розбіжності договору відповідального зберігання від 29.12.2009 року.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2011 року по справі № 3/152 апеляційні скарги приватного акціонерного товариства «Хозімпекс», м. Київ та відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві, м. Київ  було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 18.10.2011 року. Разом з тим, ухвалою апеляційного суду від 01.09.2011 року розгляд апеляційної скарги приватного акціонерного товариства «Хозімпекс», м. Київ  по справі № 3/152 та розгляд апеляційної скарги відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві, м. Київ  об’єднано в одне апеляційне провадження, оскільки оскаржується один і той самий процесуальний документ.

Представники відповідачів першого та другого та третьої особи в судове засідання не з’явилися, причини неявки не повідомили, про час та місце перегляду рішення повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення (в матеріалах справи).

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечує з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Врахувавши думку представника позивача та наявність всіх необхідних для перегляду матеріалів справи, колегія суддів апеляційного суду прийняла рішення про здійснення розгляду апеляційної скарги за відсутністю представників відповідачів та третьої особи.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, виступ представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги приватного акціонерного товариства «Хозімпекс», м. Київ та відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві, м. Київ задоволенню не підлягаю, а рішення господарського  суду міста Києва від 04.08.2011 року по справі №  3/152 – слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу  України (далі по тексту ГПК), в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 101 ГПК України регламентовано, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.10.2010 року на виконання рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2010 року у справі № 35/404 виданий наказ про стягнення з третьої особи на користь відповідача-2 (ПАТ Фірми «Хозімпекс») заборгованості та судових витрат в загальному розмірі 268 981,91 грн.

22.10.2010 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання наказу суду № 35/404 від 12.10.2010 року, боржнику встановлено строк для добровільного виконання рішення суду до 28.10.2010 року.

01.11.2010 року виходом державного виконавця за адресою м. Київ, вул. Бутлерова, 6 (склад № 15/2) складено акт опису й арешту майна боржника серії АА № 412643 (зроблено з оригіналу серія АА № 068629 та додаток до акту серії АА № 042982).

Позивач, звертаючись до місцевого суду з позовом вказує на те, що до переліку описаного й арештованого згідно акту від 01.11.2010 року майна входить товар, який належить позивачеві та був переданий третій особі на зберігання.

Стаття 58 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент проведення опису та арешту майна) передбачає, що майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 55 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем (далі - зберігачеві), під розписку в акті опису.

Статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів , а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, 29.12.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Євро-трейд» (позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «УСК Мега-Сервіс» (третя особа) було укладено договір відповідального зберігання (далі – договір).

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України  договором   є   домовленість  двох або  більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір  є  двостороннім,  якщо  правами  та   обов’язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 6 Цивільного Кодексу регламентовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з   урахуванням   вимог  цього  Кодексу,  інших актів  цивільного законодавства,  звичаїв  ділового  обороту,  вимог  розумності  та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Стаття 936 Цивільного кодексу передбачає, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до п. 1.1. договору позивач передає, а третя особа приймає на відповідальне безоплатне зберігання  майно (матеріали, товар) згідно накладним для відповідного зберігання.

Частина 4 ст. 946 ЦК України встановлює, що установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

За умовами пунктів 1.2. та 1.3. договору позивач передає майно третій особі згідно товарної накладної, яка є невід’ємною частиною даного договору. Майно вважається переданим на відповідальне зберігання в момент підписання товарної накладної представниками сторін. В товарній накладній № 7 від 29.12.2009 року міститься перелік індивідуально-визначеного майна, яке відповідно до умов договору передається на відповідальне зберігання. Більш того, Закон не забороняє при визначенні майна, яке буде передаватися на зберігання, конкретизувати останнє посиланням на інші документи.

Так, в матеріалах справи наявні товарні накладні :

- № 7 від 29.12.2009 згідно якої вбачається, що позивач передав, а третя особа прийняла на відповідальне зберігання товар загальною вартістю 1 392 382,51 грн. Зазначена накладна підписана з боку ТОВ «Євро-трейд» ОСОБА_1 та скріплена печаткою ТОВ «Євро-трейд» ( т. 1 а.с. 20-52).

- № 7 від 31.12.2010, з якої вбачається, що позивач передав, а третя особа прийняла на відповідальне зберігання товар загальною вартістю 1 392 382,51 грн. Проте зазначена накладна підписана з боку ТОВ «Євро-трейд» ліквідатором ОСОБА_2 та скріплена печаткою останньої як фізичною особою – підприємцем (т. 1 а.с. 53-85).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується апеляційним господарським судом, накладні за змістом переліку найменування товару, його кількості, ціни та загальної вартості є ідентичними.

Відповідно до п. 1.4. договору вартість майна переданого на зберігання відповідає вартості товару отриманого за всіма товарними накладними.

Статті 938 та 943 Цивільного кодексу України встановлюють, що зберігач зобов’язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання та виконувати свої обов’язки за договором зберігання особисто.

Пунктом. 1.5. договору строк зберігання встановлено до 31.12.2010 року.

Так, як зазначають в апеляційній скарзі відповідачі, в договорі щодо дати закінчення дії договору є розбіжності, однак зазначені розбіжності  є не інше як помилка. Тим більше, що відповідачами не подано доказів визнання внаслідок цього договору недійсним, нечинним або незаконним, навпаки дія договору підтверджується позивачем.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.04.2010 року господарським судом міста Києва по справі № 28/125-б винесено постанову про визнання банкрутом  товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-трейд» (м. Київ, вул. І.Кудрі, 20-А, кв. 52, код ЄДРПОУ 31111791), припинено процедуру розпорядження майном, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого – ОСОБА_2.

Відповідно до п. 7.2. договору передбачено, що в разі якщо жодна із сторін не виявить про свій намір розірвати або змінити договір за 30 днів до його закінчення даний договір вважається продовженим.

За умовами п. 1.3. договору третя особа зобов’язана повернути майно позивачу за першою вимогою.

Сторонами доказів того, що однією із сторін договору було виявлено бажання про його розірвання не подано, як і не подано доказів того, що позивач вимагав повернути переданий на зберігання товар.

Більше того, 31.12.2010 року між позивачем в особі ліквідатора ОСОБА_2 та третьою особою укладено додаткову угоду № 1, за умовами якої, договір відповідального зберігання від 29.12.2009 року продовжено (пролонговано) до 31.12.2012 року.

З акту опису й арешту майна від 01.11.2010 року не вбачається,  що боржник – третя особа надала державному виконавцю інформацію про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, рахунки банківських та фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі або у інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

До того ж, з акту опису й арешту майна від 01.11.2010 року не вбачається, що боржник – третя особа, який був присутній при описі майна та складанні даного акту, про що свідчить підпис директора підприємства на ньому, при вчиненні зазначених дій повідомляв державному виконавцю та присутнім особам відомості про те, що майно, що описувалось належить третім особам, також в аті не зазначено про надання будь-яких документів на підтвердження цього.

Однак, як вбачається із письмового пояснення одного із понятих, що був присутнім при описі та арешті майна третьої особи ОСОБА_3, державний виконавець відмовилася прийняти запропоновані директором третьої особи копії документів (т.  2 а.с. 99).

Згідно п. 5.1.4. Інструкції «Про проведення виконавчих дій» стягнення може бути звернено на майно боржника, яке належить йому на праві приватної власності.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що саме недбала поведінка третьої особи під час складення акту опису й арешту майна від 01.11.2010 року призвела до включення товару, що належить позивачу, до акту.

Разом з тим, третя особа матеріалами справи доводить, що на балансі останнього  відсутнє майно (активи) на суму 1 392 382,51 грн., в підтвердження чого надає фінансові звіти за період з грудня 2008 року по березень 2011 року (т. 2 а.с.100-118).

А позивач, в свою чергу, надав видаткові накладні, що підтверджують придбання товару відповідно до накладної № 7 від 29.12.2009 року у інших осіб (т. 2 а.с. 67-78).

Відповідно до п. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент звернення з даним позовом до суду) передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду підтримує висновок місцевого господарського суду, що власником майна, яке описано та на яке накладено арешт державним виконавцем являється позивач по справі, а тому позовні вимоги  про виключення майна відповідно до товарної накладної № 7 від 29.12.2009 року з акту опису й арешту майна та звільнення з-під арешту обґрунтовані і  підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимоги про виключення майна відповідно до товарної накладної № 7 від 31.12.2010 року з акту опису й арешту майна та звільнення з-під арешту, колегія апеляційного суду вважає, що в цій частині місцевим господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні, оскільки перелік майна, який продубльовано у накладній від 31.12.2010 року вже знаходився під арештом, а тому переданий не міг бути.

До того ж, надання відповідачами преюдиціального значення ухвалі господарського суду міста Києва від 02.03.2011 року по справі № 35/404, яка була винесена в порядку ст. 121-2 ГПК України є помилковим, оскільки в межах розгляду скарги на дії ДВС не досліджувалося питання власності майна, яке включено в акт опису та арешту майна, а лише аналізувалися дії державного виконавця та їх послідовність.

До того ж, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог щодо зобов‘язання відповідачів та третю особу не чинити перешкод позивачу в отриманні майна з підстав необґрунтованості.

Доводи апеляційних скарг першого та другого відповідачів внаслідок їх необґрунтованості та безпідставності не приймаються до уваги колегією апеляційного суду.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14  «Про судове рішення у цивільній справі»,  рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційні скарги приватного акціонерного товариства «Хозімпекс», м. Київ та відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві, задоволенню не підлягають,  а рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2011 року у справі № 3/152  –  слід залишити без змін.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Хозімпекс», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2011 року у справі  №  3/152   залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу та відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві, м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2011 року у справі  №  3/152   залишити без задоволення.

3.  Рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2011 року у справі                      № 3/152 залишити без змін.

4.  Матеріали справи № 3/152  повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили  з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

21.10.11 (відправлено)