Рішення

від 01.03.2011 по справі 5569-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

5569-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

01.03.2011Справа №5002-15/5569-2010

За позовом Міністерства оборони Російської Федерації (119160, Російська Федерація,                 м. Москва, вул. Знаменка, 19; 99050, м. Севастополь, вул. Луначарського, 35)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Південмістконтракт» (98300,  АР Крим, м. Керч, вул. Ворошилова, 5, кв. 14; ЄДРПОУ 36951779)

Про стягнення 582 693,56 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – не з'явився

Від відповідача – не з'явився

Обставини справи: Міністерство оборони Російської Федерації звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південмістконтракт», у якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 582 693,56 грн., з яких: 254 000,00 грн. неустойка за невиконання умов державного контракту №Прод-10/296к/1230-110 від 07.06.2010, 256 295,11 грн. неустойка та 81 398,45 грн. збитки за невиконання умов державного контракту №Прод-10/155к/1162-91 від 23.04.2010, також, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати.

Позивач явку свого представника до судового засідання не забезпечив, надіслав  до суду телеграму з проханням відкласти розгляд справи.

Судом не вбачається підстав для відкладення розгляду справи у зв'язку закінченням строку розгляду даної справи передбаченого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач явку свого представника до судового засідання жодного разу не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, письмового відзиву на позовну заяву суду не представив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

23.04.2010 між Міністерством оборони Російської Федерації (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південмістконтракт» (Постачальник) укладено державний контракт №Прод-10/155к/1162-91 (далі – Контракт №1, а.с.12-21).

Згідно пункту 2.1 Контракту №1, Постачальник зобов'язується в обумовлений контрактом термін поставити вантажоодержувачам товар, придбаний виключно з ціллю організації харчування особового складу флоту, а саме – олія соняшникова рафінована дезодорована, відповідна вимогам стандартів та іншої нормативної документації, вказаній в специфікації, та (або) вимогам Замовника, з гарантійними строками гідності, по опису, ціні, в асортименті, кількості та на умовах, визначених сторонами в контракті, специфікації (Додаток №1 до контракту), технічному завданні (Додаток №2 до контракту) та рознарядці (Додаток №3 до контракту), які є невід'ємною частиною контракту.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 Контракту №1, ціна контракту складає                 1 025 200,00 грн. і є твердою та не може змінюватися в ході виконання контракту.

Пунктом 7.1 Контракту №1 передбачено, що у випадку, якщо Постачальник не поставив товар у строк та кількості встановлені даним контрактом, Постачальник виплачує замовнику штраф у розмірі 50% від вартості товару за кожен факт порушення Постачальником строків поставки.

Згідно пункту 9.1 Контракту №1, даний контракт набирає чинності з моменту його підписання та діє до 30.06.2010.

Відповідно до Додатку №1 Специфікація до Контракту №1, відповідач зобов'язався поставити позивачу 88 тон олії соняшникової рафінованої дезодорованої на суму 1 025 200,00 грн. (а.с.22).

Згідно Додатку №3 Рознарядка до Контракту №1, відповідач зобов'язався поставити позивачу 88 тон олії соняшникової рафінованої дезодорованої в травні 2010 року 44 тони та в червні 2010 року 44 тони (а.с.23).

За період з 19.05.2010 по 27.05.2010 відповідач поставив, а позивач прийняв            44 000,84 кг. олії соняшникової рафінованої дезодорованої на загальну суму 512 609,79 грн., що підтверджується актами прийому-передачі:

·          № 478 від 19.05.2010 у кількості 20 240,00 кг. на суму 235 796,00 грн.;

·          № 503 від 21.05.2010 у кількості 4 595,40 кг. на суму 53 536,41 грн.;

·          № 521 від 27.05.2010 у кількості 19 165,44 кг. на суму 223 277,38 грн.(а.с.24, 27, 29).

Позивач оплатив вартість поставленого товару у повному обсязі на загальну суму 512 609,79 грн., що підтверджується платіжними дорученнями:

·          № 228 від 21.05.2010 на суму 235 796,00 грн.;

·          № 241 від 28.05.2010 на суму 53 536,41 грн.;

·          № 260 від 08.06.2010 на суму 223 277,38 грн. (а.с.32-34).

Листом від 28.06.2010 відповідач повідомив позивача про неможливість виконання державного контракту №Прод-10/155к/1162-91 від 23.04.2010 (а.с.69).

Також, 07.06.2010 між Міністерством оборони Російської Федерації (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південмістконтракт» (Постачальник) укладено державний контракт №Прод-10/296к/1230-110 (далі – Контракт №2, а.с.35-38).

Згідно пункту 2.1 Контракту №2, Постачальник зобов'язується в обумовлений контрактом термін поставити вантажоодержувачам товар, придбаний виключно з ціллю організації харчування особового складу флоту, а саме – молоко цільне згущене з цукром, відповідне вимогам стандартів та іншої нормативної документації, вказаній в специфікації, та (або) вимогам Замовника, з гарантійними строками гідності, по опису, ціні, в асортименті, кількості та на умовах, визначених сторонами в контракті, специфікації (Додаток №1 до контракту), технічному завданні (Додаток №2 до контракту) та рознарядці (Додаток №3 до контракту), які є невід'ємною частиною контракту.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 Контракту №2, ціна контракту складає 490 000,00 грн. і є твердою та не може змінюватися в ході виконання контракту.

Пунктом 4.1 Контракту №2 передбачено, що якість та безпека товару повинні бути забезпечені Постачальником за допомогою виконання вимог нормативно-технічної документації, регламентуючої умови виробництва, зберігання та перевозки товару, а також стандартів та іншої нормативної документації та вимог Замовника.

Пунктом 7.1 Контракту №2 передбачено, що у випадку, якщо Постачальник не поставив товар у строк та кількості встановлені даним контрактом, Постачальник виплачує замовнику штраф у розмірі 50% від вартості товару за кожен факт порушення Постачальником строків поставки.

Згідно пункту 9.1 Контракту №2, даний контракт набирає чинності з моменту його підписання та діє до 11.07.2010.

Відповідно до Додатку №1 Специфікація до Контракту №2, відповідач зобов'язався поставити позивачу 20 тон молока цільного згущеного з цукром на суму 490 000,00 грн. (а.с.39).

Згідно Додатку №3 Рознарядка до Контракту №2, відповідач зобов'язався поставити позивачу 20 тон молока цільного згущеного з цукром з 07.06.2010 по 11.06.2010 (а.с.39).

11.06.2010 відповідач поставив, а позивач прийняв 20 000,00 кг. молока цільного згущеного з цукром на суму 490 000,00 грн., що підтверджується актом прийому-передачі №608 від 11.06.2010 (а.с.40).

Актом №5073 від 11.06.2010 відібрано проби молока цільного згущеного з цукром для аналізів (випробовувань) форми 55 (а.с.41).

Протоколами лабораторних досліджень №638, №639, №640, №641, №642, №643 від 17.06.2010 зроблено висновок: партія молока цільного згущеного з цукром 20 000,00 кг по перевіреним показникам не відповідає вимогам ДСТУ 4274:2003 по органолептичним (смак) показникам (а.с.42-47).

Згідно висновку акту комісії №11 від 18.06.2010 про фактичну якість отриманої продукції, молоко цільне згущене з цукром 8,5% жирності у кількості 20 000,00 кг. Підлягає поверненню Постачальнику як невідповідне вимогам ДСТУ 4274:2003 по органолептичним (смак) показникам (а.с.48).а

Відповідно до наряду Продовольчої служби ЧФ РФ №5349 від 22.06.2010, позивач здав, а відповідач прийняв неприйняте молоко згущене з цукром (а.с.115).

Листом від 23.06.2010 відповідач повідомив позивача про неможливість виконання державного контракту №Прод-10/296к/1230-110  від 07.06.2010 (а.с.68).

09.07.2010 позивач звернувся до відповідача з претензією №21 на суму 501 295,11 грн., з яких: 254 000,00 грн. неустойка за невиконання умов державного контракту №Прод-10/296к/1230-110 від 07.06.2010, 256 295,11 грн. неустойка за невиконання умов державного контракту №Прод-10/155к/1162-91 від 23.04.2010 (а.с.70-71).

Неналежне виконання відповідачем зобов'язань державних контрактів                     №Прод-10/296к/1230-110 від 07.06.2010 та №Прод-10/155к/1162-91 від 23.04.2010 призвело                    до нарахування позивачем неустойки у розмірі 501 295,11 грн. (254 000,00 грн. та              256 295,11 грн.), що й стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У матеріалах справи наявний витяг з ЄДРПОУ на Товариство з обмеженою відповідальністю «Південмістконтракт» (ЄДРПОУ 36951779) у якому зазначено, що 25.08.2010 внесено рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи.

Відповідно до запитів господарського суду АР Крим надійшла довідка Головного управління статистики в АР Крим, відповідно до якої, станом на 04.02.2011, у ЄДРПОУ значиться юридична особа – Товариство з обмеженою відповідальністю «Південмістконтракт» (ЄДРПОУ 36951779).

Матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем державних контрактів №Прод-10/296к/1230-110 від 07.06.2010 та №Прод-10/155к/1162-91 від 23.04.2010.

Приписами пункту 6 статті 231 ГК України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Пунктами 7.1 Контрактів передбачено, що у випадку, якщо Постачальник не поставив товар у строк та кількості встановлені даним контрактом, Постачальник виплачує замовнику штраф у розмірі 50% від вартості товару за кожен факт порушення Постачальником строків поставки.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».  

Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Таким чином, заявлена позивачем сума неустойки у розмірі 501 295,11 грн., з яких: 254 000,00 грн. неустойка за невиконання умов державного контракту №Прод-10/296к/1230-110 від 07.06.2010, 256 295,11 грн. неустойка за невиконання умов державного контракту №Прод-10/155к/1162-91 від 23.04.2010 підтверджується матеріалами справи та визнана судом обґрунтованою.

Доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом, сторонами не надано, в той час, як відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Судом встановлено, що порушення відповідачем зобов'язань по державним контрактам №Прод-10/296к/1230-110 від 07.06.2010 та №Прод-10/155к/1162-91 від 23.04.2010 не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

За таких обставин, суд вважає доцільним зменшити розмір неустойки на 90% та стягнути з відповідача 50 129,51 грн. неустойки.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 81 398,45 грн. збитків за невиконання умов державного контракту №Прод-10/155к/1162-91 від 23.04.2010.

Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними діями, рішеннями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади або місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Приписи статті 1166 Цивільного кодексу України передбачають загальні підстави деліктної відповідальності за завдану майнову шкоду, наявність яких необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди. Такими підставами є: протиправність дій особи, збитки (майнова шкода, якої зазнала потерпіла сторона), причинно-наслідковий зв'язок між діями та наслідками (а саме, збитками), вина особи, яка вчинила правопорушення.

В той же час, суд звертає увагу на те, що за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків (шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Під збитками розуміються витрати, зроблені  управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи,  які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів  тощо), понесені   стороною,  яка  зазнала  збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона,  яка зазнала   збитків, мала  право  розраховувати  у  разі  належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна   компенсація   моральної   шкоди   у   випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник.

Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок. За відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв'язок між саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

Згідно з пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 №6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 Цивільного кодексу  України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, крім випадків, передбачених статтею 456 Цивільного кодексу України.

В Роз'ясненнях №02-5/215 від 01.04.1994 «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» Вищий арбітражний суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

Виходячи з цього, позивач повинен довести суду факт спричинення та розмір шкоди, заподіяної відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Як вбачається з матеріалів справи заявлена сума у розмірі 81 398,45 грн. за своєю правовою природою та в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України не є збитками.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт сричинення та розмір збитків,  заподіяних відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та спричиненням збитків а також факт самого правопорушення.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала збитків, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 3 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків доказується кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків.

Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

Таким чином, всупереч вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, позивач не представив суду безперечних доказів заподіяння відповідачем збитків у розмірі 81 398,45 грн., не довів протиправності дій відповідача та причинного зв'язку між цими діями та спричиненими збитками, через що у суду відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського  процесуального кодексу України.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно пункту 6.3 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №02-5/78 від 04.03.1998, з наступними змінами та доповненнями, у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 82-85  Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В|розв'язав|:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південмістконтракт» (98300,  АР Крим, м. Керч, вул. Ворошилова, 5, кв. 14; ЄДРПОУ 36951779) на користь Міністерства оборони Російської Федерації (119160, Російська Федерація, м. Москва, вул. Знаменка, 19; 99050, м. Севастополь, вул. Луначарського, 35; р/р 26000023020433 в. ВАТ ВТБ Банк, м. Київ, МФО321767, ЄДРПОУ 07928610) 50 129,51 грн. неустойки, 5012,95 грн. державного мита та 203,03 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.

4.          Наказ видати після|потім| набрання судовим рішенням|розв'язання,вирішення,розв'язування|  законної сили.

Рішення оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 03.03.2011.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.