Рішення

від 03.11.2011 по справі 4240-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

4240-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

03.11.2011Справа №5002-32/4240-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим  у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом –  Приватного підприємства «Хімстандарт» (83005, м. Донецьк, вул. Пухова, 3А, ідентифікаційний код 34304506).

До  відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримполістирол» (95492, АР Крим, м. Сімферополь, смт. Аграрне, вул. Спортивна, 5, ідентифікаційний код 35941398).

Про стягнення 6 538,93 грн.

За участю представників:

Від позивача – не з'явився.  

Від відповідача – не з'явився.  

Обставини справи: Приватне підприємство «Хімстандарт»  звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримполістирол»  про стягнення заборгованості у розмірі 6 538,93 грн., у тому числі  5 400, 00 грн. – суму основного боргу, 15, 73 грн. – суми за  користування  чужими грошовими коштами, 1 123, 20 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду від 04.10.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 12.10.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

Розгляд справи відкладавсі в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків за договором поставки № 4 від 15.03.2010 року в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду  із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

У судовому засіданні  12.10.2011р. позивач до початку розгляду справи по суті надав заяву в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої збільшив розмір позовних вимог, збільшивши суму за  користування  чужими грошовими коштами до 5 742, 90 грн.

Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.  Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Судом кореспонденція направлялась, зокрема й за адресою, вказаною у Витягу з ЄДРЮОФОП на відповідача, залученому до матеріалів справи . ( а.с. 31).

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З цього приводу див. також пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".

Отже, господарським судом  виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України – за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ:

18.08.2009 року між Приватним підприємством «Хімстандарт» (Постачальник) (позивач)  та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримполістирол» (Покупець) ( відповідач)  був укладений Договір № П-1808 (а.с. 9).  

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором поставки, який укладено відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки, продавець (постачальник) якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, або прийняття його товаро-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з пунктом 1.1 Договору,  Постачальник зобов'язується протягом строку дії дійсного Договору поставити Покупцеві Товар, а Покупець зобов'язується оплатити та прийняти Товар в кількості та строки, згідно з дійсним договором.

У відповідності до пункту 4.1 Договору ціна товару зазначається в рахунку на оплату на кожну відвантажену партію.

Згідно з пунктом 5.1 Договору оплата поставленого товару здійснюється протягом 15-ти календарних днів з дня його поставки.

Строк дії Договору сторони погодили пунктом 11.1, та обмежили йог 31.12.2010р.

Сторонами не представлено доказів розірвання договору, визнання його недійсним, тощо.

Так, на виконання умов Договору позивачем був поставлений відповідачу, а відповідачем прийнятий товар, що підтверджується видатковою накладною № 781 від 01.10.2009р. на суму 45 900, 00 грн. ( а.с. 11).

Товар був отриманий відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженої особи,  печатка підприємства в зазначеній  накладній та довіреність на отримання товару.

У відповідності до вищезазначених пунктів договору, позивач виставив відповідачеві рахунок на суму 45 900, 00 грн. ( а.с. 10).

Відповідачем у підтвердження обов'язків за договором була здійснена часткова оплата, що підтверджується випискою банку по розрахунках за договором. ( а.с. 12).

Невиконання відповідачем обов'язків зі сплати товару призвела до утворення заборгованості в розмірі 5 400, 00  грн.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України,  зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що матеріалами справи  підтверджується заборгованість в розмірі 5 400, 00 грн., та ця сума підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань у розмірі 1 123, 20 грн.

Як вбачається із виписки банку по розрахунках, відповідач лише у платежі за 01.10.2009р. зазначив найменування платежу – за товар згідно з рахунком № 815, інші ж платежі зроблені ним із зазначенням інших рахунків, проте позивач пояснив, що всі кошти, перераховані відповідачем, зараховані позивачем саме в рахунок погашення заборгованості за отриманий товар за накладною, яка є предметом розгляду в рамках даної справи.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

При застосування індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць, тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 числа відповідного місяця індексується із врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця, що зазначено в  «Рекомендаціях відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справи», викладених в Листі Верховного суду України  від 03.04.1997р. № 62-97р..

Таким чином, оскільки умовами договору передбачена оплата лише протягом 15 днів з дня отримання товару, період прострочення заборгованості починає перебігати з 16.10.2009р.

Таким чином, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача за період з жовтня 2009р. по серпень 2011р.  повинна обраховуватися наступним чином:

Інфляційні втрати =  ( ( 39 800, 00 ( сума за поставлений товар за мінусом оплати, здійсненої відповідачем 01.10.2009р. грн.)  х 101,1 ) /  100 ) – 39 800, 00 грн. = 437, 80  грн.

09.11.2009р., 13.11.2009р., 24.11.2009р. та 25.11.2009р.  відповідач частково оплатив борг в сумі 16 900, 00 грн. , 3 000, 00 грн.,  5 000, 00 грн., та 2 500, 00 грн.

Інфляційні втрати =  ( ( 12 400, 00 грн. х 100,9 х 101,8) /  100 ) – 12 400, 00  грн. = 336, 81   грн.

19.01.2010р. відповідач ще частково здійснив оплату в сумі  3000, 00 грн., та 27.01.2010р. також в сумі 3 000, 00 грн.

Інфляційні втрати =  ( ( 6 400, 00 грн. х 101,9 х 100,9 х 99,7 х 99,4 х 99,6 х 99,8 х 101,2 х 102,9 х 100,5 х  100,3/  100 ) – 6 400, 00   грн. = 404, 24   грн.

18.11.2010р. відповідач здійснив свій останній платіж в розмірі 1 000, 00 грн.

Інфляційні втрати =  ( ( 5 400, 00 грн. х 100,8 х  101,0 х 100,9 х 101,4 х 101,3 х100,8  х  100,4 х   98,7 х  99,6/  100 ) – 5 400, 00   грн. = 268, 72    грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується загальна сума інфляційних втрат в розмірі 1 447, 57 грн., проте, оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, заявлена позивачем сума інфляційних втрат в розмірі 1 123, 20 грн. визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 5 742, 90 грн. за користування чужими грошовими коштами.

Позивач мотивує цю суму статтею 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий Господарський суд України на питання чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог? Відповів в пункті 14 Інформаційного листа від 11.04.2005 р. N 01-8/344   «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» : відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Крім того, приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Позивач самостійно визначив природу стягуваної суми, як відсотки за користування грошовими коштами в порядку статті 625 Цивільного кодексу України.

Проте, позивач вказує пункт  9.6 договору та зазначає, що сторони  погодили інший розмір  відсотків – а саме 0, 15%  від суми боргу, крім того, сторони зазначили, що 0, 15 % нараховуються за  кожний день прострочення  платежу.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити таке:

Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, передбачені коментованою статтею, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань.

Позивач обґрунтовує стягувану суму саме приписами статті 625 Цивільного кодексу України, проте не зважає на те, що Законодавець дозволяє сторонам змінити Розмір відсотків річних . Проте не саму методику нарахування, нараховуючи відсотки за кожний день прострочення, не враховуючи при цьому, що це відсотки річні.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що закріплено в статті 627 Цивільного кодексу України.

Тобто сторони не були позбавлені права встановити 0, 15% нарахування за прострочення  оплати, проте даний пункт договору укладений сторонами не на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, як то розуміє позивач.

Щодо заявленої позивачем суми відсотків за користування грошовими коштами, суд вважає зазначити, що сума в порядку статті 625 Цивільного кодексу України повинна бути обрахована так:

39 800, 00 ( сума за поставлений товар за мінусом оплати, здійсненої відповідачем 01.10.2009р.) грн. х 25 днів прострочення х 3%/ 365 = 81, 78 грн.

22 900, 00 грн. х 5 днів прострочення х 3%/ 365 = 9, 41 грн.

19 900, 00 грн. х 11 днів х 3%/365 = 17, 99 грн.

14 900, 00 грн. х 1 день прострочення х 3% /365=1, 22 грн.

12 400, 00 грн. х 56 днів прострочення х 3%/ 365 = 57, 07 грн.

9 400, 00 грн. х 8 днів прострочення х 3%/365= 6, 18 грн.

6 400, 00 грн. х 295 днів прострочення х 3%/365=155, 18 грн.

5 400, 00 грн. х 325 днів прострочення х 3%/365= 144, 25 грн.

А отже, сума відсотків за користування грошовими коштами, заявлена позивачем, підтверджується лише в розмірі 473, 08 грн., а отже підлягає стягненню з відповідача.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримполістирол» (95492, АР Крим, м. Сімферополь, смт. Аграрне, вул. Спортивна, 5, ідентифікаційний код 35941398) на користь Приватного підприємства «Хімстандарт» (83005, м. Донецьк, вул. Пухова, 3А, ідентифікаційний код 34304506) 5 400, 00   грн. суми основного боргу, 1 123, 20  грн. інфляційних втрат, 473, 08 грн. – суми відсотків річних за користування чужими грошовими коштами, 69, 96 грн. державного мита та 134, 61  грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 03.11.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського  процесуального кодексу України та підписана 03.11.2011р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.     

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.