Рішення

від 31.10.2011 по справі 11/218

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

11/218

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  11/218

31.10.11

За позовомПриватного будівельно –комерційного підприємства "Тристал"

до

про   Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"визнання недійсним договору

Суддя Смирнова Ю.М.

Представники:

від позивачавід відповідачане з‘явились;Предчук Т.В. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного будівельно –комерційного підприємства "Тристал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" про визнання  недійсним кредитного договору на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії від 30.01.2008 №03/КВ-08.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що істотні умови спірних договорів суперечать приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 189, 198 Господарського кодексу України, що є підставою для визнання їх недійсними в судовому порядку.

Відповідачем позову не визнано, заперечення викладені у відзиві на позов, який залучений до матеріалів справи.

Позивач явку своїх представників в судові засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши подані  позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши  пояснення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

В С Т А Н О В И В:

          30 січня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"  та  Приватним будівельно –комерційним підприємство "Тристал"  укладено кредитний договір  №03/КВ-08..

Сторони договору погодили (п. 1.1 договору), що надання кредиту буде здійснюватися в межах ліміту кредитування у розмірі 1200 000,00 грн.; валюта кредиту –українська гривня, долар США, євро; строк кредитної лінії –з 30.01.2008 по 28.01.2010 року; процента ставка –18% у гривнях, 13,25% у доларах США, 11% у євро.

На виконання умов договору, відповідач перерахував позивачу кошти у розмірі 1200000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером від 30.01.2008 № 228.

Причиною виникнення спору у даній справі є те, що на думку позивача видача банками кредитів та сплата процентів за їх користування у валюті відмінній від української гривні без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України є порушенням валютного законодавства, що у свою чергу є підставою для визнання недійсним кредитного договору у якому зобов'язання між сторонами виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню у валюті, відмінній від гривні України.

Викладене у позовній заяві судом відхиляється, а позовні вимоги суд визнає безпідставними та необґрунтованими у зв'язку з наступним.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно із ч. 1 ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Однак, у відповідності до ч. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України у випадках і в порядку, встановлених законом в Україні може використовуватися іноземна валюта.

Таким чином, зважаючи на визначення кредитного договору, встановлене ст. 1054 Цивільного кодексу України, та поняття "кошти" за ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк може надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, у національній валюті (гривні) або іноземній валюті - у випадках і в порядку, встановлених законами України.

Здійснення банком операції з валютними цінностями є елементом виконання договірних зобов'язань за укладеним кредитним договором, що в свою чергу не суперечить вимогам Закону "Про банки і банківську діяльність".

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.

Так, згідно зі статтею 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7). Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Неспроможність боржника виконати свої зобов‘язання за договором кредиту, або ж небажання його виконувати на тих умовах на яких його укладено, не може бути підставою для визнання його недійсним.

Порядок використання іноземної валюти визначаються Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України" і Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Декрету Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

При цьому, відповідно до норм пп. "г" п. 4 ст. 5 Декрету використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.

У нормах ст. 47 Закону "Про банки і банківську діяльність" зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.

Таким чином, зазначеними положеннями законів України встановлено, що уповноважені банки на підставі виданої НБУ банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, мають право використовувати іноземну валюту на території України при здійсненні розрахунків, в тому числі і здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Як слідує з матеріалів справи, відповідачу видана Національним банком України банківська ліцензія № 67, згідно з якою Банку надано право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність". Окрім того, у матеріалах справи наявний виданий Національним банком України дозвіл №67-5 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" згідно з додатком до цього дозволу. Так, відповідно до додатку до цього дозволу Банк має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Пунктами 1-4 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: 1) операції з валютними цінностями; 2) емісію власних цінних паперів;  3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.

Відтак, відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до пп. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

На сьогодні законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009р. "Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті" у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 Цивільного кодексу України, статті 198 Господарського України, статей 32, 44 Закону України "Про Національний банк України", статей 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 1, 4, 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", статей 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Згідно ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207, 237  Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; правочин може вчинятися  усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується  особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов‘язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв'язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, які набрали чинності з 01.01.2004року.

У спірному договорі зазначені всі істотні умови кредитного договору, що передбачені чинним законодавством України, а доводи позивача, якими обґрунтовуються вимоги щодо недійсності договору, спростовуються вищенаведеним.

Надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.

Також судом відзначається, що хоча спірний договір передбачає валюту кредиту як у євро так і в доларах США, однак фактично кредит був наданий в український гривні, що підтверджується меморіальним ордером №228.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із укладенням спірного договору.

В даному випадку метою звернення позивача з позовом до суду є не захист порушених прав, а необхідність вирішення певних питань (в тому числі і можливість уникнення виконання договору тощо) шляхом створення судового процесу, що не узгоджується з нормами чинного законодавства.

Заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі,  оскільки, відсутні визначені законом підстави для визнання недійсними кредитного договору та додаткових угод до нього з тих підстав про які зазначає позивач.

Відповідно до встановлених вище судом обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись  ст.ст. 33, 43, 44, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва          

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та  у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                                                                                                Ю.М. Смирнова                                                                                                                                                                                                          

Дата складення повного рішення:03.11.2011