Постанова

від 26.10.2011 по справі 18/1788/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2011 р.                                                           Справа № 18/1788/11  

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя  Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача –  ОСОБА_1. (дов. б/н  від 10.02.11 р.)

                     Касьяненка І.Т. (директор)

відповідача –  ОСОБА_2. (дов. б/н від 24.10.2011 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Лубенського комунального підприємства фірми “Житло”, м. Лубни, Полтавська область     (вх. № 4049 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 23.08.11 р. у справі № 18/1788/11

за позовом Приватного підприємства фірма "Лубникомунтранс", м. Лубни, Полтавська область

до Лубенського комунального підприємства фірма "Житло", м. Лубни, Полтавська область

про  стягнення 10103,77 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за  договором № 1 від 01.11.10р. в сумі 10103,77 грн.,  з яких 9865,30 грн. –сума основного боргу, 191,91  грн. –інфляційні, 46,56 грн. –три відсотки річних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 23 серпня 2011 року  (суддя Гетя Н.Г.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Лубенського комунального підприємства фірма "Житло" на користь Приватного підприємства фірми «Лубникомунтранс»9865,30 грн. суми основного боргу, 191,91  грн.  інфляційних, 45,50 грн. три відсотки річних,  101,99 грн. державного мита, 235,97 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду не погодився подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області № 18/1788/11 від 23 серпня 2011 року та прийняти нове рішення. В обґрунтування викладених в апеляційній скарзі вимог зазначає про те, що судом першої інстанції було проігноровано клопотання ЛКП “Житло” про відкладення розгляду справи та розглянуто даний господарський спір без участі представника відповідача, що позбавило останнього надати свої заперечення на позов та відповідні докази. Вказує на те, що позивач не є платником податків, тому він неправомірно здійснював нарахування наданих послуг з урахуванням ПДВ. Крім того, відповідачем наданий контррозрахунок заборгованості, відповідно до якого відповідач вважає, що у нього боргу перед позивачем немає.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, в судовому засіданні його представники з наведеними відповідачем доводами не погоджуються, вважають оскаржуване рішення законним та обґрунтованим. Просять залишити рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 01 листопада 2011 року між Приватним підприємством фірми «Лубникомунтранс»та  Лубенським комунальним підприємством фірма “Житло” було укладено договір № 1 про збір, прийом та складування твердих побутових відходів та відходів виробництва на міському звалище, згідно умов якого позивач зобов’язався надавати послуги відповідачу з збору, вивезення, прийому та складування твердих побутових відходів та відходів виробництва 3-4 класу небезпеки власним транспортом, які зобов’язався приймати, розміщувати та захоронити на звалищі, а відповідач зобов’язався оплатити зазначені послуги.

Згідно п. 4.1 договору, цей договір діє з 01.11.2010 р. до 01.11.2011 р. Протоколом від 01.11.2010 р. (аркуш справи 10) сторони погодили продовження терміну дії договору до 31.12.2011 р.

Звертаючись до господарського суду позивач послався на те, що відповідачем не в повному обсязі були сплачені надані послуги, в зв’язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 9865,30 грн.

Дослідивши умови договору, надані позивачем документальні докази суд першої інстанції встановив, що у відповідності до п. 1 договору позивачем щомісячно надавались вищезазначені послуги в повному обсязі, що підтверджується товарно-транспортними накладними, а відповідачем приймались зазначені послуги, що підтверджується підписами погодження виконаних робіт на кожній накладній.

Відповідно до п. 2.2 договору, відповідач зобов’язався щомісячно у п’ятиденний термін після отримання рахунку провести оплату за надані послуги.

Позивачем до матеріалів справи надані відповідні копії виставлених відповідачу рахунків на оплату послуг за вивіз ТПВ.

Судом першої інстанції взято до уваги, що сума основного боргу в розмірі 9892,24 грн. була визнана відповідачем, що підтверджується актом звірки розрахунків від 30.03.2011 р. за надані послуги за період з листопада 2010 року по березень 2011 року (аркуш справи 13). Отже, сам факт визнання відповідачем в даному акті суми боргу в розмірі 9892,24 грн. за надані позивачем послуги станом на 01.04.2011 р. свідчить про наявність у відповідача заборгованості в зазначеній сумі, навіть при відсутності доказів отримання відповідачем рахунків за період з грудня 2010 року  по березень 2011 року.

Також, судом першої інстанції при дослідженні матеріалів справи встановлено, що загальна сума сплачених відповідачем на виконання умов договору від 01.11.2010 р. грошових коштів складає 25000,00 грн., в т.ч.: 17.12.2010 року - 5000,00 грн., 13.01.2011 року - 3000,00 грн., 26.01.2011 року - 2000,00 грн., 01.02.2011 року - 3000,00 грн., 04.03.2011 року - 2000,00 грн., 15.03.2011 року - 3000,00 грн., 08.04.2011 року - 3000,00 грн., 13.04.2011 року - 2000,00 грн. та 17.05.2011 року - 2000,00 грн.

Як зазначив позивач, грошові кошти, які надходили від відповідача на виконання умов договору, були зараховані в рахунок погашення заборгованості за відповідний період надходження. Крім того, позивач визнав, що заборгованість за квітень 2011 року в розмірі 6973,06 грн. відповідачем погашено в повному обсязі платежами від 08.04.2011 року на суму 3000,00 грн., від 13.04.2011 року на суму 2000,00 грн. та від 17.05.2011 року на суму 2000,00 грн. При цьому залишок грошових коштів, сплачених відповідачем 17.05.2011 року, в сумі 26,94 грн. зараховані в рахунок погашення заборгованості за березень 2011 року.

Таким чином станом на 21.06.2011 року сума заборгованості відповідача перед позивачем склала 9865,30 грн., в т.ч.: 1973,06 грн. за грудень 2010 року, 1973,06 грн. за січень 2011 року, 3973,06 грн. за лютий 2011 року та 1946,12 грн. за березень 2011 року.

Враховуючи, що вказана сума  боргу,  відповідачем не оспорювана, відповідач  доказів погашення суми  боргу не представив, аргументованих заперечень не надав, а  також враховуючи, що згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, тому суд першої інстанції правомірно визнав позовні вимоги щодо стягнення  з відповідача 9865,30 грн. основного боргу  обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховані відповідачу 191,91 грн. збитків від інфляції та 46,56 грн. –3% річних за період прострочення боргу з лютого 2011 року по травень 2011 року. Позовні вимоги в зазначеній частині правомірно визнані судом першої інстанції такими, що підлягають задоволенню частково в розмірі 191,91 грн. інфляційних витрат та 45,50 грн. 3% річних..

Стаття 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 34 ГПК України встановлює правила допустимості доказів і згідно вказаної норми закону обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об‘єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Заявник апеляційної скарги посилається на безпідставність позовних вимог, при цьому зазначає про те, що на підставі прийнятого рішення виконкому Лубенської міської ради від 16.09.2008р. «Про затвердження тарифів по збиранню та перевезенню твердих побутових відходів та рідких нечистот»між позивачем та відповідачем було укладено договір № 61 про збір, прийом та складування твердих побутових відходів та відходів виробництва на міському звалище, де в п. 2 «Оплата послуг», в п.п. 2.1 вартість наданих послуг за 1 куб.м. становить 16,73 грн., що відповідає зазначеному рішенню виконкому. Однак вважає, оскільки позивач не є платником податків, тому він неправомірно здійснював нарахування наданих послуг з урахуванням ПДВ, в зв’язку з чим відповідно до наданому відповідачем контр розрахунку у нього відсутня заборгованість перед позивачем.  

Колегія суддів вважає наведені відповідачем доводи необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно п.1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Слід зазначити що при укладенні договору № 1 про збір, прийом та складування твердих побутових відходів та відходів виробництва на міському звалище від 01.11.2010 р. сторонами було досягнуто згоди по всіх його істотних умова, у тому числі і по ціні, про що свідчить відсутність протоколів розбіжностей до укладеного договору.

П. 1.2 договору сторони погодили розрахунок обсягів вивезення ТПВ, а п. 2.1 договору сторони прийшли до згоди, що виконавцем (позивачем) будуть надаватися послуги згідно п. 1.1 договору, тариф за куб.м. –16,73 грн.

При цьому факт надання позивачем послуг за договором та їх прийняття відповідачем у повному обсязі без жодних зауважень та претензій повністю підтверджується матеріалами справи, відповідач не спростовується.

Колегія суддів звертає увагу, що жодних зауважень, що встановлена в договорі ціна зазначена з врахуванням ПДВ договір не містить, наявні в матеріалах справи рахунки також мають позначку «без ПДВ». Таким чином, посилання відповідача на необхідність зменшення суми заборгованості на розмір ПДВ неправомірні, та зводяться до намагання змінити ціну договору в односторонньому порядку після його фактичного виконання, що суперечить нормам чинного законодавства, зокрема ст. 632 Цивільного кодексу України, згідно ч. 3 якої зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.  

Посилання відповідача на порушення його права на судовий захист є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, які свідчать про те, що на момент прийняття рішення по справі - 23.08.2011 року відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується належними документальними доказами (аркуш справи 35, 42). Отже, у відповідності до вимог процесуального законодавства судом першої інстанції були створені належні умови для повного та об’єктивного розгляду справи по суті, розгляд справи за клопотанням відповідача від 01.08.2011 р. було відкладено та зобов’язано відповідача ухвалою господарського суду від 02.08.2011 р. надати обґрунтований відзив на позов, а також  контррозрахунок ціни позову. Вказана ухвала була отримана відповідачем згідно повідомлення про вручення поштового відправлення  уповноваженій особі відповідача 03.08.2011 р. (аркуш справи 42).

Однак, відповідач вимоги ухвали не виконав, відзив на позов та витребувані документи не надав, в судове засідання не з’явився.

Також, колегія суддів звертає увагу, що судове засідання, в якому було прийнято рішення по справі, відбулося 23.08.2011 р., тоді як відповідач звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи 01.08.2011 р. та яке було задоволено судом першої інстанції, а розгляд справи ухвалою від 02.08.2011 р. відкладено, що не може свідчити про поважність неявки в судове засідання господарського суду 23.08.2011 р., крім того, відповідачем не надано будь-яких підтверджуючих документів про поважність неявки в судове засідання саме 23.08.2011 р.

 До того ж, відповідач відповідно до ст. 28 ГПК України не був позбавлений права направити в судове засідання іншого представника.

Таким чином, твердження заявника скарги про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалам справи, в зв’язку з чим підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

За таких обставин, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді  Полтавської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вказані вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Полтавської області від 14 липня 2011 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Лубенського комунального підприємства фірма “Житло”, м. Лубни, Полтавська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від  23 серпня 2011 року по справі № 18/1788/11 залишити без змін.      

          Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя                                                                    Істоміна О.А.

Суддя                                                                                           Барбашова С.В.  

Суддя                                                                                           Білецька А.М.  

Повний текст постанови підписано 31 жовтня 2011 року