Рішення

від 04.06.2008 по справі 24/397

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

24/397

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№  24/397

04.06.08

За позовомПриватного підприємства «Транзит-БЕВ»

ДоДочірнього підприємства «Стар-Прінт»

Простягнення 15000,00 грн.

            Суддя Сулім В.В.

Представники сторін:

Від позивача:     Закомірна О.О. –пред. за довір.

Від відповідача:не з'явився

Судові засідання 25.03.08р., 15.04.08р., 07.05.08р. та 21.05.08р. відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладалися.

У судовому засіданні 04.06.08р. за згодою присутніх у засіданні сторін судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Дочірнього підприємства «Стар-Прінт»15000,00 грн. боргу за зберігання майна, а також просив задовольнити вимоги з вартості притриманого майна, яке знаходиться на зберіганні у Позивача за адресою: Київська область, с. Софіївська Борщаківка, вул. Мала окружна, 9-а, та стягнути з Відповідача судові витрати

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.07р. порушено провадження у справі № 24/397 та призначено її до розгляду.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва Іванової Л.Б. від 27.02.08р. в зв'язку з тим, що суддя Смілянець В.В. тривалий час перебуває на лікарняному та з метою уникнення затягування розгляду справи, справу передано для подальшого розгляду судді Сулім В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.08р. суддя Сулім В.В. прийняв справу до свого провадження та призначив справу до розгляду.

Перед початком розгляду справи по суті представника Позивача ознайомлено з його правами та обов'язками у відповідності із ст.22 ГПК України.

Крім цього, представнику Позивача у судовому засіданні роз'яснено вимоги ст.81-1 ГПК України.

Судом, у відповідності з вимогами ст.81-1 ГПК України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

07.05.08 року Позивач надав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, якою просив стягнути з Дочірнього підприємства «Стар-Прінт»на користь Приватного підприємства «Транзит-БЕВ» заборгованість у розмірі 30000,00 грн. за зберігання майна, а також стягнути з Відповідача судові витрати. Суд прийняв до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог від 07.05.08р.

Відповідач належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву та жодного іншого витребуваного судом доказу не подав, в судові засідання своїх представників не направляв, про поважні причини зазначених обставин суд не повідомив. Заявлені вимоги не заперечив.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши всі наявні у матеріалах справи докази, дослідивши в судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

12 березня 2007 року Приватне підприємство «Транзит-БЕВ»(зберігач) та Дочірнє підприємство «Стар-Прінт»(поклажодавець) уклали договір зберігання № 1203/07 (надалі –«Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору зберігач зобов'язався за плату зберігати майно, вказане в п. 1.2 даного договору, яке передане йому поклажодавцем, і повернути це майно в схоронності. Згідно із п. 1.2 Договору предметом договору є зберігання поліграфічного обладнання, найменування, кількість, вартість якого наведено в додатку № 1 Договору.

Строк зберігання за Договором становить 1 місяць з моменту, визначеного в п. 6.1 Договору. Строк зберігання за Договором може бути продовжений за домовленістю Сторін (п. 1.3 Договору). Позивач не надав доказів того, що строк зберігання сторонами був продовжений.

Плата за зберігання становить 15000,00 грн. та виплачується поклажодавцем за п'ять днів до закінчення дії Договору або отримання майна поклажодавцем (п. 2.1 Договору). Таким чином, плата за 1 місяць зберігання майна, переданого Відповідачем на зберігання Позивачем, становить 15000,00 грн.

Якщо після спливу строку дії Договору поклажодавець не забрав майно, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання (п. 2.3).

Договором на поклажодавця покладено обов'язок забрати майно у зберігача після спливу строку зберігання (п. 3.4). Згідно із п. 3.8 Договору зберігач має право у разі невиконання покложодавцем у строк зобов'язання щодо оплати за зберігання майна, притримати майно у себе до виконання поклажодавцем своїх зобов'язань по оплаті за Договором.

Виходячи з положень п. 6.1., 6.2 Договору та п. 2 Додаткової угоди № 1 до Договору від 15.03.07р. Договір набрав чинності з моменту його підписання, а строк дії закінчився після спливу двох днів з моменту закінчення строку зберігання майна, визначеного у п. 1.3 Договору.

16.03.07р. та 19.03.07р. Відповідач передав, а Позивач прийняв на зберігання майно згідно із накладними № 1/а, № 1/б від 16.03.07р.; № 1/в, 1/г від 19.03.07р., що підтверджується актом прийому-передачі майна до Договору № 1203/07 від 12.03.07р.

На виконання своїх договірних зобов'язань Відповідач 14.04.07р. сплатив Позивачу 15000,00 грн. за зберігання за 1 місяць. Проте, на порушення своїх зобов'язань не забрав своє майно від Позивача після 12.04.07р.

14.05.07р. Позивач звернувся до Відповідача із вимогою про виконання зобов'язання,  в якій просив протягом 7-ми днів з моменту отримання вимоги забрати майно, передане на зберігання за Договором та сплатити 30000,00 грн. за два місяці фактичного зберігання. Факт направлення Відповідачу вимоги підтверджується поштовою квитанцією від 14.05.07р. та описом вкладення у цінний лист від 14.05.07р.

Відповідач майно у встановлений строк не забрав, кошти за фактичний строк зберігання не сплатив.

23.05.07р. Позивач, керуючись п. 3.8 Договору та ст. 595 Цивільного Кодексу України, повідомив Відповідача про застосування права притримання, що підтверджується поштовою квитанцією від 23.05.07р. та описом вкладення у цінний лист від 23.05.07р.

Судом встановлено, що Позивач зберігав майно до 14.06.07р., а отже, виходячи із положень п. 2.1 та 2.3 Договору, Відповідач мав сплатити за строк фактичного зберігання 30000,00 грн. Суду не було надано доказів того, що Відповідач  сплатив вартість фактичного часу зберігання.

Таким чином, судом встановлено, що Відповідачем було порушено зобов'язання за договором, оскільки він своєчасно не забрав майно із зберігання від Позивача, а крім того не сплатив Позивачу плату за фактичний строк зберігання з 13.04.07р. по 14.06.07р. у сумі 30000,00 грн.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (стаття 936 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

На поклажодавця ст. 948 Цивільного кодексу України покладено обов'язок забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Статтею 946 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що Відповідач допустив порушення Договору, оскільки своєчасно не забрав майно, передане за Договором, від Позивача. Фактичний строк зберігання майна Відповідача після спливу строку зберігання та дії договору склав 2 місяці –з 13.04.07р. по 14.06.07р.

Відповідно до ст. 594 Цивільного кодексу України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 595 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Судом встановлено, що Позивач виконав припис зазначеної статті –повідомив Відповідача про застосування права притримання.

Відповідно до ст. 597 Цивільного кодексу України вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості відповідно до статті 591 цього Кодексу. Як вбачається із пояснень Позивача та заяви про збільшення розміру позовних вимог Позивач не скористався правом задовольнити свої вимоги із сплати вартості плати фактичного строку зберігання за рахунок притриманого майна, оскільки повернув його Відповідачу 14.06.07р.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач не скористався своїм правом надання доказів, які спростовують обставини, якими Позивач обґрунтовує свої вимоги. Отже, факт порушення Відповідачем договірних зобов'язань судом встановлено та по суті не оспорений Відповідачем.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази та пояснення наданні Позивачем, суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що вимоги Приватного підприємства «Транзит-БЕВ»про стягнення з Дочірнього підприємства «Стар-Прінт»заборгованості у розмірі 30000,00 грн. за фактичний час зберігання переданого майна протягом з 13.04.07р. по 14.06.07р. є обґрунтованими, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, сплати державного мита підлягають відшкодуванню за рахунок Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Стар-Прінт»(01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 34, п/р 260020445016800 в Радянській філії АКБ «Укрсоцбанк», МФО 322238, код ЄДРПОУ 31605654) на користь Приватного підприємства «Транзит-БЕВ»(Київська обл., Києво-Святошинський район, с. П.П. Борщагівка, вул. Шкільна, 25-а, п/р 26002060064366 в РЦ «ПриватБанк»м. Києва, МФО 320649, код ЄДРПОУ 33415477) борг у розмірі 30000,00 грн. (тридцять тисяч гривень 00 копійок), державне мито у розмірі 300,00 грн. (триста гривень 00 копійок), витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн. (сто вісімнадцять гривень 00 копійок).

3. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                                                 В.В.Сулім

          Дата підписання рішення: 09 червня 2008 року