Постанова

від 15.07.2008 по справі 12/231/08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/231/08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2008 р. 09:45Справа №  12/231/08

                                                                     м. Миколаїв

За позовом:                    Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

                       /54001, м. Миколаїв,  вул. Нікольська, 46, під.2/

До відповідача:           відкрите акціонерне товариство “Миколаївбудмеханізація”, 54028,

м.Миколаїв, вул. Ново заводська, 13.

Про:                               стягнення 51662 грн. 94 коп.

Суддя Семенов А.К.

Секретар Семенов А.А.

Представники:

Від позивачаЩукін І.І., довіреність № 03-487/726 від 10.06.2008 р.

Від відповідачаГриненко І.І. довіреність № 01 від 01.06.2008 р.

СУТЬ СПОРУ: стягнення 51662 грн. 94 коп.

Позивач звернувся з адміністративним позовом про стягнення з відповідача адміністратив-но-господарських санкцій у сумі 51111 грн. 06 коп. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2007 році та 551 грн. 88 коп. пені за порушення терміну сплати адмі-ністративно-господарських санкцій.

Відповідач заперечення на адміністративний позов надав, проти позову заперечує, зазначає, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Розглянувши надані докази, заслухавши доводи сторін у судовому засіданні, - господарсь-кий суд

в с т а н о в и в:

В адміністративному позові позивачем зазначено, що відповідач не виконав встановлений ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів –4% від загальної чисельності працюючих, що складає у даному випадку три місця і не створив три робочих місця для працевлаштування ін.-валідів.

В обґрунтування своїх вимог позивач надав звіт відповідача про зайнятість та працевлашту-вання інвалідів за 2007 рік (форма 10-ПІ) /а.с.5/ у відповідності з яким на підприємстві відповідача замість визначених нормативом семи інвалідів, працювало чотири інваліда. Тому позивач просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у сумі 51111 грн. 06 коп. за не вико-нання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2007 році та 551 грн. 88 коп. пе-ні за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій.

Позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав:

Ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлює для підприємств нормативи робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів.

Ст. 18 зазначеного Закону передбачає, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення на підприємства, чи державну служби зайня-тості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекоменда-цій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, які використовують найману працю, зобов'язані створювати робочі місця для інвалідів, умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші со-ціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зай-нятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду со-ціального захисту, інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про реабілітацію інвалідів Україні” № 2961 від 06.10.2005р., робоче місце інваліда - це місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визна-чені частиною третьою статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме:

-          виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів;

-          створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

-          забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавств-вом;

-          надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлашту-вання інвалідів;

-          звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалі-дів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем були створені робочі місця для працевлашту-вання інвалідів, згідно нормативу, передбаченого ст. 19 Закону України “Про основи соціальної за-хищеності інвалідів в Україні”, проінформована служба зайнятості про можливість працевлашту-вання інвалідів, що підтверджується звітами відповідача до Центру зайнятості   Ленінського  райо-ну м. Миколаєва за 2007 рік /форма 3-ПН –а.с.13-28/, але по направленню центру зайнятості чи самостійно інваліди   за   працевлаштуванням   до відповідача не звертались.

Також позивачем надана звітність до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів (а.с. 5) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених вище положень законодавства про соціальний захист інвалідів свідчить про те, що законодавство зобов'язує підприємства, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, інформувати Державну службу зайнятості про організа-цію працевлаштування інвалідів та звітувати перед Фондом соціального захисту інвалідів, тобто обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Таку ж позицію займаю Вищий адміністративний суд України (см. Довідку “про результати вивчення та узагальнення судової практики застосування ст. 19, 20 ЗУ “Про основи соціальної за-хищеності інвалідів в Україні”).

Такий обов'язок у відповідності з ч.1 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захище-ності інвалідів в Україні” покладається на Державну службу зайнятості за наявності отриманої від підприємства інформації, яку як зазначалося вище відповідач до районного центру зайнятості на-дав.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері гос-подарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин від-повідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи  порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від ньо-го заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи наведене, відповідачем у 2007 році виконані вимоги передбачені Законом Ук-раїни “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” стосовно: створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, інформування служби зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, надання звітності до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, тобто вжито усіх залежних від нього заходів для недо-пущення господарського правопорушення.

За таких обставин у задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись  ст.ст. 160, 162-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, - суд

П О С Т А Н О В И В :

                   В задоволені позову відмовити.

Постанова у відповідності зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову повністю або частково у порядку і строки встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.К.Семенов