Рішення

від 30.07.2008 по справі 17/346-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/346-08

     ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                     тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

30.07.08                                                                                          Справа №  17/346-08

За позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю “Теплий Дім”

до         Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Відродження Полісся”

про       стягнення 133 735,51 грн

            Суддя  В.Г. Суховий

Представники: згідно з протоколом судового засідання

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Теплий Дім” (далі –Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Відродження Полісся” (далі –Відповідач)  про стягнення 133 735,51 грн, з яких 119 666,40 грн –основний борг, 4 947,37 грн –пеня, 742,10 грн –3% річних та 8 376,64 грн – інфляційні.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.06.2008р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 30.07.2008р.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по договору поставки № 01/02-08Пс від 18.02.2008р., щодо оплати отриманого товару.

В судовому засіданні 30.07.2008р. представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідачем подано клопотання № 410 від 25.07.2008р., в якому він просить суд розглянути справу № 17/346-08 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Теплий Дім” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Відродження Полісся” про стягнення 133 735,51 грн за наявними у справі матеріалами без участі представника відповідача, яка призначена на 30.07.2008р.

Відповідачем подано відзив № 409 від 25.07.2008р. на позовну заяву про стягнення заборгованості, в якому він зазначив, що позовні вимоги визнає частково, а саме в сумі основного боргу у розмірі 119 666,40 грн. Проте, відповідач не визнає в повному обсязі вимоги позивача щодо стягнення нарахованих фінансових санкцій з підстав, зазначених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд в с т а н о в и в:

18 лютого 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Теплий Дім” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фірма “Відродження Полісся” було укладено Договір поставки № 01/02-08Пс (далі –Договір), відповідно до умов якого замовник (відповідач) зобов'язаний оплатить, а постачальник (позивач) передати у власність замовника теплоізоляційні матеріали концерну “PAROS”, далі товар, згідно з умовами даного Договору.

На підставі зазначеного Договору позивач поставив відповідачу Мінвату PAROS UNS37z (100x1220x610) (товар) на загальну суму 119 666,40 грн, що підтверджується накладними № РН-02702/1 від 27.02.2008р., № РН-00303/2 від 03.03.2008р. та № РН-01103/1 від 11.03.2008р., а відповідач за довіреністю серія ЯОН № 888083 від 26.02.2008р. отримав зазначений товар (належним чином завірені копії в матеріалах справи).

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що замовник зобов'язаний провести 50% авансовий платіж по виставленим рахунках-фактурах. Остаточний розрахунок проводиться на протязі 14 банківських днів,  з моменту отримання матеріалів.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення своїх Договірних зобов'язань за отриманий за накладними № РН-02702/1 від 27.02.2008р., № РН-00303/2 від 03.03.2008р. та № РН-01103/1 від 11.03.2008р. товар Мінвату PAROS UNS37z (100x1220x610) не розрахувався, в результаті чого за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 119 666,40 грн.

Крім того, у відзиві відповідачем визнано позовні вимоги позивача в сумі основного боргу у розмірі 119 666,40 грн.   

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за отриманий по накладним № РН-02702/1 від 27.02.2008р., № РН-00303/2 від 03.03.2008р. та № РН-01103/1 від 11.03.2008р. товар згідно Договору № 01/02-08Пс від 18.02.2008р. у сумі 119 666,40 грн. є обґрунтованими, документально підтверджуються, тому підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч.1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання згідно з ч.2 ст.217 та ч.1 ст.230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст.231 ГК України).

Відповідно до п. 7.2 Договору № 01/02-08Пс від 18.02.2008р. у випадку невиконання умов п. 5.1 даного Договору, замовник сплачує пеню постачальнику у розмірі подвійної ставки Національного Банку України за кожний день прострочки від суми простроченого платежу.

Тому господарський суд задовольняє позовні вимоги позивача в частині стягнення пені згідно поданого розрахунку у розмірі 4 947,37 грн.

Відповідно до частини другої ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 742,10 грн - 3% річних, згідно з наданими позивачем розрахунками до позовної заяви є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних суд вважає, що вони підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Позивачем наведено розрахунок суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за період з березня по квітень 2008р на загальну суму 8 376,64 грн.

Враховуючи, що позивач нараховує інфляційні на всю суму заборгованості за трьома накладними та те, що остання поставка товару відбулася 11.03.2008р. за накладною № РН-01103/1, а обов'язок відповідача по оплаті товару за останньою накладною настав 29.03.2008р. (п. 5.1 Договору), тому суд прийшов висновку, що  інфляційні необхідно нараховувати лише за квітень 2008р.    

З урахуванням наведеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних підлягають задоволенню за квітень 2008р. у сумі 3 709,66 грн (119 666,40 x 103,1% –119 666,40 грн).

Посилання відповідача у відзиві № 409 від 25.07.2008р. на те, що позовні вимоги в частині нарахування фінансових санкцій позивачем обчислені невірно є безпідставними у зв'язку з наступним.

На думку відповідача між позивачем та відповідачем були скореговані та узгоджені дата та порядок оплати поставленого позивачем товару (оплата до 28.04.2008р.), згідно гарантійного листа № 176 від 01.04.2008р., тому при обчисленні інфляційних нарахувань позивачем безпідставно використано індекс інфляції за березень 2008р., а при обчислені розмірів 3% річних та пені має місце безпідставне їх завищення.

Проте, з матеріалів справи суд не вбачає домовленості сторін щодо скорегованості та узгодженості в даті та порядку оплати поставленого позивачем товару та завищення їх сум, тому заперечення відповідача саме з цих підстав суд вважає необґрунтованими та недоведеними відповідними доказами.

Судові витрати в частині витрат на послуги адвоката не можуть бути покладені на відповідача, оскільки позивачем не надано суду належних доказів фактичних витрат позивача на оплату послуг адвоката саме у даній справі. Як доказ зазначених судових витрат, позивачем надано платіжне доручення № 3 від 29.05.2008р. на суму 4861,28 грн. В графі “призначення платежу” платіжного доручення № 3 від 29.05.2008р. зазначено: “Передоплата за надання адвокатських послуг згідно рах. № 18 від 29.05.2008р.”. Проте, зазначене платіжне доручення № 3 від 29.05.2008р. не може бути доказом фактичних витрат позивача на послуги адвоката у даній справі, оскільки, по–перше, в призначені платежі зазначено “Передоплата”, проте акту виконаних робіт для зарахування цієї суми як оплати позивач не надав; по–друге, передоплату здійснено “згідно рах. № 18 від 29.05.2008р.”, а не згідно з Договором № 0018 про надання правової допомоги від 29.05.2008р. Ухвалою суду від 23.06.2008р. суд зобов'язував позивача надати докази фактичних затрат позивача на адвокатські послуги згідно з Договором № 0018, а також рахунок № 18 від 29.05.2008р. на суму 4861,28 грн та акт виконаних робіт. Позивачем не надано суду зазначених доказів. В судовому засіданні представник позивача пояснив, що зазначені рахунок та акт виконаних робіт за Договором відсутні.

Отже, суд дійшов висновку, що платіжне доручення № 3 від 29.05.2008р. та виписка банку не є належними доказами на підтвердження витрат позивача на оплату послуг адвоката саме у даній справі з підстав, викладених вище.           

Таким чином, з аналізу приписів частині першій ст. 59 Конституції України,                     ст. 44 ГПК України, а також враховуючи постанову Верховного Суду України від 01.10.2002 №  30/63 та п. 10 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.1998 № 02-5/78, витрати на послуги адвоката не можуть бути покладені на відповідача.

На підставі ст. 49 ГПК України судові (господарські) витрати покладаються на сторони пропорційно сумі задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Відродження Полісся” (код 13737133) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Теплий Дім” (код 32774542) 119 666,40 грн основного боргу, 4 947,37 грн –пені, 3 709,66 грн –інфляційних, 742,10 грн –3% річних, а також судові витрати: держмито у розмірі 1290,66 грн та 113,88 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.      

                     Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          В частині стягнення 4666,98 грн інфляційних –відмовити.

Суддя                                                                                          Суховий В. Г.