Постанова

від 28.07.2008 по справі 47/98-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

47/98-08

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2008 р.                                                            Справа № 47/98-08  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Барбашова С.В.

при секретарі Гудковій І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Стук Є.Б.

відповідача -  Томчишен С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1569Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 13.06.08 р. по справі № 47/98-08

за позовом ТОВ фірма "Регіон.Будзв"язок" м. Харків

до НВ ТОВ "Корунд", м. Харків

про розірвання договору та стягнення 50000,00 грн. -

встановила:

В квітні 2008 р. позивач - ТОВ фірма "Регіон. Будз'вязок", м. Харків  звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд розірвати укладений між ним та відповідачем - НВ ТОВ "Корунд", м. Харків договір № 18 від 21.12.2006 р. та стягнути з відповідача 50000 грн. грошових коштів, сплачених позивачем в якості авансу на виконання умов зазначеного договору, та судових витрат.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.06.08 р. (суддя Светлічний Ю.В.) по справі № 47/98-08позов задоволено частково. Розірвано укладений між сторонами договір № 18 від 21.12.06 р.; стягнуто з позивача на користь держбюджету України 85 грн. держмита; стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. держмита та 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване з тих підстав, що спірний договір не передбачає права позивача вимагати повернення авансового платежу у разі розірвання договору; що вимоги про розірвання спірного договору є такими, що не суперечать нормам чинного законодавства України та ін.

Позивач з рішенням в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення 50000 грн. не погоджується, вважає рішення в цій частині необґрунтованим, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення в означеній частині скасувати та прийняти нове, яким задовольнити вимоги про стягнення з відповідача 50000 грн.  В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення безпідставно не взяв до уваги той факт, що заборгованість відповідача та її розмір останній крім іншого визнав підписуючи акт звірки взаєморозрахунків, і вказаний документ, на думку позивача, є первинним та таким, що фіксує факт здійснення господарської операції. Крім того, позивач також зазначає, що вказаний аванс підлягає поверненню на підставі того, що відповідач не виконав умови договору та належним чином не довів закупівлю ним матеріалів для виконання робіт та ін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні вимог, викладених в апеляційній скарзі, посилаючись на те, що в даному випадку акт звірки є лише доказом здійснення позивачем авансового платежу та отримання його відповідачем; що з урахуванням вимог ст. 538 ЦК України, а також того, що позивач здійснив платіж в меншому розмірі, ніж було передбачено умовами договору № 18, відповідач мав право на продовження термінів початку виконання робіт; що виконання відповідачем робіт та їх об'єм підтверджується актами виконаних робіт за березень 2007 р. та рішенням господарського суду по справі № 38/121-08; що з урахуванням вимог ч. 4 ст. 653 ЦК України, позивач не має права вимагати повернення авансового платежу; що після винесення господарським судом оскаржуваного рішення позивач надіслав на адресу відповідача лист № 30 від 21.06.08 р. в якому висловив згоду на розірвання спірного договору за згодою сторін та ін.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 21.12.2006 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 18 відповідно до п. 1.1. якого відповідач взяв на себе зобов'язання своїми силами і з власних металів виконати роботи з вентиляції приміщень для ділянки по ремонту автомобілів по вул. Молода Гвардія № 15/17, а позивач, який за цим договором є замовником вказаних робіт, зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи.

Відповідно до вимог п. 2.1. договору вартість робіт становить 79659,60 грн.

Згідно з п. 2.3. договору після його підписання позивач проводить авансовий платіж на розрахунковий рахунок відповідача для придбання матеріалів та обладнання у розмірі 60000,00 грн. Робота вважається прийнятою, якщо протягом 5-ти днів з моменту отримання позивачем акта та довідки і від нього не отримано письмового заперечення.

Позивачем 28.12.2006 року платіжним дорученням № 1159 перераховано на рахунок відповідача аванс у розмірі 50000,00 грн., тобто сумі меншій ніж передбачено  п. 2.3. спірного договору.

Згідно з п. 3.1 договору № 18 відповідач зобов'язаний виконати роботи протягом 60 календарних днів при умові виконання позивачем п. 2.3. договору.

Відповідно до п. 3.2. договору у разі невиконання позивачем п. 2.3. договору відповідач має право продовжити строки початку та виконання робіт.

29.04.08 р. відповідачем на адресу позивача було надіслано акт приймання частини виконаних робіт за березень 2007 р. Отримання зазначеного акту позивачем підтверджується відповідним поштовим повідомленням.

Разом з тим враховуючи, що позивач не надав доказів надіслання відповідачеві письмових заперечень протягом 5 днів з моменту їх отримання із зазначенням причин відмови у підписані акту та виявлених ним недоліків, як це передбачено п. 2.4., частина виконаних відповідачем робіт з урахуванням вимог зазначеного пункту договору та ч. 1 ст. 853 ЦК України вважається прийнятою позивачем. При цьому позивач також втратив право посилатись на відступ відповідачем від умов договору та недоліки у виконаних роботах, відображених у Акті приймання виконаних підрядних робіт за березень 2007 року.  

Поряд з цим Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.05.2008 р. по справі № 38/121-08 за позовом відповідача по даній справі до позивача по даній справі, яке на час розгляду цієї справи набрало законної сили, встановлено факт відсутності порушень умов договору № 18 від 21.12.2006 р. щодо строків виконання підрядних робіт відповідачем, фактичне виконання ним робіт на загальну суму 30825,60 грн. та їх прийняття позивачем по даній справі.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків станом на 01.12.07 р. відповідач визнав існування заборгованості перед позивачем в сумі 50000 грн.

17.03.08 р. позивач надіслав на адресу відповідача лист № 19 в якому просив відповідача повернути раніше сплачений авансовий платіж у сумі 50000 грн. та заявив про розірвання договору № 18 від 21.12.2006 року, в зв'язку з тим, що позивач як генпідрядник припинив договірні відносини з замовником.

Відповідач відповіді на вказаний лист не надіслав, грошові кошти повертати відмовився, посилаючись на часткове виконання ним робіт за договором, а також на вимоги ч. 4 ст. 653 ЦК України.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що спірний договір не передбачає права позивача вимагати повернення авансового платежу у разі розірвання договору; що вимоги про розірвання спірного договору є такими, що не суперечать нормам чинного законодавства України.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів,  не відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим, є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу  господарський суд  оцінює  докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

При цьому, відповідно до п. 4 ст. 849 ЦК України, Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Тобто, вказана норма є винятком з передбаченого ст.ст. 526, 651 ЦК України правила про недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання, та передбачає право замовника в будь-який час відмовитися від договору підряду і ця відмова не пов'язана з порушенням підрядником умов договору.

Враховуючи викладене, а також те, що замовник (позивач) 17.03.08 р. надіслав на адресу відповідача лист № 19 в якому крім іншого просив розірвати договір № 18 від 21.12.2006 р., вказаний договір на підставі вищевказаних норм чинного законодавства є таким, що з моменту надсилання вказаного листа припинив свою дію. Таким чином, рішення господарського суду про задоволення позову щодо розірвання спірного договору суперечить вимогам чинного законодавства, в зв'язку з чим, підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають через припинення дії спірного договору на момент подачі позову і безпідставність вимог в цій частині

Разом з тим, ст. 849 ЦК України передбачено обов'язок замовника в разі відмови від договору виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Відповідно до п. 1 ст. 853 ЦК України, Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до п. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

В розумінні ст. ст. 190, 192 ЦК України Грошові кошти є також майном.

Як вже зазначалося вище, на виконання умов спірного договору позивачем на користь відповідача був сплачений авансовий платіж в сумі 50000 грн. і саме вказані грошові кошти заявлені позивачем до стягнення.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідачем на виконання умов договору виконувалися певні роботи, обов'язок оплати яких позивачем встановлена умовами спірного договору та вимогами чинного законодавства України, зокрема ст. 849 ЦК України.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.05.2008 р. по справі № 38/121-08 в яких приймали участь сторони, які є сторонами по даній справі, встановлено фактичне виконання відповідачем робіт за договором № 18 на загальну суму 30825,60 грн. та їх прийняття позивачем по даній справі. Вказані факти мають преюдиційне значення і не потребують доведення.

Крім того, про вказані обставини також свідчить акт виконаних робіт за березень 2007 р., який був прийнятий позивачем без жодних заперечень в зв'язку з чим, роботи, виконання яких відповідачем відображено в даному акті, з урахуванням вимог п. 2.4. та ч. 1 ст. 853 ЦК України вважаються прийнятими позивачем.  

З урахуванням викладеного, вимоги позивача про стягнення 30825,60 грн. авансового платежу задоволенню не підлягають.

При цьому, як свідчать матеріали справи, відповідно до платіжного доручення № 93 від 11.04.08 р., відповідач повернув позивачу частину раніше сплаченого ним авансового платежу в сумі 5000 грн., в зв'язку з чим, вимоги позивача про стягнення зазначеної суми є також безпідставними та необґрунтованими.

Разом з тим, враховуючи, що авансовий платіж в сумі 14174,40 грн. набутий відповідачем безпідставно, що відповідач не надав суду доказів виконання робіт також на решту авансового платежу в зазначеній сумі, що спірний договір на момент звернення позивача до суду вже припинив свою дію, грошові кошти в сумі 14174,40 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі п. 1 ст. 1212 ЦК України.

При цьому не можуть бути прийняті судом до уваги доводи відповідача про те, що на підставі п. 4 ст. 653 ЦК України, відповідно до якої сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом, право вимагати повернення авансового платежу у позивача відсутнє, оскільки як вже зазначалося вище, спірний договір на момент звернення позивача до суду вже припинив свою дію, що в свою чергу на підставі  ст.ст. 849, 1212 ЦК надає право позивачу вимагати часткового повернення вказаного платежу.

Як свідчать подані позивачем позовна заява та апеляційна скарга, в них останній посилається на те, що існування заборгованості станом на 01.12.07 р. в сумі 50000 грн. відповідач нібито визнав підписуючи акт звірки взаєморозрахунків, і вказаний документ, на думку позивача, нібито свідчить про невиконання відповідачем робіт в рамках договору та може бути підставою для стягнення з останнього зазначеної суми.

Однак вказані доводи не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Враховуючи викладене, а також по-перше те, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом в розумінні вказаних норм Закону, оскільки жодним чином не свідчить та не фіксує факти здійснення між сторонами господарських операцій, по-друге те, що дані, які містяться у вказаному акті спростовуються матеріалами справи, зокрема наданими відповідачем доказами виконання робіт, повернення передоплати та ін. (в т.ч. первинними документами, а саме договором, актами виконаних робіт, платіжними документами про повернення передоплати) та підтверджуються рішенням господарського суду по справі № 38/121-08, факти встановлені яким мають преюдиційне значення для даної справи; по-третє дійсність означених в спірному акті даних позивачем всупереч вимогам ст. 32-34, 36 ГПК України жодним чином не доведена, посилання останнього на існування у відповідача заборгованості в сумі 50000 грн. а так само вимоги про її стягнення в зазначеній сумі є безпідставними та необґрунтованими.

З урахуванням вимог ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 141,74 грн. держмита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 70,87 грн. держмита по скарзі.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, і воно підлягає скасуванню з інших підстав та мотивів, ніж ті що означені заявником в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 4 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

.

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської  області від 13.06.08 р. по справі № 47/98-08 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Стягнути з Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Корунд" (61052, м. Харків, вул. Ізмайлівська, 11-А, код ЄДРПОУ 21237350, р/р 26009301812860 в ф. "Харківське центральне від. ПІБ" в м. Харкові, МФО 351458) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Регіон. Будзв'язок" (61001, м. Харків, проспект Гагаріна, 1, р/р 26007000119446 в ф-я Укрексімбанк м. Харків, МФО 351618) 14174,40 грн. заборгованості з попередньої оплати, 141,74 грн. держмита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, та 70,87 грн. держмита по скарзі.

В іншій частині позову –відмовити.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Повний текст постанови підписано 28.07.08 р.

         Головуючий суддя                                                                    Могилєвкін Ю.О.  

                                 Судді                                                                    Пушай В.І.  

                                                                                                               Барбашова С.В.