Рішення

від 22.09.2006 по справі 43/576

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

43/576

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№  43/576

22.09.06

За позовом державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу"

додержавної акціонерної компанії "Хліб України"

простягнення  7 301, 96 грн.

Суддя Пасько М.В.

Представники:

від позивача:Сватуха О.В. –предст. за дов.,

від відповідача:Бічуков А.В. – предст. за дов., Вільчинська Н.І. –предст. за дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення  з відповідача 7 301, 96 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок передачі за розподільчим балансом недійсної вимоги.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.08.06 порушено провадження у справі  № 43/576 та призначено її розгляд на 07.09.06.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення 7 301, 96 грн. боргу. Проте 14.09.2006 до суду надійшла заява позивача про зміну предмету позову, в якій позивач просив стягнути з відповідача 7 301, 96 грн. збитків у вигляді втрати майнових прав, на підставі ст.ст. 519, 624 Цивільного кодексу України.

21.09.06 позивач надав суду заяву про зміну предмету позову, в якій позивач просив зобов”язати відповідача виконати вимоги постанови КМУ від 15.05.2003 р. № 690 в частині передачі дебіторської заборгованості на суму 5 461, 72 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що  на виконання п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 № 690 між сторонами по справі був підписаний розподільчий баланс станом на 31.07.2003 та акт передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу, відповідно до яких до позивача перейшло право вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанови КМУ від 03.09.1997 №977, в т.ч. право вимоги до  КСП „Полісся”  на суму 7 301, 69 грн.

Позивач стверджує, що в ході роботи по стягненню заборгованості з КСП „Полісся”, виявилось, що за розпорядженням Голови райдержадміністрації № 228 від 18.07.2002 р.     КСП „Полісся” знято з державної реєстрації без правонаступництва. Отже, Позивач обґрунтовує свої вимоги, тим, що Відповідач передав Позивачу дебітора, який ліквідований та виключений з ЄДРПОУ до підписання розподільчого балансу. Тому позивач вважає, що відповідач передав позивачеві недійсну вимогу.

Відповідач проти позовних вимог заперечує повністю з підстав, викладених у письмових поясненнях. Зокрема, відповідач зазначає, що згідно з п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.03р. № 690 відповідач повинен був забезпечити передачу позивачу не погашені зобов'язання, тобто передбачалась передача позивачеві абсолютно всієї заборгованості без виключень. Також відповідач вказує, що передача заборгованості виникла в рамках адміністративних правовідносин, а не в процесі здійснення фінансово-господарської діяльності, а тому посилання позивача на відповідальність в порядку ст. 519 Цивільного кодексу України є безпідставними.

В судовому засіданні 22.09.2006, за згодою сторін, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 № 690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” було утворене Державне підприємство “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” (далі за текстом –позивач) шляхом виділення із складу Державної акціонерної компанії “Хліб України” (далі за текстом – відповідач) філії “Агентство з реструктуризації підприємств агропромислового комплексу” та віднесено його до сфери управління Міністерства аграрної політики.

Відповідно до п. 3. даної постанови відповідачу доручено забезпечити передачу позивачу не погашених перед оптовими постачальниками матеріально-технічних ресурсів зобов'язань, що виникли внаслідок невиконання сільськогосподарськими товаровиробниками своїх зобов'язань перед ДАК “Хліб України” відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 № 977 та від 24.01.1998 № 77 (за їх згодою), а також забезпечити передачу позивачу права вимоги до дебіторів ДАК “Хліб України” за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 №977, від 24.01.1998 №77, від 24.01.1998 № 83, від 25.08.1998 №1338.

Відповідно до п.3.1 Статуту Державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” позивач є правонаступником майнових прав та обов'язків реорганізованої ДАК “Хліб України” у відповідності з розподільчим актом (балансом).

Згідно п.3.1. вказаного статуту підприємство утворено з метою організації роботи по поверненню боргів підприємств агропромислового комплексу перед державою та їх реструктуризації, а також організації проведення розрахунків між підприємствами та отримання прибутку.   

31.07.2003 року між позивачем та відповідачем був складений та підписаний Акт передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу між ДАК “Хліб України” та Державним підприємством “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”.

Відповідно до цього Акту відповідач передав, а позивач прийняв відповідно розподільчого балансу станом на 01.08.2003 дебіторську заборгованість, що виникла у зв'язку з виконанням постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.97 № 977 згідно з реєстрами (додаток № 1, №2).

Відповідно до додатку № 1 до акту передачі-приймання дебіторської заборгованості від 31.07.2003 позивач прийняв від відповідача дебіторську заборгованість КСП „Полісся” на суму 7 301, 96 грн. та відповідно право вимоги до КСП „Полісся”  на вказану суму.   

Отже, позивач є правонаступником відповідача в частині прав і обов'язків переданих відповідачем позивачеві за розподільчим балансом, відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 15.05.2003 №690.

Як стверджує позивач, у процесі роботи по стягненню заборгованості з що в ході роботи по стягненню заборгованості з КСП „Полісся”, виявилось, що КСП „Полісся” за розпорядженням Голови райдержадміністрації № 228 від 18.07.2002 р. знято з державної реєстрації без правонаступництва. Отже, Позивач обґрунтовує свої вимоги, тим, що Відповідач передав Позивачу дебітора, який ліквідований та виключений з ЄДРПОУ до підписання розподільчого балансу. Позивач вказує, що Відповідач передав позивачеві недійсну вимогу.

Листом від 13.07.2006 № 1290 позивач надіслав відповідачеві вимогу про сплату боргу в сумі 7 301, 96 грн.

Спір виник в наслідок того, що позивач вважає що права вимоги передані йому на підставі постанови Кабінету Міністрів України в результаті реорганізації ДАК "Хліб України", є такими що за дійсність цих вимог несе відповідальність ДАК "Хліб України". Відповідач заперечує, та вказує що такі вимоги передані позивачеві за ініціативою Кабінету Міністрів України, а не за ініціативою відповідача, тому відповідач вважає, що норми на які посилається позивач до цих відносин не застосовуються.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимога позивача про зобов”язання відповідача виконати вимоги постанови КМУ від 15.05.2003 р. № 690 в частині передачі дебіторської заборгованості на суму 7 301, 96 грн. не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004, цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексу України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Як вбачається з матеріалів справи, між Кабінетом міністрів України, як суб'єктом управління об'єктами державної власності (п. 5 ст. 116 Конституції України в редакції, що діяла на час прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690),  та відповідачем у 2003 році  виникли  відносини, пов'язані з реструктуризацією (реорганізацією) ДАК "Хліб України".

В силу адміністративного акту (постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690) у відповідача виник обов'язок щодо передачі, а у позивача –щодо прийняття дебіторської заборгованості та права вимоги до дебіторів, незалежно від дійсності таких вимог, зокрема, до КСП „Полісся”.

В результаті  зазначеної  реструктуризації (реорганізації) утворено Державне підприємство "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу" шляхом виділення  зі складу ДАК "Хліб України" філії – "Агентство  з реструктуризації підприємств агропромислового комплексу", яке віднесено до сфери управління Міністерства аграрної політики (п. 1. постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 № 690, п. 1.1., 1.2., 1.3. Статуту позивача), та відповідачем  передано позивачеві вимоги до КСП „Полісся” на суму 7 301, 96 грн. (акт від 31.07.2003).

Отже, сторони спору повністю виконали свої зобов'язання щодо передачі та прийняття  права вимоги до КСП „Полісся” , які виникли на підставі адміністративного акту (постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690).

Враховуючи те, що цивільні відносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі адміністративного акту, те, що у відносинах між сторонами не мала місце ініціативна вольова повідка останніх, а відносини виникли за ініціативою органу державної влади, та те, що відповідної угоди між позивачем та відповідачем не укладалось, то відповідач не може нести відповідальність, передбачену за порушення договірних зобов'язань.

Нормою ст. 197 Цивільного кодексу УРСР передбачено можливість уступки кредитором своїх прав вимоги за зобов'язанням іншій особі. Для цієї уступки вимоги необхідною є ініціативна вольова поведінка сторін та наявність  угоди між старим та новим кредитором.

Позивач в обгрунтування своїх вимог посилається на статті 519, 623 Цивільного кодексу України, та визначає відповідача як "цедента" (сторони договору). Отже, позивач хибно вважає що між ним та відповідачем існують договірні відносини, пов'язані з уступкою права вимоги.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України до   збитків відносяться втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Як встановлено вище, зобов'язання між позивачем та відповідачем виникли з адміністративного акту, а не на підставі договору, і ці зобов'язання, які полягали у передачі та прийомі права вимоги до КСП „Полісся” , виконані сторонами спору  належним чином.

Тому вимоги позивача про зобов'язання відповідача виконати вимоги постанови КМУ від 15.05.2003 р. № 690 в частині передачі дебіторської заборгованості на суму       7 301, 96 грн., які стали наслідком передачі відповідачем позивачеві недійсної вимоги, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Всі інші твердження сторін та надані на їх підтвердження докази судом не приймаються в силу ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя                                                                                                      М.В.Пасько