Постанова

від 10.10.2006 по справі 14/4124а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/4124а

                                       ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ                                 

ПОСТАНОВА             

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

          "10" жовтня 2006 р.,14 год. 35 хв.                                               Справа №  14/4124а          

Господарський суд у складі головуючого судді Хабазні Ю.А., при секретарі судового засідання Соколишиній І.А., за участю представників позивача Дубчака Я.В. (голова правління, за посадою), Блажкевича В.С., відповідача Пікуля Є.В., Литовченко О.С. (паспорт серії НС 553072, виданий  Канівським МРВ УМВС України в Черкаській області 15.12.1998, від ППФ «Ярал»), за  довіреностями, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси у приміщенні суду адміністративну справу за позовною заявою

позивачавідкритого акціонерного товариства Золотоніська парфумерно-косметична фабрика»

до відповідачаЧеркаської митниці

про              визнання недійсними та скасування податкових повідомлень –

УСТАНОВИВ:

1.Заявлено окремі позови від 08.08.2006 вх. №№15569 та 15570 про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень Черкаської митниці (далі –митниця) від 08.09.2006 №8 і №9 і стягнення судового збору у розмірі по 3.40 грн. Вказані позови об'єднано в одне провадження. Позивачем підставами визнання нечинним та скасування податкових повідомлень митниці вказано:

в порушення п.6.1 ст.6 та 4.2.2 «в»ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” митниця незаконно провела нарахування податкового зобов'язання не зазначивши підстав для цього;

позивач використав розмитнений товар для виконання своїх основних видів діяльності та забезпечення своїх статутних завдань, а факт використання товару не за цільовим призначенням митницею не доведено;

вантажно митну декларацію не можна прирівняти до податкової декларації, тому митницею неправомірно нараховані штрафні санкції;

Відповідач позовні вимоги не визнав.

2.У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав і пояснив, що будь-яких обмежень щодо цільового використання розмитненого товару не митницею встановлювалось і законодавство не передбачає порушення у вигляді використання розмитненого товару не за цільовим призначенням; що митницею при виставленні податкових повідомлень не зазначено норму закону, яку порушено позивачем, не зазначено суть арифметичної чи методологічної помилки; що відсутні будь-які акти, які б зобов'язували позивача інформувати митницю про використання товару для певної мети; що п. 4.2.2 “в” Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” не передбачає можливості донарахування податкових зобов'язань з підстав нецільового використання розмитненого товару; що за наявними у митних справах документах митниця не могла встановити і не встановила нових характеристик товару для класифікації його за іншим кодом УКТ ЗЕД, оскільки подані на підтвердження нового коду товару документи щодо начеб-то нецільового використання товару при митному оформленні не подавались; що будь-якої арифметичної чи методологічної помилки при складанні ВМД позивачем не допускалось –усі вони складені на підставі наявних документів які підтверджують саме зазначені у ВМД коди товару, а не будь-які інші.

Відповідач у відзиві на позов та його представник у судовому засіданні позов не визнали повністю і на його заперечення вказали, що підставами для нарахування податкових зобов'язань стали результати камеральної перевірки ввезення товарів позивачем за трьома ВМД, проведеної з приводу надіслання повідомлення податковим органом про нецільове використання товару, у ході якої установлено помилковість визначення коду товару, а відповідно і ставок ввізного мита та нарахованого ПДВ;  що нарахування цих зобов'язань здійснено в межах повноважень митниці по здійсненню контролю за правильністю сплати митних платежів та по здійсненню класифікації товарів; що позивачем здійснювалось адміністративне оскарження усіх податкових повідомлень, однак, скарги в установленому порядку і строки не була задоволена; що класифікація товару була проведена «виходячи з інформації про використання флаконів»відповідно до положень правил 3а та 6 Основних правил інтерпретації класифікації товарів (частина 1 додатку до Закону України “Про митний тарифу України”); що позивачем було ввезено 50 видів олій, які розливались у флакони, і які згідно з ВМД про їх ввезення не віднесені до лікарських засобів; що позивач згідно з установчими документами не має статусу підприємства по виготовленню фармацевтичних засобів; що ВМД №244 та 412 не мають необхідного комплекту документів для підтвердження коду товару.

Суд заслухав запрошену позивачем для дачі пояснень по суті справи посадову особу приватного підприємства фірми “Ярал”, Литовченко Оксану Сергіївну, як свідка, якою здійснювалась подача двох ВМД і яка пояснила, що після ввезення першої партії товару він 24.01.2005 був поміщений на склад тимчасового зберігання, після чого нею разом із позивачем почався збір необхідних документів, в першу чергу, які стосуються коду товару. У зв'язку з цим були отримані свідоцтво про державну реєстрацію в МОЗ України, а надалі і висновок ТПП про код товару. Вказані документи були подані митниці 08.02.2005 при оформленні першої ВМД від 08.02.2005 №90200000/5/100074, про що зазначено у цій декларації. До наступних ВМД додавались ксерокопії цих документів, і у переліку поданих вони не зазначені, але митниця не здійснила б митне оформлення наступних партій товару, якби вона не визначилась по першій партії і не знала б про наявність цих свідоцтв і висновків. У даному випадку вищеназвані свідоцтва і висновок є основними документами з визначення коду товару, тому ніякої помилки з визначення коду не допущено. Будь-яких додаткових документів митницею не вимагалось. Для перевірки товару здійснювався його огляд у місці зберігання.

У судовому засіданні судом досліджені пояснення представників сторін, письмові докази, додані позивачем до позовної заяви та відповідачем до відзиву, докази, надані представниками сторін у судовому засіданні, а також пояснення свідка.

У засіданні оголошувалась перерва з 03.10.2006. Відповідно до ст.ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні оголошено вступну  та резолютивну частини рішення.

3.Заслухавши представників сторін, свідка та дослідивши наявні у справі докази суд встановив наступне.

Позивач подав митниці вантажні митні декларації від 08.02.2005 №90200000/5/100074, від 15.04.2005 №90200000/5/100244 та від 22.06.2005 №90200000/5/100412 (далі –ВМД №074, 244 та 412) для митного оформлення “флакони скляні з гвинтовим горлом прозорого брунатного кольору” (далі –товар), та інші документи, зазначені у їх п.44. При цьому позивачем у графі 44 ВМД №074 зазначено такі документи як експертний висновок Черкаської ТПП від 14.01.2005 №К-16 (9000) свідоцтва про державну реєстрацію МОЗ України від 30.04.2004 №2729/2004 та №2730/2004 (6007), підтвердження МОЗ України від 27.01.2005 №18ВМ-2289/П-18 (6000), Довідка ДП «Черкаський регіональний центр стандартизації, метрології  та сертифікації»від 24.01.2005 №57-17; у графі 33 ВМД № 074, 244 та 412 вказано коди товару 7010947900 та 7010947100. Вказані вантажні митні декларації митницею були прийняті до митного оформлення після чого таке митне оформлення було здійснено, товари випущено у вільний обіг.

22.03.2006 за №3034/26-3204 відділом податкової міліції Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції (далі –податковий орган)  направлено запит позивачу, у якому запрошено відомості про те, яким чином був використаний ввезений за вищеназваними ВМД № 74, 244 та 412 товар, на який позивач направив відповідь від 27.03.2006 №286/1. На підставі отриманої відповіді та пояснень директора позивача Дубчака Я.В. (а точніше відмови давати будь-які пояснення) податковий орган виніс постанову про відмову у порушенні кримінальної справи та 27.03.2006 за №3133/26-3204 направив матеріали перевірки митниці для прийняття рішення щодо притягнення директора позивача до адміністративної відповідальності. 23.05.2006 за №580 посадовою особою митниці складено службову записку у якій констатовано наступні дві обставини –про проведення нею камеральної перевірки та про установлення класифікації товару за ВМД №074, 244 та 412 не у відповідності до сфери використання з посиланням на підтвердження останньої обставини вищеназваними матеріалами перевірки податкового органу.

08.06.2006 за №03-40/3023 митниця направила позивачу лист у якому повідомила про проведення нею камеральної перевірки митних оформлень за ВМД №074, 244 та 412, зазначила привід для її проведення (матеріали перевірки податкового органу), та до якого додала оскаржувані податкові повідомлення від 08.09.2006 №8 і №9. Лист та податкові повідомлення були вручені позивачу поштою 09.06.2006.

14.06.2006 за №672 позивач оскаржив податкові повідомлення від 08.09.2006 №8 і №9 Черкаській митниці, яка у рішенні за результатами розгляду скарги від 06.07.2006 за №16-40/3492, врученому позивачу поштою 10.07.2006, відмовила у її задоволенні. 12.07.2006 за №761 позивач оскаржив податкові повідомлення до Державної митної служби України, яка у рішенні від 02.08.2006 за №11/4-15/8997, відмовила у її задоволенні.

4. Аналізуючи фактичні обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, докази якими вони підтверджуються, правові норми, які належить застосувати до цих правовідносин суд приходить до висновку про те, що митницею перевищено надані їй повноваження та вчинено дії у спосіб, що не передбачений чинним законодавством, у зв'язку з чим прийняті податкові повідомлення є незаконними.

4.1. Так, вивчаючи питання про те, що ж стало підставою для прийняття податкових повідомлень суд прийшов до висновку, що підставою стали результати проведеної податковим органом перевірки, а не результати камеральної перевірки, як стверджує митниця. Дійсно, митниця відповідно до п.4.2.2 “в” Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” має право проводити камеральну перевірку і має право донараховувати податкові зобов'язання, але по-перше, така перевірка відповідно до цього ж закону здійснюється виключно за матеріалами митного оформлення, тобто за наявними у справі митниці документами і “без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків”.

Фактично ж митниця переоціннила правильність визначення коду товару не на підставі наявних у справі митниці матеріалів, а на підставі зовнішніх документів, яких не було і не могло бути у момент здійснення митного оформлення. Тобто в даному випадку установлено пряме порушення зазначеної норми і перевищення наданих повноважень.

По-друге, результатом такої перевірки (для подальшого нарахування податкових зобов'язань) мають бути знайдені арифметичні чи методологічні помилки, тобто в даному випадку саме наявні у справах митниці документи повинні свідчити про помилковість розрахунку, помилковість коду і можливість переоцінки внутрішніх властивостей товару та відповідної його перекласифікації. Про те, який саме з поданих позивачем документів при митному оформленні у справах митниці дає підстави визначити інший код товару митниця не вказує у жодному із свої документів. Тобто митниця знайшла інший результат, виходячи з нових обставин і документів, на підставі якого вчинила дію з перекласифікації коду (а відповідно і розрахунку податкових зобов'язань), що суд і оцінює як вчинення митницею дії у спосіб не передбачений чинним законодавством.

При цьому слід звернути увагу на наступні обставини:

1) податковий орган направив запит від 22.03.2006 за №3034/26-3204, який не містить зазначення приводу для його направлення (наявності справи, чиєїсь заяви тощо) і не містить обгрунтування (посилання на закон) наявності права у податкового органу витребовувати таку інформацію, адже контролювати дотримання митних правил це є право митниці;

2) позивач надав відповідь від 27.03.2006 №286/1 з такими відомостями, якими він їх сприймає. Об'єктивні вони чи ні невідомо. Наявні у матеріалах перевірки податкового органу документи свідчать, що ці відомості на предмет відповідності їх дійсності не перевірялись. Адже підприємство могло дати довідку іншого змісту, тоді і висновки податкового органу були б іншими. Тобто це підтверджує необ'єктивність висновку. А можливо саме надана позивачем довідка не відповідає фактичним обставинам –цього факту ні податковий орган ні митниця не встановили. Однак, саме відповідь позивача податковому органу покладено в основу усіх наступних висновків як податкового органу так і митниці;

3) висновок про те за яким кодом має класифікуватись товар здійснено органом, якому законодавством не надано права робити такий висновок. (у постанові податкового органу зазначено –«під час митного оформлення зазначені флакони повинні були класифікуватись за кодом УКТ ЗЕД 7010949000») Критерієм такого висновку вказано розфасовку олій, які не відносяться до лікарських засобів. Однак, саме на основі цього висновку побудовані усі інші рішення як податкового органу, так і митниці та її вищого органу.

Зокрема, матеріальним результатом проведення митницею перевірки є службова записка від 23.05.2006 за №580. Остання не містить власних мотивів, виходячи з яких митниця прийшла до висновку про неправильність проведеної класифікації товару, а посилається як на доказ такому висновку на матеріали перевірки податкового органу. Слід відмітити, що ця службова записка не направлялась позивачу, як наприклад, акт камеральної перевірки направляється податковим органом платнику податків (Наказ Державної податкової адміністрації України від 17.07.2006 №416 “Про затвердження форми Акта про результати камеральної перевірки податкової декларації /розрахунку/ щодо окремих загальнодержавних і місцевих податків і зборів”, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2006 за №872/12746), що є порушенням його права знати про вчинені дії органу влади щодо нього. У рішеннях про результати розгляду скарг позивача, направлених у порядку адміністративного оскарження податкових повідомлень також відсутня власна мотивація висновку про неправильність класифікації товару – усіх документах митниці такий висновок лише констатується, як беззаперечний, з посиланням на підтвердження його матеріалами перевірки податкового органу.

4.2.Митний кодекс України не містить інституту перевірки цільового використання товару випущеного у вільний обіг (суд підкреслює –саме випущеного у вільний обіг), з метою підтвердження правильності його класифікації, як наприклад, встановлено такий інститут при використанні етилового спирту (ст.3, 8-1 Закону України “Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої", постанова Кабінету Міністрів України від 23.05.2005 №796, наказ ДПА України від 20.10.2005 №462, зареєстрований в Мін'юсті України від 02.11.2005 за №1326/11606) і не містить обов'язку декларанта підтверджувати його цільове використання після митного оформлення. Посилання митниці у рішенні на скаргу від 06.07.2006 за №16-40/3492 на наявність такого обов'язку відповідно до ст.ст. 41, 81 та 88 Митного кодексу України є надуманим.

Слід відмітити, що Митний кодекс України не містить у тексті слів про цільове використання розмитненого товару. Зі змісту Кодексу вбачається, що під “метою ввезення товару” на митну територію розуміється лише потреба визначення виду митного режиму (ст.148), це і є мета, ціль ввезення товару –після визначення мети ввезення (виду митного режиму) визначаються і обмеження у його використанні. Випуск у вільний обіг знімає будь-які митні обмеження у використанні товару (суд підкреслює –митні, оскільки іншим законодавством можуть бути введені обмеження, але їх контроль не підвідомчий митниці).

Таким чином, перевірка цільового використання митницею і покладання митницею неіснуючого обов'язку доводити цільове використання на позивача є перевищенням компетенції митниці.

4.3.Класифікація, за внутрішнім змістом значення цього слова і цієї дії, це є віднесення конкретного об'єкта, до певної групи аналогічних об'єктів класифікатора. Така дія завжди здійснюється шляхом порівняння внутрішніх, присутніх у момент класифікації, об'єктивних характеристик об'єкта і визначених класифікатором характеристик для певної групи і не залежить від фактичної подальшої долі об'єкта (загибелі, передачі, зберігання як зразка, пристосування для іншої мети, тощо).

Віднесення товарів до УКТ ЗЕД здійснюється за аналогічним принципом –у момент митного оформлення, або до його проведення шляхом прийняття попереднього рішення митницею про класифікацію товару. Так ст.314 Митного кодексу України містить вказівку на те що з метою встановлення достовірних відомостей про товари та їх відповідності опису класифікаційних групувань УКТЗЕД митні органи можуть вимагати від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян зразки товарів та техніко-технологічну документацію на такі товари для проведення експертизи. В товар при його виробництві закладено такі речовини, які дозволяють використати його як засіб для фармацевтичних продуктів. Це є об'єктивна обставина і вона не змінюється від суб'єктивної обставини подальшого використання товару. Тобто об'єктивні, достовірні відомості про товар установлюються в момент їх переміщення, а не залежно від того, де вони будуть використані у майбутньому. В іншому випадку, як обгрунтовано вище законом повинен був би бути визначений чіткий механізм звітування декларантів про використання розмитненого товару, випущеного у вільний обіг, встановлені його форми, строки, санкції за недотримання. Таке визначення законом було б складовою митного режиму вільного обігу товару.

Тобто класифікація відбувається виходячи з потенціального (за технічною документацією виробника) призначення товару, а не виходячи з того, де його фактично було чи буде використано.

Вчинення митницею дії з перекласифікації товару після випуску товару вільний обіг є перевищенням повноважень митниці, визначених ст. 313 Митного кодексу України.

4.5. Додатково до викладених мотивів, суд вважає (і погоджується з позивачем у цій частині), що нарахування штрафних санкцій у податкових повідомленнях є безпідставним і незаконним з виходячи з наступного.

Ввезення товарів на митну територію України передбачає відповідно до Митного кодексу України  спеціальну процедуру оформлення вантажно митних декларацій, згідно з якою правильність заповнення ВМД та достовірність наведених у ній декларантом відомостей, перевіряються митним органом (в т. ч. і щодо класифікації товару). Так, виявлення у ВМД помилки чи недостовірних відомостей під час митного оформлення виключає можливість нарахування штрафних санкцій, оскільки в таких випадках митниця відмовляє у митному оформленні товару (ст.80 Митного кодексу України). Здійснення митного оформлення та випуск товарів у вільний обіг здійснюється виключно після перевірки митницею додержання законодавства України з питань митної справи (ч.2 ст.40 Митного кодексу України). Більше того, класифікація товарів відноситься до виключної компетенції митниці (ст. 313 Митного кодексу України).

Цим ВМД істотно відрізняється від податкових декларацій, про які йдеться у Законі України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Розповсюджуючи свою дію на митні органи, вказаний закон не вирізняє названі особливості оформлення ВМД. Тому стосовно ВМД названий закон може застосовуватись лише по аналогії цього закону.

Отже вини декларанта-позивача у тому, що митниця виявить свою ж помилку під час камеральної перевірки немає. Суд теоретично допускає можливість установлення вини декларанта, але лише у разі установлення факту злочину, пов'язаного зі змовою декларанта та посадової особи митниці у визначенні неправильного коду товару. Належних і допустимих доказів такого факту суду у даному випадку не надано –до компетенції господарського суду його установлення не віднесено.

Згідно ж із пунктами 1.5, 17.1, 17.1.4 та 4.2.2 “в” Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафна санкція –це є плата від суми податкового зобов'язання, яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування.

У даному випадку, порушення правил якби і було встановлено, то воно сталось не з вини декларанта, тому штрафна санкція нарахована бути не може. Але суд підкреслює, що ним у цій справі порушення порядку визначення коду товару і відповідних платежів у ВМД №074, 244 та 412 установлено не було.

4.6. З викладеного вбачається, що відповідачем порушено право позивача на використання на власний розсуд ввезеного ним товару на умовах його ввезення, зазначених у ВМД №№074, 244, та 412 (зокрема, щодо розміру сплати ввізного мита та  ПДВ).

5.Позивач просить суд визнати податкові повідомлення не чинними і скасувати їх. Однак, ці дії різні за своїм змістом –наслідком визнання акта не чинним є припинення його дії з моменту прийняття, а скасування акта тягне припинення його дії на майбутнє з моменту скасування. У зв'язку з поглинанням вимоги про скасування податкових повідомлень шляхом задоволення першої вимоги, суд вважає достатнім обмежитись визнанням податкових повідомлень не чинними.

6. Суд відхиляє доводи митниці про те,

що справи з оформлення ВМД №244 та 412 не містять усіх необхідних документів (висновку ТПП, сертифікатів МОЗ та підтвердження МОЗ, органу сертифікації), тому є підстави для перекласифікаці товару, –оскільки наявність і використання необхідної інформації у митниці спростовується поясненнями свідка і самими матеріалами, поданими митницею, які свідчать про наявність копій цих документів, оскільки ці мотиви не зазначені в усіх попередніх документах митниці та оскільки митниця не позбавлена була права видати талони відмови, але не зробила цього виходячи саме із протилежного до заперечень;

що штрафна санкція донараховується згідно із вищеназваним пунктом 17.1.4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у автоматичному режимі, –оскільки, цим пунктом не визначається склад правопорушення, а лише доповнюється диспозиція пункту 1.5 (яким такий склад визначено) додатковою умовою (“внаслідок проведення камеральної перевірки”) та санкцією (порядком визначення конкретної суми штрафу);

що позивач розливав у ввезені флакони олії, які не є лікарськими засобами, та що позивач не має відповідних дозволів на виробництво і розлив лікарських засобів, тому ці обставини є підтвердженням нецільового використання товару, –оскільки на їх заперечення позивач пояснив, що він отримував для виробництва і інші олії в межах України. Суд допускає правдивість пояснень обох сторін, однак, перевіряти їх не вважає за потрібне, оскільки обставина про те, що саме було розлито у флакони, по-перше значення для їх класифікації не має, а по-друге не доведена митницею конкретними доказами (по кількості, строкам, складу, тощо) на час розгляду справи, а значить конкретні докази нецільового використання відсутні і на момент прийняття податкових повідомлень.

Решту доводів і поданих сторонами доказів, які не враховано чи відхилення яких не обгрунтовано вище, суд відхиляє як такі, що не мають значення для вирішення спору.

7.Таким чином, позов підлягає задоволенню.

У зв'язку із задоволенням позову понесені позивачем судові витрати у розмірі 6,80 грн. підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету.

Керуючись ст.ст. 89, 94,161,162,163,186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати нечинними податкові повідомлення Черкаської митниці від 08.09.2006 №8 і №9 на загальні суми 25241,66 грн. ввізного мита, 5048,33 грн. податку на додану вартість, 1514,50 грн. штрафних санкцій.

Стягнути з Державного бюджету України на користь відкритого акціонерного товариства Золотоніська парфумерно-косметична фабрика» (м. Золотоноша, вул. Комунарівська, 14, ідентифікаційний код00374479) 6,80 грн. судових витрат.

Постанова може бути оскаржена до Київського міжобласного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області шляхом подання заяви про апеляційне оскарження на протязі 10 днів з дня складення повного тексту постанови та наступного подання апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                     Хабазня Ю.А.

Повний текст постанови складено 17.10.2006