Рішення

від 24.11.2011 по справі 4/442-3/260

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  4/442-3/260

24.11.11

За позовом     Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»

До                       Закритого акціонерного товариства по будівництву об‘єктів нафтової та

                        газової промисловості «Укрнафтогазбуд»

Про                        стягнення 627 879,36 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача         ОСОБА_1 –по дов. № б/н від 16.06.2010

Від відповідача     не з‘явився

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»про стягнення з Закритого акціонерного товариства по будівництву об‘єктів нафтової та газової промисловості «Укрнафтогазбуд»193 534,68 грн. основного боргу, 416 310,40 грн. збитків, 678,74 грн. штрафу, 6 787,07 грн. пені, 1 821,72 грн. інфляційних втрат, 2 166,41 грн. 3% річних та 6 880,34 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, в зв‘язку з неналежним виконанням взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору фінансового лізингу  № 00000674 від 03.07.2009.

В ході розгляду справи позивачем 23.11.2010 було подано заяву про уточнення позовних вимог відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 236 238,00 грн. основного боргу, 195 370,57 грн. збитків, 678,74 грн. штрафу, 9 539,80 грн. пені, 10 566,18 грн. інфляційних втрат 3709,28 грн. 3% річних та 10 888,97 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позивачем в подальшому 29.12.2010 подано пояснення щодо уточнення позовних вимог, відповідно до яких просить стягнути з відповідача 21 948,05 грн. основного боргу,  129 198,72 грн. неустойки в порядку ст. 785 ЦК України, 76 713,67 грн. несплачених лізингових платежів,  118 656,90 грн. збитків, 578,40 грн. втрат пов‘язаних зі збутом об‘єкта лізингу, 678,74 грн. штрафу, 1 413,89 грн. пені, 2 611,28 грн. інфляційних втрат, 806,50 грн. 3% річних та 2 515,48 грн. процентів за користування чужими коштами.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 4/442 від 30.12.2010 позов  задоволено частково та стягнуто з Закритого акціонерного товариства по будівництву об’єктів нафтової та газової промисловості «Укрнафтогазбуд»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг  Україна»21 948,05 грн. основного боргу, 1 413,89 грн. пені, 806,50 грн. 3% річних, 2611,28 грн. індексу інфляції, 267,79 грн. державного мита та 10,06 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва                 № 4/442 від 30.12.2010 позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 4/442 від 28.02.2011 рішення Господарського суду міста Києва  № 4/442 від 30.12.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Київського апеляційного господарського суду № 4/442 від 28.02.2011  позивач  звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України № 4/442 від 06.10.2011 постанову  Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2011 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2010 та у справі № 4/442 скасовано, справу передано на новий розгляд  до Господарського суду міста Києва.

Матеріали справи № 4/442 були отримані Господарським судом міста Києва 18.10.2011 та згідно автоматизованої системи документообігу суду передані на новий розгляд судді Сіваковій В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2011 справі присвоєно номер 4/442-3/260 та призначено її до розгляду на 01.11.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 4/442-3/260 від 01.11.2011, в зв‘язку з нез‘явленням в судове засідання представника відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 19.10.2011, розгляд справи був відкладений на 10.11.2011.

Позивачем в судовому засіданні 10.11.2011 подано пояснення щодо уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 21 948,05 грн. основного боргу,  129 198,72 грн. неустойки в порядку ст. 785 ЦК України, 195 948,97 грн. збитків, 678,74 грн. штрафу, 1 413,89 грн. пені, 2 611,28 грн. інфляційних втрат, 806,50 грн. 3% річних та 2 515,48 грн. процентів за користування чужими коштами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 4/442-3/260 від 10.11.2011, в зв‘язку з нез’явленням в судове засідання представника відповідача та невиконанням відповідачем вимог ухвал суду від 19.10.2011 та від 01.11.2011, розгляд справи було відкладено на 24.11.2011.

Відповідач в судове засідання 24.11.2011 не з‘явився, вимог ухвал суду від 19.10.2011, від 01.11.2011 та від 10.11.2011 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адреси, що зазначені в позовній заяві, а саме : м. Київ, пр-т Московський, 23 та м. Київ, вул. Горького, 5-б.

Слід також зазначити, що в п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008) зазначається, що  примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань  про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 24.11.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов‘язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»(лізингодавець) та Закритим акціонерним товариством по будівництву об‘єктів нафтової та газової промисловості «Укрнафтогазбуд»(лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 00000647 (далі - договір).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов‘язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно п. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов‘язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об‘єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Виходячи з положень ст. ст. 1, 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»та ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов‘язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов‘язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до умов договору позивач зобов’язується надати у розпорядження відповідача об’єкті лізингу –транспортний засіб типу VW T5 Multivan 2.5 I TDI, 2008 року виробництва, шасі № НОМЕР_1, двигун № НОМЕР_3, а відповідач зобов’язався прийняти об’єкт лізингу і сплатити суму відповідно до договору згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невід’ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні суми у 80 648,20 дол. США.

Строк лізингу за договором визначається у договорі та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування)(п. 12.1. договору), з якого вбачається, що перший платіж має бути здійснений 17.06.2009, а останній 15.06.2014.

Згідно розділу 5 договору передача об‘єкту лізингу здійснюється шляхом підписання акту приймання-передачі.

За умовами п. 12.2. договору строк лізингу починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі лізингоодержувачем об‘єкта лізингу.  

З матеріалів справи вбачається, що на підставі акту приймання-передачі від 13.07.2009, складеного сторонами, відповідач прийняв об‘єкт лізингу: легковий автомобіль марки VW, модель T5 Multivan 2.5 I TDI, 2008 року виробництва, шасі                                             № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, чорного кольору.

Згідно п. 6.1. договору для експлуатації об‘єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме лізингодавцю лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що є невід‘ємною частиною договору. Щомісячний лізинговий платіж включає в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості об‘єкта лізингу; проценти; комісії; покриття витрат, пов‘язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим договором (включаючи окрім іншого витрати на ремонт об‘єкту лізингу, реєстраційні платежі та інші витрати, передбачені або прямо пов’язані з договором).

Лізингоодержувач  також сплачує лізингодавцю адміністративні платежі, що передбачені договором, які не включаються до лізингових платежів, а саме:  податок з власників транспортних засобів; будь-які інші податки, що можуть застосовуватись до договору після його виконання або в будь-який час у майбутньому; інші витрати та платіжні зобов‘язання.

З Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування) вбачається, що перший платіж має бути здійснений 17.06.2009, а останній 15.06.2014, при цьому кожний лізинговий платіж має сплачуватись 15 числа кожного місяця відповідного року.

Лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунку позивача в гривнях (за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в доларах США), вказаних в Графіку.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»сплата  лізингових   платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Згідно п. 6.5. договору щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений лізингодавцем, не пізніше 10-го календарного дня з дати направлення рахунку відповідачу.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»на лізингоодержувача покладено обов’язок своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо внесення, у визначені графіком строки, лізингових платежів за листопад –грудень 2009 року у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка згідно обґрунтованого розрахунку позивача,  складає 21  948,05 грн.

Відповідач свого контррозрахунку заборгованості по лізинговим платежам за даним договором не надав.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 21  948,05 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату по лізинговим платежам не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність  за  правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними    санкціями    у   цьому   Кодексі   визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом п. 8.2.1. договору визначено, що у випадку прострочення платежів за договором, відповідач зобов’язаний сплачувати пеню у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день прострочення до повної виплати платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо внесення лізингових платежів.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті лізингових платежів відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 8.2.1. договору, розмір якої, за обґрунтованими уточненими розрахунками позивача нарахованої на несвоєчасно сплачені лізингові платежі (не перевищує шестимісячний період нарахування), становить 1 413,89 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1 413,89 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.  

Пунктом 8.2.2. договору передбачено, що у випадку прострочення платежів за договором, відповідач зобов’язаний сплачувати штрафні санкції, що підлягають сплаті відповідачем за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем (п. 8.3.1) у розмірі, що становить гривневий еквівалент суми у 15 доларів США за першу платіжну вимогу, 20 доларів США за другу платіжну вимогу та 25 доларів США за третю платіжну вимогу.

Згідно п. 8.3.1. договору якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу потягом більш ніж на 10 робочих днів, позивач має надіслати відповідачу першу платіжну вимогу в письмовій формі, якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту отримання першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка подовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Умовами п. 20.5. договору визначено, що усі повідомлення, що мають бути надані за цим договором оформляються у письмові формі та доставляються особисто, при цьому вони вважаються такими, що були надані після доставки за відповідною адресою, або шляхом відсилання поштовим відправленням  при цьому таке повідомлення вважається таким що було доставлено через 2 робочих дні дати поштового відправлення, або шляхом надіслання по факсу, при цьому таке повідомлення вважається доставленим після відправлення.

Позивачем до матеріалів справи надано лише одну вимогу адресовану відповідачу, яка містить назву «третє нагадування про несплату»від 11.08.2010, в якій позивач повідомляє про те, що відповідач не відреагував на другий лист попередження та просив погасити заборгованість.

Доказів існування першої та другої вимоги позивач не надав, як і не надав жодного належного доказу в підтвердження вручення або надіслання поштою першої, другої та третьої вимог.

Подані позивачем рахунки-фактури № 00005343 від 02.11.2009, № 00006288 від 18.11.2009, № 00006551 від 01.12.2009 та № 00007471 від 26.12.2009, в яких позивачем включено до сплати адміністративну комісію –штраф згідно п. 8.2.2. договору в загальному розмірі 678,74 грн. не приймаються судом до уваги, оскільки не є  вимогами в розумінні        п. 8.3.1. договору. Крім того, позивачем не подано належних доказів пред‘явлення даних рахунків відповідачу.

За відсутності вищезазначених вимог та доказів про їх вручення чи направлення відповідачу позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 678,74 грн. необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті лізингових платежів, позивач на підставі  ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь  2 611,28 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в розмірі 806,50 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції має бути здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 2 611,28 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в розмірі 806,50 грн. (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Відповідно до п. 12.6. договору позивач має право в односторонньому порядку припинити дію цього договору  у випадку, якщо відповідач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий внесок у повному обсязі або частково і строк невиконання зобов‘язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»та ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду).

Частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Позивач у відповідності до вищезазначених норм листом № 00000674 від 16.12.2009 повідомив відповідача про відмову від договору фінансового лізингу № 00000674, в зв’язку з неналежним виконанням умов договору по сплаті лізингових платежів в строк до 15.10.2009, та вимагав повернути  транспортний засіб.

В преамбулі договору зазначені адреси місцезнаходження відповідача : м. Київ, вул. Горького, 5-б та м. Київ, пр-т Московський, 23.

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи позивачем було надіслано відмову від договору на адресу відповідача : м. Київ, вул. Горького, 5-б, яка згідно повідомлення про вручення поштового відправлення вручена відповідачу 21.12.2009.

При цьому відмову від договору було надіслано відповідачу 18.01.2010 за адресою :        м. Київ, пр-т Московський, 23, проте доказів її отримання відповідачем за цією адресою позивачем не подано.

Згідно п. 2 ст. 782 Цивільного кодексу України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Враховуючи викладене, договір фінансового лізингу № 00000674 вважається розірваним з 21.12.2009.

Відповідач доказів в спростування даних обставин не подав.

Відповідно до п. 12.9. договору у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов’язувався повернути об’єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 робочих дні з дати одержання відповідного запиту про повернення.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Судом встановлено, що відповідачем порушено обов’язок щодо повернення позивачу об’єкту лізингу після припинення дії договору.

В матеріалах справи наявний виконавчий напис, вчинений 06.01.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про повернення об‘єкту лізингу за несплачену в строк до 15.10.2009 заборгованість в розмірі 32 573,48 грн.

20.10.2010 при примусовому виконанні вищезазначеного напису нотаріуса державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві було складено акт опису й арешту майна –об‘єкту лізингу, згідно якого об‘єкт лізингу вилучено та передано позивачу.

В зв‘язку з тим, що відповідач після припинення договору не повернув об‘єкт лізингу позивачем пред‘явлено позовну вимогу про стягнення з відповідача в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України неустойку у розмірі подвійного лізингового платежу за шість місяців прострочення в розмірі 129 198,72 грн.

Частина 2 ст. 785 Цивільного кодексу України визначає, що якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки  у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Як визначає ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Таким чином, лізинговий платіж є нічим іншим ніж платою за користування майном, переданим лізингодавцем лізингоодержувачу.

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача неустойки за період прострочення повернення об‘єкту лізингу в розмірі  129 198,72 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 12.9. договору у строк протягом 10 робочих днів з дати отримання вимоги про повернення об‘єкта лізингу в зв‘язку з припиненням договору відповідач має сплатити позивачу будь-яку різницю між ринковою вартістю об‘єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими  відповідно до графіку виплат.

З матеріалів справи вбачається, що 26.11.2011 позивачем укладено з ТОВ «Автомир»договір комісії № 3, згідно якого вилучений у відповідача об‘єкт лізингу по акту приймання-передачі від 26.11.2010 був переданий останньому для продажу за ціною 299 715,00 грн., що за курсом на дату підписання договору становила 37 700,00 дол. США.

При цьому, відчуження об‘єкту лізингу позивачем за ціною 299 715,00 грн. підтверджується підписаною з боку позивача і представника ТОВ «Автомир», як покупця, видатковою накладною від 14.12.2010.

Як зазначено у Національному стандарті № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10 вересня 2003 року, ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об‘єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Отже, позивач доклав усіх зусиль для проведення відповідного маркетингу (проведення аукціону з продажу автомобіля, що є усталеною практикою збуту автомобілів позивача та проводиться серед професійних торговців автомобілями на ринку) і для укладення угоди щодо відчуження об‘єкта лізингу третім особам. Тому ціна, за якою позивач відчужив об‘єкт лізингу у розмірі 299 715,00 грн., що підтверджується документами, наявними у матеріалах справи, і є ринковою вартістю об‘єкта лізинга відповідно до п. 12.9 договору.

В той же час, на момент вилучення об‘єкту лізингу (окрім несплачених платежів, строк сплати яких настав і про стягнення яких просить позивач) несплаченими залишалися платежі, на суму 47 588,96 дол. США, що за офіційним обмінним курсом НБУ на 20 жовтня 2010 року (7,91 грн.) - на день вилучення об‘єкта лізингу - становило 376 428,67 грн.

Таким чином, різниця між вартістю проданого автомобіля та сумою несплачених лізингових платежів на момент вилучення об‘єкту лізингу становить 76 713,67 грн.

Матеріали справи свідчать, що позивач з метою зменшення своїх збитків та для відновлення своїх порушених прав на повернення об‘єкту лізингу, змушений був звернутись до спеціалізованої організації TOB «Кофас Україна Кредит Менеджмент Сервісез» для супроводу та забезпечення здійснення виконавчого напису на договорі фінансового лізингу. Згодом для повернення об‘єкту лізингу у примусовому порядку позивач звернувся до ПП «Інформаційна агенція «Безпека і право».

Як зазначалось вище виконавчий напис було зроблено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 26.01.2010, на підставі якого Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві 02.02.2010 було відкрито виконавче провадження.

В зв‘язку з неповерненням об‘єкта лізингу в добровільному порядку, стягувач (позивач) звернувся з заявою про оголошення розшуку майна боржника, про що  01.03.2010 Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві винесено  постанову про розшук майна боржника.

Об‘єкт лізингу перебував у розшуку з 01.03.2010 по 20.10.2010 – до винесення акту опису та арешту майна за яким позивачу був повернутий автомобіль.

Звернення до TOB «Кофас Україна Кредит Менеджмент Сервісез», ПП «Інформаційна агенція «Безпека і право», вчинення виконавчого напису, порушення і здійснення виконавчого провадження, оголошення розшуку майна боржника, накладення арешту на транспортний засіб та оголошення заборони на його відчуження призвело до витрат позивача.

Ці витрати підтверджуються документами, у тому числі договором доручення із Tовариством з обмеженою відповідальністю «Кофас Україна Кредит Менеджмент Сервісез»№ 2609-СU від 16.09.2009 та договором про надання послуг з Приватним підприємством «Інформаційна агенція «Безпека і право»№ 1 від 18.03.2010, актами приймання-передачі виконаних робіт, звітами виконавця, рахунками тощо, належним чином засвідчені копії яких є в матеріалах справи.

За умовами договорів № 2609-СU від 16.09.2009 та № 1 від 18.03.2010 Tовариство з обмеженою відповідальністю «Кофас Україна Кредит Менеджмент Сервісез»та Приватне підприємство «Інформаційна агенція «Безпека і право»мали представляти інтереси позивача в правоохоронних органах, судах, органах державної виконавчої служби, інших державних або недержавних установах і організаціях.

Згідно п. 8.2.3. договору умов лізингу, у випадку прострочення платежів за договором, відповідач зобов’язаний сплачувати штрафні санкції, зокрема компенсацію будь-яких витрат, понесених позивачем, зокрема витрати на юридичні послуги, судові та позасудові процедури з метою стягнення сум, не сплачених відповідачем у відповідності до договору.

Крім того, відповідач зобов’язався відповідно до п. 4.4. умов договору покрити всі витрати, понесені в результаті експлуатації об’єкта лізингу, включаючи, окрім іншого, витрати, що можуть бути понесені внаслідок дотримання обґрунтованих вимог позивача щодо експлуатації та/або передачі об’єкта лізингу.

Загалом, у зв‘язку із зверненням позивача до послуг зазначених компаній через порушення відповідачем своїх зобов‘язань, позивач поніс матеріальні витрати у розмірі 118 656,90 грн.

Згідно п. 12.10. договору у будь-якому випадку дострокового припинення дії договору позивач зберігає за собою право вимагати компенсації витрат на збут.

Для подальшої реалізації об'єкта лізингу, позивачем були понесені витрати із сплати проходження державного технічного огляду. Витрати, понесені позивачем, при проходженні обов'язкового технічного огляду об‘єкту лізингу, складаються з декількох платежів, що підлягають сплаті при проходженні державного технічного огляду, а саме: збір з власників транспортних засобів, проходження технічного огляду, платіж в УДАІ ГУ МВСУ у м. Києві за спец продукцію, за талон перевірки технічного стану транспортного засобу, за державний технічний огляд транспортного засобу.

Позивач поніс витрати, пов‘язані із обов‘язковим технічним оглядом об‘єкту лізингу, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами (платіжне доручення № 15603 від 23.06.2010) в розмірі 578,40 грн.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (п. 3 названої статті).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються : вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим суб’єктам. Вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною.

На підставі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов‘язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, – у день пред’явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Наслідки порушень зобов’язань за договором є правовою підставою, згідно із ст. 623 Цивільного кодексу України,  для стягнення збитків.           

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов’язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв’язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, у тому числі і понесених витрат.

Суд погоджується з твердженнями позивача,  що не отримані позивачем доходи що складаються з різниці між ринковою вартістю об‘єкта лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими  відповідно до графіку виплат, понесені позивачем витрати позивача на послуги з метою стягнення несплачених лізингових сум, повернення об‘єкта лізингу та витрат на технічний огляд автомобіля в загальному розмірі 195  948,97 грн. (76 713,67 + 118 656,90 + 578,40) мали місце саме  внаслідок неналежного виконання зобов’язань відповідачем за договором фінансового лізингу № 00000674.

Отже, позивачем доведено причинно-наслідковий зв’язок між протиправними діями відповідача та понесеними позивачем витратами саме внаслідок неналежного виконання відповідачем договірного зобов’язання.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов‘язання.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача процентів за користування коштами у відповідності до ст. 1214 Цивільного кодексу України в розмірі 2 515,48 грн. задоволенню не підлягають з огляду на наступне

Пунктом 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Проте, позивачем не доведено, що кошти на які нараховані проценти відповідачем зберігались безпідставно (наявне рішення суду, що набрало законної сили, про стягнення цих коштів).  

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись  ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства по будівництву об‘єктів нафтової та газової промисловості «Укрнафтогазбуд»(м. Київ, Московський пр-т, 23, код ЄДРПОУ 25272314) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»(м. Київ, вул. Колекторна, 1, код ЄДРПОУ 35571472) 21 948 (двадцять одну тисячу дев‘ятсот сорок вісім) грн. 05 коп. основного боргу, 1 413 (одну тисячу чотириста тринадцять) грн. 89 коп. пені, 2 611 (дві тисячі шістсот одинадцять) грн. 28 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 3% річних в сумі 806 (вісімсот шість) грн. 50 коп., 129 198 (сто двадцять дев‘ять тисяч сто дев‘яносто вісім) грн. 72 коп. неустойки, 195 948 (сто дев‘яносто тисяч дев‘ятсот сорок вісім) грн. 97 коп. збитків, 3 519 (три тисячі п‘ятсот дев‘ятнадцять) грн. 27 коп. витрат по сплаті державного мита та 233 (двісті тридцять три) грн. 63 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Суддя

В.В.Сівакова

Рішення підписано 30.11.2011.