Рішення

від 31.07.2008 по справі 4/76пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/76пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.08                                                                                 Справа № 4/76пд.

Розглянувши матеріали справи за позовом

Приватної комерційної фірми “Тайгер”, м. Лисичанськ Луганська область

до 1 відповідача - Державного підприємства “Лисичанська теплоелектроцентраль”, м. Лисичанськ Луганська область

до 2 відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю “Петрохолдинг”, м. Київ

про визнання  договору  недійсним

Суддя: Батюк Г.М.

За участю секретаря судового засідання: Чех Т.М.

У присутності представників сторін:

від позивача –не прибув ( явка обов'язкова;

від 1-відповідача - Мельникова А.Ф., дов. № 06-05/13 від 03.01.08;

від 2- відповідача - не прибув ( явка обов'язкова).

в с т а н о в и в:

          Суть спору: позивачем заявлені вимоги:

- про визнання недійсним договору уступки права вимоги №29/09Уст від 29.09.03, укладеного між ДП «Лисичанська теплоелектроцентраль»та ТОВ “Петрохолдинг”, з моменту його вчинення.

          - визнати договір про переведення  боргу № 31/05-2005 Д від 31.05.05, укладеного Приватною комерційною фірмою “Тайгер”, Державним підприємством “Лисичанська теплоелектроцентраль” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Петрохолдинг”,недійсним з моменту вчинення.

1-відповідач у відзиві на позовну заяву №06-4/580 від 17.06.08, у додаткових поясненнях №06-4/775 від 31.07.08  позовні вимоги відхилив, посилаючись на те, що загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлений ст.48 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 р.), за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону та договору уступки права вимоги №29/09Уст від 29.09.03 було укладено за згодою розпорядника майном; позивачем порушено строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання угоди недійсною, яка була укладена 21.09.03, та з інших підстав, викладених у відзиві.

2-відповідач  відзив на позов та витребувані судом документи не надав, до судового засідання не прибув, хоча про день, час та місце проведення судового слухання  повідомлений  належним чином. З урахуванням цієї обставини судом справу розглянуто на підставі наявних у ній матеріалів, - тобто у відповідності до ст.75 ГПК України.

Представник позивача надав до суду заяву про зміну предмету позову, здану до суду 30.07.08, та просить розірвати договір переведення боргу №31/05-2005Д від 31.05.05, укладений між Державним підприємством «Лисичанська теплоелектроцентраль», Товариством з обмеженою відповідальністю «Петрохолдинг»та Приватною комерційною фірмою «Тайгер».

Вказана заява судом не приймається та  відхиляється за необґрунтованістю, оскільки представником позивача не надані підстави щодо зміни предмету позову, тому позовними вимогами слід вважати вимоги заявлені у позовній заяві, здану до суду  згідно відмітки суду 02.06.08.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представника 1-відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, суд прийшов до наступного:

Між 1-відповідачем та 2-відповідачем був укладений договір уступки права вимоги №29/09Уст від 29.09.03, згідно якого  «Кредитор»(1-відповідача) уступає, а «Новий кредитор»(2-відповідач) приймає на себе право вимоги до боржника «Кредитора»- ВАТ «Лисичанська сода», м.Лисичанськ, в подальшому «Боржника», за зобов'язаннями згідно договору на переробку давальчого палива та сировини №1-9 від 01.09.02, укладеного між ВАТ«Лисичанська сода»та ДП «Лисичанська ТЕЦ» (п.1.1 договору).

Згідно п.1.2 договору, до «Нового кредитора»переходить право (замість  Кредитора) вимагати від «Боржника»належного виконання зобов'язання –сплатити грошові кошти у сумі 2477942 грн. 83 коп.

Між  позивачем, 1-відповідачем та 2-відповідачем був укладений договір переведення боргу №31/05-2005Д від 31.05.05, згідно якого в порядку та на умовах визначених цим договором, «Первісний боржник»(2-відповідач у справі) переводить свій борг (обов'язки) за договором про уступку права вимоги №29/09Уст від 29.09.03, укладеним між «Первісним боржником»та «Кредитором»(1-відповідем у справі) (далі –Основний договір) та зобов'язується сплатити «Новому боржнику»(позивачу у справі) за прийняття боргу визначену цим договором плату, а «Новий боржник»заміняє «Первісного боржника»у зобов'язанні, що виникає із зазначеного Основного договору, і приймає на себе обов'язки «Первісного боржника» за основним договором (п.1.1 договору).

Згідно п.1.2 договору, «Первісний боржник» переводить на «Нового боржника»частину боргу (грошове зобов'язання) у розмірі 620000 грн., що виник на підставі п.2.1 Основного договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що  договір про уступку права вимоги №29/09Уст від 29.09.03 є недійсним з підстав, оскільки ухвалою господарського суду Луганської області від 13.06.200 по справі № 12/26б порушено провадження у справі про банкрутство  ДП «Лисичанська теплоелектроцентраль»(1-відповідач у справі) та призначений розпорядник майна Іорданов Є.В.   

Згідно п.13 ст.13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», керівник або орган управління  боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо уступки вимоги.

Позивач вказує на те, що в порушення зазначеної норми закону, угоду уступки вимоги №29/09Уст від 29.09.03 було укладено без згоди розпорядника майна Іорданова Є.В.    

Позивач зазначив, що сторонами за вказаним договором порушені вимоги ч.1 ст. 203 ЦК України, тому, відповідно до вимог ч.1 ст. 215 ЦК України, просить суд визнати недійсним договір уступки права вимоги №29/09Уст від 29.09.03, укладеного між ДП «Лисичанська теплоелектроцентраль»та ТОВ “Петрохолдинг”, з моменту його вчинення.

Також, позивач зазначив, що оскільки 2-відповідач не мав боргу перед 1-відповідачем за договором уступки права вимоги №29/09Уст від 29.09.03, тому цей борг не міг бути переведений на КПФ «Тайгер»(позивача у справі) та при укладанні договору переведення боргу №31/05-2005Д від 31.05.05 відповідачі  не повідомили позивача щодо наявності справи про банкрутство 1-відповідача у 2003 році, та позивач помилявся щодо наявності у 2-відповідача боргу та права на його переведення, тому, згідно ч.1 ст. 216 ЦК України,  договір про переведення  боргу № 31/05-2005 Д від 31.05.05, укладеного між Приватною комерційною фірмою “Тайгер”, Державним підприємством “Лисичанська теплоелектроцентраль” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Петрохолдинг”, визнати недійсним з моменту вчинення.

1-відповідач позовні вимоги відхилив, з підстав, викладених вище.

2-відповідач відзив на позов не надав, у судове засідання не прибув.

Оцінивши доводи сторін у їх сукупності суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення з огляду на наступне:

Позивач просить визнати недійсним договір уступки права вимоги №29/09Уст від 29.09.03, укладеного між ДП «Лисичанська теплоелектроцентраль»та ТОВ “Петрохолдинг”, з моменту його вчинення та  визнати договір про переведення  боргу № 31/05-2005 Д від 31.05.05, укладеного між Приватною комерційною фірмою “Тайгер”, Державним підприємством “Лисичанська теплоелектроцентраль” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Петрохолдинг”, недійсним з моменту вчинення, що виключає можливості задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 33 ГПК України,  кожна сторона повинна довести ті  обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Керуючись ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 1частини1 статті 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Як свідчать матеріали справи, між 1-відповідачем та 2-відповідачем був укладений договір уступки права вимоги №29/09Уст від 29.09.03, згідно якого  «Кредитор»(1-відповідач) уступає, а «Новий кредитор»(2-відповідач) приймає на себе право вимоги до боржника «Кредитора»- ВАТ «Лисичанська сода», м.Лисичанськ, в подальшому «Боржника», по зобов'язанням згідно договору на переробку давальчого палива та сировини №1-9 від 01.09.02, укладеного  між ВАТ«Лисичанська сода»та ДП «Лисичанська ТЕЦ» (п.1.1 договору). Згідно п.1.2 договору, до «Нового кредитора» переходить право (замість  Кредитора) вимагати від «Боржника»належного виконання зобов'язання –сплатити грошові кошти у сумі 2477942 грн. 83 коп.

          Президія Вищого арбітражного суду України у Роз'ясненні від 12.03.1999 № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Вищого арбітражного суду України від 29.02.2000, роз'ясненнями Вищого арбітражного суду України від 24.12.99 № 02-5/601, від 21.02.2000 № 02-5/81,від 06.11.2000 № 02-5/618, від 18.04.01 № 02-5/467,роз'ясненням Вищого господарського суду України від 26.04.2002 № 04-5/491) ( далі - Роз'яснення ВАСУ № 02-5/111 ) зазначила , що угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 р.), за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод, зокрема статей 49, 50, 56, 57, 58 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 р.), абзацу другого пункту 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", пункту 2 статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", пункту 3 статті 14 Закону України "Про оренду землі" тощо.

          Отже, необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( пункт 1).

          Як зазначив позивач, підставою визнання договору недійсним є те, що він помилявся щодо наявності у 2-відповідача -ТОВ «Петрохолдінг», боргу перед ДП «Лисичанська ТЕЦ»(1-відповідача у справі), оскільки відповідачі не повідомили його про наявність справи про банкрутство ДП «Лисичанська ТЕЦ»і про відсутність згоди розпорядника майна на укладання договору поступки права вимоги.

          У подальшому позивач зазначив, що на його думку, погодження з розпорядником майна повинно бути оформлено за спеціальною процедурою : підпис повинен бути скріплений печаткою, а також: повинен бути лист про надання згоди, або інше письмове погодження.

При цьому, позивач не посилається на норму закону, яка передбачає таку процедуру узгодження договорів з розпорядником, майна.

Як вбачається з матеріалів справи, договір уступки права вимоги №29/09Уст від 29.09.03 укладений на момент дії Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 р.), тому застосовуються норми цього  кодексу.

          Вищий Арбітражний суд України у пункті 13 Роз'яснення ВАСУ № 02-5/111 вказує на те, що вимоги про визнання недійсними угод, укладених внаслідок помилки, розглядаються арбітражними судами за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки (ст. 56 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 р.), і під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною за угодою предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що угода не була б укладена. Помилка повинна мати суттєве значення, зачіпати природу угоди або такі якості її предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. Помилка в мотивах угоди, а також неправильна уява про норму права не підпадають під ознаки ст. 56 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 р.).

          Відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися арбітражним судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди (пункт 3.3).

          Згідно з приписами п. 13 ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 07.03.2002 № 3088-111 ( в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору) угоди щодо уступки вимоги, переведення боргу керівник або орган управління боржника  повинен був узгоджувати з розпорядником майна.

При    цьому    форма    і    процедура    погодження  законом не регламентовані. Тобто погодження   могло здійснюватися в будь-якій формі.

Як зазначив позивач, ухвалою господарського суду Луганської області від 13.06.2000 по справі № 12/26б розпорядником майна було призначено Іорданова Євгена Володимировича.

Як свідчать матеріали справи, між ДП «Лисичанська ТЕЦ»та Іордановим Є.В. була укладена трудова угода від 07.07.2000 про оплату праці арбітражного керуючого .

Ствердження позивача на те, що договір №29/09Уст від 29.09.03 був укладений без згоди розпорядника майна Іорданова Є.В. не приймається судом до уваги, оскільки ним самим додано до позовної заяви копію вказаного договору, на якому стоїть підпис розпорядника майна Іорданова Є.В.(а.с.10).

          Отже, позивачем не надано належних доказів, що  відсутність узгодження договору з розпорядником майна та  факт наявності процедури про банкрутство, може стати причиною помилки позивача, а також щодо існування боргу.

          За таких обставин, суд вважає, що посилання позивача на те, що він помилявся щодо наявності у 2-відповідача боргу та права на його переведення  є безпідставними.

          Таким чином, оскільки немає підстав для визнання недійсним договору уступки права вимоги №29/09Уст від 29.09.03, укладеного між ДП «Лисичанська теплоелектроцентраль»та ТОВ «Петрохолдинг», з моменту його вчинення, тому немає підстав  для визнання недійсним договору про переведення  боргу № 31/05-2005 Д від 31.05.05, укладеного між Приватною комерційною фірмою “Тайгер”, Державним підприємством “Лисичанська теплоелектроцентраль” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Петрохолдинг”,недійсним з моменту вчинення.

          Згідно пункту 3.3 Роз'яснення ВАСУ № 02-5/111 недійсні угоди, як правило, не породжують для сторін прав та обов'язків, тому до вимог про визнання недійсними таких угод строки позовної давності не застосовуються. Однак необхідно мати на увазі, що до вимог про визнання недійсними угод, які можуть бути визнані такими лише за позовами осіб, зазначених у ст.ст. 56 і 57 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 р.), діють загальні правила щодо строку позовної давності, оскільки спеціальних правил стосовно цих випадків законодавство не передбачає.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу  України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов'язано його початок.

Статтею 256 ЦК України, встановлено, поняття позовної давності - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.71  Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 р.) та ст.257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність  встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. З ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до п. 4 ст. 267 ЦК  України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Про укладення договору № 29 /09 Уст від 29.09.03 позивачу, стало відомо під час проведення переговорів, які передували укладанню договору між ТОВ «Петрохолдінг», КПФ «Тайгер»і ДП «Лисичанська ТЕЦ , день укладання договору –31.05.05. Про існування таких переговорів свідчить пункт 6.3 договору № 31/05-2005 Д від 31.05.05(а.с.9-10), в якому зазначається, що після набрання чинності цим Договором всі попередні переговори за ним , листування, попередні договори, протоколи про наміри та будь-які інші усні або письмові домовленості сторін з питань, що так чи інакше стосуються цього договору, втрачають юридичну силу, але можуть братися до уваги при тлумаченні умов цього договору.

Таким чином, керуючись ч. 1 ст. 261 ЦК України, за вимогами, заявленими в позові, перебіг позовної давності почався 21.09.03, але згідно ст. 257 ЦК України, якою загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, закінчився 21.09.06.

Тобто, позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання угоди недійсною , яка була укладена 21 вересня 2003 року.

На підставі викладеного, позивач в порушення вимог ст. ст.256, 257 ЦК України, звернувся з даним позовом після спливу строку позовної давності, що згідно ч.3, ч.4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Таким чином, на момент звернення позивача до суду з даною позовною заявою сплинув строк позовної давності на право  заявлених вимог у позові.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як свідчать матеріали справи, позивачем не надано обґрунтованих доказів, які підтверджують   викладені в позовній заяві обставини.

Суд вважає, вимоги позову про визнання недійсним договору уступки права вимоги №29/09Уст від 29.09.03, укладеного між ДП «Лисичанська теплоелектроцентраль»та ТОВ “Петрохолдинг”, з моменту його вчинення та  визнати договір про переведення  боргу № 31/05-2005 Д від 31.05.05, укладеного між ПКФ “Тайгер”, ДП “Лисичанська теплоелектроцентраль” та ТОВ “Петрохолдинг”, недійсним з моменту вчинення,  такими, що не підлягають задоволенню, оскільки вони не  підтверджені матеріалами справи.

На підставі викладеного, суд робить висновок, що позивач не надав суду безспірних доказів своїх заявлених позовних вимог,  тому  у задоволенні позову слід відмовити.

У судовому засіданні 31.07.08, за згодою представника 1-відповідача було оголошено  вступну  та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст.ст. 44,49 ГПК України витрати по держмиту та судові витрати  покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 48, 56, 57  Цивільного кодексу УРСР ( в редакції 1963 року), ст.ст. 203, 215, 229, 253, 253, 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського   процесуального   кодексу  України, суд

в и р і ш и в:

1.У задоволенні позову відмовити.

2.Судові витрати покласти на позивача.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Дата підписання рішення:  05.08.08

Суддя                                                                                                    Г.М.Батюк