Рішення

від 08.11.2011 по справі 61/380-9/119-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" листопада 2011 р.                                                                  Справа № 61/380-9/119-11     

За позовом Приватного підприємства «Вест Лайн Дистриб’юшн»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-інвестиційна компанія «СРТ»

Про стягнення 8 130,87 грн.

                                                                                                                     Суддя Сокуренко Л. В.

Представники:           

Від позивача                    ОСОБА_1 (дов. № 20/01/11 від 20.01.2011 р.)

Від відповідача          не з‘явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.09.2011 року матеріали справи № 61/380 за позовом Приватного підприємства «Вест Лайн Дистриб’юшн»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-інвестиційна компанія «СРТ»про стягнення 8 130,87 грн. передано до господарського суду Київської області за підсудністю в порядку ст. ст. 15, 17 ГПК України.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями (автоматичний розподіл справ) справу № 61/380  передано до розгляду судді Сокуренко Л.В.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.09.2011 року справу № 61/380 прийнято до свого провадження, присвоєно їй номер № 61/380-9/119-11 та призначено розгляд справи на 18.10.2011 р.; зобов’язано позивача надати пропозиції стосовно складу осіб, які братимуть участь у справі; оригінали установчих документів (для огляду) та їх копії (для долучення до матеріалів справи), на підставі яких діє Позивач (установчий договір, статут, положення, свідоцтво про державну реєстрацію тощо), довідку з органу статистики про знаходження Позивача в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про включення Відповідача до ЄДРПОУ станом на час винесення даної ухвали; власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, нема справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та нема рішення цих органів з такого спору; всі оригінали доданих до позовної заяви документів або письмові пояснення з зазначенням поважних причин їх відсутності; письмове правове обґрунтування позовних вимог з посиланням на певні норми чинного законодавства України, які регулюють відносини звернення Позивача до господарського суду для вирішення цього спору; письмові пояснення, яким чином і які саме права Позивача порушені Відповідачем, з посиланням на відповідні норми чинного законодавства України; оригінали (для огляду) та належним чином засвідчені копії, зазначених у позовній заяві документів; зобов’язано відповідача надати оригінали (для огляду) та копії (для залучення до матеріалів справи) статутних документів, копію свідоцтва про державну реєстрацію, копію довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на дату винесення ухвали, відзив на позов з документальним обґрунтуванням його висновків, письмову інформацію про свої реєстраційні (банківські) рахунки із зазначенням повних банківських реквізитів, довідки з органу статистики про знаходження Відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, довідки про найменування і номери рахунків Відповідача відкритих у банківських установах або органах Державного казначейства України, інші докази стосовно заявлених вимог.

Позивач одночасно з позовними вимогами у позовній заяві просить суд вжити заходи до забезпечення позову, а саме накласти арешт на майно та грошові кошти, що належать відповідачу на загальну суму 124 913,45 грн.

У відповідності до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з приписами ст. 67 ГПК України арешт може накладатися на майно або грошові кошти, що належать тільки відповідачеві, а заборона вчинення дій може стосуватися лише предмета спору (Постанова ВСУ від 26.08.2003 р.).

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову»адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Пунктом 6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів забезпечення позову»встановлено, що обираючи, який саме засіб забезпечення позову слід застосовувати у тій чи іншій справі, господарський суд повинен виходити з такого. У позовному провадженні при накладанні арешту на грошові суми відповідача слід обмежувати піддані арешту кошти розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене.

Згідно п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову»відповідно до статті 66 ГПК України заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті як за заявою учасника судового процесу (сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов), так і за ініціативою господарського суду. У першому із зазначених випадків заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. У разі вжиття заходів до забезпечення позову з ініціативи господарського суду відповідні дії мають бути мотивовані з урахуванням, зокрема, припису пункту 3 частини другої статті 86 ГПК України та наведеного.

У зв’язку із тим, що позивач просить накласти арешт на майно і грошові кошти відповідача одночасно у сумі 124 913,45 грн., тоді як сума позову становить 8 130,87 грн., позивач не зазначив жодних обставин та не долучив доказів підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, не обґрунтував суму, на яку необхідно накласти арешт; не зазначив майно, його вартість тощо, яке належить відповідачу, суд дійшов висновку про залишення зазначеної вимоги позивача про вжиття заходів до забезпечення позову без задоволення.

У судове засідання 18.10.2011р. представник відповідача не з‘явився, про причини неявки суд не повідомив; про дату, час та місце розгляду був повідомлений належним чином.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 18.10.2011 р. розгляд справи відкладено на 08.11.2011р.

У судове засідання 08.11.2011р. представник відповідача вдруге не з‘явився, вимоги ухвал суду від 27.09.2011 р. та 18.10.2011 р. не виконав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про дату час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; представник позивача з’явився; позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»).

Відповідно до п. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Аналогічні положення також зазначені в підпункті 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).

Оскільки, справа № 61/380-9/119-11 двічі відкладалась, у зв’язку з неявкою представника відповідача, про розгляд справи відповідач був належним чином повідомлений, то справа розглядається за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши документи, додані до позовної заяви, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи та заслухавши представника позивача господарський суд Київської області,-

ВСТАНОВИВ:

08 травня 2009 року між  відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-інвестиційна компанія "СРТ" (Покупець) та позивачем - Приватним підприємством “Вест Лайн Дистриб‘юшн” (Продавець) укладено договір купівлі-продажу № 433-Т/09 (договір).

Відповідно до п. 1.1 договору позивач зобов’язується передати/продати у власність відповідача тютюнову та іншу продукцію (товар), а відповідач зобов’язується прийняти вказаний товар і оплатити його на умовах цього договору.

Товар вважається прийнятим, коли він фактично переданий відповідачу і представниками сторін підписана видаткова накладна (п. 4.4 договору).

Відповідно до п. 4.5 договору при отриманні товару відповідач зобов’язаний надати позивачу довіреність на отримання його представником товару. Довіреність не потрібна особам, повноваження яких передбачені установчими документами та при завіренні, в накладній, підпису особи «без довіреності»печаткою відповідача.

Згідно з п. 5.1 договору ціни на товар та загальна вартість товару, що поставляється за цим договором, встановлюється окремо на кожну партію товару, за узгодженням сторін, і вказується у накладних.

За ствердженням позивача, Приватним підприємством “Вест Лайн Дистриб‘юшн”, на виконання умов Договору, надано відповідачу товар, що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними.

В якості доказів передачі товару позивач долучив до матеріалів справи видаткові накладні № РН 115164 від 06.10.2010 року на суму 3698,42 грн. та № РН 118183 від 13.10.2010 року на суму 2784,40 грн., підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх мокрими печатками (належним чином засвідчені копії долучені до матеріалів справи), а також генеральну довіреність відповідача на отримання товару за спірним договором на ім’я ОСОБА_2 (належним чином засвідчена копія долучена до матеріалів справи).

Згідно з п. 5.3 договору відповідач зобов’язався оплатити отриманий товар протягом 7-ми календарних днів з моменту передачі товару, незалежно від того реалізував він його чи ні.

За ствердженням позивача, відповідач не здійснив оплату за отриманий товар за вищезазначеними накладними у встановлений п. 5.3 договору термін, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 6482,82 грн.

Рішення суду є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і   правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 ЦК  України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК  України передбачено, що за договором купівлі-продажу (продавець) передає або зобов’язується  передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець зобов’язується прийняти товар (майно) та сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Якщо договором встановлений обов’язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, –у строк, визначений відповідно до ст. 530 ЦК України (ч. 1 ст. 693 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач в судових засідання жодного разу не з’явився; доказів проти існування боргу перед позивачем або інших заперечень щодо позовних вимог не надав та не надіслав; доказів розірвання або визнання недійсним договору також не надав та не надіслав.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу у сумі 6482,82 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 481,77 грн. суми пені, нарахованої у зв’язку із простроченням оплати за період з 20.10.2010 р. по 31.05.2011 р., передбаченої пунктом 7.2 договору, тобто за 7 місяців та 11 днів.

Згідно з п. 7.2 договору, ст.ст. 549, 550, 551 Цивільного кодексу України, враховуючи вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»Відповідач зобов’язаний сплатити на користь Позивача пеню в розмірі 0,1% від суми боргу за кожний день прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ).

Згідно з ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції (штраф, пеня) за порушення грошового зобов’язання встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті  611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за не виконання або неналежне виконання грошових зобов’язань” від 29.04.1994 року № 02-5/293, пеня встановлена чинним законодавством або договором, підлягає сплаті за весь період часу, протягом якого не виконано грошове зобов’язання з урахуванням 6-місячного строку позовної давності.

Враховуючи несвоєчасне погашення Відповідачем заборгованості та керуючись п. 6.8 Договору, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені частково, виходячи з нарахування пені на суму заборгованості на строк у шість місяців.

Оскільки зазначений строк перевищує граничний термін нарахування пені за невиконання зобов’язання з винної сторони, встановлений законодавством України, то суд здійснив перерахунок суми пені за період з 20.10.2010 р. по 20.04.2011 р., тобто за 6 місяців, на суму заборгованості 6482,82 грн., відповідно до якого сума пені складає 503,80 грн.

Відповідно до п.2 ст. 83 ГПК України та п.14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»господарський суд, приймаючи рішення не має права виходити за межі позовних вимог, тому задовольняє позовну вимогу про стягнення пені на суму 481,77 грн.

Крім того, як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 648,28 грн. (6482,82 * 10%).

Згідно п. 8.2 договору купівлі-продажу №433-Т/09 від 08.05.2009 року, ст.ст. 549, 550, 551 Цивільного кодексу України, Відповідач зобов’язаний сплатити на користь Позивача штраф у розмірі 10% від суму боргу за прострочення понад 30 днів.

Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок,

Враховуючи те, що відповідач повинен був розрахуватися за отриманий товар до 20.10.2010 року (з урахуванням відстрочки у 7 днів), нарахування штрафу за прострочення оплати товару понад 30 днів, починається за прострочення оплати з 20.11.2010 року.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Під юридичною відповідальністю розуміють передбачені нормами права обов’язки суб’єкта правопорушення зазнавати несприятливі наслідки.

Залежно від галузевої приналежності юридичних норм розрізняють такі види юридичної відповідальності - кримінальну, адміністративну, цивільну, дисциплінарну, тощо.

В свою чергу кожен вид юридичної відповідальності містить свої підвиди відповідальності (форми впливу), зокрема, цивільним законодавством (ст. 611 ЦКУ) передбачена можливість одночасного застосування до суб’єкта правопорушення таких наслідків у разі порушення зобов’язання: сплата неустойки, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, тощо.

Тобто, зміст статті 61 Конституції України у контексті цивільної відповідальності зводиться до того, що до суб’єкта правопорушення за одне й те саме правопорушення не може бути двічі застосована цивільна відповідальність (тобто, двічі один із її підвидів).

Згідно із позовом позивач не просить двічі притягнути відповідача до цивільної відповідальності, тобто, до одного і того ж її підвиду.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Тобто як штрафом, так і пенею, а не виключно одним із цих засобів.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Тобто, сплата і пені, і штрафів, якщо вони передбачені законом або договором.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3).

Таким чином із вказаної норми вправа вбачається, що пеня та штраф, визначені для можливості їх самостійного застосування із різним порядком їх обчислення, отже правові підстави вважати, що, стягнувши з відповідача пеню та штраф, останній незаконно двічі підданий до відповідальності одного й того ж виду, відсутні.

Аналогічна правова позиція щодо одночасного застосування пені та штрафу викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.09.09 р. у справі № 12/25-09.

Згідно приписів ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1). Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу) (ч.3).

Відповідно до ст.617 вказаного кодексу особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, при цьому не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому, із матеріалів справи не вбачається підстав для звільнення відповідача від відповідальності, а також будь-якої інформації щодо наявності випадку або непереборної сили.

Таким чином правові підстави для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді пені та штрафу відсутні, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 648,28 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Згідно ст. 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов’язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова ВСУ від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

На цій підставі позивачем нараховані інфляційні збитки у сумі 399,18 грн. та 3 % річних у сумі 118,82 грн. за період з 20.10.2010 р. по 31.05.2011 р.

Перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовних вимог позивача на предмет стягнення інфляційних збитків у сумі 399,18 грн. та 3 % річних у сумі 118,82 грн., які підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

На підставі ст.49 ГПК України судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в повному розмірі.   

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82-84  ГПК України, ст.ст. 530, 612, 655, 692, 693 ЦК України, ст.ст. 173, 193, 230 ГК України, господарський суд Київської області -  

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-інвестиційна компанія "СРТ"  (07416, Київська область, с. Погреби, вул. Фрунзе, 6-б, код ЄДРПОУ 36346820) на користь Приватного підприємства “Вест Лайн Дистриб‘юшн”  (02660, м. Київ, вул. Електротехнічна,45, ідентифікаційний код 31356305) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем 6482 (шість тисяч чотириста вісімсот дві) грн. 82 коп. основної заборгованості; 648 (шістсот сорок вісім) грн. 28 грн. штрафу; 481 (чотириста вісімдесят одна) грн. 77 коп. пені, 399 (триста дев’яносто дев’ять) грн. 18 коп. інфляційних збитків, 3 % річних у сумі 118 (сто вісімнадцять) 82 коп. та судові витрати: державне мито у сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

3. Відмовити у задоволенні заяви Приватного підприємства “Вест Лайн Дистриб‘юшн”  про вжиття заходів до забезпечення позову, викладеній у позовній заяві № 31/05/11-5 від 31.05.2011 р.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                                                                                          Л.В. Сокуренко

Рішення суду підписано 14.11.2011 р.