Рішення

від 07.12.2011 по справі 5015/6298/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5015/6298/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.11                                                                                           Справа№ 5015/6298/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., при секретарі судового засідання  Боржієвській Л.А., розглянув справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Карго Партнер», м. Київ

до відповідача: Приватного підприємства «Леомуз», м. Львів

про стягнення: 21180 грн. 24 коп.

           У судовому засіданні взяли участь представники:

           Від позивача: не з'явився;

           Від відповідача: не з'явився.

           Обставини розгляду справи: Ухвалою господарського суду від 27.10.2011 року прийнято до розгляду  позовну заяву від 17.10.2011 року про стягнення грошових коштів в розмірі 21180 грн. 24 коп., порушено провадження  та призначено справу до розгляду на 21.11.2011 року.

                    Ухвалою господарського суду від 21.11.2011 року, розгляд справи було відкладено на 07.12.2011 року.

           Представникам сторін, що брали участь в судовому засіданні, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22  Господарського процесуального кодексу України щодо їх прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

В судовому засіданні 21.11.2011 року позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог вих. № СР – 113/11 від 17.11.2011 року, відповідно до якої з огляду на погашення суми основної заборгованості позивач просить суд стягнути із відповідача лише 1508 грн. 80 коп. пені, 322 грн. 77 коп. –3% річних та 43 грн. 74 коп. інфляційних втрат.

В судове засідання 07.12.2011 року представники сторін не з'явилися. Подали докази сплати суми основного боргу.

           Відповідно до ст. 75  Господарського процесуального кодексу України суд вважає, що справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

           Судом було оглянуто оригінали документів (договору, заявки, авіанакладної), копії яких подано позивачем до справи.

07.12.2011 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складене та підписане 08.12.2011 року.

Суть спору: Спір між сторонами виник у зв'язку із невиконанням відповідачем грошових зобов'язань. Товариство з обмеженою відповідальністю «Карго Партнер»(надалі по тексту рішення - позивач) звернувся з позовом до Приватного підприємства «Леомуз»(надалі по тексту рішення - відповідач) про стягнення основного боргу в розмірі 19304 грн. 93 коп., трьох відсотків річних в розмірі 322 грн. 77 коп., інфляційних втрат в розмірі 43 грн. грн. 74 коп. та 1508 грн. 80 коп. пені. Позивач вказує, що станом на момент розгляду справи борг відповідача перед ним в розмірі 19304 грн. 93 коп. сплачений, однак наполягає на задоволенні позовних вимог про стягненння 322 грн. 77 коп. трьох відсотків річних, 43 грн. грн. 74 коп. втрат від інфляції та 1508 грн. 80 коп. пені.

В процесі розгляду справи суд встановив наступне: 02.02.2011 року між Приватним підприємством «Лермуз»(клієнтом за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Карго Партнер»(експедитором за договором) було укладено договір про організацію транспортно –експедиторських послуг № 1110031, відповідно до якого експедитор діючи від імені авіакомпаній на основі агентських договорів про продаж грузових перевезень зобов'язується за плату і за рахунок клієнта забезпечити або організувати забезпечення транспортно –експедиторських послуг, пов'язаних з організацією перевезень повітряним і наземним транспортом, а також брокерським обслуговуванням вантажів клієнта, за що останній зобов'язався розрахуватися.

На виконання умов договору позивач, відповідно до заявки № 1 від 07.02.2011 року, здійснив перевезення вантажу маршрутом м. Тайпей (Тайвань) –м. Київ (Україна), що підтверджується авіанакладною № 250-11607514 від 10.03.2011 року.

Вартість наданих позивачем послуг узгоджена сторонами в заявці № 1 від 07.02.2011 року і становить 19304 грн., про що відповідачу виставлено рахунок –фактуру № СФ/С-0430 від 23.03.2011 року на суму 19304 грн. 93 коп.

Відповідно до п.4.1 договору оплата за надані послуги повинна бути здійснена на протязі трьох днів від дати виставлення рахунку. Датою виставлення рахунку-фактури є 23 березня 2011 року. Дану суму відповідачем не було оплачено. Таким чином, як вбачається із поданих суду доказів та не заперечується сторонами, на момент розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становила 19304 грн. 93 коп. Станом на 07.12.2011 року дана заборгованість погашена, що підтверджується платіжними дорученнями:

-          № 1208 від 10.11.2011 року на суму 7900 грн. 00 коп.;

-          № 1205 від 04.11.2011 року на суму 3000 грн. 00 коп.;

-          № 1199 від 02.11.2011 року на суму 3000 грн. 00 коп.;

-          № 1198 від 01.11.2011 року на суму 4700 грн. 00 коп.;

-          № 1197 від 31.10.2011 року на суму 704 грн. 93 коп.;

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника сторони, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення з огляду на наступне:

   Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

02.02.2011 року сторони уклали договір № 1110031 про організацію транспорно - експедиторських послуг, на підставі якого позивачем, згідно заявки № 1 від 07.02.2011 року, було здійснено перевезення вантажу маршрутом м. Тайпей (Тайвань) –м. Київ (Україна), що підтверджується авіанакладною № 250-11607514 від 10.03.2011 року.

Процес укладення цього договору супроводжує встановлений законодавством порядок документального оформлення перевезення вантажу.      

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Транспортні документи, які підтверджують укладення договорів перевезення вантажів прийнято називати перевізними документами. Відповідно до ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України, укладення договору перевезення підтверджується складанням перевізного документа - транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Ці ж вимоги дублює ст. 307 Господарського кодексу України. Згідно ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 1.4 договору умови виконання конкретних перевезень, а також перелік операцій, які необхідні для здійснення перевезень, узгоджуються сторонами в заявках, які є невід'ємною частиною договору. Факт надання позивачем послуг по перевезенню вантажу підтверджується транспортною накладною. Підставою для здійснення оплати послуг є, відповідно до п. 1.4 договору, виставлення рахунку, який повинен бути проплачений на протязі трьох робочих днів. Інший термін або інша форма оплати сторонами не погоджувалася. Тому відповідач повинен був розрахуватися за здійснене перевезення вантажу протягом трьох робочих днів з моменту виставлення йому рахунку, тобто до 28.03.2011 року. Оскільки до моменту подання позову до суду, оплата не була здійснена, у позивача виникло право вимоги оплати за надані послуги, а у відповідача зобов'язання їх оплатити. Оскільки, в процесі розгляду справи відповідач здійснив оплату заборгованої суми в розмірі 19304 грн. 93 коп., позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якого він просить стягнути із відповідача 1508 грн. 80 коп. пені, 322 грн. 77 коп. 3% річних та 43 грн. 74 коп. –інфляційних втрат.

У пункті 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006року № 01-8/2351 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005році та в першому півріччі 2006 року” зазначалося, зокрема, що в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення і не тягне за собою правові наслідки у вигляді припинення провадження в тій частині, на яку зменшились позовні вимоги.

Стаття 610 Цивільного кодексу України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України,  боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальними умовами виконання господарських зобов'язань є виконання їх належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.  Згідно із ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошових зобов'язань не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням. Відповідно до ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом.

Стаття 546 Цивільного кодексу України у п. 1  зазначає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням завдатком. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, у п. 3 зазначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин, щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений з недодержанням письмової форми є нікчемним (ст. 547 ЦК України). Відповідно до ст. 5.3 договору, у випадку затримки платежів, сторона, винна в такій затримці, сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення.

Враховуючи наведене, а також встановлений судом факт прострочки виконання зобов'язання щодо оплати вартості наданих йому послуг по перевезенню вантажу, та математично правильний розрахунок 322 грн. 77 коп. трьох відсотків річних, 43 грн. грн. 74 коп. втрат від інфляції та 1508 грн. 80 коп. пені, суд вважає позовні вимоги підтвердженими матеріалами справи та такими що підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.  Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись ст. ст. 525, 526, 549, 625, 655, 692  Цивільного кодексу України,  ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-84, 116 Господарського процесуального кодексу України,  суд -

в и р і ш и в :

Позов задоволити повністю.

            Стягнути з Приватного підприємства «Леомуз», м. Львів, вул. Пасічна, 129 (код ЄДРПОУ 23955150) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Карго Партнер», м. Київ, М.Раскової, 2-А (код ЄДРПОУ 33693358) 322 грн. 77 коп. трьох відсотків річних, 43 грн. 74 коп. втрат від інфляції, 1508 грн. 80 коп. пені, 211 грн. 80 коп. сплаченого державного мита та 236 грн. 00коп. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

        Суддя                                                                                                                     Матвіїв Р.І.