Рішення

від 08.11.2011 по справі 5020-1513/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2011 року

справа № 5020-1513/2011

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Харченка І.А., розглянувши матеріали справи №5020-1513/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкор»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 3 738,33 грн,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2, довіреність №6  від 17.10.2011;

відповідача - не з’явився;   

Суть спору:

22.09.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю «Анкор»звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 3 738,33грн, у тому числі основного боргу –2500,00 грн, 3% річних –248,83 грн, інфляційного відшкодування –989,50 грн.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 23.09.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушене провадження у справі.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлено своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач правом, наданим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України, не скористався: не подав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача,

в с т а н о в и в:

16.09.2008 за видатковою накладною №РН-04822 Товариством з обмеженою відповідальністю «Анкор»(далі –позивач) було поставлено обладнання  Creasing and Cutting Machine ML750 та прийнято особисто Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - відповідач) вартістю 36 000 грн (у т.ч. ПДВ) (арк.с.14).

Проте, як зазначив позивач, зобов’язання щодо оплати поставленого товару відповідач виконав не належним чином, отриманий товар оплатив частково в сумі 33 500грн, у зв’язку з чим заборгованість останнього склала 2 500 грн.

Дана обставина обумовила звернення позивача до господарського суду з відповідними вимогами.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та провівши оцінку поданим доказам, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (стаття 639 Цивільного кодексу України).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (статті 640 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, керуючись приписами наведених норм, суд встановив, що наявними у матеріалах доказами у їх сукупності підтверджується існування між сторонами у справі зобов'язальних відносин на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки, згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу  України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.           

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з частиною першою статті статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Передача товару відповідачу підтверджується належними доказами, а саме накладною №РН-04822 від 16.09.2008 (арк.с.14) та довіреністю ЯПЕ №133753 від 16.09.2008, що містить зразок підпису відповідача (арк.с.15).

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач зобов’язався здійснювати оплату за поставлений товар на умовах передплати у зв’язку з чим відповідачу був виставлений рахунок-фактура №АН-000004228 від 05.08.2008 на суму 36 000грн (арк.с.13).

Згідно з частиною першою статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Оскільки укладеним між сторонами у спрощений спосіб договором не визначено строку оплати відповідачем за отриманий товар, то у даному випадку, вирішуючи питання настання (ненастання) строку у боржника виконати свій обов'язок щодо здійснення розрахунків з кредитором, слід керуватися приписами частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

17.08.2011 позивачем було надіслано відповідачу претензію –вимогу за №2011-08-16/01 з проханням погасити суму боргу за поставлений товар (арк.с.23-25).  

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей                                   525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином  відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна  його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач не подав суду доказів сплати заборгованості у розмірі 2 500 грн, у той час як відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи те, що належне виконання своїх зобов’язань вимагається законом та договором, суд дійшов висновку, що на час вирішення спору у суді відповідач має заборгованості в розмірі 2 500 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних –248,83 грн та інфляційне відшкодування –989,50 грн за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, зобов’язаний сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунки 3% річних та інфляційного відшкодування (арк.с.10-11), суд дійшов висновку про те, що позивачем не вірно визначено строк, з якого починається прострочення зобов’язання.

Так, позивач вважає, що оскільки оплата за товар передбачена на умовах передплати, прострочення платежу наступає з дати поставки товару, тобто з 16.09.2008.

Проте, строк, в який відповідач повинен здійснити передплату, сторонами не встановлений, тому при визначенні настання строку оплати за поставлений товар необхідно керуватися приписами частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Суд не бере до уваги рахунок-фактуру від 05.08.2008 в якості доказу пред'явлення вимоги відповідачу оскільки позивачем не подано доказів її надсилання або вручення відповідачеві.

Таким чином, суд зазначає, що датою, з якою повинно здійснювати нарахування 3% річних та інфляційне відшкодування за прострочення виконання грошового зобов’язання є 25.08.2011 (після спливу семиденного строку від дня пред'явлення претензії - вимоги №2011-08-16/01, надісланої  відповідачу 17.08.2011).

На підстав зазначеного, позовні вимоги в частині стягнення інфляційного відшкодування в сумі 989,50 грн задоволенню не підлягають оскільки позивачем визначено період нарахування з вересня 2008 року по червень 2011 року, а в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 04,32 грн виходячи з наступного розрахунку суду.

Сума боргу (грн)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір процентів річних

Загальна сума процентів

2500

25.08.2011 - 14.09.2011

21

3 %

4.32

Витрати позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 205, 525, 526, 530, 625, 639, 691-693, 712 Цивільного кодексу України, статтями 174, 179, 181, 193 Господарського кодексу України статтями 33, 34, 49, 75, 82, 82-1, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України,

в и р і ш и в :

1.          Позов задовольнити  частково.

2.          Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99038, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкор»(04060, місто Київ, вулиця Ольжича, 5, ідентифікаційний код 24720940) заборгованість за поставлений товар у розмірі 2 504,32 грн, у тому числі основного боргу –2500,00 грн, 3% річних –04,32 грн, а також витрати по сплаті державного мита у розмірі 68,33 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 158,10 грн.   

     Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          У задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційного відшкодування в сумі 989,50 грн та 3% річних в сумі 244,51 – відмовити.

Суддя                                                                                                         І.А. Харченко

Рішення оформлено відповідно

до вимог статті 84 ГПК України

і підписано 10.11.2011.