Постанова

від 19.08.2008 по справі 14/51-08-1830

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

14/51-08-1830

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"19" серпня 2008 р. Справа № 14/51-08-1830

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:    Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,

(склад судової колегії змінено відповідно до розпорядження голови Одеського апеляційного господарського суду №77 від 08.07.2008 р.),

при секретарі   -   Волощук О. О.,

за участю представників:

позивача –не з'явився,                                                                                   

відповідача –Позова Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу СФГ „Еллада”

на рішення господарського суду Одеської області від 10.07.2008 р.

по справі №14/51-08-1830

за позовом ТОВ „Тридента Агро”

до СФГ „Еллада”

про стягнення 11 193,34 грн.,

    ВСТАНОВИЛА:

25.04.2008 р. (вх. №2494) у господарському суді Одеської області ТОВ „Тридента Агро” (далі - позивач) пред'явлено позов до СФГ „Еллада” (далі - відповідач) про стягнення з останнього пені у розмірі 3338,34 грн. за договором №20/04/07 від 02 квітня 2007 року, 3% річних, передбачених у розмірі 519,08 грн., згідно чинного законодавства, індексу інфляції у розмірі 6135,92 грн., згідно чинного законодавства, та збитків у розмірі 1200 грн., згідно договору №85/04/08 про надання юридичних послуг та виконання юридичних робіт від 15 квітня 2008 року (а.с. 2-6). Свої  вимоги воно мотивувало наступним.

17 грудня 2008 року позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою (вих. №921) про стягнення суми заборгованості та штрафних санкцій за договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №20/04/07 від 02 квітня 2007 року (далі - договір) та відшкодування збитків. 05 березня 2008 року господарським судом Одеської області прийнято рішенням по справі №34/412-07-9102 (суддя - Фаєр Ю. Г.), яким позов задоволено частково. Відповідно до вказаного рішення, підлягає стягненню з відповідача пеня у розмірі 1714,77 грн., 3% річних у сумі 321,01 грн., індекс інфляції у розмірі 1831,06 грн., штраф у сумі 100 грн., збитки за юридичні послуги у сумі 1000 грн., 102 грн. держмита та 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу. Під час розгляду судової справи відповідач сплатив основну суму заборгованості, згідно договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №20/04/07 від 02 квітня 2007 року, у розмірі 83230,03 грн. Датою оплати товару та погашення заборгованості є 03 березня 2008 року. Підтвердженням цьому є матеріали справи №34/412-07-9102 та висновки, викладені в рішенні господарського суду Одеської області від 05.03.2008 р. по справі №34/412-07-9102 (стор. 4). Згідно п.8.1. договору, за невиконання або неналежне виконання його умов сторони несуть відповідальність, згідно з чинним законодавством України. Згідно п.8.2. договору, за прострочення виконання зобов'язання покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі 0,08 % від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Штрафні санкції у вигляді пені за договором №20/04/07 від 02 квітня 2007 року нараховуються з 18 грудня 2007 року (наступного дня після написання та подання позовної заяви) до 02 березня 2008 року, тобто до моменту розрахунку за товар. Виходячи із положень ч.4 ст. 231 ГК України, позивач дійшов висновку, що законом може бути обмежено розмір штрафних санкцій. Відповідно до ЗУ „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1). Разом із тим, ст. 3 зазначеного Закону встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Беручи до уваги той факт, що розмір пені, передбачений договором, у розмірі 0,08 % від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення перевищує подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, пеню нараховано, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ. Сума нарахованих штрафних санкцій (пені), згідно з розрахунком (додаток №1), становить 3338,34 грн. Сума нарахованих 3% річних становить 519,08 грн. (додаток №2). Відповідно до листа ВСУ від 03.04.1997 р., нарахування індексу інфляції здійснюється із грудня 2007 року по лютий 2008 року, а, отже, її розмір (додаток №3) складає 6135,92 грн. Згідно із п.11.1. даного договору, він діє з моменту його підписання і до повного виконання сторонами обов'язків по договору. Відповідач свої зобов'язання не виконав, відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору (а саме в частині взятих на себе зобов'язань, передбачених розділом 5 та 8 даного договору). Позивачем були понесені додаткові витрати в розумінні ст.ст. 224,225 ГК України. Це пояснюється тим, що у випадку належного та своєчасного виконання своїх зобов'язань позивачу не потрібно було б звертатися за юридичною допомогою до ТОВ „Незалежна юридична компанія”, отже, позивачем були понесені збитки у вигляді додаткових витрат у розмірі 1200 грн., згідно договору №85/04/08 від 15 квітня 2008 року, які були сплачені ТОВ „Незалежна юридична компанія” за здійснення комплексу дій щодо стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором. Законодавством визначено, що для захисту своїх прав суб'єкти господарювання можуть використовувати одночасно два та більше способів захисту, що передбачено ч.3 ст. 193, ч.1 ст. 224, ч.7 ст. 226, ч.2 ст. 232, ст. 234 ГК України. В обґрунтування свого позову позивач послався на ст.ст. 20,22,509,525,526,610,611,612,623,625,655 ЦК України та ст.ст. 20,193,224,225,226,230,231,232 ГК України.

28.05.2008 р. (вх. №10816) позивач надав суду обґрунтування нарахування по періодам заявлених штрафних санкцій за невиконання зобов'язань та відшкодування збитків (а.с. 37), в якому зазначив, що, відповідно до договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №20/04/07 від 02 квітня 2007 року, відповідач повинен був розрахуватися за отриманий товар в строк до 01 листопада 2007 року. У зв'язку з неналежним та несвоєчасним виконанням своїх зобов'язань, позивач звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою, сутність якої містила: 83230,03 грн. - основного боргу; 1714,77 грн. - пені; 321,01 грн. –3 % річних; 1831,06 грн. - інфляційних витрат; 5826,11 грн. - штрафу; 3000,00 грн. - збитків за юридичні послуги; витрати, пов'язані зі сплатою державного мита та   сплатою за ІТЗ судового процесу. Відповідно до рішення господарського суду Одеської області по справі №34/412-07-9102 від 05.03.2008 р., стягнено з відповідача: 1714,77 грн. - пені; 321,01 грн. –3 % річних; 1831,06 грн. - інфляційних витрат; 100,00 грн. - штрафу; 1000,00 грн. - збитків за юридичні послуги; 102 грн. –державного мита; 118,00 грн. –витрат за ІТЗ судового процесу. Розмір заявлених до стягнення пені, 3% річних, інфляційних витрат задоволений повністю. Нарахування пені, 3% річних, інфляційних витрат проводилося із 01 листопада 2007 року (дня до якого, відповідно до договору, повинна була бути здійсненна оплата вартості отриманого товару) до 17 грудня 2007 року (дня написання позовної заяви та проведення всіх нарахувань для подачі позовної заяви до суду). Під час розгляду судової справи відповідач сплатив основну суму заборгованості, згідно договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №20/04/07 від 02 квітня 2007 року, у розмірі 83230,03 грн. Датою оплати товару та погашення заборгованості є 03 березня 2008 року. Підтвердженням цьому є матеріали справи №34/412-07-9102 та висновки, викладені в рішенні господарського суду Одеської області від 05.03.2008 р. по справі №34/412-07-9102 (стор. 4). Згідно із позовною заявою (вих. №548 від 16.04.2008 р.), нарахування пені, 3 % річних, інфляційних витрат проводилося із 18 грудня 2007 року (наступного дня після підготовки позовної заяви для подачі її до суду) до 02 березня 2008 року (дня фактичного погашення основного боргу). Зміст позовної заяви (вих. №548 від 16.04.2008 р.) складається із: 3338,34 грн. - пеня; 519,08 грн. - 3% річних; 6135,92 грн. - інфляційні витрати; 1200,00 грн. - збитки за юридичні послуги; витрати, пов'язані зі сплатою державного мита та за ІТЗ судового процесу.

Рішенням господарського суду Одеської області від 10.07.2008 р. (суддя –Горячук Н. О.) з цієї справи позов задоволено, а саме стягнено з відповідача на користь позивача 11193,34 грн. штрафних санкцій та збитків, 111,93 грн. держмита і 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу (а.с. 49). Таке рішення, враховуючи ст.ст. 525,599,625 ЦК України, абз.1 ч.1 ст. 193, ч.1 ст. 202, ст. 224, ч.4 ст. 231 ГК України, п.8.1., п.8.2., п.11.1. договору, суд мотивував тим, що відповідач свої обов'язки за договором своєчасно не виконав у повному обсязі, доказів спростовуючих позовні вимоги не надав. Наданий до матеріалів справи акт звірки між сторонами станом на 19 травня 2008 року, з якого виходить, що заборгованість відповідача перед позивачем відсутня, до уваги судом не прийнятий, бо стосується основного боргу по договору, тоді як предметом розгляду даної справи є штрафні санкції.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити частково, стягнувши з нього 3 % річних - 519,08 грн., індекс інфляції - 6135,92 грн., а в решті позову відмовити, з тих підстав, що при прийнятті рішення суд першої інстанції порушив вимоги ст. 233 ГК України, ч.3 ст. 551 ЦК України, ст. 83 ГПК України. Аналіз наведених законодавчих приписів, на думку апелянта, дає підстави для висновку, що, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача, суд першої інстанції повинен виходити з інтересів сторін, що заслуговують на увагу, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення договору. Суд першої інстанції, у порушення вказаних приписів законодавства, безпідставно залишив поза увагою той факт, що права позивача були відновлені у повному обсязі, оскільки відповідач у добровільному порядку сплатив позивачу основну заборгованість у сумі 83230,03 грн., а також присуджені штрафні санкції у розмірі 4966,84 грн. та судові витрати. Крім того, суд не прийняв до уваги, що у 2007 році відповідач знаходився у скрутному фінансовому становищі та не мав можливості своєчасно виконати прийняті на себе договірні зобов'язання. Про це позивач був сповіщений. Більш того, повторне звернення позивача до суду та понесення додаткових збитків на юридичні послуги спричинене не з вини відповідача, а обумовлене суб'єктивними діями самого позивача, оскільки в ході розгляду попередньої справи про стягнення з відповідача суми основного боргу позивач не скористався правом, наданим ст. 22 ГПК України, щодо збільшення розміру позовних вимог. Відтак, понесення додаткових витрат на юридичні послуги в сумі 1200 грн. не було об'єктивно необхідним для відновлення порушених прав позивача, між цими збитками та деліктом відповідача немає прямого причинно-наслідкового зв'язку.  Також, судом першої інстанції порушені вимоги процесуального права: ст.ст. 32,33,34,36,43 ГПК України. Відповідно до п.1.3. договору про надання юридичних послуг та виконання юридичних робіт від 15.04.2008 р. за №85/04/08, юридичні послуги вважаються наданими, а юридичні роботи - виконаними з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту здачі-приймання виконаних робіт та наданих послуг. Згідно п.3.3. вказаного договору, факт надання юридичних послуг та/або виконання юридичних робіт оформлюється актом здачі-приймання виконаних робіт. У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про надання або приймання юридичних послуг, передбачених умовами договору від 15.04.2008 р. за №85/04/08. Відтак, вказані позовні вимоги не були підтверджені певними засобами доказування та не підлягали задоволенню.

            Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 30.07.2008 р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 19.08.2008 р., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

            08.08.2008 р. (вх. №1290 Д1) позивач надав суду відзив на скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, з підстав необґрунтованості цієї скарги.

  Фіксування судового засідання здійснювалось технічними засобами.

            Представник  позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду справи не надав і судова колегія прийняла рішення про розгляд справи за його відсутністю.

           Представник скаржника (відповідача) в усних поясненнях, наданих апеляційному суду, підтримав скаргу і просив її задовольнити на викладених у ній підставах. Крім того, представник відповідача в усних поясненнях, даних апеляційній інстанції, послався на те, що місцевий суд не врахував позиції відповідача, викладеній у відзиві на позов і доданих до нього документів, щодо наявності форс-мажорних обставин, які, згідно норм ЦК України, звільняють відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання.

           Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

            Заслухавши усні пояснення представника відповідача, ознайомившись з доводами апеляційної скарги та запереченнями на неї, дослідивши обставини і матеріали  справи,  в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладеним в рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга  не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

         Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, відповідач погоджується з рішенням місцевого суду в частині стягнення з нього на користь позивача 519,08 грн. – 3% річних та 6135,92 грн. –втрат від інфляції і просить скасувати рішення в частині стягнення пені в сумі 3 338,34 грн. та збитків за юридичні послуги в розмірі 1200,00 грн. та відмовити в цій частині в позові.

           Слід зазначити, що в мотивувальній частині скарги відповідач наводить доводи щодо зменшення штрафних санкцій (пені) і посилається на норми матеріального та процесуального права, які регулюють та передбачають можливість такого зменшення, однак, остаточно (в прохальній частині скарги) просить відмовити в стягненні пені повністю.

           Проте, зазначені скаржником норми не передбачають можливості звільнення від штрафних санкцій, а тому не можуть бути підставою для задоволення його скарги щодо скасування судового рішення та відмови в задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій в повному обсязі.

              Щодо зменшення розміру штрафних санкцій судова колегія встановила таке.

             Дійсно, чинне законодавство передбачає можливість зменшення розміру штрафних санкцій. Однак, таке зменшення, по-перше, є правом, а не обов'язком суду, а, по-друге, можливе при наявності певних обставин.

        З матеріалів справи вбачається, що при розгляді справи у суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотань про зменшення штрафних санкцій і, відповідно, місцевий суд не повинен був з власної ініціативи зменшувати їх та давати оцінку можливості або неможливості такого зменшення.

            Судова колегія, проаналізувавши матеріали справи, не вбачає правових підстав для зменшення зазначених позивачем штрафних санкцій і не вважає, що вони перевищують розмір збитків. Судова колегія також дійшла висновку, що скаржник, у порушення приписів ст. 33 ГПК України, не довів належними доказами наявність обставин (в тому числі скрутного фінансового становища), які б могли бути підставою для зменшення штрафних санкцій.

            За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано стягнув штрафні санкції у вказаному позивачем розмірі і підстав для скасування рішення в цій частині немає.

            Щодо стягнення збитків у розмірі 1200 грн. судова колегія встановила наступне.

            Матеріали справи свідчать, що  позивачу дійсно надавалась юридична допомога, він поніс реальні збитки на забезпечення цієї допомоги і, відповідно, згідно приписів чинного законодавства, має право на їх відшкодування. Зазначена позивачем, згідно договору про юридичну допомогу, сума коштів, враховуючи комплекс та розмір послуг, на думку судової колегії, є розумною і обґрунтованою. Та обставина, що позивач не надав суду першої інстанції  акту приймання цих послуг не може бути підставою для відмови у задоволенні цієї вимоги, оскільки матеріали справи свідчать про здійснення ним оплати послуг. Крім того, позивач надав цей акт суду апеляційної інстанції.

         Посилання скаржника на те, що понесення позивачем додаткових витрат на юридичну допомогу не було об'єктивно необхідним, не може прийматись до уваги, оскільки звернення до суду з вимогами в повному обсязі або по частинам є правом позивача і, відповідно, він має право користуватись юридичною допомогою у будь-якому випадку.

          За таких обставин, судова колегія також вважає необґрунтованими вимоги скаржника щодо скасування судового рішення та необхідності відмови у задоволенні позову в частині стягнення збитків в розмірі 1200,00 грн.

      Посилання представника відповідача при дачі усних пояснень в суді апеляційної інстанції на ті обставини, що місцевий суд не врахував позиції відповідача, викладеній у відзиві на позов і доданих до нього документів щодо наявності форс-мажорних обставин, які, згідно норм ЦК України, звільняють відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання, не можуть прийматись до уваги, з огляду на те, що в матеріалах відсутній відзив відповідача на позов і зазначені ним документи (докази), і, відповідно, вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а тому місцевий суд не міг дати і не давав оцінки цим обставинам.

      Перевіряючи, згідно приписів ст. 101 ГПК України, законність і обґрунтованість  рішення місцевого суду в повному обсязі, тобто не тільки на підставах, викладених в апеляційній скарзі, судова колегія не встановила будь - яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені місцевим судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

          З огляду на викладене, судова колегія не вбачає будь-яких, передбачених ст. 104 ГПК України, правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

               Керуючись ст.ст. 99,101-105  ГПК  України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

           Рішення господарського суду Одеської області від 10.07.2008 р. у справі №14/51-08-1830 - залишити без змін, а апеляційну скаргу СФГ „Еллада” на зазначене судове рішення - без задоволення.

             Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                                   Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                  Бєляновський В. В.

                                                                                                              Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписано 20.08.2008 р.