Постанова

від 01.12.2011 по справі 5016/2720/2011(13/196)

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

           

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"01" грудня 2011 р.

Справа № 5016/2720/2011(13/196)

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді В.Б. Туренко

суддів Л.І. Бандури, Л.В. Поліщук

при секретарі судового засідання: Н.Г. Попові  

за участю представників сторін:

від позивача –ОСОБА_1

від відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 03.10.2011 р.

у справі № 5016/2720/2011(13/196)

за позовом ОСОБА_3  

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра"

про стягнення суми, на яку збільшився борг з урахуванням індексу інфляції,       3 % річних за прострочення виплати вартості майна та частини прибутку у статутному капіталі товариства

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до господарського суду Миколаївської області з позовом  до Товариства з обмеженою відповідальністю „Довіра” (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 03.10.2011 р.) про стягнення на підставі ст. 625 ЦК України грошових коштів у сумі 36 013,96 грн., з яких: 26 743, 07 грн. і 1324,34 грн. –суми, на які збільшилась підлягаюча до виплати вартість частини належного їй майна та частини прибутку з урахуванням індексу інфляції; 7 571,60 грн. і 374,95 грн. –3% річних від простроченої суми виплати вартості частини майна та частини прибутку. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що відповідачем прострочено виконання зобов’язань із виплати у встановлені законодавством строки вартості частини належної їй при виході із товариства майна та належної їй частини прибутку у період з 19.08.2008 р. (дата прийняття рішення про виключення ОСОБА_3 із членів товариства) по 05.07.2011 р. (дата перерахування товариством коштів). (а.с. 2-4).

У відзиві на позов відповідач послався на його безпідставність. (а.с.33-35).

03.10.2011 р. відповідачем подана заява про застосування строків позовної давності у порядку ст. 267 ЦК України. (а.с. 87).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 03.10.2011 р. (суддя Коваль Ю.М.), оформленим відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 07.10.2011р., позов задоволено з мотивів доведеності заявлених вимог.  (а.с. 97-100).

Не погодившись з даним рішенням, відповідач 26.10.2011 р. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, у позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи. Одночасно скаржником заявлено клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку подання апеляційної скарги, яке задоволено судовою колегією, відповідно до ст. ст. 53, 93 ГПК України, про що зазначено в додатковій ухвалі суду апеляційної інстанції від 04.11.2011 р.

          У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просила відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено наявними у справі матеріалами, ОСОБА_3 була учасником ТОВ „Довіра” з часткою у статутному фонді 20%. Нотаріально посвідчена заява про вихід зі складу учасників та видачу майна, пропорційно частці в статутному фонді товариства подана позивачем 07.08.2008 р. (а.с. 81). Загальні збори товариства, на яких прийнято рішення про виведення ОСОБА_3 зі складу товариства та видачу їй вартості частини майна відбулися 19.08.2008 р. Фінансовий звіт товариства за 2008 р. був затверджений загальними зборами учасників 30.03.2009 р. (а.с. 22). В вересні 2009 р. ОСОБА_3 звернулась з позовом до ТОВ „Довіра” про стягнення вартості частини майна та частини прибутку за 2008 р. пропорційно її частці у статутному фонді. Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.03.2011 р. у справі № 2/190/09 стягнуто з відповідача на користь позивача 134 287,43 грн. –вартість частини майна, 6 650,00 грн. –прибутку, 3 760,68 грн. –витрати за проведення експертизи, 5 000,00 грн. - витрати на послуги адвоката, 1 409,37 грн. –держмита,      236,00 грн. –витрати на ІТЗ судового процесу. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2011 р. зазначене рішення змінено лише в частині розміру витрат на проведення експертиз, вартість яких визначена в загальній сумі 6 340,68 грн. (а.с. 10-14).

Означена постанова суду апеляційної інстанції в касаційному порядку не оскаржувалась і добровільно виконана ТОВ „Довіра” 05.07.2011 р. шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача, про що зазначено у позові.

Оскільки відповідач своєчасно не розрахувався з позивачем у строк, встановлений ст. 54 Закону України „Про господарські товариства”, останній на підставі ст. 625 ЦК України нарахував на суми 134 287,43 грн. та 6 650,00 грн. інфляційні і 3% річних за період з 19.08.2009 р. –05.07.2011 р. в загальній сумі 36 013,96 грн. (а.с. 89) і звернувся до суду з позовом про стягнення.

Господарський суд першої інстанції, застосувавши правила ст. 625 ЦК України, задовольнив позов у повному обсязі, з чим судова колегія не погоджується на підставі слідуючого.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 54 Закону України „Про господарські товариства” при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційно його частці у статутному капіталі. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернутий повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Як учасник товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_3 була наділена корпоративними правами.

Згідно ст. 167 ГК України, корпоративні права –це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у т.ч. боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у т.ч. кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Основними видами господарських зобов’язань є майново-господарські зобов’язання та організаційно-господарські зобов’язання.

Згідно ч.1 ст. 176 ГК України, організаційно-господарськими визнаються господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов’язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Виплата вартості частки майна товариства при виході його учасника не є договірним зобов’язанням товариства, а тому відповідальність, передбачена законом за порушення грошового зобов’язання, не може бути застосована.

З огляду на наведені вище законодавчі норми, судова колегія вважає, що між позивачем та відповідачем існували організаційно-господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень.

Доводи позивача щодо існування між ними грошових зобов’язань, згідно ст.ст. 509, 612, 625 ЦК України судова колегія вважає безпідставними за відсутністю в організаційно-господарських зобов’язаннях ознак дій, передбачених у понятті грошового зобов’язання, оскільки у організаційно-господарських зобов’язаннях учасник господарського товариства є одночасно кредитором, боржником і власником частки статутного фонду в межах розміру його частки.

Отже, обов’язок повернення вкладу не має визначення грошового зобов’язання і момент прострочення такого зобов’язання заснований не на зобов’язаннях господарського товариства перед учасником товариства, а на зобов’язаннях ухвалити відповідне рішення його засновниками на загальних зборах.

Оскільки ст. 625 ЦК України не регулює зобов’язання учасників господарського товариства у майнових відносинах між ними, положення цієї норми, не поширюється на корпоративні відносини з урахуванням того, що положення ст. 54 Закону України „Про господарські товариства”, як спеціального закону, не передбачають майнову відповідальність за невиплату частки у статутному фонді товариства.

Така правова позиція наведена в постанові Вищого господарського суду України від 13.09.2011 р. по справі № 14/214 (10), рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.05.2011 р. (а.с. 122-127).

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з невірним застосуванням норм чинного законодавства, що є підставою для його скасування.   

Керуючись ст.ст. 99, 103- 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Довіра” задовольнити.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 03.10.2011 р. у справі № 5016/2720/2011(13/196) скасувати, у позові відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Довіра” витрати по держмиту в сумі 180,07 грн. за апеляційний перегляд.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

          Головуючий суддя                                                            В.Б. Туренко

          Суддя                                                                                Л.І. Бандура

          Суддя                                                                                Л.В. Поліщук

Повний текст постанови підписано 02.12.2011 р.