Постанова

від 19.08.2008 по справі 3/83-08-1497

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3/83-08-1497

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"19" серпня 2008 р. Справа № 3/83-08-1497

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:  Шевченко В.В.

суддів: Бєляновського В.В., Мирошниченко М.А.

при секретарі судового засідання: Волощук О. О.

за участю прокурора: не з'явився

та представників сторін:

від позивача: не з'явився     

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Державної судноплавної компанії „Чорноморське морське пароплавство”, м. Одеса

на рішення господарського суду Одеської області

від  9 липня 2008 року                    

у справі № 3/83-08-1497                                                                                                                                                                                                                                                                                       

за позовом  Комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеси”, м. Одеса

до Державної судноплавної компанії „Чорноморське морське пароплавство”, м. Одеса

за участю Чорноморської транспортної прокуратури, м. Одеса

про визнання недійсними договорів

        Склад колегії суддів змінений згідно розпорядження голови Одеського апеляційного господарського суду № 77 від 08.07. 2008 р.

                                                           В С Т А Н О В И Л А:

   09.04.2008 р. Комунальне підприємство „Теплопостачання міста Одеси”, що є повним правонаступником прав та обов'язків КП „Одесатеплоенерго” (далі позивач, КП) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державної судноплавної компанії „Чорноморське морське пароплавство” (далі відповідач, ЧМП) про визнання договорів позички № ОД-908 від 12.12.2005 р. і № ОД-960 від 01.01.2006 р. та договорів про відшкодування експлуатаційних витрат балансоутримувача на утримання майна та надання комунальних послуг (далі договори ВЕВ) № 909 від 12.12.2005 р. і № ОД-961 від 01.01.2006 р. –недійсними.  

   Позовні вимоги мотивовані тим, що договори позички № ОД-908 від 12.12.2005 р. і № ОД-960 від 01.01.2006 р. були укладені з порушенням діючого законодавства, не відображають суті юридичних правовідносин між сторонами, а тому є прихованими угодами і такими, що містять положення, які суперечать чинному законодавству.

   Так, за умовами зазначених договорів ЧМП передавало в користування КП нежилі приміщення і зобов'язувалось обслуговувати їх, а останнє зобов'язалось сплачувати за це певну плату, тобто фактично між сторонами у справі були укладені договори найму нежилих приміщень.

   Оскільки, ЧМП передало в користування КП об'єкти, що знаходились на його балансі та перебували у державній власності, то відповідно до вимог ст. 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та ст. 287 ГК України, передача таких об'єктів в оренду була можлива лише за згодою органу, що уповноважений управляти майном, а такого погодження (дозволу) на передачу в користування об'єктів нерухомості при укладенні договорів ЧМП не мало, а тому не мало повноважень на передачу цих об'єктів в найом, так як площа приміщень перевищувала 200 метрів за кожним із договорів.

   Спірні договори позички укладені без додержання норм чинного законодавства, що регулює порядок передачу в найом (оренду) державного та комунального майна, а тому підлягають визнанню недійсними в судовому порядку на підставі ч. 1 ст. 227 та ст. 235 ЦК України.

   В договорах ВЕВ № 909 від 12.12.2005 р. і № ОД-961 від 01.01.2006 р. було передбачено відшкодування ЧМП суму земельного податку та амортизації майна, але, при цьому, на ці суми необґрунтовано був нарахований ПДВ, оскільки під амортизацією в діючому законодавстві розуміється систематичний розподіл вартості основних засобів і нематеріальних активів, яка амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації). При цьому в розумінні ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість” компенсація амортизації не являється поставкою товарів, робіт послуг і таким чином не є об'єктом оподаткування ПДВ. Це ж саме стосується і компенсації вартості земельного податку, який відповідно до Закону України „Про плату за землю” є обов'язковим платежем, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками. Так як, названі договори на ВЕВ передбачали тільки компенсаційні платежі та при цьому ЧМП не надавало будь яких послуг, не утримувало приміщення, не провадило ремонт, тобто не вживало жодних дій що свідчили б про виконання ним цих договорів, то їх слід визнати недійсними, як такі, що містять положення, що суперечать діючому законодавству.

   У відзиві на позов відповідач позовні вимоги КП вважав необґрунтованими та безпідставними, оскільки відповідно до умов договорів позички № ОД-960 та ОД-908 сторони у справі дійшли згоди щодо припинення цих договорів та узгодженням сторін № ОД-1594 від 26.01.2007 р. дія договору позички № ОД-960 від 01.01.2006 р. припинена., а узгодженням № ОД-2038 від 29.11.2007 р. припинена дія договору позички № ОД-908 від 12.12.2005 р. та згідно актів приймання-передачі майна нежилі приміщення за договором позички № ОД-960 були повернуті ЧМП –26.01.2007 р., а за договором позички № ОД-908 – 30.11.2007 р., внаслідок чого спірні договори позички припинили свою дію.

   Так як, договори ВЕВ від 12.12.2005 р. та від 01.01.2006 р. були укладені на підставі договорів позички та є чинними протягом дії останніх, то договори ВЕВ також припинили свою дію у листопаді 2007 р. та у січні 2007 р. відповідно, у зв'язку з чим провадження у справі слід припинити за відсутністю предмету спору на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

   Крім того, згідно ст. ст. 14, 627 ЦК України суб'єкти господарювання мають право укладати договори, визначати їх зміст або утримуватися від їх укладення на свій розсуд. Глави 58 та 60 ЦК України передбачають можливість укладання, як договорів найму, так і договорів позички. Певні обмеження щодо розпорядження майном для державних комерційних підприємств встановлені ст. 75 ГК України, а саме: заборона щодо безоплатної передачі майна, належного підприємству, а також обов'язковість попереднього погодження з органом управління майном у випадках відчуження, передачі основних фондів в заставу та передачі в оренду цілісних майнових комплексів. При укладенні договорів позички ЧМП самостійно та обґрунтовано вирішив питання розпорядження закріпленим за ним майном на умовах договорів позички та реалізував права надані йому ст. 627 ЦК України.

   Частиною 3 статті 827 ЦК України передбачається, що до договору позички застосовуються положення глави 58 ЦК України та в цьому Кодексі не міститься посилань на те, що до договору позички повинні застосовуватись положення Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, тому при укладенні спірних договорів позички були чітко дотримані вимоги глав 60 та 58 ЦК України, а застосування інших норм при укладанні договорів позички не передбачається, внаслідок чого відповідно до ст. 14 ЦК України ЧМП не може бути примушена до дій, які не є для останньої обов'язковими.

   Заявою № 346х-08 від 23.05.2008 р. Чорноморський транспортний прокурор прокуратури Одеської області (далі прокурор), в порядку ч. 3 ст. 29 ГПК України, повідомив місцевий господарський суд про свою участь у вже порушеній справі та надав письмові міркування з приваду спору між сторонами у справі.

   Рішенням господарського суду Одеської області від 09.07.2008 р. (суддя Д'яченко Т. Г.)  позов задоволений у повному обсязі. Договори позички № ОД-908 від 12.12.2005 р. і № ОД-960 від 01.01.2006 р., а також договори про відшкодування експлуатаційних витрат балансоутримувача на утримання майна та надання комунальних послуг № 909 від 12.12.2005 р. і № ОД-961 від 01.01.2006 р., що укладені між сторонами у справі визнані недійсними. З відповідача на користь позивача стягнуті понесені останнім судові витрати по справі: 85 грн. –на сплату держмита та 118 грн. –на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

   Рішення суду мотивовано тим, що згідно положень ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Проаналізувавши договірні правовідносини сторін, суд дійшов до висновку, що фактично за умовами договорів позички ЧМП передавалось КП нерухоме майно у користування на певний строк та між сторонами існували орендні правовідносини щодо нерухомого майна, яке перебуває у державній власності.

   Згідно ст.  235  ЦК  України удаваним  є  правочин,  який  вчинено  сторонами  для  приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Так, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений  сторонами  для  приховання  іншого  правочину,  який  вони  насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

   Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 287 ГК України орендодавцями щодо державного та комунального майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення –щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

   Статтею 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що підприємства можуть бути орендодавцями –щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, у зв'язку з чим ЧМП не мала права на укладання договорів оренди державного нерухомого майна площа, яких перевищує 200 кв. м. без узгодження з Фондом державного майна України та ці дії ЧМП суперечить чинному законодавству України.

   Крім того, спірні договори позички не містять в собі всіх істотних умов договорів оренди, передбачених ст. 10 вищеназваного Закону, зокрема, щодо необхідності страхування нерухомого майна, що передається в оренду.

    Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

   Оскільки, матеріали справи не містять доказів дотримання сторонами положень спеціального закону „Про оренду державного та комунального майна” при укладенні спірних договорів позички місцевий суд дійшов до висновку, що названі договори підлягають визнанню недійсними, так як є удаваними правочинами та вчиненими для приховання інших правочинів, що суперечать вимогам закону.

   Договори про відшкодування експлуатаційних витрат балансоутримувача на утримання майна та надання комунальних послуг № ОД-961 від 01.01.20006 р. та № 909 від 12.12.2005 р. є невід'ємними частинами недійсних договорі позички та регулюють певну частину правовідносин, що не включені сторонами до основних договорів позички.

   Згідно ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

   Оскільки, договори ВЕВ не могли бути вчинені без вчинення основних правочинів (позички), які є недійсними, то і договори ВЕВ також є недійсними, так як угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан або в інших формах, передбачених законом, у зв'язку з чим позовні вимоги КП підлягають задоволенню у повному обсязі.

   Доводи ЧМП про те, що провадження у справі підлягає припиненню, у зв'язку з відсутністю предмету спору, так як дія спірних договорів позички припинена за взаємною згодою сторін до уваги судом першої інстанції не прийняті, так як предметом спору у господарській справі № 3/83-08-1497 не є дослідження чинності (дії) спірних договорів, а встановлення законності їх укладення та виникнення за цими договорами прав та обов'язків.

   В апеляційній скарзі ЧМП просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно прийнято без достатніх на це підстав, не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з  порушенням норм матеріального та процесуального права та припинити провадження у справі.

   Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

   Прокурор та КП були своєчасно та належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду справи, але в судове засідання їх представники не з'явились та не скористались своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.

   Клопотання представника ЧМП про перенесення судового засідання у зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому засіданні визнано колегією суддів необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що до клопотання не надано доказів зайнятості представника в іншому судовому процесі, що відбувається в той же день та в той же час. Крім того, ЧМП в своєму структурному підрозділі має не одного юриста, а цілий юридичний відділ. Також, представництво ЧМП може здійснюватися також любою іншою особою в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, а тому вказана відповідачем у клопотанні причина про перенесення судового засідання не є достатньою, так як поважною причиною перенесення судового засідання може вважатися та, існування якої зумовлено факторами об'єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті, а таких причин, у даному випадку немає.

   Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга необґрунтована і не підлягає  задоволенню з наступних підстав.

   Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції позивач у справі є повним правонаступником прав та обов'язків КП „Одесатеплоенерго”.

   12.12.2005 р. між сторонами у справ був укладений договір позички №ОД-908/ОТЗ-791 за умовами якого ЧМП передало, а КП прийняло позичку у вигляді нежилих приміщень, загальною площею 402,90 кв. м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Геранієва, 8, що знаходяться на балансі ЧМП. Сторонами передбачено, що користування майном є платним (п.1.2 договору) та розмір плати за користування позичкою становить за перший місяць (липень 2005 р.) 6129 грн. 56 коп. без ПДВ (п. 3.1 договору). Розмір позички за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної позички за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (п. 3.2 договору). Договір діє терміном 360 днів з 01.12.2005 р. до 25.11.2006 р. (п. 11.1 договору).

   В цей же день, тобто 12.12.2005 р. між сторонами у справі був укладений договір № ОД-909/ОТЗ-792 про відшкодування експлуатаційних витрат балансоутримувача на утримання майна до договору позички № ОД-908 від 12.12.2005 р., за умовами якого КП зобов'язався відшкодовувати ЧМП на утримання нерухомого майна –нежилих приміщень загальною площею 402,90 кв. м, відповідно до плану розміщення приміщень та забезпечити утримання прилеглої території у належному санітарному стані. До обов'язків КП за даним договором входили, зокрема, самостійна оплата комунальних послуг за діючими розцінками і тарифами, внесення авансом не пізніше 5 числа поточного місяця оплати визначеної у додатку №1  до даного договору у розмірі 5814 грн. 67 коп. Даний договір набрав чинності з 01.12.2005 р. та діє протягом усього терміну дії договору позички.

   15.01.2007 р. сторонами у справі укладені додаткові  угоди до договору позички № ОД-908 від 12.12.2005 р. та до договору ВЕВ № ОД-909 від 12.12.2005 р., якими, у зв'язку з правонаступництвом, змінена назва позивача та строк дії договору позички продовжений до 20.11.2007 р.  

   27.11.2007 р. сторонами у справі підписано узгодження № ОД-2038 про припинення дії договору позички № ОД-908 від 12.12.2005 р. з 30.11.20007 р. та в цей же день КП, за актом прийму-передачі, повернуло ЧМП нежилі приміщення, загальною площею 402,90 кв. м, розташовані у м. Одесі, вул. Геранієва, 8.

   01.01.2006 р. між сторонами у справі був укладений договір позички № ОД-960/ОТЗ-808, за умовами якого ЧМП надало, а КП прийняло у тимчасове, платне користування нежилі приміщення, загальною площею 1284,79 кв. м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8а, що знаходяться на балансі ЧМП. Сторонами передбачено, що користування майном є платним та розмір плати за користування позичкою становить за перший місяць (січень 2006 р.) 25547 грн. 52 коп. без ПДВ. Розмір позички за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної позички за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Термін дії договори встановлений сторонами до 27.12.2006 р., а у випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення або про зміну даного договору по закінченні строку його дії протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, що передбачені договором.

   В цей же день, тобто 01.01.2006          р. між сторонами у справі був укладений договір № ОД-961/ОТЗ-809 про відшкодування експлуатаційних витрат балансоутримувача на утримання майна і надання комунальних послуг до договору позички № ОД-960 від   01.01.2006 р., за умовами якого ЧМП зобов'язалось утримувати в належному стані будівлі, споруди та прилеглу територію, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8а, загальною площею 1658,70 кв. м, а КП –відшкодовувати ЧМП витрати пов'язані з утриманням будівлі пропорційно до займаної ним площі (1284,79 кв. м). До обов'язків КП за даним договором входили, зокрема, самостійна сплата комунальних послуг за діючими розцінками і тарифами, внесення авансом не пізніше 5 числа поточного місяця оплати визначеної у додатку № 11.1 до даного договору у розмірі 14942 грн. 11 коп. Договір діє протягом договору позички та набирає чинності з 01.01.2006 р.

   15.01.2007 р. сторонами у справі укладені додаткові  угоди до договору позички № ОД-960 від 01.01.2006 р. та договору ВЕВ № ОД-961 від 01.01.2006 р., якими, у зв'язку з правонаступництвом, змінена назва позивача.

   26.01.2007р. між сторонами у справі підписано узгодження № ОД-1594 про припинення дії договору позички № ОД-960 від 01.01.2006 р. з 26.01.2007 р. та в цей же день КП, за актом прийму-передачі, повернуло ЧМП нежилі приміщення, загальною площею 1284,79 кв. м. розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8а.

   Ретельно дослідивши матеріали справи суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що фактично між сторонами у справі були укладені не договори позички та договори ВЕВ, а договори оренди державного майна, а саме нежилих приміщень, оскільки за умовами укладених договорів ЧМП передав, а КП прийняв у строкове, платне користування нерухоме майно площею 402,90 кв. м. та 1284,79 кв. м. відповідно, що перебуває у державній власності.

   Відповідно до вимог ст. 759 ЦК України та ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. В розумінні зазначених правових актів, право оренди виникає лише на визначений термін, діє впродовж певного строку і тільки внаслідок договору оренди з дотриманням вимог встановлених Законом.

   Розуміючи, що укласти договори оренди вищеназваного державного нерухомого майна вони позбавлені будь-яких правових підстав, оскільки відповідно до вимог ст. 287 ГК України та ст. 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендодавцями щодо державного майна є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення –щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом, а порядок укладання договору оренди державного майна врегульований ст. 9 названого Закону та передбачає, що фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, сторони у справі свідомо, в порушення вищеназваного законодавства України, уклали договори оренди зазначеного державного майна, при цьому приховавши їх під іншими правочинами, а саме під договорами позички та ВЕВ.       

   Згідно ст.  235  ЦК  України удаваним  є  правочин,  який  вчинено  сторонами  для  приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Так, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений  сторонами  для  приховання  іншого  правочину,  який  вони  насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

   Встановивши, що угоди позички та ВЕВ укладені між сторонами у справі з метою приховати іншу угоду, суд першої інстанції правомірно визнав, що між ЧМП і КП фактично укладені саме угоди оренди державного майна та саме ці угоди сторони мали на увазі при укладанні спірних договорів, а тому підставне розглянув справу по суті із застосуванням до правовідносин сторін норм і правил, що регулюють питання оренди нерухомого державного майна, у зв'язку з чим протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

   Так як, укладені сторонами у справі договори оренди вищеназваного нерухомого державного майна суперечать вищезазначеному законодавству України, то місцевий суд правомірно, відповідно до вимог ч. ч. 1, 5 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України визнав їх недійсними, а проведення реституції між сторонами недійсного договору оренди не є можливим, оскільки одержане КП за цим договором полягає у користуванні державним майном.

   Ствердження ЧМП про те, що на момент ухвалення оскарженого рішення предмет спору був відсутній, а саме - спірні договори були припинені за письмовою домовленістю сторін і внаслідок цього припинення було припинено існування прав і обов'язків сторін, внаслідок чого провадження у справі підлягало припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України до уваги прийнятими бути не можуть, так як домовленість сторін про припинення угоди не позбавляє сторони права на звернення в подальшому з позовом про визнання такої угоди недійсною, а відповідно до вимог ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

   Не заслуговують на увагу і доводи скаржника про те, що спірні правочини та зобов'язання по ним були предметом судового розгляду у справі № 30/12-07-306, що в силу ст. 35 ГПК  України звільняло сторони від обов'язку доказування законності як самих правочинів, так і прав і обов'язків сторін по ним, оскільки питання щодо недійсності спірних договорів, з підстав викладених у позовній заяві у справі № 3/83-08-1497, не було предметом розгляду у справі № 30/12-07-306, а тому не позбавляло суд правових підстав для нового дослідження спірних правочинів при розгляді справи № 3/83-08-1497.

   Помилковими є доводи скаржника про безпідставність допуску до участі в розгляді справи прокурора, оскільки заявою № 346х-08 від 23.05.2008 р. Чорноморський транспортний прокурор повідомив місцевий господарський суд про свою участь у вже порушеній справі та надав письмові міркування з приваду спору між сторонами у справі, а такі дії прокурора та суду першої інстанції не суперечать вимогам ч. 3 ст. 29 ГПК України.

   Встановлення місцевим судом факту, що всупереч вимогам ст. 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, сторонами договору оренди не визначена необхідність страхування нерухомого майна, яке було передано в користування зайвий раз свідчить про суперечність цього договору закону та ніяким чином не є підставою для припинення провадження у справі згідно п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

   На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України понесені судові витрати по справі правильно розподілені судом першої інстанції та з відповідача на користь позивача обґрунтовано стягнуто: 85 грн. –понесених витрат на сплату держмита та 118 грн. –понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

   Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

                          Керуючись ст. ст. 99, 101–105 ГПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

   Рішення господарського суду Одеської області від 09.07.2008 року у справі № 3/83-08-1497 –залишити без змін, а апеляційну скаргу Державної судноплавної компанії „Чорноморське морське пароплавство”, м. Одеса –без задоволення.

   Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.   

            Головуючий суддя                                                         В. В. Шевченко

            Судді                                                                               В. В. Бєляновський

                                                                                                     М. А. Мирошниченко

            Постанову підписано 20.08.2008 р.