Рішення

від 21.08.2008 по справі 1/058-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1/058-08

                          ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                     тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"21" серпня 2008 р.                                                                                          Справа № 1/058-08

за позовом приватного підприємства “Тур”, смт. Калинівка, Броварський район

до                 колективного сільськогосподарського підприємства “Великодимерське”,

                    смт. Велика Димерка, Броварський район

про               визнання права власності на земельну ділянку

Суддя                                                                                                                          А.С. Грєхов

За участю представників сторін:

Від позивача –Кузнєцов С.Г. (довіреність №37 від 01.08.2008 року);

Від відповідача –не з'явився;

Обставини справи:

До господарського суду Київської області з позовною заявою №41 від 05.08.2008 року (вх. суду №7856 від 11.08.2008 року) звернулось  приватне підприємство “Тур”,                         смт. Калинівка, Броварський район (далі-позивач) до колективного сільськогосподарського підприємства “Великодимерське”, смт. Велика Димерка, Броварський район (далі – відповідач) про визнання права власності на земельну ділянку площею 52,1848 га, яка знаходиться під господарськими будівлями і спорудами, що передані у власність позивача.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у зв'язку з переходом до приватного підприємства “Тур” права власності на об'єкти нерухомого майна згідно ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України до нього переходить й право власності на земельну ділянку, на якій ці об'єкти розташовані і яка необхідна для їх обслуговування.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.08.2008 року порушено провадження у справі №1/058-08 та призначено її до розгляду на 21.08.2008 року о 10-00.

Відповідач у судове засідання не з'явився, але через загальний відділ суду (за вх. №14934 від 21.07.2008 року) подав відзив на позов від 19.08.2008 року, в якому позовні вимоги приватного підприємства “Тур” визнає повністю, вважаючи, що позивач набув права власності на земельну ділянку розміром 52,1848 га, на якій розміщений майновий комплекс останнього в смт. Велика Димерка Броварського району Київської області по вул. Леніна, 102, а також просить розглянути справу без участі свого представника.

З огляду на наведене суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

          Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні від 21.08.2008 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено у протоколі судового засідання.

          Розглянувши та дослідивши позовні матеріали, відзив на позов, що подав до суду відповідач, а також, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, господарський суд

встановив:

Між позивачем – приватним підприємством “Тур” (покупцем) та відповідачем – колективним сільськогосподарським підприємством “Великодимерське” (продавцем) 20.05.2005 року був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, смт. Велика Димерка, вул. Леніна, 102:

-          контора, інвентарний №0357, площею 83,3 м2;

-          сховище, інвентарний №0386, площею 994,3 м2;

-          молокоблок, інвентарний №0273, площею 194,1 м2;

-          молочний пункт, інвентарний №0250, площею 739,9 м2;

-          корівник, інвентарний №0201, площею 1643,5 м2;

-          корівник, інвентарний №0202, площею 1635,8 м2;

-          корівник, інвентарний №0203, площею 1785,2 м2;

-          корівник, інвентарний №0204, площею 1767,6 м2;

-          корівник, інвентарний №0205, площею 1608,4 м2;

-          корівник, інвентарний №0207, площею 624,2 м2;

-          свинарник, інвентарний №0230, площею 319,6 м2;

-          пункт штучного запліднення, інвентарний №0261, площею 114,3 м2;

-          телятник, інвентарний №0226, площею 727,3 м2;

-          зерносховище, інвентарний №010101, площею 255,5 м2;

-          зерносховище, інвентарний №010102, площею 446,7 м2;

-          яровізатор, інвентарний №010118, площею 916,6 м2;

-          огорожа, інвентарний №1408.

Згідно з п. 4.5 зазначеного договору право власності на придбане нерухоме майно виникає у покупця з моменту державної реєстрації договору. Вказаний договір від 20.05.2005 року посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу – Єлістратовою С.В., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №2723 та у Державному реєстрі правочинів за №609374,  про що свідчить Витяг з Державного реєстру правочинів від 20.05.2005 року за №1018124, копія якого наявна у матеріалах справи.

Право власності позивача на вищевказаний майновий комплекс зареєстровано Броварським бюро технічної інвентаризації у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним №10965562 від 02.06.2005 року (номер запису 737 в книзі В/2), що підтверджується відповідним Витягом Броварського бюро технічної інвентаризації від 02.06.2005 року за №7413216.

          З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка площею 52,1848 га, під набутим у власність позивачем нерухомим майном, на момент передачі зазначеного нерухомого майна належала колективному сільськогосподарському підприємству “Великодимерське” на підставі державного акту на право колективної власності на землю серії КВ від 22.05.1997 року, виданого відповідно до рішення Великодимерської сільської ради народних депутатів 9-ї сесії 22-го скликання від 18.10.1996 року  та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №155, копію якого надано позивачем до суду.

          Представник позивача у судовому засіданні зазначив, що на сьогодні є необхідність у використанні земельної ділянки приватним підприємством “Тур”, але відповідно до статей 125 та 126 Земельного кодексу України приступити до використання земельної ділянки позивач має право лише після отримання державного акту на право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації.

          Як передбачено статтею 4 Земельного кодексу України, земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Згідно статті 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Законом України “Про власність” (в ред. до 27.04.2007 року) встановлювались основні положення про власність в Україні, проте згідно з Законом України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України” від 27.04.2007 року за №997-V він втратив чинність. Натомість, Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року за №435-IV докладно врегульовані основні положення набуття, припинення та інші аспекти права власності в Україні.

Таким чином, основоположними нормативними актами, якими має керуватися суд при вирішенні питання про визнання права власності на земельну ділянку поряд з Земельним Кодексом України (далі –ЗК України) є відповідні положення Цивільного Кодексу України (далі –ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд, він вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, як це передбачено ч.ч. 1,2 ст. 319 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 125 ЗК України приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. А отже, без отримання документа що посвідчує право власності на належні йому земельні ділянки, можливість користуватися належним позивачу майном знаходиться у прямій залежності від можливості користування земельною ділянкою, а тому, позбавлення позивача останнього, не дозволяє йому здійснювати належне йому право власності на майно в розумінні положень ст. 317 ЦК України, відповідно до якої власнику належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Статтею 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтями 120 Земельного кодексу України та статтею 377 ЦК України визначено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

За загальним правилом, відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як передбачено п. п. 1, 4 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти, а відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Виходячи з цього, право власності може виникнути як з правочинів –правомірних дій суб'єктів правовідносин, націлених на виникнення, зміну або припинення відносин власності, так і з будь-яких інших юридичних фактів, що не заборонені законом, а в окремих випадках - безпосередньо з актів цивільного законодавства.

З огляду на наведене, суд вважає правомірними твердження позивача щодо переходу до нього права власності на земельну ділянку, яка зайнята об'єктами нерухомого майна останнього і є необхідною для їх обслуговування, з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу відповідно до ст. 334 ЦК України.

Зазначена позиція висловлена пп. „ґ” п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” від 16.04.2004 р. №7, згідно з яким якщо договором про відчуження жилого будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ті її частини, одна з яких зайнята жилим будинком, будівлею чи спорудою, а інша необхідна для їх обслуговування.

Межі та розмір земельної ділянки, яка зайнята будівлями і спорудами позивача та необхідна для їх обслуговування, обґрунтовуються матеріалами технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку приватному підприємству “Тур” для товарного сільськогосподарського виробництва в смт. Велика Димерка Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, складеної та розробленої товариством з обмеженою відповідальністю “Київський регіональний інститут земельної реформи”, а саме: кадастровим планом земельної ділянки, з присвоєним їй кадастровим номером, з визначенням опису меж та експлікацією угідь згідно форми 6-зем; актом про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків землевласнику від 11.09.2007 року; викопіюванням з проекту формування території Великодимерської селищної ради; планом відведення земельної ділянки; пояснювальною запискою до матеріалів зазначеної технічної документації; висновками Відділу містобудування та архітектури Броварської районної державної адміністрації від 16.05.2008 року за №1991 та від 20.05.2008 року за №2021, Броварського районного відділу земельних ресурсів від 27.05.2007 року та ліквідаційної комісії колективного сільсько-господарського товариства “Великодимерське” від 07.08.2007 року за №81.

Відповідно до ст. 35 Закону України “Про землеустрій” інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Отже, встановити розмір земельної ділянки, яка зайнята відповідною будівлею та спорудою, та необхідна для її обслуговування, якщо межі такої ділянки не виділялись в натурі (на місцевості), можливо провівши інвентаризацію.

Згідно даних технічної документації земельна ділянка фактичною площею –52,1848 га, що знаходиться під набутими позивачем у власність будівлями та спорудами, є ділянкою, яка зайнята господарськими дворами та будівлями, господарськими шляхами та прогонами, і є необхідною для їх обслуговування.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне відмітити, що згідно з Державним актом на право колективної власності на землю колективного сільськогосподарського підприємства “Великодимерське” земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення. У відповідності до ч.2 ст. 22 ЗК до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо). Згідно з ч.1 ст. 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Суб'єктами права власності на землю можуть бути громадяни та юридичні особи (ст. 80 ЗК України). Пунктами «б»і «г»частини 3 статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства.

Виключно судом, згідно ст. 158 Земельного кодексу України, вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб. Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, як це встановлено частиною 1 ст. 12 ЦК України.  Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права (частина 1 та п. 1 частини 2 ст. 16 ЦК України)

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, в тому числі, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як передбачено ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, враховуючи, що право власності на будівлі і споруди встановлене, ніким не оспорене та підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна  від 20.05.2005 року; розмір земельної ділянки, на якій розміщені належні позивачу на праві власності об'єкти нерухомого майна, визначений в натурі і складає 52,1848 га; цільове призначення земельної ділянки, що переоформляється не змінюється; перехід права власності на земельну ділянку, на якій розміщені передані позивачу господарські будівлі і споруди, передбачений чинним законодавством України, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті державного мита та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, за усним клопотанням позивача, з відповідача не стягуються.

Враховуючи фактичні обставини керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 1, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.  Позов задовольнити повністю.

     2.  Визнати за приватним підприємством “Тур”, Київська область, Броварський район, смт. Калинівка, вул. Чернігівська, 9 (код 30024209) право власності на земельну ділянку, площею 52,1848 га, яка зайнята будівлями та спорудами (контора, інвентарний №0357; сховище інвентарний №0386; молокоблок, інвентарний №0273; молочний пункт, інвентарний №0250; корівник, інвентарний №0201; корівник, інвентарний №0202; корівник, інвентарний №0203; корівник, інвентарний №0204; корівник, інвентарний №0205; корівник, інвентарний №0207; свинарник, інвентарний №0230; пункт штучного запліднення, інвентарний №0261; телятник, інвентарний №0226; зерносховище, інвентарний №010101; зерносховище, інвентарний №010102; яровізатор, інвентарний №010118; огорожа, інвентарний №1408), що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, смт. Велика Димерка, вул. Леніна, 102, та необхідна для їх обслуговування.

3.  Копію рішення надіслати сторонам.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

           Суддя                                                                 Грєхов А.С.           

Повний текст рішення підписаний “26” серпня 2008 р.