Рішення

від 09.12.2011 по справі 15/17-4651-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/17-4651-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Підлягає публікації в ЄДРСР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         "09" грудня 2011 р.Справа  № 15/17-4651-2011

Господарський суд Одеської області у складі:

судді                                             В.С. Петрова

При секретарі                              Л.Е. Кришиневській

За участю представників:

від позивача  –       Воронкін С.Ф.,

від відповідача –    не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства „Виробничо-комерційна фірма „Вікос” до Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІВ” про стягнення 52998,33 грн., -

                                                             ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Виробничо-комерційна фірма „Вікос” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІВ”  про стягнення 66 907,48  грн., посилаючись на наступне.

Між Приватним підприємством „Виробничо-комерційна фірма „Вікос” та Товариством з обмеженою відповідальністю „ВІВ” був укладений договір постачання № 22/06 від 07.06.2010 р., відповідно до умов п.1.1 якого позивач як постачальник зобов'язався передати у власність покупцю (відповідачу) товар, зазначений у п. 2.1 договору, а відповідач як покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити його вартість.

Пунктом 2.1. договору погоджено, що постачальник передає покупцеві наступний товар: спеції та домішки харчові, оболонку ковбасну натуральну та штучну та іншу супутню продукцію.

Згідно п. 3.2. договору поставка товару здійснюється протягом строку дії договору окремими партіями погодженими сторонами.

Як вказує позивач, договір № 22/06 від 07.06.2010 р. набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2010 року (п. 9.1. договору). Строк дії договору вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, якщо жодна із сторін за місяць до припинення дії договору, письмово не повідомить іншу сторону про відмову від продовження дії договору.

Так, за ствердженнями позивача, за період з 07.06.2010 р. по 26.01.2011 р. позивач поставив відповідачу на умовах договору № 22/06 від 07.06.2010 р. по видатковим накладним товар на загальну суму 91 918,33 грн.

При цьому позивач зазначає, що в рахунок оплати вартості отриманого товару, відповідач сплатив кошти у сумі 38920,00 грн., у т.ч.:

-          5500,00 грн. сплачено 09.08.2010 р. по видатковій накладній № ВК-0000994;

-          7920,00 грн. сплачено 18.08.2010 р. по видатковій накладній № ВК-0001095;

-          3500,00 грн. сплачено 01.09.2010 р. по видатковій накладній № ВК-0001095;

-          5000,00 грн. сплачено 10.09.2010 р. по видатковій накладній № ВК-0001095;

-          9000,00 грн. сплачено 08.10.2010 р. по видатковій накладній № ВК-0001095;

-          3000,00 грн. сплачено 13.12.2010 р. по видатковій накладній № ВК-0001095;

-          3000,00 грн. сплачено 22.12.2010 р. по видатковій накладній № ВК-0001095;

-          2000,00 грн. сплачено 27.01.2011 р. по видатковій накладній № ВК-0001095.

Як зазначає позивач, відповідач відступив від п. 6.1. договору щодо оплати товару на умовах передплати, оскільки оплачував товар довільно після його отримання, тоді як у відповідності до приписів ст. 692 ЦК України покупець-відповідач повинен сплатити вартість отриманого товару після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Оскільки покупець-відповідач одночасно отримував у позивача-постачальника і товар і товаророзпорядчі документи, то покупець-відповідач повинен сплатити вартість отриманого товару у день який слідує за днем отримання товару.

Також позивач відмітив, що відповідач при здійсненні оплати вартості отриманого товару, окрім платежу у сумі 5500,00 грн. від 09.08.2010 р. та платежу у сумі 7920,00 грн. від 18.08.2010 р., невірно вказував у платіжних дорученнях призначення платежу, а тому позивач відносив платежі відповідача на погашення боргу попередніх поставок.

Так, за ствердженнями позивача, борг відповідача перед позивачем на день звернення до суду становить 52998,33 грн.

Оскільки відповідач порушив свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару у відповідності зі ст. 692 ЦК України, позивач направляв відповідачу вимогу б/н від 13.04.2011 р., вимогу № 73 від 05.05.2011 р. та вимогу №113 від 12.08.2011 р., в яких заявляв  вимоги про сплату вартості отриманого товару. Однак, зазначені вимоги відповідач залишив без уваги та не сплатив борг у сумі 52998,33 грн.

Разом з тим позивач посилається на п. 11.2. договору постачання № 22/06, в якому  сторони погодили, що у разі порушення відповідачем строків оплати поставленого товару, постачальник має право стягнути з покупця пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який стягується пеня, від суми заборгованості за кожний прострочений день та за увесь час порушення зобов'язання.

Таким чином, сума пені згідно розрахунку позивача становить 8083,03 грн.

Крім того, позивач посилається на ст. 625 ЦК України встановлює, що який прострочив виконання грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми.

За розрахунком позивача сума збитків від інфляції, що підлягає стягненню, становить   3866,33 грн., а сума 3% річних –1959,79 грн.  

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.11.2011 р. порушено провадження по справі  № 15/17-4651-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Під час розгляду справи у судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги та просив суду стягнути суму основного боргу в розмірі 52998,33 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача в засідання суду не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

07.06.2010 р. між Приватним підприємством „Виробничо-комерційна фірма „Вікос” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „ВІВ” (покупець) був укладений договір поставки товару № 22/06, відповідно до п. 1.1 якого позивач як постачальник зобов'язується передати на умовах даного договору у власність покупцеві (відповідачу) товар, зазначений у п. 2.1 цього договору, а відповідач як покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість у відповідності до умов цього договору.

П. 2.1 договору передбачено, що на умовах цього договору постачальник поставляє, а покупець приймає наступну продукцію: спеції та домішки харчові, оболонку ковбасну натуральну та штучну та іншу супутню продукцію.

Згідно п. 3.1. договору асортимент товару, що може бути поставленим покупцеві за даним договором, наводиться постачальником у специфікаціях, які є додатками до договору та є його невід'ємними частинами.

Поставка товару покупцеві здійснюється постачальником протягом строку дії договору окремими партіями, погодженими сторонами (п. 3.2. договору).

Пунктом 3.4. договору обумовлено, що асортимент та кількість товару у кожній партії, що поставляється за цим договором, зазначається у видаткових накладних на відпуск товару зі складу постачальника. Накладні на відпуск товару є невід'ємними частинами договору.

Пунктом 3.5. договору передбачено, що постачальник передає покупцеві товар по видаткових накладних на відпуск товару зі складу постачальника у асортименті та кількості, погодженій сторонами. Оформлення видаткової накладної на відпуск товару засвідчує факт погодження сторонами асортименту та кількості товару у партії та засвідчує факт передачі товару покупцеві (його представникові).

Пунктом 3.6. договору обумовлено, що місцем поставки товару є склад постачальника, де товар передається покупцеві для самовивозу.

Право власності на товар переходить від позивача до відповідача одночасно з передачею товару покупцеві. Факт передачі товару постачальником покупцеві засвідчується оформленням видаткової накладної на відпуск товару зі складу постачальника (п. 3.7 договору).

У відповідності з п. 4.1 договору приймання-передача товару за кількістю здійснюється за участю повноважних представників постачальника і покупця при передачі товару покупцеві у місці поставки. Після підписання представниками постачальника та покупця накладної на відпуск товару, товар вважається переданим належним чином, а претензії щодо кількості товару не приймаються.

Згідно умов п. 4.8 договору одночасно з передачею товару постачальник надає покупцеві рахунок-фактуру (специфікацію).

Пунктом 6.1. договору визначено, що ціна на товар є договірною та вказується у специфікаціях, які є додатками до цього договору та його невід'ємними частинами, у національній валюті України –гривні, окремо зазначається ПДВ, разом з яким формується загальна ціна товару.

За умовами п. 6.2. договору покупець здійснює передплату товару у розмірі 100% загальної вартості партії товару.

При цьому оплата за товар здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника, зазначений у даному договорі (п. 6.3. договору).

В п. 6.4 договору сторони погодили, що після закінчення кожного календарного року в межах терміну дії цього договору, усі оплати за товар, що здійснюється покупцем з початку нового календарного року за цим договором незалежно від призначення платежу, вказаного покупцем у платіжному дорученні, вважаються оплатою покупцем його заборгованості за товар, що був отриманий покупцем у попередньому календарному році. Також сторони погодили, що у разі пролонгації дії договору на наступні терміни, усі здійснені покупцем оплати за товар, з дня пролонгації дії договору та незалежно від їх призначення, вважаються оплатою заборгованості покупця за товар, що був отриманий покупцем до пролонгації дії договору.

Загальна сума договору складається із вартості товару, що постачальник передав покупцеві по всім видатковим накладним на відпуск товару за даним договором (п. 6.6 договору).

За положеннями п. 9.1 договору він набуває чинності з дня його підписання повноважними представниками сторін та дії до 31.12.2010 р.  

В п. 9.3 договору сторони  погодили, що строк дії цього договору вважається продовженим  на кожний наступний календарний рік, відраховуючи від терміну закінчення його дії, у випадку, коли жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону за один місяць до закінчення строку дії договору про свою відмову від продовження дії договору на наступний календарний рік.                            

         Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін договору господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вказує позивач та з'ясовано судом, на виконання вищевказаного договору поставки позивачем за період з 07.06.2010 р. по 26.01.2011 р. було поставлено відповідачу товар на загальну суму 91918,33 грн., у т.ч.:

-          07.06.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0000718 товар на суму 354,77 грн.

-          20.07.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0000993 товар на суму 2100,00 грн.;

-          20.07.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0000994 товар на суму 6060,00 грн.;

-          06.08.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0001095 товар на суму 7920,00 грн.;

-          13.08.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0001137 товар на суму 3120,00 грн.;

-          18.08.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0001170 товар на суму 5280,00 грн.;

-          25.08.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0001185 товар на суму 4680,00 грн.;

-          03.09.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0001267 товар на суму 4680,00 грн.;

-          10.09.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0001310 товар на суму 4680,00 грн.;

-          17.09.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0001346 товар на суму 3120,00 грн.;

-          24.09.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0001378 товар на суму 4680,00 грн.;

-          08.10.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0001448 товар на суму 3120,00 грн.;

-          27.10.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0001547 товар на суму 2340,00 грн.;

-          08.11.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0001599 товар на суму 4200,00 грн.;

-          12.11.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0001638 товар на суму 2340,00 грн.;

-          26.11.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0001692 товар на суму 5256,48 грн.;

-          13.12.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0001774 товар на суму 2340,00 грн.;

-          17.12.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0001798 товар на суму 4200,00 грн.;

-          23.12.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0001826 товар на суму 3120,00 грн.;

-          27.12.1010 р. за видатковою накладною № ВК-0001834 товар на суму 216,00 грн.;

-          27.12.2010 р. за видатковою накладною № ВК-0001831 товар на суму 1560,00 грн.;

-          14.01.2011 р. за видатковою накладною № ВК-0000035 товар на суму 10487,00 грн.;

-          17.01.2011 р. за видатковою накладною № ВК-0000040 товар на суму 1884,00 грн.;

-          24.01.2011 р. за видатковою накладною № ВК-0000079 товар на суму 3856,08 грн.;

-          26.01.2011 р. за видатковою накладною № ВК-0000096 товар на суму 324,00 грн.

При цьому слід зазначити, що поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, про що свідчить підпис представника відповідача (довіреність серії ЯМН № 482823) на вищевказаних видаткових накладних, скріплений печаткою відповідача.

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного та умов договору, суд доходить до висновку про виконання позивачем своїх зобов'язань за укладеним з відповідачем договором поставки.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до оформленої накладної. При цьому слід зазначити, що позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури на оплату товару: № ВК-0000724 від 07.06.2010 р., № ВК-0000985 від 20.07.2010 р., № ВК-0000984 від 20.07.2010 р.; №  ВК-0001072 від 06.08.2010 р., № ВК-0001117 від 13.08.2010 р., № ВК-0001152 від 18.08.2010 р., № ВК-0001168 від 25.08.2010 р., № ВК-0001237 від 03.09.2010 р., №  ВК-0001277 від 10.09.2010 р., № ВК-0001308 від 17.09.2010 р., № ВК-0001335 від 24.09.2010 р., № ВК-0001415 від 08.10.2010 р., № ВК-0001502 від 27.10.2010 р., № ВК-0001552 від 08.11.2010 р., № ВК-0001587 від 12.11.2010 р., № ВК-0001642 від 26.11.2010 р., № ВК-0001714 від 13.12.2010 р., № ВК-0001741 від 17.12.2010 р., № ВК-0001771 від 23.12.2010 р., № ВК-0001783 від 27.12.2010 р., № ВК-0001780 від 27.12.2010 р., № ВК-0000043 від 14.01.2011 р., № ВК-0000049 від 17.01.2011 р., № ВК-0000081 від 24.01.2011 р., № ВК-0000095 від 26.01.2011 р.  

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До того ж ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, поставлений позивачем товар був оплачений відповідачем частково в сумі 38920,00 грн., у т.ч.:

-          5500,00 грн. сплачено 09.08.2010 р. по видатковій накладній № ВК-0000994;

-          7920,00 грн. сплачено 18.08.2010 р. по видатковій накладній № ВК-0001095;

-          3500,00 грн. сплачено 01.09.2010 р. по видатковій накладній № ВК-0001095;

-          5000,00 грн. сплачено 10.09.2010 р. по видатковій накладній № ВК-0001095;

-          9000,00 грн. сплачено 08.10.2010 р. по видатковій накладній № ВК-0001095;

-          3000,00 грн. сплачено 13.12.2010 р. по видатковій накладній № ВК-0001095;

-          3000,00 грн. сплачено 22.12.2010 р. по видатковій накладній № ВК-0001095;

-          2000,00 грн. сплачено 27.01.2011 р. по видатковій накладній № ВК-0001095.

При цьому, як стверджує позивач, відповідач при здійсненні оплати вартості отриманого товару, окрім платежу у сумі 5500,00 грн. від 09.08.2010 р. та платежу у сумі 7920,00 грн. від 18.08.2010 р., невірно вказував у платіжних дорученнях призначення платежу, а тому позивач відносив платежі відповідача на погашення боргу попередніх поставок.

Так, з огляду на часткову оплату відповідачем отриманого товару заборгованість останнього перед позивачем за вищевказаним договором поставки складає 52 998,33 грн. (91918,33 грн. - 38920,00 грн.).

При цьому слід зазначити, що заявлену позивачем до стягнення суму боргу  відповідач не оспорив, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаним договором поставки відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості в розмірі 52 998,33 грн.

        Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;  відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства „Виробничо-комерційна фірма „Вікос”  обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.  

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті державного мита та витрати на ІТЗ судового процесу, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми боргу.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.          Позов Приватного підприємства „Виробничо-комерційна фірма „Вікос”  до Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІВ” про стягнення 52 998,33 грн. задовольнити.

2.          СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІВ” (67017, м. Одеса , вул. Поїзна, буд. 4, кв. 11; код ЄДРПОУ 22457295) на користь Приватного підприємства „Виробничо-комерційна фірма „Вікос” (08631, Київська область, Васильківський район, смт. Глеваха, вул. Підприємницька, 8; код ЄДРПОУ 20611875) заборгованість за договором поставки товару № 22/06 від 07.06.2010 р. в розмірі 52 998/п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот дев'яносто вісім /грн. 33 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 529/п'ятсот двадцять дев'ять/грн. 98 коп.; 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп. витрат по сплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд  протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної  скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.    

                      Суддя                                                                                       Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 14.12.2011 р.