Постанова

від 28.03.2008 по справі 10/162/07

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У к р а ї н а

У

к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

28.03.08                                                                                              

Справа №10/162/07

Колегія суддів

Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя

Зубкова Т.П. судді  Зубкова Т.П.    , Мойсеєнко Т. В.  , Яценко О.М.

при секретарі:

Соколові А.А.

За участю

представників сторін:

від позивача  -  

ОСОБА_1 - приватний підприємець (Свідоцтво № НОМЕР_1від      06.07.1998 р.)

від відповідача -  Вєтрова М.В. (довіреність № 141 від

05.07.2007 р.)

розглянув у відкритому

судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Закритого  акціонерного 

товариства «Торговий  центр»  (м. Мелітополь  Запорізької області)

на рішення

господарського суду Запорізької області від 18.10.2007 р.                                            

у  справі  № 10/162/07

за позовом                  Приватного підприємця ОСОБА_1

                                    (м.

Мелітополь Запорізької  області)

до відповідача           Закритого  акціонерного 

товариства   «Торговий  центр» 

                                    (м.

Мелітополь  Запорізької області)

про стягнення суми,

Приватний підприємець

ОСОБА_1звернувся до  господарського суду

Запорізької  області з позовом про

стягнення з Закритого  акціонерного  товариства  

«Торговий  центр»  150 077 грн. збитків за договором суборенди №

74 від 29.12.2000 р. (втраченої  вигоди

за період з 01.08.2005 р. по 31.10.2006 р.) 

та  20 000 грн.  моральної 

шкоди.

          Рішенням господарського суду

Запорізької  області від 18.10.2007 р. у

справі       № 10/162/07 (суддя  Алейнікова Т.Г.) позов  задоволено частково: стягнуто з відповідача

на користь  позивача 47852 грн. збитків

(за період з січня по липень 2005 р.) та 3 000 грн. моральної шкоди, в

решті  позову  відмовлено. Судові витрати покладено на

сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Обґрунтовуючи рішення,

суд  першої інстанції  зазначив, що збитки підлягають стягненню

частково - в сумі  47852 грн. за період

січень-липень 2005 р., оскільки факт 

порушення  договірних  умов 

зі сторони  відповідача  в цей 

період доведений  Постановою  ВГСУ від 05.07.2005 р. у справі № 17/411,

поясненнями  сторін та іншими

документами. В стягненні решти суми збитків суд відмовив на тій підставі, що з

серпня 2005 р. позивач добровільно звільнив приміщення, як і інші орендарі, у

зв'язку з проведенням відповідачем ремонту приміщення.

Щодо заявлених

позивачем вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі    20 000 грн. суд вказав, що ці вимоги

підлягають задоволенню частково - в сумі 3000 грн., оскільки позивач  не доказав 

факт спричинення  йому відповідачем

у     2004 р. та 2006 р. якихось

неподобств. 

                 Не погоджуючись з  прийнятим 

судовим  актом,  ЗАТ «Торговий 

центр»   (відповідач у справі)

звернулось до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною

скаргою. Заявник просить скасувати рішення господарського суду Запорізької  області від 18.10          .2007 р. у справі № 10/162/07 в

частині стягнення 47852 грн.  збитків та

3 000 грн.  моральної  шкоди і 

прийняти нове рішення, яким 

в  задоволенні  позову 

відмовити повністю.

З підстав, викладених

в апеляційній скарзі, заявник вважає, що господарським судом  Запорізької 

області при прийнятті рішення були порушені норми матеріального  права, а також неповно з'ясовані  обставини, які  мають значення для справи. Зазначає, що  задовольняючи 

частково  позовні  вимоги про стягнення збитків,  суд 

першої інстанції не  зазначив у

рішенні  норми  матеріально права, на підставі яких належать

стягненню заявлені збитки.  Заявник  вважає, що 

позивачем належним  чином не

доведені збитки, зокрема протиправна 

поведінка відповідача, наявність 

вини та  причинний  зв'язок. 

Стверджує, що саме з боку 

позивача  мало  місце 

порушення  зобов'язань  за договором 

суборенди № 74 від 29.12.2000 р., а саме невиконання обов'язку  щодо своєчасної  та 

повної сплати суборендних 

платежів. Вважає, що аудиторська 

довідка  № 15/12-06 від  12.10.2006 р., на яку  посилається позивач в обґрунтування  розміру 

збитків, не  може бути  належним 

доказом у справі, оскільки 

підтверджує  лише  фінансовий 

результат господарської 

діяльності приватного підприємця, а не розмір  заподіяних збитків. Посилається на те, що

судом  не досліджений  причинний 

зв'язок  між збитками, на  які 

посилається  позивач,  та 

діями  відповідача.  Вважає, що суд  безпідставно не застосував  положення п. 4 ст. 623  ЦК України та не дослідив питання  вжиття 

позивачем заходів, які б підвищували 

його  валовий  дохід та 

покращували  фінансовий  результат. 

Зазначає, що  стягнення  моральної шкоди  проведено 

судом без  будь-якого   розрахунку 

та  документального підтвердження,

без  врахування  вини відповідача, а  також 

вимог  розумності та

справедливості.

В доповненнях до

апеляційної  скарги (вх. № 05-18/3-216

від 30.01.2008 р.) заявник  зазначає, що

висновок  суду  першої 

інстанції про те, що  припинення

енергопостачання  позивачу є  порушенням договірних зобов'язань, а  також 

приписів Ухвали ВГСУ від 26.04.2005 р. по справі № 17/411, суперечить

нормам  чинного  законодавства України, оскільки  ЗАТ «Торговий центр» відповідно до п. 1.1 та

п. 5.15 Правил  користування

електричною  енергією не мало  права 

приєднувати  ПП ОСОБА_1 до  енергоспоживання. На  думку заявника,  висновок 

суду першої  інстанції  про те, що 

постановою ВГСУ № 17/411 від 05.07.2005 р. встановлений факт  порушення договірних умов зі  сторони відповідача, є  безпідставним, оскільки насправді

вказана  постанова не  встановила 

жодних  фактів  порушення 

з боку  відповідача умов  договору 

суборенди  нерухомого  майна. Заявник акцентує увагу суду на тому,

що всупереч положень ст. 226 ГК України, ст. 623 ЦК України  позивач 

не вживав  жодних  заходів 

для  збільшення  торгової 

виручки  від  власної 

підприємницької  діяльності.

Посилається на те, що згідно ст. 44 ГК України формування програми власної

діяльності здійснюється підприємцем, комерційні ризики та розрахунки від

власної діяльності несе підприємець. У зв'язку з цим заявник вважає, що

він  не повинен відшкодовувати

позивачу  зниження  його 

торговельної  виручки, яке  пов'язане з 

неправильною  організацією

підприємницької  діяльності та  господарськими  ризиками.

Ухвалою Запорізького

апеляційного господарського суду від 09.11.2007 р. апеляційна скарга

Закритого  акціонерного  товариства «Торговий  центр» 

прийнята  до провадження та

призначена до розгляду на 13.12.2007 р. В судовому засіданні оголошувалися

перерви до 31.01.2008 р., до 15.02.2008 р., 

до 14.03.2008 р.,  до  28.03.2008 р.

Розпорядженням  Голови Запорізького апеляційного

господарського суду № 468 від 13.03.2008 р. справу № 10/162/07 передано на

розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Зубкова Т.П. (доповідач),

судді Мойсеєнко Т.В., Яценко О.М.

Представник заявника,

як  і у попередніх судових  засіданнях, підтримує доводи, викладені в

апеляційній скарзі та доповненнях  до

неї.

Позивач  у справі - 

ПП ОСОБА_1 апеляційну скаргу відповідача   не визнає. Свою позицію виклав у

письмовому  відзиві на апеляційну скаргу

та письмових поясненнях. Вважає 

доводи  заявника  про існування 

у позивача заборгованості  по

суборендним  платежам  необґрунтованими, мотивуючи тим, що ЗАТ

«Торговий центр»  з лютого  2004 р. 

перестало  видавати  платіжні 

документи і він самостійно оплачував     

експлуатаційні витрати, виходячи з умов 

договору. Посилається на те, що ним 

був наданий  суду першої

інстанції  обґрунтований  розрахунок 

суми  завданих збитків,

підтверджений аудиторською  довідкою №

02-11 від 22.02.2007 р. Зазначає, що 

інших  місць  торгівлі 

в період, за  який  проведено 

розрахунок  упущеної вигоди, не

мав. При цьому  зауважує, що  вказана 

обставина  значення  не має, оскільки  можливість отримання ним доходів в іншому

місці не звільняє  ЗАТ «Торговий центр»

від відповідальності за порушення 

договірних зобов'язань.  Також

позивач вважає, що  його вимоги  про відшкодування  моральної шкоди  достатньо 

нормативно  обґрунтовані та  підтверджені 

детальним  розрахунком.  Позивач 

вважає, що  часткова  відмова 

суду першої  інстанції  у 

задоволенні  позовних вимог  не 

відповідає  фактичним  обставинам справи  та поданим 

доказам. Просить суд  апеляційної

інстанції винести рішення  у справі за

пред'явленими  вимогами. 

За  клопотанням позивача судовий  процес фіксувався  за 

допомогою  програмно-апаратного

комплексу  «Діловодство суду».

           За 

згодою  представників  сторін 

в судовому засіданні 28.03.2008 р. оголошено  вступну та резолютивну  частини постанови. 

     Згідно ст. 99 Господарського

процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи

рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої

інстанції.

     Відповідно до ст. 101 Господарського

процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний

господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно

розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і

перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.

           Перевіряючи законність та

обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду,

розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення

представників сторін, Запорізький апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.1996 р. Закрите

акціонерне товариство «Торговий центр» (орендар)  уклало 

з Мелітопольською  міською  Радою (орендодавцем) договір оренди  комунального майна № 143, на підставі якого

отримало в оренду цілісний  майновий  комплекс - Будинок  центрального універмагу, розташований за

адресою: АДРЕСА_1.

29.12.2000 р. між ЗАТ

«Торговий центр» (орендарем, відповідачем у справі) та Приватним підприємцем

ОСОБА_1 (суборендарем, позивачем у справі) було укладено  договір 

суборенди  № 74 (надалі - Договір

суборенди), відповідно до умов  якого

орендар  передає, а  суборендар приймає в  строкове платне володіння  та користування  для 

надання  послуг частину площі,

всього 11,22 кв.м. в  «Будинку торгівлі»

за  адресою АДРЕСА_1, що  перебуває у комунальній  власності Мелітопольської міської ради.

Пунктом 9.1 Договору

суборенди  було встановлено  строк 

його дії -                      з

01.01.2001 р. до 31.03.2001 р.

Рішенням

господарського  суду  Запорізької 

області від 07.05.2004 р.  у

справі    № 22/92 (за позовом ЗАТ

«Торговий центр» до ПП ОСОБА_1   про

усунення перешкод в  користуванні  майном 

шляхом спонукання  звільнити

займану  площу) встановлено наступне:

«Угодою від 01.06.2001

р.  про зміну  та доповнення Договору № 74 суборенди

нерухомого  майна  сторони 

змінили  розмір суборендованої ПП

ОСОБА_1  площі та  розмір 

суборендної  плати, а  також 

продовжили  строк  його дії до 

31.12.2001 р. 

Угодою  від 26.06.2003 р. строк  дії Договору суборенди був  продовжений 

сторонами до 31.12.2003 р.

01.01.2004 р. ЗАТ

«Торговий  центр» та ПП ОСОБА_1  уклали Угоду 

про  доповнення  Договору суборенди  нерухомого майна № 74 від 29.12.2000 р.,

якою  змінили розмір  переданої 

в  суборенду  торгової 

площі на  14,7 кв. м., розмір  суборендної плати, підтвердили  дію 

інших  умов  Договору суборенди № 74, підписали  акт приймання-передачі на  новий 

розмір  переданої в  суборенду 

площі.».

Господарський

суд,  з посиланням на  положення ст. 763 ЦК України, встановив,

що  договір суборенди № 74, в редакції  угоди від 01.01.2004 р., є укладеним  на невизначений  строк. 

11.05.2004 р. листом

(вих. № 152)  ЗАТ «Торговий  центр», з посиланням на  ч. 2 ст. 763 ЦК України, відмовилося  від 

Договору  суборенди № 74 від

29.12.2000 р. і  попросило ПП ОСОБА_1

звільнити  займану  торгівельну 

площу  з  16.08.2004 р.

Вважаючи, що ЗАТ

«Торговий  центр» порушило  зобов'язання 

за  Договором суборенди, ПП

ОСОБА_1 звернувся  до господарського суду

з позовом про стягнення  150 077 грн.

збитків  та 20 000 грн.  моральної шкоди, стягнення  яких стало 

предметом  судового  розгляду у 

даній справі.

Колегія суддів,

вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі

фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального

права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою,

що  підлягає задоволенню в силу

наступного.

          Відповідно до ч. 1 ст. 216  Господарського кодексу України учасники       господарських        відносин   несуть господарсько-правову  відповідальність  за 

правопорушення у сфері господарювання   

шляхом    застосування    до    

правопорушників господарських 

санкцій на підставах і в порядку, 

передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

          Згідно ч. 1 ст. 218 ГК України

підставою  господарсько-правової

відповідальності учасника господарських 

відносин  є  вчинене 

ним  правопорушення  у 

сфері  господарювання.

Тобто, притягнення до

господарсько-правової відповідальності можливе лише за наявності передбачених

законом умов. Їх сукупність утворює склад господарського правопорушення, який є

підставою господарсько-правової відповідальності. Склад господарського

правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі

відшкодування збитків, включає: 1) протиправну поведінку суб'єкта

господарювання; 2) наявність шкідливих наслідків; 3) причинний зв'язок  між протиправною поведінкою правопорушника і

шкодою; 4) вину правопорушника.

Відсутність хоча б

одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення,

звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання

взятих на себе зобов'язань, оскільки, в даному випадку, його поведінка не може

бути кваліфікована як правопорушення.

Відшкодування збитків,

завданих порушенням правил здійснення господарської діяльності, є мірою

господарсько-правової відповідальності.

          Відповідно до ст. 224 ГК України

учасник господарських відносин,  який

порушив господарське зобов'язання  або

установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності,  повинен відшкодувати  завдані 

цим  збитки  суб'єкту, права або законні інтереси якого

порушено. Під  збитками  розуміються 

витрати,  зроблені  управненою 

стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею

доходи,   які  управнена 

сторона  одержала  б 

у  разі  належного виконання   зобов'язання   або  

додержання   правил    здійснення господарської діяльності другою

стороною.

          Частина 1 ст. 225 ГК України до

складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське

правопорушення, включаються:

  - 

вартість   втраченого,  пошкодженого 

або  знищеного   майна, визначена відповідно до вимог

законодавства;

  - додаткові витрати (штрафні санкції,

сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених

матеріалів  тощо), понесені   стороною, 

яка  зазнала  збитків 

внаслідок   порушення зобов'язання

другою стороною;

  - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на

який сторона,  яка зазнала   збитків, 

мала  право  розраховувати 

у  разі  належного виконання зобов'язання другою

стороною;

  - 

матеріальна   компенсація   моральної  

шкоди   у   випадках, передбачених законом.

          Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України

факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який  вирішує 

господарські  спори) під час

розгляду  однієї  справи, не 

доводяться  знову  при 

вирішенні інших  спорів, в  яких 

беруть участь ті  самі  сторони. 

Як  зазначалося 

вище, рішенням господарського суду Запорізької області від 07.05.2004 р.

у справі № 22/92 встановлено, що Договір суборенди № 74, в редакції  угоди від 01.01.2004 р., є укладеним  на невизначений  строк. 

          Відповідно до ч. 2 ст. 763 Цивільного

кодексу України   кожна із сторін

договору найму,  укладеного  на 

невизначений строк, може 

відмовитися  від договору в

будь-який час,  письмово попередивши про

це другу сторону за один місяць,  а  у 

разі  найму нерухомого майна - за

три місяці.  Договором або законом може

бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму,

укладеного на невизначений строк.

          Листом (вих. № 152) від 11.05.2004 р.

ЗАТ «Торговий  центр» на підставі ч.

2        ст. 763 ЦК України відмовилося  від 

Договору  суборенди № 74 і  попросило 

ПП ОСОБА_1 звільнити  займану  торгівельну 

площу  з  16.08.2004 р. Факт  направлення листа  підтверджується долученою  до справи копією  опису вкладення  у 

цінний  лист від 11.05.2004

р.  Доказів  того, що 

вказаний  лист  ПП ОСОБА_1 не 

отримував,  позивачем суду не  надано.

          Як встановлено  господарським   судом 

Запорізької  області в  ухвалі від 03.10.2005 р. по справі №

17/411-8/187 (за позовом ЗАТ «Торговий центр» до ПП ОСОБА_1 про усунення

перешкод в користуванні майном) з посиланням на акт від 08.08.2005 р., ПП ОСОБА_1

звільнив  займану торгівельну  площу та 

не чинить перешкоди ЗАТ «Торговий 

центр» у  користуванні  приміщенням.

          Факт добровільного звільнення  ПП ОСОБА_1 території  займаної 

торгівельної площі 

підтверджується  також актом   від 01.08.2005 р.

          Крім того, факт самостійного

звільнення займаної  торгівельної  площі 

(за відсутності застосування до нього примусових заходів з боку

відповідача) не заперечує і сам ПП ОСОБА_1, неодноразово  підтвердивши 

це  в судових засіданнях апеляційної

інстанції.

          Таким чином, правовідносини сторін

за  Договором  суборенди № 74  припинилися 

через три місяці з моменту направлення відповідачем позивачу

повідомлення про відмову від договору (тобто, з 12.08.2004 р.).         

Твердження позивача,

що  сам 

факт  відмови  ЗАТ «Торговий 

центр» від  договору  суборенди 

не припиняє  його дію, не

відповідає  чинному  законодавству.

Так, відповідно до ч.

3 ст. 615 ЦК України внаслідок 

односторонньої  відмови від  зобов'язання 

частково  або  у повному 

обсязі відповідно  змінюються  умови 

зобов'язання  або  воно 

припиняється. Зазначена норма надає право стороні зобов'язання частково

або у повному обсязі відмовитися від зобов'язання в односторонньому порядку. Це

право може бути реалізоване за умови закріплення його в договорі чи у разі

надання такої можливості законом. Зокрема, така можливість надана  кожній із сторін договору найму (оренди)

нормами ч. 2 ст. 763 ЦК України, згідно якої 

одностороння  відмова від  договору оренди відбувається  внаслідок самого  факту 

її  здійснення  і не потребує 

звернення  до суду.

          Посилання  ПП ОСОБА_1 

на ту  обставину, що  ЗАТ «Торговий 

центр» порушило  умови  Договору 

суборенди № 74, відключивши  його

від  електропостачання, чим  чинило 

перешкоди у  користуванні  орендованою 

торговою  площею, колегією  суддів до 

уваги не приймаються  з

огляду  на наступне.

Згідно п. 1.3

Правил  користування  електричною 

енергією  постачання  електричної 

енергії  здійснюється  лише 

на підставі  Договору.  

          Відповідно до умов  Договору суборенди № 74 орендар (відповідач)

не  приймав  на себе зобов'язання  щодо 

забезпечення  суборендаря

(позивача) безперебійним 

електропостачанням.

Крім того, п. 1.7

Правил  користування  електричною 

енергією визначено, що у 

разі  використання  технологічних 

електричних  мереж основного

споживача  субспоживачем  відносини 

між  споживачем  та 

субспоживачем,   у   тому  

числі   їх  взаємна 

відповідальність, регулюються 

договором  про  спільне 

використання   технологічних

електричних  мереж  споживача, 

що  укладається між ними на основі

типового договору (додаток 2). Договір  

про   постачання   електричної  

енергії   між постачальником   електричної  

енергії   та   субспоживачем    або споживачем,    електроустановки    якого   

приєднані   до   мереж електропередавальної організації,  має укладатись після  укладення між 

субспоживачем  та  основним 

споживачем (електропередавальною організацією)  договору 

про  спільне  використання 

технологічних електричних  мереж  основного 

споживача або договору про технічне забезпечення електропостачання

субспоживача (споживача). При цьому перед  

укладенням  відповідного  договору 

між  субспоживачем  та основним   

споживачем    

(електропередавальною    

організацією) субспоживач 

має  узгодити  з 

постачальником  електричної енергії

точку  продажу   для  

нього   електричної   енергії.  

Узгодження відбувається шляхом обміну листами (п. 1.8 Правил).

Договори про  спільне 

використання  технологічних

електричних  мереж  основного споживача та/або про технічне

забезпечення електропостачання субспоживача (споживача) сторонами не  укладалися, тому відповідач  не мав перед позивачем   зобов'язань 

щодо  забезпечення  його 

електричною  енергією.

Посилання  позивача 

на те, що  раніше ЗАТ

«Торговий  центр»  не вимагало від нього укладення  окремого 

договору на постачання 

електроенергії, є 

безпідставним,  оскільки  вказане не звільняло  позивача 

від  дотримання  обов'язкових 

до виконання норм законодавства.

Крім того, з матеріалів  справи 

вбачається, що  ПП ОСОБА_1

був  відключений  від 

електропостачання  лише 24.12.2004

р.,  тобто  після 

припинення договірних  

відносин  між сторонами.

Колегія суддів

зазначає,  що протиправною є поведінка,

яка не відповідає вимогам закону або договору. Як  свідчать матеріали  справи, ЗАТ «Торговий центр» діяло  у межах, визначених законом та Договором  суборенди № 74.

Таким чином, позивач

не довів, що зазнав збитків внаслідок протиправної поведінки відповідача, більш

того, ним взагалі не надано доказів наявності такої протиправної поведінки з

боку відповідача.

Посилання  суду 

першої  інстанції на те, що  факт протиправної поведінки з боку  відповідача 

встановлений  Постановою Вищого

господарського суду  України від

05.07.2005 р. у справі № 17/411, не відповідає 

дійсності з огляду на таке. Відповідно до ч.2 ст.111-7 ГПК України

касаційна інстанція  не має  права 

встановлювати або вважати 

доведеними  обставини, що  не були 

встановлені  у  рішенні 

або  постанові  господарського  суду  чи 

відхилені  ним, вирішувати  питання 

про  достовірність того чи іншого

доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові  докази або додатково  перевіряти докази.  Так, постановою від 05.07.2005 р. у справі №

17/411 було  вказано суду першої

інстанції  на необхідність  при новому 

розгляді справи  дослідити  фактичні 

обставини  справи з

врахуванням  вимог  чинного законодавства. Будь-яких  нових обставин касаційна  інстанція не 

встановила, зокрема,  не  визнала 

дії  ЗАТ «Торговий центр» неправомірними.

Під час розгляду даної

справи апеляційним судом не встановлено наявності в діях відповідача складу

цивільного правопорушення, за яке встановлена відповідальність у вигляді

зобов'язання відшкодовувати збитки.

Враховуючи  вищевикладене, висновки  суду 

першої інстанції  про  наявність підстав для часткового  задоволення 

вимог  позивача  про стягнення 

збитків  слід  визнати необґрунтованими. Рішення  в цій 

частині  підлягає  скасуванню.

Колегія суддів вважає

необхідним відзначити, що господарський суд до того ж взагалі безпідставно

стягнув збитки не за той період, який заявлений позивачем.

Також колегія  суддів 

не погоджується  з  висновком 

господарського  суду   про наявність підстав для часткового  задоволення  

вимог  позивача  про стягнення моральної  шкоди, з огляду на наступне.

Відповідно  до положень статей  32, 

56,  62 Конституції України, ст.

23 ЦК України фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної

(немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних

інтересів.

Відповідно  до   

загальних     підстав     цивільно-правової відповідальності  обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору

про відшкодування моральної (немайнової) шкоди 

підлягають:  наявність такої  шкоди, 

протиправність  діяння  її 

заподіювача,  наявність причинного

зв'язку між шкодою і протиправним 

діянням  заподіювача та   вини 

останнього  в  її 

заподіянні.

В оскаржуваному

рішенні суд безпідставно дійшов висновку щодо 

доведеності  факту  спричинення 

моральної шкоди  позивачу  діями відповідача, з визначених  вище підстав, а також з огляду на

наступне.   

Позивач просить

стягнути з відповідача 20000 грн. моральної шкоди, посилаючись на погіршення

звичайного для нього способу життя та відносин з близькими та родичами  (при цьому в матеріалах справи відсутні

докази в підтвердження наявності причинного зв'язку між зміною  звичайної 

трудової  діяльності з

втратою  заробітків, погіршенням

звичайного  образу  життя 

та  родинних відносин  безпосередньо з  діями відповідача).

Колегія суддів вважає,

що вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди у зв'язку з

погіршенням відносин у сім'ї, порушенням нормальних життєвих умов не можуть

бути предметом розгляду господарського суду.

Згідно ст. 1

Господарського процесуального кодексу України право звертатись до

господарського суду мають юридичні особи та громадяни, які здійснюють

підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому

порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Отже, господарським

судом можуть розглядатися вимоги тільки по відшкодуванню моральної шкоди,

завданої особі як суб'єкту підприємницької діяльності, а не як фізичній особі.

Відповідно до п. 2

Роз'яснень президії ВАСУ від 29.02.1996 р. “Про деякі питання практики вирішення

спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди”  моральною  

визнається   шкода,   заподіяна   

організації порушенням  її  законних 

немайнових  прав. 

Позивач не надав суду

доказів порушення відповідачем його законних немайнових прав як приватного

підприємця.

З огляду на викладене

вимога позивача про стягнення з відповідача 20000грн. моральної шкоди не

підлягає задоволенню.

   Згідно ст. 33 Господарського процесуального

кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона

посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки доводи

заявника апеляційної скарги щодо незаконності рішення ґрунтуються на нормах

права,  підтверджені відповідними

доказами та дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга  підлягає задоволенню.

Враховуючи  допущене 

судом  першої  інстанції 

неповне  з'ясування  обставин та невідповідність  висновків 

фактичним  обставинам справи, що

призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, судовий  акт  у

справі  слід    частково скасувати, в  позові 

відмовити  повністю. 

Судові витрати по

розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій відповідно до приписів

ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49,

99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький

апеляційний  господарський  суд

ПОСТАНОВИВ :

        Апеляційну скаргу Закритого  акціонерного 

товариства «Торговий  центр»             (м. Мелітополь  Запорізької області)  задовольнити.

       Рішення господарського суду Запорізької

області від 18.10.2007 р.                                            

у  справі  № 10/162/07 

скасувати  частково.

       В позові 

відмовити повністю.

       Стягнути з Приватного підприємця

ОСОБА_1(м. Мелітополь Запорізької області) на користь Закритого акціонерного

товариства «Торговий центр»  (м.

Мелітополь Запорізької області) 281,76 грн. 

державного мита за  подання  апеляційної скарги. Видати наказ.

        Видачу  

наказу із вказівкою необхідних реквізитів доручити господарському суду

Запорізької області.

Головуючий суддя

Зубкова Т.П.

 судді 

Зубкова Т.П. 

 Мойсеєнко Т. В.  Яценко О.М.