Рішення

від 19.12.2011 по справі 5021/2781/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

  

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.12.11

          Справа № 5021/2781/2011.

       Господарський суд Сумської області, у складі судді Левченко П.І., при секретарі  судового засідання С.Ю. Чижик, розглянув матеріали справи № 5021/2450/2011

за позовом          Асоціації «Внєшторгсервіс - Україна», м. Попасна Луганської

                        області

до відповідача:   Відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне

                            науково – виробниче об`єднання ім. М.В. Фрунзе», м. Суми

про визнання договору недійсним та стягнення 69 236 грн. 00 коп.,

за участю представників:

позивача:  ОСОБА_1, довіреність № 15 від 03.02.2011 р.

відповідача:   ОСОБА_2, довіреність № 18-49/703 від 23.05.2011 р.

В судовому засіданні, розпочатому об 11 год. 15 хв. 24.11.2011 року, оголошувались перерви до 10 год. 00 хв. 05.12.2011 року та до 9 год. 50 хв. 19.12.2011 року.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд визнати недійсною угоду № 1 про відступлення права вимоги від 10.07.2009 року, укладену між сторонами, а також стягнути з відповідача на користь позивача суму вартості поставленого товару в розмірі 69 236 грн. 00 коп., витрати по держмиту в розмірі 777 грн. 36 коп. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн. 00 коп.  

Відповідач у своєму відзиві на позов заперечує проти позовних вимог позивача, посилаючись на те, що вони суперечать нормам чинного законодавства.

Зокрема, відповідач посилається на те, що спірна угода містить елементи різних договорів – договору відступлення права вимоги та договору поставки, до яких повинні застосовуватися відповідні норми чинного законодавства.

Відповідач зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Враховуючи позовну вимогу про визнання угоди недійсною, позивач не має права вимагати стягнення з відповідача вартості поставленого товару, оскільки ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачає лише обов`язок повернення відповідачем позивачеві в натурі всього, що вона одержала на виконання угоди від позивача.

Розглянувши матеріали справи  та  заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

        10.07.2009 року  сторони уклали  угоду № 1 про відступлення  права вимоги, в якій відповідач (на момент вчинення  правочину – Відкрите  акціонерне  товариство «Сумське машинобудівне науково – виробниче об`єднання ім. М.В. Фрунзе», а на  даний час це Публічне акціонерне  товариство « Сумське  машинобудівне  науково-виробниче  об’єднання ім. М.В.Фрунзе») є  кредитором, а  позивач  (Асоціація  «Внешторгсервіс –Україна») новим кредитором.

У розділі 1 угоди №1  сторони  визначили  предмет договору, виклавши  його у  пункті 1.1.

Згідно пункту  1.1 угоди № 1  відповідач ( кредитор)  відступає позивачу ( новому кредитору) право вимоги  боргу  в сумі   69 236,00 грн.  від  боржника – Товариства з  обмеженою відповідальністю «Нафтохімекологія» по  договору  № ДП-07/06/11 від 11.06.2007 року, укладеному  між  відповідачем та  боржником .

У розділі  2 угоди № 1  сторони визначили   зобов’язання  сторін, виклавши їх у  пунктах 2.1,2.2 та  2.3.

Згідно пункту  2.1 угоди № 1, позивач  зобов’язався поставити  у  власність  відповідача  загрузочний  матеріал  масою  4 438,21 кг  по ціні  15,60 грн. за  кг з урахуванням  ПДВ на  загальну суму   69 236,00 грн. Датою  поставки  товару  є дата , зазначена  в акті  приймання-передачі  товару.

Пунктом  2.2 угоди № 1 визначено, що  з дати  виконання  пункту  2.1 угоди до  позивача  як  нового кредитора  переходить право вимоги від  боржника  оплати  69 236,00 грн.

Згідно  пункту  2.3 угоди № 1, після  виконання  позивачем  пункту  2.1 угоди  відповідач  зобов’язується  передати  позивачеві  документи, що  підтверджують дійсність права вимоги , яке  відступає відповідач.

Згідно  ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України , зміст  договору  становлять умови  (пункти), визначені  на розсуд  сторін  і погоджені  ними, та умови, які  є обов’язковими  відповідно  до  актів  цивільного  законодавства .

Відповідно  до ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України, сторони  мають  право укласти  договір,  в якому  містяться  елементи  різних  договорів (змішаний  договір) . До відносин  сторін  у змішаному  договорі  застосовуються  у  відповідних   частинах  положення актів цивільного  законодавства про  договори , елементи  яких  містяться  у  змішаному  договорі, якщо інше  не встановлено  договором  або  не випливає  із суті  змішаного  договору  .

Угода № 1 від 10.07.2009 року, укладена  сторонами, є  змішаним  договором, в яком  містяться елементи двох різних договорів : 1)  договору  про  відступлення права  вимоги (пункти 1.1,2.2,2.3 угоди № 1), за умовами  якого  здійснюється  заміна  кредитора  у  зобов’язанні   по  договору  № ДП-07/06/11 від 11.06.2007 року, укладеному   відповідачем з боржником ; 2)  договору  поставки  (пункт 2.1 угоди  № 1).

Позивач  виконав  свої  зобов’язання  перед  відповідачем за  договором  поставки, умови  якого  містяться  у  пункті 2.1 угоди № 1 від 10.07.2007 року, здійснивши  поставку товару  (загрузочного матеріалу)  у  кількості 5000 кг по ціні 15,60 грн. за кг з урахуванням  ПДВ на  загальну   суму  78 000,00 грн., що  підтверджується  видатковою  накладною   № 4 від 02.10.2009 року , актом  приому-передачі № 1 від 02.10.2009 року, довіреністю № 0-92/3 від 01.10.2009 року ( а.с. 9,10,11) .

Платіжним  дорученням  від 14.10.2010 року  відповідач перерахував позивачеві  8 764,00 грн. за поставлений позивачем товар, залишивши  без  оплати  поставлений  йому позивачем  товар  на  суму  69 236,00 грн., зважаючи  на  відступлене позивачеві  за умовами  пунктів 1.1 та  2.2. угоди № 1  від 10.07.2009 року  право вимоги  до  боржника.

Листом № 35 від 06.10.2010 року  позивач  звернувся до відповідача  з вимогою  надати  йому  засвідчені копії документів, що підтверджують дійсність  права вимоги, відступленого відповідачем позивачеві  за угодою № 1  від  10.07.2009 року .

Листом  № 1849 від 08.10.2010 року  відповідач  у  відповідь на  лист № 35 від 06.10.2010 року повідомив позивачеві, що  документи, зазначені у вищезгаданому  листі, вилучені  у відповідача  співробітником  податкової  міліції м. Сєверодонецька у  січні 2009 року.

26.10.2010 року  позивач надіслав  відповідачеві  претензію № 29 від 21.10.2010 року  з вимогою сплатити  суму  боргу  за поставлений  загрузочний  матеріал, у  зв’язку  з невиконанням відповідачем  своїх  зобов’язань  за угодою № 1 від 10.07.009 року .

Лише  після  цього  відповідач  надіслав  позивачеві з листом № 21/2070 від 16.11.2010 року та з відповіддю на претензію від 02.12.2010 року № 18-7/2413 копії договору № ДП-07/06/11 від 11.06.2007 року  між відповідачем  та ТОВ «Нафтохімекологія» (боржником) .

Ознайомившись  зі  змістом  договору  № ДП-07/06/11 від 11.06.2007 року, укладеного  відповідачем з  боржником, по  отриманій  від відповідача копії, позивач  дійшов  висновку, що при  укладенні  з ним угоди № 1 від  10.07.2009 року  про відступлення  права вимоги  відповідач діяв всупереч чинному  законодавству, внаслідок чого  зміст  угоди  № 1 від  10.07.2009 року  про відступлення  права вимоги  суперечить  статті  516 Цивільного кодексу України, що  згідно  ст. 215 Цивільного кодексу України  є підставою  недійсності угоди .

Позивач також вважає , що при укладенні  угоди  про відступлення  права вимоги  відповідач  порушив загальні  засади  цивільного  законодавства , визначені статтею  3 Цивільного  кодексу України , як  то справедливість, добросовісність та  розумність, а також  ввів  позивача в  оману .

Згідно  вимог частини 1 статті 203 Цивільного  кодексу України , зміст правочину  не може  суперечити  цьому Кодексу, іншим  актам  цивільного  законодавства, а  також  моральним  засадам суспільства .

У відповідності  з частиною 1 статті  215 Цивільного  кодексу України  підставою  недійсності  правочину  є недодержання  в момент  вчинення  правочину  стороною  (сторонами)  вимог, які  встановлені  частинами  першою-третьою, п’ятою та шостою  статті  203 цього Кодексу .

Частиною 1 статті  516 Цивільного кодексу України  передбачено, що заміна кредитора  у  зобов’язанні  здійснюється   без згоди  боржника, якщо  інше  не встановлено  договором  або  законом.

Пунктом  8.6 договору  № ДП-07/06/11 від 11.06.2007 року, укладеного між відповідачем  та  ТОВ «Нафтохімекологія» ( боржником) , встановлено, що  жодна  зі сторін не може  передавати  свої права  та обов’язки, що  випливають  з договору  чи  пов’язані з ним, третім  особам  без  письмової  згоди  на  те  іншої  сторони.

Таким чином, відповідач  не мав  права  відступати  право вимоги  від  боржника (ТОВ «Нафтохімекологія») повернення грошових  коштів  у  розмірі  62 236,00 грн., яке  він відступив  за угодою  № 1 від 10.07.2009 року позивачеві.

При цьому, укладаючи угоду № 1 від 10.07.2009 року про відступлення  права вимоги  грошових коштів  в сумі  69 236,00 грн. від  боржника по  договору  № ДП-07/06/11 від 11.06.2007 року, укладеному  між відповідачем  та  боржником, відповідач  знав, що пунктом  8.6 договору  встановлено  заборону  на передачу  прав  та  обов’язків, що випливають  з  договору  чи пов’язані з ним, третім  особам без письмової згоди  на  те  іншої сторони.

Відповідач не мав письмової  згоди боржника  на  передачу прав  та  обов’язків, що  випливають  з  договору  № ДП-07/06/11 від 11.06.2007 року, укладеному  між ним  та  боржником, а  отже  свідомо укладав № 1 від  10.07.2009 року  про відступлення  права  вимоги  з позивачем  всупереч  ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 516 Цивільного  кодексу України.

Крім того, у даному  випадку  наявні  ознаки  вчинення  правочину  щодо  відступлення  права вимоги  під  впливом обману.

Згідно  ч.1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна  із сторін  правочину  навмисно  ввела  другу  сторону  в  оману щодо обставин, які мають  істотне  значення, такий  правочин  визнається  судом  недійсним. Обман  має  місце, якщо сторона  заперечує  наявність  обставин, які  можуть  перешкоджати  вчиненню правочину, або якщо  вона  замовчує  їх існування .

У даному  разі відповідач, в момент  укладення  з позивачем  угоди № 1 від 10.07.2009 року про відступлення  право вимоги від  боржника по  договору № ДП -07/06/11 від 11.06.2007 року повернення (сплати)  грошових коштів  у  розмірі  69 236,00 грн. замовчав, що  за умовами  цього  договору (п.8.6)  він  не може  передавати  свої права, які  випливають  з цього  договору  та  пов’язані  ним, третім   особам  без письмової  згоди  боржника, а  також про відсутність такої  письмової  згоди  боржника.

Виходячі  з вищевикладених  обставин, оцінивши  докази  за своїм внутрішнім  переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному  і  об’єктивному  розгляді в судовому  процесі  всіх обставин  справи  в  їх сукупності, керуючись  законом, дійшов висновку,  що зміст  змішаного  договору - угоди  № 1  від 10.07.2009 року  (про відступлення  права  вимоги) саме в частині  договору  про відступлення права вимоги, який викладений  у  пунктах 1.1, 2.2 та  2.3 угоди №  1  від 10.07.2009 року, суперечить  також  моральним  засадам  суспільства, що  згідно  ч.1 ст. 203 та ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України  також  є  підставою  для визнання  недійсною  угоди  № 1 від 10.07.2009 року  в частині  відступлення  права вимоги, викладеної у  пунктах 1.1, 2.2 та  2.3 угоди .

За таких  обставин позовні вимоги  позивача  щодо  визнання  недійсною  угоди № 1  від 10.07.2009 року, укладеної між сторонами,  підлягає  задоволенню  у  тій частині  угоди ( пункти 1.1,2.2 2.3), яка  стосується  відступлення права  вимоги, тобто, яка є  угодою  про відступлення  права вимоги за  її змістом  .

В іншій  частині (в частині  зобов’язань  щодо поставки  товару) угода  № 1 від 10.07.2009 року   є дійсною.

Згідно ст.217 Цивільного  кодексу України, недійсність окремої  частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину  в цілому, якщо  можна припустити, що  правочин  був  би  вчинений  і  без включення  до нього  недійсної частини.

Інша частина  угоди № 1 від 10.07.2009 року, укладена  між сторонами, є договором поставки, за умовами якого ( пункт 2.1)  позивач  зобов’язався  поставити  у  власність  відповідача товар  на суму  69 236,00 грн.

Свої зобов’язання  за  договором  поставки, який  є складовою  змішаного договору – угоди № 1 від 10.07.2009 року, позивач виконав, здійснивши  поставку  обумовленого  договором  поставки  товару  на суму  78 000,00 грн., про  що  зазначено  вище.

Відповідач  здійснив  частковий  розрахунок  по  договору   поставки, сплативши  позивачеві  14.10.2010 року  суму  8 764,00 грн.  за  отриманий  товар.

Несплаченою  є частина  отриманого  відповідачем  від позивача  товару  за  договором  поставки  в  розмірі  69 236,00 грн.

Згідно  ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання  має   виконуватися  належним  чином  відповідно до умов договору  та вимог  цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства , а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв  ділового обороту  або інших вимог, що звичайно ставляться .

Умовами  договору поставки у змішаній угоді № 1 від  10.07.2009 року не  передбачено  обов’язку  відповідача  (покупця)  оплатити  товар  позивачеві  (продавцю, постачальнику)  та  не  визначено  строк  оплати .

Проте, згідно ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який  здійснює  підприємницьку   діяльність, зобов’язується  передати  у  встановлений  строк (строки)  товар у власність  покупця  для  використання  його  у  підприємницькій  діяльності  або в інших  цілях, не пов’язаних  з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти  товар  і сплатити  за нього  певну  грошову  суму. Згідно  ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до  договору  поставки  застосовуються  загальні  положення про  купівлю-продаж, якщо  інше  не встановлено  договором , законом  або не  випливає  з  характеру  відносин сторін.

У  зв’язку  з недійсністю  пунктів  1.1, 2.2 та  2.3 угоди  № 1  від  10.07.2009 року (договору  про  відступлення права  вимоги  у складі змішаного  договору), ніяких  інших правовідносин крім правовідносин щодо  поставки  товару  з угоди № 1  від 10.07.2009 року  не  випливає.

Згідно  ч.1 ст. 692 Цивільного  кодексу України , яка  відноситься  до загальних  положень  про купівлю-продаж, покупець (у даному випадку-відповідач)  зобов’язаний  оплатити  товар  після  його  прийняття  або прийняття  товаророзпорядчих  документів  на нього, якщо  договором  або актами  цивільного законодавства  не встановлений  інший  строк оплати  товару.

Відповідно  до  ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України,  якщо строк   (термін) виконання боржником  обов’язку  не  встановлений  або  визнаний  моментом  пред’явлення  вимоги, кредитор  має  права  вимагати  його  виконання  у  будь-який   час. Боржник повинен виконати  такий  обов’язок  у семиденний   строк  від дня  пред’явлення  вимоги, якщо  обов’язок  негайного  виконання  не  випливає  із  договору  або актів  цивільного  законодавства.

Позивач  у  своїй  претензії  № 29 від 21.10.2010 року  вимагав  від відповідача  оплати  йому   суми   боргу  у  розмірі  69 236, 00 грн., але відповідач  до цього  часу  не сплатив  позивачеві  цю  суму, яка складає  вартість  отриманого від позивача  товару  за  договором  поставки, який  є дійсною  частиною  угоди  № 1 від  10.07.2009 року  (змішаного  договору) .

За  таких обставин позовна  вимога  позивача  щодо стягнення  з відповідача  вартості  поставленого  йому  товару  у  розмірі 69 236,00 грн. є правомірною  і  підлягає  задоволенню.

Згідно  ст. 49 ГПК України, судові витрати  у  даній справі  покладаються   на відповідача  повністю, оскільки спір виник внаслідок  неправильних  дій відповідача .

На підставі  всього  вищевикладеного, керуючись  ст. ст. 3, 11, 15, 16, 20, 203, 215, 230, 513, 516, 526, 530, 692, 712 Цивільного  кодексу України , ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального  кодексу України , господарський суд

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати  недійсною  угоду № 1  від 10.07.2009 року, укладену  між Відкритим акціонерним  товариством  «Сумське  машинобудівне   науково-виробниче   об’єднання  ім. М.В.Фрунзе» (код ЄДРПОУ 05747991;  44004, м. Суми, вул. Горького,58)  та  Асоціацією  «Внешторгсервіс-Україна» (код ЄДРПОУ 21808953; 93301, Луганська  область, м. Попасна, вул. Комсомольська,1), в частині  її умов про відступлення права вимоги, викладених у   пунктах  1.1,2.2. та  2.3 угоди.

3.          В іншій частині  позову  щодо визнання  недійсною  угоди  № 1  від 10.07.2009 року  відмовити .

4.          Стягнути  з Публічного  акціонерного товариства «Сумське  машинобудівне  науково-виробниче об’єднання  ім. М.В.Фрунзе»  (код ЄДРПОУ 05747991;  44004, м. Суми, вул. Горького,58) на користь Асоціації «Внешторгсервіс Україна» (код ЄДРПОУ 21808953 ; 93301, Луганська  область, м. Попасна, вул. Комсомольська,1) суму  вартості поставленого товару  в  розмірі   69 236,0 грн., витрати  по  держмиту  в сумі  777,36 грн. та витрати  на інформаційно-технічне  забезпечення судового  процесу  в сумі  236,00 грн.