Постанова

від 29.11.2011 по справі 33/128

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2011                                                                                           № 33/128

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Іваненко  Я.Л.

суддів:             

за участю представ- ників сторін:          

від позивача:          ОСОБА_1, дов. № 221 від 30.06.2011 року

від відповідача:          ОСОБА_2, дов. б/н від 18.04.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу           

Житлово-будівельного кооперативу „Авіатор-16”

на рішення

Господарського суду          

міста Києва

від          31.05.2011 року

у справі          № 33/128 (суддя: Мудрий С.В.)

за позовом          Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал”

до          Житлово-будівельного кооперативу „Авіатор-16”

про          стягнення 128 523, 62 грн.

В судовому засіданні 29.11.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2011 року у справі № 33/128 позов Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” (далі-позивач) до Житлово-будівельного кооперативу „Авіатор-16” (далі – відповідач) про стягнення 128 523, 62 грн. задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто суму основного боргу 67 141,63 грн., 3% річних в розмірі 2 567, 58 грн., індекс інфляції в розмірі 8 512, 78 грн., пеню в сумі 1 962, 24 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 801, 84 грн. та 146, 24 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд дійшов висновку про сплив позовної давності щодо частини позовних вимог, а тому, відмовив позивачеві у стягненні основного боргу в період з грудня 2005 року по березень 2008 року в розмірі 46 832, 21 грн. та нарахованих на нього інфляційних в розмірі 867, 25 грн. та пені в розмірі 639, 76 грн., у зв’язку з чим стягнув на користь позивача суму основного боргу в розмірі 67 141, 63 грн. (з яких, 37 117, 67 грн. – сума боргу за послуги з постачання холодної води за кодом 8-917 та 30 023, 96 грн. – сума боргу за послуги з постачання питної води, що йде на підігрів за кодом 8-50917) та нараховані на суму основного боргу інфляційні, 3% річних та пеню, що за перерахунком місцевого господарського суду з урахуванням застосованого строку позовної давності щодо основного боргу, становить 2 567, 58 грн. – 3% річних ( з яких, 1 496, 88 грн. – 3% річних, що нараховані на суму боргу за послуги з постачання холодної води за кодом 8-917, 1 165, 35 грн. – 3% річних, що нараховані на суму боргу за послуги постачання питної води, що йде на підігрів за кодом 8-50917, а всього, 2 662, 23 грн., з яких судом стягнуто 2 567, 58 грн. в межах заявлених позивачем вимог через неможливість виходу за їх межі), 8 512, 78 грн. інфляційних (з яких, 4 828, 44 грн. – інфляційні, що нараховані на суму боргу за послуги з постачання холодної води за кодом 8-917, 3 684, 34 грн. – інфляційні, що нараховані на суму боргу з постачання питної води, що йде на підігрів за кодом 8-50917), 1 962, 24 грн. пені ( з яких, 1 209, 60 грн. пені, нарахованої на суму боргу за послуги з постачання холодної води за кодом 8-917, 752, 80 грн. пені, нарахованої на суму боргу за послуги постачання питної води, що йде на підігрів за кодом 8-50917).

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2011 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Апелянт вважає, що під час вирішення даного спору місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що місцевим господарським судом в оскаржуваному рішення не наведено доводів, з яких ним відхилено заперечення відповідача щодо нечинності тарифів, застосованих позивачем в своєму розрахунку, тоді як, на думку апелянта, застосовані позивачем при визначенні вартості житлово-комунальних послуг тарифи, не є чинними. До того ж, на думку апелянта, судом першої інстанції неправильно визначено характер правовідносин між сторонами і, відповідно, безпідставно стягнуто з відповідача на користь позивача пеню, інфляційні та 3% річних. Також, апелянт вважає, що з нього безпідставно стягнуто заборгованість за питну воду, які відпускається для централізованого гарячого водопостачання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2011 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.09.2011 року.

Представником позивача в судовому засіданні 13.09.2011 року було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2011 року було продовжено за клопотанням представника відповідача строк розгляду апеляційної скарги, що подана у справі № 33/128, відкладено розгляд справи на 27.09.2011 року та зобов’язано позивача до 21.09.2011 року надати суду розгорнутий розрахунок позовних вимог, вказавши окремо суму вартості послуг з постачання питної води, послуг з постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води, з вказівкою на періоди, за які нараховано заборгованість, та тарифи, що застосовані позивачем та за якими розраховано вартість наданих послуг; надати розрахунок пені, інфляційних та 3% річних окремо по кожній послузі з зазначенням періоду нарахування.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2011 року було продовжено за клопотанням представника позивача строк розгляду апеляційної скарги, що подана у справі № 33/128, відкладено розгляд справи на 11.10.2011 року, повторно зобов’язано позивача надати суду розгорнутий розрахунок позовних вимог, вказавши окремо суму вартості послуг з постачання питної води для потреб гарячого водопостачання з вказівкою на періоди, за які нараховано заборгованість, та тарифи, що застосовані позивачем та за якими розраховано вартість наданих послуг; надати розрахунок пені, інфляційних та 3% річних окремо по кожній послузі з зазначенням періоду нарахування та зобов’язано відповідача надати контррозрахунок позовних вимог.

Представник позивача вимог ухвали суду від 27.09.2011 року повторно не виконав, витребувані документи не подав. Представник відповідача надав контррозрахунок позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2011 року було відкладено розгляд справи на 08.11.2011 року, повторно зобов’язано позивача надати суду розгорнутий розрахунок позовних вимог, вказавши за період з березня 2008 року по лютий 2011 року із зазначенням (помісячно) тарифів, за якими розраховано вартість наданих послуг, окремо:

- суму вартості послуг з постачання холодної води (вода + стоки) за кодом 8-917 та нарахованих на неї пені, інфляційних, 3% річних;

- суму вартості послуг з постачання питної води, що йде на підігрів (стоки) за кодом 8-917 та нарахованих на неї пені, інфляційних, 3% річних;

- суму вартості послуг з постачання питної води, що йде на підігрів (вода) за кодом 8-50917 та нарахованих на неї пені, інфляційних, 3% річних.

Представник позивача вимог ухвали суду від 11.10.2011 року повторно не виконав, витребувані документи не подав.

В судовому засіданні 08.11.2011 року було оголошено перерву до 29.11.2011 року.

28.11.2011 року від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначив наступне.

За позовний період при виставленні рахунків абоненту ЖБК «Авіатор-16» за послуги з водопостачання та водовідведення ПАТ «АК «Київводоканал» застосувало тарифи згідно з розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1680 від 20.08.2002, №1786 від 15.12.2006, № 143 від 12.02.2007, №640 від 30.05.2007, №1127 від 28.08.2007, №516 від 29.04.2009, №980 від 31.08.2009, №1332 від 30.11.2009, № 58 Національної комісії регулювання енергетики України від 20.01.2011.

При цьому, на сьогодні чинним законодавством не передбачено державної реєстрації актів органів місцевого самоврядування в органах юстиції.

До того ж, представник позивача зазначив, що визнання недійсним актів органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України здійснюється лише в судовому порядку. На даний час немає жодного рішення суду, яке б набрало законної сили, про визнання нечинними вищевизначених розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київський міської державної адміністрації).

Таким чином, на думку представника позивача, ПАТ «АК «Київводоканал» зобов'язаний застосувати погоджені тарифи на послуги водопостачання та водовідведення, встановлення яких, законодавством України віднесено до меж компетенції органів місцевого самоврядування.

В судове засідання 29.11.2011 року з’явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Представник відповідача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Публічне акціонерне товариство „Акціонерна компанія „Київводоканал” (далі – позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу „Авіатор-16” (далі – відповідач) заборгованості за договором № 03415/4-08 від 21.11.2003 року на послуги водопостачання та водовідведення в розмірі 128 523,62 грн. (з них: 113 973,84 грн. – основний борг, 2 602,62 грн. – пеня, 9 380,04 грн. – інфляційні витрати та 2 567,58 грн. – три відсотки річних), мотивуючи це тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині повної та своєчасної сплати вартості наданих позивачем послуг.

Відповідач в суді першої інстанції проти позову заперечував, оскільки позивачем, на думку відповідача, неправомірно нараховано заборгованість за послуги постачання питної води, що йде на підігрів за кодом 8-50917, при нарахуванні заборгованості застосовано тарифи, які не підлягали застосуванню через відсутність їх реєстрації в Київському міському управлінні юстиції, неправомірно нараховано пеню, інфляційні та 3% річних, а також просив місцевий господарський суд застосувати строк позовної давності.

Суд першої інстанції, застосувавши строки позовної давності, відмовив позивачеві в частині стягнення з відповідача основного боргу за період з грудня 2005 року по березень 2008 року в розмірі 46 832,21 грн. та задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення ( в тому числі, і за надані послуги з гарячого водопостачання) за період з березня 2008 року по лютий 2011 року в розмірі 67 141,63 грн. ( з яких 37 117, 67 грн. – сума боргу за послуги з постачання холодної води за кодом 8-917 та 30 023, 96 грн. - сума боргу за послуги постачання питної води, що йде на підігрів за кодом 8-50917).

Також судом першої інстанції було стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 1 962, 24 грн. ( з яких, 1 209, 60 грн. пені, нарахованої на суму боргу за послуги з постачання холодної води за кодом 8-917, 752, 80 грн. пені, нарахованої на суму боргу за послуги постачання питної води, що йде на підігрів за кодом 8-50917), інфляційні витрати в розмірі 8 512,78 грн. (з яких, 4 828, 44 грн. – інфляційні, що нараховані на суму боргу за послуги з постачання холодної води за кодом 8-917, 3 684, 34 грн. – інфляційні, що нараховані на суму боргу з постачання питної води, що йде на підігрів за кодом 8-50917) та 3% річних в розмірі 2 567,58 грн. ( з яких 1 496, 88 грн. – 3% річних, що нараховані на суму боргу за послуги з постачання холодної води за кодом 8-917, 1 165, 35 грн. – 3% річних, що нараховані на суму боргу за послуги постачання питної води, що йде на підігрів за кодом 8-50917, а всього, 2 662, 23 грн., з яких судом стягнуто 2 567, 58 грн. в межах заявлених позивачем вимог через неможливість виходу за їх межі).

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо відмови у стягненні з відповідача основного боргу за період з грудня 2005 року по березень 2008 року в розмірі 46 832,21 грн. та нарахованих на нього пені, інфляційних та 3% річних, задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з постачання холодної води та водовідведення, а також стягнення нарахованих на таку заборгованість пені, інфляційних та 3% річних.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення позовних про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з постачання питної води, що йде на підігрів за кодом 8-50917 з нарахованими на неї інфляційними, 3% річних та пенею, а тому, оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню, у зв’язку з чим колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.11.2003 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 03415/4-08 на водопостачання та водовідведення.

У відповідності до положень п 1.1. статуту Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” (нова редакція) затвердженого позачерговими загальними зборами акціонерів Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал”, протокол від 20.12.2010 року, визначено, що публічне акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” (ідентифікаційний код 03327664) є  правонаступником відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал”.

Відповідно до п. 1 договору постачальник зобов’язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов’язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. № 65.

Згідно з п. 2.2. договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.

Положеннями п. 2.3. договору передбачено, що абонент в кінці кожного місяця направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією, відповідно з додатком № 1 даного договору, щодо об’єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення), за останній місяць, для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту.

Відповідно до п. 3.4. договору, абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п’ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

Пунктом 3.5. договору встановлено, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов’язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента платіжний документ для оплати за надані послуги згідно цього договору. Оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів, що надійшли від абонента на розрахунковий рахунок постачальника. В разі утворення заборгованості за надані послуги, всі кошти, що надходять від абонента, першочергово зараховуються в погашення боргу (п. 3.6. договору).

Як зазначив позивач в позовній заяві, останнім за період з грудня 2005 року по лютий 2011 року було надано відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 600 484,90 грн., тоді як відповідачем було сплачено лише 486 511,06 грн. Отже, на думку позивача, заборгованість відповідача перед позивачем за надані з грудня 2005 року по лютий 2011 року послуги з водопостачання та водовідведення становить 113 973,84 грн.

Таким чином, предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості, пені, 3 % річних та інфляційних втрат з посиланням на те, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання в частині проведення своєчасних розрахунків за надані позивачем послуги, зокрема, і щодо постачання холодної води, яка використовувалась для виготовлення гарячої, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 128 523,62 грн. (з них: 113 973,84 грн. – основний борг, 2 602,62 грн. – пеня, 9 380,04 грн. – інфляційні витрати та 2 567,58 грн. – три відсотки річних).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в суді першої інстанції було подано заяву про застосування при вирішення спору положень ЦК України щодо спливу позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 ЦК України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 2 статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Частина 3 статті 267 ЦК України передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем у судовому засіданні подано заяву про застосування при вирішення спору положення ЦК України щодо спливу позовної давності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в період з грудня 2005 року по березень 2008 року в розмірі 46 832,21 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані твердження апелянта про нечинність тарифів, застосованих позивачем при проведенні розрахунку заборгованості за надані послуги, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, за позовний період при виставленні відповідачеві рахунків за послуги з водопостачання та водовідведення позивач застосовував тарифи, встановлені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації №1127 від 28.08.2007 року, №516 від 29.04.2009 року, №980 від 31.08.2009 року, №1332 від 30.11.2009 року, № 58 Національної комісії регулювання енергетики України від 20.01.2011 року.

При цьому, з часу запровадження обов'язкової державної реєстрації нормативно-правових актів, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, акти органів місцевого самоврядування, видані в межах своєї компетенції, а саме, розпорядження Київської міської державної адміністрації видані як акти виконавчого органу Київської міської ради, державній реєстрації в органах юстиції не підлягають.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону, згідно з підпунктом 2 пункту «а» ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності. Разом з тим. пунктом 2 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про столицю України -місто-герой Київ" зазначено, що міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві, а рішенням Київської міської ради від 11.03.1999 № 161/262 "Про виконавчий орган Київської міської ради" такий виконавчий орган створено, а саме виконавчий орган Київської міської ради (Київську міську державну адміністрацію).

Таким чином, з часу формування Київською міською радою власного виконавчого органу на базі міської державної адміністрації в м. Києві виконавчі функції органів місцевої виконавчої влади здійснює Київська міська державна адміністрація. При виданні розпоряджень щодо зміни тарифів на житлово-комунальні послуги Київська міська державна адміністрація діяла як виконавчий орган Київської міської ради, оскільки ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачає встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади. Правомірність таких дій КМДА підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 25.12.2003 № 21-рп/2003 (справа № 1-45/2003 про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», яким визначено правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування.

Пунктом 1.10 «Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України», затверджених Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994р. № 65, тарифи на користування водою від комунальних водопроводів та приймання стічних вод до комунальної каналізації визначаються згідно з чинним законодавством України без будь-яких додаткових узгоджень з абонентами розмірів цих тарифів та термінів їх введення.

Відповідно до вищенаведених нормативно - правових актів України, повноваження щодо встановлення тарифів з оплати комунальних послуг водопостачання та водовідведення належить органам місцевого самоврядування, а саме їх виконавчим органам, а самі тарифи визначаються без будь-яких додаткових узгоджень з абонентами їх розмірів та термінів введення.

Таким чином, на даний час чинним законодавством не передбачено державної реєстрації актів органів місцевого самоврядування в органах юстиції.

Так, позивачем у розгорнутому розрахунку позовних вимог були застосовані наступні тарифи, а саме:

1. за березень 2008 року – розпорядження КМДА №1127 від 28.08.2007 року «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої», яким затверджено тариф 1, 476 грн. за м3 питної води та стоків за неї, 0,540 грн. за м3 питної води, що йде на підігрів та стоки, також затверджено тариф 0,936 за м3 - питної води;

2. за червень 2009 року - розпорядження КМДА №1127 від 28.08.2007 року «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої», яким затверджено тариф 1, 476 грн. за м3 питної води та стоків за неї, 0,540 грн. за м3 питної води, що йде на підігрів та стоки, також затверджено тариф 0,936 за м3 - питної води; розпорядження КМДА №516 від 29.04.2009 року «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення», яким затверджено тариф 1,248 за м3 питної води, що йде на підігрів та стоків за неї, та 2,856 за м3 питної води та стоків;

3. за липень 2009 року - розпорядження КМДА №516 від 29.04.2009 року «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення», яким затверджено тариф 1,248 за м3 питної води, що йде на підігрів та стоків за неї, та 2,856 за м3 питної води та стоків;

4. за вересень 2009 року - розпорядження КМДА № 980 від 31.08.2009 року «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення», яким затверджено тариф 2,712 за м3 питної води та стоків за неї, та 1,188 за м3 питної води, що йде на підігрів та стоків за неї;

5. за січень 2010 року - розпорядження КМДА №1332 від 30.11.2009 року «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення», яким затверджено тариф 2,712 за м3питної води та стоків за неї, та 1,188 грн. м3 питної води, що йде на підігрів та стоків за неї;

6. за лютий 2011 року - розпорядження КМДА №1332 від 30.11.2009 року «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення», яким затверджено тариф 2,712 за м3питної води та стоків за неї, та 1,188 грн. м3 питної води, що йде на підігрів та стоків за неї, та постанова №58 Національної комісії регулювання енергетики України від 20.01.2011 року, якою затверджено тариф 3,000 грн. за м3     холодної води та стоків за неї, та 1,308 грн. за м3 питної води, що йде на підігрів та стоків за неї.

При цьому, доказів на підтвердження визнання нечинними вищевизначених розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київський міської державної адміністрації) відповідачем надано не було.

Таким чином, на думку колегії суддів, позивач застосовував погоджені тарифи на послуги водопостачання та водовідведення, встановлення яких, законодавством України віднесено до меж компетенції органів місцевого самоврядування. Таку ж правову позицію викладено і в постанові ВГСУ № 21/13 від 23.02.2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість, про стягнення якої позивачем подано позов, включає в себе борг за послуги як з холодного, так і з гарячого водопостачання та водовідведення.

При цьому, з урахуванням застосованого строку позовної давності щодо основного боргу за розрахунком місцевого господарського суду, з яким погоджується апеляційна інстанція, за період з березня 2008 року по лютий 2011 року заборгованість відповідача за холодне водопостачання та водовідведення становить 37 117, 67 грн.

Належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання встановленого сторонами у Договорі порядку і строків здійснення розрахунків за надані позивачем послуги відповідачем не надано.

Оскільки станом на дату звернення з позовом до суду та прийняття рішення у даній справі відповідач не погасив заборгованість за холодне водопостачання і водовідведення за березень 2008 року-лютий 2011 року в розмірі 37 117, 67, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п.4.2 Договору за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов’язань за Договором, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних також є обґрунтованим.

За перерахунком місцевого господарського суду, з яким погоджується апеляційна інстанція, за прострочення оплати вартості наданих позивачем послуг, передбачених договором № 03415/4-08 від 21.11.2003 року щодо постачання води та водовідведення, за період з березня 2008 року по лютий 2011 року, відповідач повинен сплати пеню у сумі 1 209, 60 грн.

Розрахунок суми пені

Крім того, за період з березня 2008 року по лютий 2011 року, як вірно встановлено місцевим господарським судом, з відповідача підлягає стягненню 3% річних в сумі 1 496, 88 грн. та 4 828, 44 грн. інфляційних витрат.

Належних та допустимих доказів на спростування вищевикладених обставин суду надано не було. Крім того, судом першої інстанції було задоволено вимоги щодо стягнення з відповідача суми боргу за послуги з постачання питної води, що йде на підігрів за кодом 8-50917 в розмірі 30 023, 96 грн. за період з березня 2008 року по лютий 2011 року, а також нарахованих на неї пені в розмірі 752, 80 грн., 3% річних в розмірі 1 165, 35 грн. та 3 684, 34 грн. інфляційних нарахувань.

При цьому, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги позивача в частині стягнення вартості холодної води, яка була поставлена позивачем для підігріву до стану гарячої води та її подачі відповідачу, у вигляді гарячої води в розмірі 30 023, 96 грн., не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі з ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Як зазначив в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд, відповідно до п.п. 12.3, 12.7 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року № 65, розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються безпосередньо з підприємствами, які споживають воду.

Отже, Публічне акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” є виробником та постачальником послуг центрального питного водопостачання, а житлово-будівельний кооператив “Авіатор-16”  відповідно до договору є споживачем таких послуг, а тому зобов'язаний оплачувати отримані послуги, оскільки ним була спожита питна вода, в тому числі і питна вода використана для виготовлення гарячої води, та скинуто стоки у систему міської каналізації.

Проте, зазначені Правила, згідно з наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 року, втратили чинність, а тому, на думку колегії суддів, їх застосування місцевим господарським судом до даних правовідносин є помилковим.

Згідно з п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008 року суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

З наведених норм вбачається, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води. Даний висновок підтверджується також постановою Вищого господарського суду України від 03.03.2011 року у справі 42/230. При цьому, споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Крім того, умовами укладеного позивачем та відповідачем договору передбачено постачання позивачем відповідачу питної води, яка споживається відповідачем та обліковується його лічильниками у кубічних метрах, та не передбачено оплати відповідачем питної води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів АЕК «Київенерго» у вигляді гарячої води за кількістю, визначеною позивачем розрахунковим методом.

Згідно зі ст. ст. 16, 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між позивачем та відповідачем були укладені будь-які додаткові угоди до спірного Договору № 03415/4-08 від 21.11.2003 року, в яких було б врегульовано питання щодо порядку визначення обсягів поставленої холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої води, суду надано не було.

Таку ж правову позицію викладено і в постановах Вищого господарського суду України № 1/419 від 10.08.2011 року, № 53/123 від 14.09.2011 року та № 36/115 від 16.11.2011 року.

Зважаючи на вищевикладені обставини, апеляційний господарський суд вважає необхідним відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача вартості послуг з гарячого водопостачання та водовідведення в розмірі 30 023, 96 грн., а також нарахованих на них пені, інфляційних та 3% річних, в зв’язку з чим оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, частково спростовують висновки господарського суду першої інстанції, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає необхідним скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача 30 023, 96 грн. вартості послуг з постачання питної води, що йде на підігрів, за кодом 8-50917 та нарахованих на них пені в розмірі 752, 80 грн., інфляційних в розмірі 3 684, 34 грн. та 3% річних в розмірі 1 165, 35 грн., залишивши його без змін в частині стягнення з відповідача 37 117, 67 грн. основного боргу, 4 828, 44 грн. інфляційних, 1 496, 88 грн. 3% річних та 1 209, 60 грн. пені.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу „Авіатор-16” задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2011 року у справі № 33/128 скасувати в частині стягнення з Житлово-будівельного кооперативу „Авіатор-16” 30 023, 96 грн. вартості послуг з постачання питної води, що йде на підігрів, за кодом 8-50917 та нарахованих на них пені в розмірі 752, 80 грн., інфляційних в розмірі 3 684, 34 грн. та 3% річних в розмірі 1 165, 35 грн.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

“Позов задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу “Авіатор-16” (03142, м. Київ, вул. Василя Стуса, 27, ідентифікаційний код 23379723) на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664) суму основного боргу 37 117 (тридцять сім тисяч сто сімнадцять) грн. 67 коп., три проценти річних в розмірі 1 496 (одна тисяча чотириста дев’яносто шість) грн. 88 коп., індекс інфляції в розмірі 4 828 (чотири тисячі вісімсот двадцять вісім) грн. 44 коп., пеню в сумі 1 209 (одна тисяча двісті дев’ять) грн. 60 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 446 (чотириста сорок шість) грн. 53 коп. та 81 (вісімдесят одна) грн. 99 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити”.

3.Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664) на користь Житлово-будівельного кооперативу “Авіатор-16” (03142, м. Київ, вул. Василя Стуса, 27, ідентифікаційний код 23379723) 177, 66 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4.Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази із зазначенням реквізитів сторін.

5 Матеріали справи № 33/128 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді