Рішення

від 21.12.2011 по справі 2-2775/11

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу  21.12.2011

Справа № 2-2775

2011р.  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

21 грудня 2011р. Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого  –судді Ніколової І.С.,

при секретарі –Бєлінськой А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Щит»про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку та моральної шкоди, -          

ВСТАНОВИВ:

Позивач зазначила, що наказом №6 від 01.09.2006р. прийнята на роботу за сумісництвом на посаду головного бухгалтера, наказом №17 від 07.09.2010р. звільнена за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України.

При звільненні відповідач у встановлені ст.116 КЗпП України строки не розрахувався з позивачем, через що створилася заборгованість, яка складається з: заборгованості з заробітної плати за період з серпень-вересень 2010р. загальною сумою 1429грн 92коп (1179грн 92коп за серпень та 250грн за вересень) та компенсації за невикористану відпустку за весь період роботи, тривалістю 116днів, в сумі 4626грн 08коп.

Позивач неодноразово як в усній, так і в письмовій формі зверталася до роботодавця з вимогами про розрахунок з нею шляхом перерахування їх на банківський рахунок, отримала відповідь від 14.02.2011р. директора ТОВ «Щит»з повідомленням, що кошти вона може отримати, звернувшись на підприємство. На зазначений нею банківський рахунок відповідачем кошти не перераховані дотепер.   

ОСОБА_2 зазначене просить стягнути з відповідача зазначені суми, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 07.09.2010р. по 07.07.2011р. в сумі 11799грн 20коп, та моральну шкоду в сумі 1000грн, оскільки через невиплату відповідачем коштів вона була змушена існувати без коштів, що вимагало застосування додаткових зусиль для організації життя та перенесла психоемоційний стрес.

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнала частково, не заперечує виплатити позивачу заборгованість з заробітної плати та компенсацію за невикористані відпустки, однак зауважила, що сума невиплаченої заробітної плати позивачу за серпень 2010р. складає 890грн 34коп, за вересень 2010р. - 197грн 85коп замість зазначених позивачем 1179грн 92коп та 250грн відповідно, а тривалість відпустки - 96днів замість заявлених позивачем 116 днів, відповідно, загальна сума компенсації становить 3238грн 08коп, а не 4626грн 08коп.

Проти виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку за положеннями ст.117 КЗпП України заперечує, пояснивши, що у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Щит»станом на 01.09.2006р. працювало дві особи –директор ОСОБА_2 та головний бухгалтер ОСОБА_1

Звільняючись 07.09.2010р., саме позивач як бухгалтер, не нарахувала належні їй до розрахунку суми, що й призвело до штучного створення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані відпустки. Конкретна сума заборгованості була вирахувана лише в лютому 2011р., після надходження від позивача заяви про виплату належних їй коштів, вже новим бухгалтером, прийнятим на роботу після позивача.

Тому представник відповідача вважає, що підстав для застосування положень ст.117 КЗпП України немає, оскільки у нерозрахунку з позивачем при звільненні вини підприємства немає.

Крім того, представник відповідача просить не стягувати з підприємства моральну шкоду, посилаючись на те, що в лютому 2011р. ОСОБА_1 отримала від ТОВ «Термінал», директором якого теж був ОСОБА_2, а бухгалтером –позивач, за мировою угодою близько 20000грн, тому стверджувати, що вона залишилася без коштів для існування, не можна.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Щит», згідно наданого статуту, є юридичною особою, відповідно, належним відповідачем по справі (а.с.25-34).

За матеріалами справи, позивач наказом №6 від 01.09.2006р. прийнята на роботу за сумісництвом на посаду головного бухгалтера, наказом №17 від 07.09.2010р. звільнена за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України (а.с.3-6,35-36).

Позивач стверджує, що з нею, всупереч вимог ст.116 КЗпП України, дотепер не здійснено остаточний розрахунок при звільненні.

Однак слід визначитися з сумами, які належать до виплати позивачу

Позивач стверджує, що перед нею наявна заборгованість по заробітній платі за серпень –в сумі 1179грн 92коп, за вересень 2010р. –250грн.

За довідкою №53 від 18.11.2011р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Щит», сума заборгованості перед ОСОБА_1 по заробітній платі за серпень 2010р. складає 890грн 34коп, за вересень 2010р. –197грн 85коп, загальна сума індексації –91грн 80коп (а.с.37).

Розмір сум заборгованості, зазначених в цій довідці, в судовому засіданні учасникамм  процесу не оспорювався.

Крім того, ці суми співпадають у наданих представником відповідача відомостях про нарахування заробітної плати за серпень-вересень 2010 року (а.с.40-41).

Тому їх слід враховувати при обчисленні суми заборгованості.     

Таким чином, заборгованість роботодавця перед позивачем як звільненим працівником складає: за серпень 2010 року в сумі 890грн 34коп з компенсацією 80грн 13коп. за коефіцієнтом величини прироста індексів споживчих цін 9%, нарахованого згідно з ст.ст.1,3 Закону України „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000р.; та за вересень 2010 року в сумі 197грн 85коп з компенсацією 11грн 67коп. за коефіцієнтом величини прироста індексів споживчих цін 5,9%, всього належить до сплати 1179грн 99коп.

Крім того, роботодавець повинен виплатити позивачу копенсацію за невикористану відпустку з весь період роботи з 01.09.2006р. по 07.09.2010р.

Позивач стверджує, що компенсацію слід обчислювати, виходячи з загальної тривалості відпустки 116днів та середньоденного заробітку 39грн 88коп, тобто в сумі 4626грн 08коп.

Представник відповідача заперечує, надавши довідку з зазначенням, що позивачу належить до сплати компенсація за невикористану відпустку тривалістю 96 днів, з врахуванням середньоденного заробітку 33грн 73коп (а.с.39,42).

Суд, вирішуючи позов в цій частині, виходить з наступного.

Згідно з п.п.10.3 п.10 Статуту, соціальні та трудові права працівників товариства гарантуються не нижче встановлених діючим трудовим законодавством і Законом України «Про охорону праці».

Як пояснили сторони, колективного договору на підприємстві не укладалося.

Тому обраховувати тривалість відпустки слід, виходячи з загальних положень Закону України «Про відпустки».

Згідно зі ст.6 зазначеного Закону, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Позивач пропрацювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Щит»з 01.09.2006р. по 07.09.2010р. включно, тобто 4 роки 6 днів.

За кожен рік роботи їй належить виплатити компенсацію за 24 дні невикористаної відпустки.

Таким чином, компенсацію за невикористану відпустку за 4 роки 6 днів слід обраховувати таким чином: за 96 днів календарної відпустки слід компенсувати 3238грн 08коп (з розрахунку 96х33,73, де 96 –кількість днів невикористаної відпустки за період з 01.09.2006 по 01.09.2010р. включно), за 6 днів вересня 2010 року (з 02.09.2010 по день звільнення 07.09.2010р.) –13грн 31коп (з розрахунку 24х6:365х33,73, де 24 –кількість днів щорічної відпустки позивача, 6 –кількість днів невикористаної відпустки за період з 02.09.2006 по 07.09.2010р. включно, 365 –загальна кількість днів у році,  33,73 –середньоденний заробіток), всього 3251грн 39коп, і стягнути з відповідача на користь позивача цю суму.

Стосовно вимог за ст.117 КЗпП України слід зазначити наступне.

Як виходить з пояснень представника позивача, ОСОБА_1 після звільнення неодноразово в усній формі зверталася до роботодавця з вимогами про виплату належних їй при звільненні коштів, потім надала письмову вимогу про перерахування сум заборгованості на банківських рахунок, сам лист представити суду не може, оскільки він не зберігся.  

На це 14.02.2011р. відповідач надав відповідь, що нараховані суми позивач отримає, звернувшись на підприємство.

Зазначену відповідь позивач отримала рекомендованим листом, дату представник уточнити не може, однак на підприємство за грошима не звернулася, бо вважала, що відповідачу слід врахувати її вимоги і перерахувати кошти безготівково.

Оскільки цього зроблено не було, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 07.09.2010р. по 07.07.2011р. в сумі 11799грн 20коп.

Суд вважає, що ці вимоги підлягають задоволенню частково, за період з 08.09.2010р. по 14.02.2011р., враховуючи наступне.

Відповідно положень ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, належних його від підприємства, провадиться в день звільнення.

Оскільки позивач звільнена 07.09.2010р., нараховувати передбачені ст.117 КЗпП виплати слід з 08.09.2010р.  

Позивачем не надана сама письмова вимога, направлена нею відповідачу, з клопотанням перерахувати кошти безготівково. Уточнити дату отримання листа відповідача про необхідність з’явитися на підприємство за розрахунком позивач та її представник не можуть. Клопотання про витребування цих даних у установі поштового зв’язку сторонами не заявлено.

Тому, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого ст.11 ЦПК України, слід вважати, що з 14.02.2011р. вини підприємства в нерозрахунку з позивачем немає. Відповідно, немає й підстав застосування санкцій, передбачених ст.117 КпП України, за несвоєчасний розрахунок зі звільненою особою, оскільки вона застосовується лише за наявності вини роботодавця, за п.20 Постанови Пленуму Верховного суду України „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” №13 від 24 грудня 1999р.

За постановою Кабінету міністрів України №100 від 08 лютого 1995р. „Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати”, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів.

В той же час при затримці розрахунку про звільнення за час затримки на користь працівника слід стягувати середню зарплату, що нарахована у відповідності з Порядком обчислення середньої зарплати, при визначенні якої застосовується принцип коригування, тобто збільшення заробітної плати на відповідний коефіцієнт її підвищення, у відповідності до п.10 Постанови Кабінету міністрів України №100 від 08 лютого 1995р. „Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати”.

Про застосування коригування позивач вимог не заявляла, індексів суду не надала.

У відповідності до встановленого ст.11 ЦПК України принципу диспозитивності, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підстав доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку за період з 08.09.2010р. по 14.02.2011р. слід обчислювати шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів прострочки. Таким чином, ця сума становить 3744грн 03коп (33грн 73коп середньоденного заробітку х 111 робочих днів прострочки (в 2010р. –82 дні, в 2011р. –29 днів).

При вирішенні позову в частині стягнення моральної шкоди суд враховує, що заявлена сума не підтверджується відповідними доказами, всупереч вимогам ст.60 ЦПК України.

Тому суд вважає за потрібне у задоволенні цієї частини позову відмовити.    

Відповідно, позивачу до сплати належить: 1179грн 99коп заборгованості по заробітній платі за серпень-вересень 2010 року; 3251грн 39коп компенсації за 4 роки 6 днів невикористаної відпустки,  3744грн 03коп середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2010р. по 14.02.2011р.; всього 8175грн 41коп.

Таким чином, позов слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача зазначену суму, а також судовий збір пропорційно сумі задоволених позовних вимог в розмірі 94грн 10коп.

Керуючись ст.ст116,117 КЗпП України, Законом України „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000р., п.20 Постановою Пленуму Верховного суду України „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” №13 від 24 грудня 1999р., Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995р. „Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати”, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України,  суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Щит»про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку та моральної шкоди –задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Щит», р/р 26007325382081 в ЗОФ АКБ «Укрсоцбанк», код ОКПО 30085832 МФО 224011, податковий №300858308323, посв.№12133836, розташованого за адресою: м.Мелітополь, вул.Крупськой, б.12, на користь ОСОБА_1, мешкає: м.Мелітополь, вул.Мира, б.31, 1179грн 99коп заборгованості по заробітній платі за серпень-вересень 2010 року; 3251грн 39коп компенсації за 4 роки 6 днів невикористаної відпустки,  3744грн 03коп середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2010р. по 14.02.2011р.; всього 8175грн 41коп; та судові витрати по справі - судовий збір в сумі 94грн 10коп на користь держави.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Апеляційна скарга рішення суду може бути подана апеляційному суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: