Постанова

від 24.06.2008 по справі 13/314-ап-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000,

м.Херсон, вул. Горького, 18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М      У

К Р А Ї Н И

"24" червня

2008 р.                                                        

  Справа № 13/314-АП-08

Господарський

суд Херсонської області у складі судді

 Закуріна М. К. при секретарі

Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу             

за позовом Державної  податкової 

інспекції у м.Херсоні

до

відповідача-1-Приватного  підприємця 

ОСОБА_1

відповідача-2

-товариства з обмеженою відповідальністю „Родіна”,

за

участю представників:

позивача -Іващенко Р.М.  

відповідача-1 -не з'явився,

відповідача-2 -не з'явився,

про стягнення з відповідача-1 на користь

держави 49424,56 грн та з відповідача-2 на користь відповідача-1 такої ж суми,

в с т а н о в и в:

Позовні

вимоги ґрунтуються на тому, що ПП ОСОБА_1, уклавши усну угоду купівлі-продажу

від 13 липня 2005 року з ТОВ „Родіна”, не пересвідчився у відсутності порушень

діючого законодавства, які мали місце, оскільки актом № 9 від 18.08.2004 р.

свідоцтво платника податку на додану вартість -ТОВ „Родіна” анульовано та його

виключено з реєстру платників ПДВ. Позивач вважає, що даний договір укладений з

метою, суперечною інтересам  держави і

суспільства, а саме з метою приховування доходів від оподаткування, а тому він

є нікчемним та не потребує визнання його недійсним в судовому порядку, у

зв'язку з чим  просить стягнути

відповідача-1 на користь держави 49424,56 грн та з відповідача-2 на користь

відповідача-1 таку ж суму, як наслідок застосування положень статті 208

Господарського кодексу України.

Відповідачами

заперечення на позов не надані, та в судове засідання вони своїх представників

не направили, а тому розгляд справи проведено без їх участі.

Крім

викладеного з матеріалів справи слідує, що 13 липня 2005 року між ПП ОСОБА_1 та

ТОВ „Родіна” укладено усну угоду купівлі-продажу, на виконання якої

відповідач-2 поставив за накладною № 78 відповідачу-1 38,92 т пшениці та 23,501

т рапсу, вартістю 49424,56 грн, про що була видана податкова накладна  № 78 від 28.09.2006 р. на вказану суму. 

Поряд

з цим, судом встановлено, що ТОВ „Родіа” зареєстроване в якості суб'єкта

господарювання 2 березня 2000 року та йому присвоєно код 03750753, що слідує з

відповідного свідоцтва про державну реєстрацію.

Разом

з тим, згідно до акту перевірки від 27.05.2994 р. № 17 ТОВ „Родіна” за

юридичною адресою не знаходиться, у зв'язку з чим 18 серпня 2004 року виключено

з реєстру платників податків.

Відповідно

до статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання

визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську

діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав

та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми

зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених

законодавством. 

За

змістом статті 207 Господарського кодексу України, який підлягає застосуванню

до спірних правовідносин, оскільки він діяв станом на час їх виникнення,

господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою,

яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено

учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської

компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із

сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним

повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом

недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня

набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту

його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено

лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на

майбутнє.

У

відповідності до  абзацу 1 пункту 6

Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 28.04.1779 р. № 3 „Про судову

практику у справах про визнання угод недійсними”, абзацу 1 пункту 7.3.

Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про заходи щодо

забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки”

від 25.07.2002 р. № 1056 визначено, що до угод, укладених з метою, завідомо

суперечною інтересам держави та суспільства, тобто які порушують основні

принципи існуючого суспільного ладу, відносяться, зокрема, надані податковими

органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за

юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому порядку

установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до

органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації

суб'єкта підприємницької діяльності та інше. Пунктом 19 Роз'яснення Вищого

господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів,

пов'язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999 р. № 02-5/111 встановлено,

що у разі визнання у встановленому порядку законом недійсними установчих

документів суб'єкта підприємницької діяльності у зв'язку зі здійсненням

відповідної реєстрації на підставі загубленого документа, що посвідчує особу,

або на підставну особу -засновника суб'єкта підприємницької діяльності,

укладені таким  суб'єктом угоди мають

визнаватися недійсними.

За

таких обставин слід дійти до висновку про наявність у відповідача-2 умислу на

укладення спірних угод, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства,

оскільки спрямованість даного умислу 

направлена на приховування від оподаткування прибутків та доходів шляхом

реєстрації незаконних реєстраційних документів, а тому вони є недійсними за

статтею 207 ГК України.

Статтею

208 ГК України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним

як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і

суспільства, то за наявності умислу лише у однієї сторони усе одержане нею

повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на

відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведені

норми слід застосовувати з урахуванням того, що за статтею 228 Цивільного

кодексу України правочин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам

держави  і суспільства, водночас є таким,

що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Визнання судом такого

правочину недійсним не вимагається, що слідує з частини 2 статті 215 ЦК

України. Позови органів державної податкової служби про визнання таких правочинів

(угод, господарських зобов'язань) недійсними вирішенню по суті судом не

підлягають.

Органи

державної податкової служби можуть звертатися до судів із позовами про

стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою,

яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню

нікчемність. Висновок суду стосовно оцінки твердження органу державної

податкової служби про нікчемність правочину має бути викладеним у

мотивувальній, а не резолютивній частині судового рішення.

Ознаками

недійсності господарських зобов'язань, що вчинені з метою, яка завідомо

суперечить інтересам держави і суспільства є: а) наміри сторін (сторони)

порушити вимоги закону при переслідуванні мети, яка завідомо суперечить

інтересам держави і суспільства; б) наявність суб'єктивної сторони

правопорушення в діях посадових осіб сторін /сторони угоди; в) фактичне  порушення інтересів держави і суспільства

(порушення нормативних актів, які визначають соціально - економічні основи

держави і суспільства) в результаті реалізації таких угод.

Усний

договір купівлі-продажу зазначеного товару за своєю природою суперечить

інтересам держави і суспільства, у зв'язку з чим отримане відповідачем-1 за

такою угодою майно підлягає стягненню в доход держави.

Поряд

з цим, безпідставними є вимоги податкової інспекції про стягнення з

відповідача-2 на користь відповідача-1 49424,56 грн, оскільки до компетенції

податкового органу не належать функції представлення інтересів суб'єктів

господарювання в судових органах, що вбачається за положень статті 1 Закону

України „Про державну податкову службу в Україні”.

На

підставі  зазначених правових норм й

керуючись статтями 158-163, пунктом 3 Прикінцевих та Перехідних положень КАС

України,

                                                               п о с т а н о в и

в :

1.Позовні

вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути

з  приватного підприємця ОСОБА_1

(проживаючої за адресою: АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1,

розрахунковий рахунок відсутній) на корить держави -49424,56 грн.

3.В

іншій частині позову в задоволенні позовних вимог відмовити.

4.Роз'яснити

сторонам, що дана постанова набирає законної сили  після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження, якщо таку заяву не буде подано. Якщо буде подано заяву

про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана у строк,

встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної

сили після закінчення цього строку. У разі 

подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано,

набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Заява про

апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її

проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до

статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на

постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про

апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього

подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк,

встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

                                                Дата підпису

постанови -25 червня 2008 року                 

                                 Суддя                                                                 

М.К. Закурін