Постанова

від 10.08.2011 по справі 2а-5278/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 10 серпня 2011 року            справа № 2а-5278/11/2670

.Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом          

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватра»

до          

Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві

про          

скасування постанови №165/1 від 31.03.2011р. та зобов’язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ватра»звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві про скасування постанови ВДВС Подільського РУЮ в м. Києві  № 165/1 «Про арешт коштів боржника»від 31 березня 2011 року та визнання її незаконною; зобов’язати ВДВС Подільського РУЮ в м. Києві відкликати платіжну вимогу на примусове списання коштів ТОВ «Ватра»та утриматись від подальшого списання коштів; визнати незаконною та скасувати постанову ВДВС Подільського РУЮ в м. Києві «про стягнення з боржника виконавчого збору»ВП                           № 12799778 від 14 квітня 2011 року; стягнення з ВДВС Подільського РУЮ в м. Києві та повернення  ТОВ «Ватра»списані кошти у сумі 9229,62 грн. та кошти на оплату судового збору у розмірі 93,29 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем відкрито виконавче провадження на підставі вимоги Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі міста Києва про сплату боргу, що не є виконавчим документом. Крім того, позивач зазначає про відсутність будь-якого боргу зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києві від 13 квітня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначив до судового розгляду.

Представником позивача в судовому засіданні позов підтримано у повному обсязі.

Представник відповідача у судові засідання не з’явився, жодних пояснень чи письмових заперечень по справі не подавав, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до вимог статей 35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи невиконання відповідачем вимог ухвали Суду  від 13 квітня 2011 року про відкриття провадження у справі та неявку  представника у судові засідання, Судом                   26 травня 2011 року винесено окрему ухвалу, на виконання якої відповідачем надано Суду копії матеріалів виконавчого провадження № 165/1 від 13 травня 2009 року по примусовому виконанню  вимоги № Ю-2890/2315 від 2 січня 2009 року.

  Представником позивача на адресу суду подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає  перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянутим справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

В зв’язку з тим, що відповідача повідомлено належним чином про дату та час судового засідання про що є докази наявні в матеріалах справи, тому суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Постановою ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві від 15 травня 2009 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ТОВ «Ватра» на користь УПФУ у Шевченківському районі м. Києва  боргу в розмірі 9445,92 грн. зі строком добровільного виконання  вимоги до 22 травня 2009 року  на підставі вимоги УПФУ у Шевченківському районі м. Києва                         № Ю-2890 від 02 січня 2009 року

Постановою ВДВС Подільського РУЮ в м. Києві № 165/1 від 31 березня 2011 року накладено арешт на кошти ТОВ «Ватра», оскільки ТОВ «Ватра»самостійно не сплачено борг та не виконало рішення суду.

Постановою ВДВС Подільського РУЮ в м. Києві ВП № 12799778 від 14 квітня              2011 року стягнуто з ТОВ «Ватра»виконавчий збір у розмірі 944,59 грн., оскільки                      ТОВ «Ватра»не було сплачено борг в строк, встановлено для самостійного виконання.

Не погоджуючись із вказаними постановами, позивач просить Суд скасувати постанови ВДВС Подільського РУЮ в м. Києві № 165/1 від 31 березня 2011 року та ВП                 № 12799778 від 14 квітня 2011 року, посилаючись на те, що відповідно до приписів                         ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження»  вимога УПФУ про стягнення боргу не є виконавчим документом, що підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою, а постанову про стягнення з боржника виконавчого збору винесено на підставі недійсного виконавчого документа.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у  добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка  входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Статтею 3 вказаного Закону визначено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають такі виконавчі документи як рішення  інших органів державної влади,  якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем 15 травня 2009 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ТОВ «Ватра»на користь УПФУ у Шевченківському районі м. Києва боргу на підставі заяви про стягнення боргу по вимозі № Ю-2890, виданої 2 січня 2009 року.

Відповідно до чинного на момент виникнення спірних правовідносин Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 №121/2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 даного Положення передбачено, що основними завданнями Пенсійного фонду України є: участь у формування та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування, забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюється з коштів Пенсійного фонду України.

Відповідно до пункту 15 Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворювані в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

Відповідно до положень чинної на момент виникнення спірних правовідносин ч. 3 ст.106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

У разі не сплати страхувальником вимоги територіального УПФУ про сплату недоїмки, в порядку визначеному Законом № 1058, відповідний орган Пенсійного фонду в  установленому законом порядку подає  вимогу  про  сплату  недоїмки  до  відповідного  підрозділу державної   виконавчої   служби.

Твердження позивача про необхідність винесення відповідачем постанови про закінчення виконавчого провадження в порядку ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, у зв’язку з втратою чинності ч. 3 ст. 106 Закону № 1058, Суд визнає хибним, оскільки відповідно до Рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 до події, факту застосовується той закон або інший  нормативно-правовий  акт,  під час дії якого вони настали або мали місце. Крім того, втрата чинності закону, що визначав вимогу УПФ як виконавчий документ, не є підставою для закінчення виконавчого провадження відповідно до положень ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, Суд приходить до висновку, що вимога УПФУ у Шевченківському районі міста Києва про сплату недоїмки є виконавчим документом, що підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою, а позовні вимоги в частині стягнення  з відповідача коштів у розмірі 9229,62 грн. задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги позивача про визнання протиправною та скасування постанови ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві № 165/1 від 31 березня 2011 про арешт коштів боржника, Суд зазначає.

Відповідно до  положень ст.  5 Закону «Про виконавче провадження», державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Згідно ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Частиною 1 ст. 27 Закону передбачено, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які повинні бути доведені державним виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією.

Згідно з ч.1 ст. 30 Закону № 606, державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.

Відповідно до п. 4.1.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. № 74/5, державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитись, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк. При цьому до отримання відомостей про одержання боржником копії постанови для захисту прав стягувача державний виконавець може вжити заходів щодо забезпечення виконання, передбачені частиною шостою статті 24 Закону. Постанова про відкриття виконавчого провадження вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов, передбачених для вручення судових повісток.

З аналізу вищезазначених норм, Суд вважає за необхідне зазначити, що державний виконавець, починаючи примусове виконання рішення, обов'язково повинен пересвідчитися: по-перше, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження;  по-друге, чи здійснені ним дії, спрямовані на його добровільне виконання.

Отже, обов'язок державного виконавця з'ясувати обставину отримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження передує вчиненню будь-яких дій стосовно примусового виконання рішення.

З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем не здійснено ніяких дій щодо встановлення обставин отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, кім того, в матеріалах виконавчого провадження відсутні будь-які докази направлення копії вказаної постанови боржнику.

Таким чином, беручи до уваги пояснення позивача щодо неотримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження, Суд прийшов до висновку, що позивач не знав про відкриття виконавчого провадження, що не уможливило вчинення ним будь-яких дій спрямованих на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк.

На підставі викладеного, Суд прийшов до висновку, що  винесення постанови про арешт коштів боржника є неправомірною та такою, що підлягає скасуванню.

Проте, Суд бере до уваги наявну в матеріалах справи постанову від 19 травня               2011 року про закінчення виконавчого провадження, якою скасовано арешт коштів боржника, накладений постановою № 165/1 від 31 березня 2011 року.

Враховуючи вищезазначене, Суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині скасування постанови № 165/1 від 31 березня 2011 року задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги позивача про скасування постанови ВП № 12799778 від 14 квітня 2011 року про стягнення з боржника виконавчого збору, Суд зазначає.

Відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ненадання боржником у строки,  встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання  рішення, документального  підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних  строків

розпочинає примусове виконання рішення.

Заходами примусового виконання рішення  є, зокрема, звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника.

Приписами ст. 52 вказаного Закону встановлено, що звернення  стягнення  на  майно  боржника  полягає  в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Приписами ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження»встановлено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк,  встановлений  частиною  другою  статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою  державного  виконавця  з боржника  стягується  виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», витрати  виконавчого  провадження та виконавчий збір стягуються за

постановою  державного  виконавця  з  боржника,  якщо  останній не виконав  рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

Суд може визнати стягнення виконавчого збору необґрунтованим, якщо  встановлений  державним  виконавцем  строк для добровільного виконання  рішення не узгоджувався зі строками, встановленими в ч. 2 ст. 24 Закону N 606-XIV (606-14), і був нереальним.

Беручи до уваги обставини, що отримавши постанову про арешт коштів боржника від 31 березня 2011 року позивач фактично дізнався про відкриття виконавчого провадження та наявне в матеріалах справи платіжне доручення від 06 квітня 2011 року, яким було сплачено заборгованість по вимозі, Судом зроблено висновок, що позивачем самостійно погашено заборгованість по вимозі.

Таким чином, враховуючи неправомірність винесення постанови про арешт коштів боржника № 165/1 від 31 березня 2011 року, постанова від 14 квітня 2011 року ВП                         № 12799778 про стягнення з боржника виконавчого збору є неправомірною та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов‘язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України  розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи, що відповідачем є орган державної влади та задоволення позову частково, Суд дійшов висновку, що судові витрати позивача підлягають стягненню з Державного бюджету частково, у розмірі 46,65 грн.

          Керуючись статтями 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                            П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Скасувати постанову Відділу Державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції ВП № 12799778 від 14 квітня 2011 року про стягнення з боржника виконавчого збору.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватра»(ЄДРПОУ 32597435; 04086, м. Київ, пров. Лютневий, 2) судові витрати у розмірі 46,65 грн. (сорок шість гривень 65 коп.).

4. В решті позовних вимог позов залишити без задоволення.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                                Н.М. Клименчук