Рішення

від 27.12.2011 по справі 5015/7385/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.11                                                                                           Справа№ 5015/7385/11

За   позовом   ПП «Армод»м. Львів  

До  відповідача   Фізичної особи –підприємця  ОСОБА_2, м. Львів    

Про   визнання  недійсним  договору оренди  № 1-01 від  21.02.2011 року

За зустрічним  позовом  Фізичної особи –підприємця  ОСОБА_2, м. Львів

До  відповідача  Приватного  підприємства «Армод», м. Львів

визнання  права власності  на нежитлову будівлю  

          Суддя  Довга О.І.

          Секретар  Скремета О.О.

Представники :    

від позивача  за первісним позовом  ОСОБА_4 –представник  за  довіреністю від 14.10.2011 року        

від  відповідача   за первісним позовом   ОСОБА_5  –довіреність  від 21.12.2011 року

від позивача за зустрічним позовом  ОСОБА_5  –довіреність  від 21.12.2011 року

від  відповідача  за зустрічним позовом  ОСОБА_4 -  представник  за  довіреністю від 14.10.2011 року

Представникам сторін  роз’яснено їх права  та обов’язки передбачені  ст. 22 ГПК України та право відводу  судді ( ст. 20 ГПК України) . Заяв та клопотань про відвід судді  не подано ( не заявлено).

Суть спору :

На розгляді господарського суду  Львівської області знаходиться справа за   позовом   ПП «Армод»м. Львів  до  Фізичної  особи –підприємця  ОСОБА_2  про визнання  недійсним  договору оренди  № 1-01 від  21.02.2011 року,  за зустрічним позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_2 до ПП «Армод»про визнання  права  власності  на нежитлову будівлю.

Представник  ПП «Армод»підтримує позовні вимоги  за первісним позовом, просить позов задоволити. В  зустрічному  позові  просить відмовити повністю.

Представник ФОП ОСОБА_2 проти первісного  позову заперечує. Просить  задоволити зустрічний позов, та  визнати за ним право власності на нежитлову будівлю що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

Подача позову відбувається  шляхом звернення  до суду  з письмовою заявою,  в якій  зацікавлена особа ( позивач )   формулює свою вимогу  до  осіб, до яких звернена вимога.  Правова природа  позову  як процесуального  засобу  захисту  права  полягає у тому, щоб суд, прийнявши  позовну заяву, у  певному  процесуальному порядку  перевірив  законність та обґрунтованість  цієї  матеріально-правової  вимоги  однієї особи  до іншої, які стають  сторонами процесу  і між якими  відбувається спір.

Сторони зобов‘язані  добросовісно користуватись  належними їм  процесуальними  правами, виявляти  взаємну  повагу до прав  і охоронюваних  законом інтересів другої сторони, вживати заходів  до всебічного, повного  та об‘єктивного  дослідження  всіх обставин справи.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників, створивши, у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.  

ПП «Армод»звернулось до господарського    суду Львівської області з позовом до ФОП ОСОБА_2 з вимогою про розірвання договору № J-01 від 21.02.2011р., укладений  між ПП «Армод»як Орендарем та Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 як Орендодавцем.

ПП «Армод»фактично не визнає права власності Позивача за зустрічним позовом на нежитлову будівлю літ. літ. «В-4»площею 5043,9 м.кв, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

Зокрема, ПП «Армод»у листі від 22.08.2011р., та в позовній заяві стверджує про відсутність у ФОП ОСОБА_2 права власності на спірне майно.

Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, якщо інше примо не випливає із закону або не встановлено судом.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст.20 Господарського кодексу України права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

За змістом ст.392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або невизнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За визначеннями п.1 ст.376 Цивільного кодексу України, самочинним будівництвом вважаються будівлі, споруди, інше нерухоме майно, якщо вони збудовані або будуються на  земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Як встановлено в судовому засіданні та  підтверджено  матеріалами справи Фізичною особою-підприємцем проведено реконструкцію будівлі літ. «В-4»на АДРЕСА_3 –з надбудовою двох поверхів.

Відповідно до звіту «Висновки про відповідність будівлі нежитлових приміщень на АДРЕСА_3 державним будівельним нормам, стандартам і правилам»за результатами обстеження будівлі встановлено, що будівля нежитлових приміщень по АДРЕСА_3 знаходиться в задовільному технічному стані (категорія ІІ), відповідає державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

08.11.2011р. Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»проведено технічну інвентаризацію реконструйованої будівлі та видано технічний паспорт на будівлю літ. «В-4», площею 5043,9 м2, за адресою: АДРЕСА_3.

          Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до  ч. 1 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.  Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Як встановлено ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Визнання права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване, якщо це не порушує права інших осіб, здійснюється у судовому порядку.

Фізична особа –підприємець ОСОБА_2 є користувачем земельної ділянки кадастровий № 4610137500:03:001:0028, загальною площею 0,3683 га на АДРЕСА_3, на якій розташована реконструйована будівля, що підтверджується договором оренди землі від 18.12.2009р. зі строком дії до «21»жовтня 2019 року. Земельна ділянка передана для обслуговування будівель. Категорія земельної ділянки за функціональним призначенням –землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення (п.п.15, 16 договору оренди землі від 18.12.2009р.).

З урахуванням вимог вказаної статті, необхідними умовами для визнання права власності на самочинно збудоване майно є наявність у Позивача за зустрічним позовом права власності (користування) на земельну ділянку, на якій розташоване спірне майно, а також встановлення того факту, що самочинне будівництво не порушує прав інших осіб.

Реконструкція проведена Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 у межах площі земельної ділянки, яка знаходиться в його користуванні на підставі договору оренди земельної ділянки від 18.12.2009р.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації. Згідно частини 2 цієї статті порядок державної реєстрації права власності на нерухомість встановлюється законом. Реєстрація речових прав на нерухоме майно здійснюється органами БТІ за місцезнаходженням цього майна в порядку Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, відповідно до ст. 19 цього Закону, є зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

На підставі наведеного, враховуючи вимоги ст.376 Цивільного кодексу України, приймаючи до уваги, що спірні об'єкти збудовані на земельній ділянці, користувачем якої являється Фізична особа –підприємець ОСОБА_2 - позивач за зустрічним позовом, відповідач за зустрічним позовом заперечує право власності товариства на спірні будівлі, а також зважаючи на відсутність будь-яких доказів порушення будівництвом спірних об'єктів прав інших осіб, суд  вважає, що за  Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 слід визнати право власності на нежитлову будівлю літ. літ. «В-4»площею 5043,9 м.кв, що знаходиться за адресою:      АДРЕСА_3.

Щодо первісного позову ПП «Армод», то такий являється безпідставним виходячи з наступного:

Згідно з ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

З наведених норм вбачається, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, якими зокрема є умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За умовами спірного договору оренди плата за користування орендованими будівлями не визначена (р.3 договору оренди №J-01 від 21.02.2011р).

За вказаних обставин, умови договору не дають підстав вважати досягнення між сторонами згоди по всіх істотних умовах, зокрема по ціні оренди, у зв’язку з чим договір №J-01 від 21.02.2011р. не можна вважати укладеним, а неукладений договір не можна визнати недійсним.

За вказаних обставин, умови договору не дають підстав вважати досягнення між сторонами згоди по всіх істотних умовах, зокрема по ціні оренди, у зв'язку з чим договір №01/12-10 від 15.02.2011р. не можна вважати укладеним, а неукладений договір не можна розірвати.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 182, 316, 319, 312, 328, 331, 332, 376, 386, 392 ЦК України, ст. ст. 11, 12, 33-35, 45, 49, 80, 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд –

                                                                  В И Р І Ш И В:

1.          В задоволені  первісного позову  відмовити  повністю .   

2.          Зустрічний позов  задоволити.

3.          Визнати за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2  право власності на нежитлову будівлю літ. літ. «В-4»площею 5043,9 м.кв, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

4.          Стягнути з Приватного підприємства «Армод» (м. Львів, вул. Котляревського, б.45, кв.7 ІК 33285797) на користь фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2, ІК НОМЕР_1) 2421,00 грн. судового збору.

5.          Наказ видати відповідно до вимог ст. 116 ГПК України.

Рішення  господарського суду  набирає  законної сили  після  закінчення строку  подання  апеляційної скарги, якщо  апеляційну  скаргу не було подано. У разі подання  апеляційної скарги рішення, якщо  його  не скасовано, набирає законної сили після  розгляду справи  апеляційним  господарським судом.

Суддя                                                                                             Довга О.І.