Рішення

від 12.12.2011 по справі 51/438

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/438

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 Справа №  51/438

12.12.11

За позовом Приватного акціонерного товариство спільне Українсько-словацьке підприємство «Теріхем-Луцьк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Свєтпринт»    

про стягнення 819 392,72 грн.

Суддя  Пригунова А.Б.  

Представники:

від позивач: Панкевич В.М.

від відповідача: Остаповська О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 819 392,72 грн. заборгованості, з яких основний борг становить 687 055,49 грн., 3% річних –38 004,52 грн. та 94 332,71 грн. інфляційних нарахувань. Позовні вимоги обґрунтовані  неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати за поставлений товар відповідно до договору поставки № 05/04/06 від 03.06.2009 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 28.11.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою представників відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог ухвали суду.

09.12.2011 р. до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого ТОВ «Свєтпринт» визнало суму заборгованості в сумі 665 055,49 грн. та просило позов Приватного акціонерного товариство спільне Українсько-словацьке підприємство «Теріхем-Луцьк»про стягнення суми заборгованості суми індексації та трьох відсотків річних задовольнити в розмірі 797 392,72 грн.

У даному судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 687 055,49 грн. суми боргу по вартості поставленої та неоплаченої продукції, 38 004,52 грн. 3% річних за 673 дні прострочки з 21.12.2009 р. по 25.10.2011 р. та 94 332,71 грн. інфляційних нарахувань за період з січня 2010 року по вересень 2011 року.

Відповідач підтримав позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2011 р. припинено провадження у справі № 51/438 в частині позовних вимог Приватного акціонерного товариство спільне Українсько-словацьке підприємство «Теріхем-Луцьк»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свєтпринт»заборгованості за поставлений товар у розмірі 22 000,00 грн. за відсутністю предмету спору.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 12.12.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.06.2009 р. між ЗАТ СП «Теріхем-Луцьк», яке перейменоване у ПрАТ СП «Теріхем-Луцьк»(п. 1.1 Статуту позивача у новій редакції, затверджені рішенням загальних зборів акціонерів ЗАТ СП «Теріхем-Луцьк», що оформлене протоколом № 1 від 23.04.2010 р., (далі –продавець) та ТОВ «Свєтпринт»  (далі –покупець) укладено договір № 05/04/06 (далі –договір).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 05/04/06 від 03.06.2009 р. є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язався виготовляти та продавати плівку поліпропіленову (далі –товар), у відповідності з технічними вимогами і в асортименті, які погоджуються в замовленні, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно оплатити його на умовах даного договору. Виробник товару –ЗАТ СП «Теріхем-Луцьк»(п. 1.2 договору).

Ціна товару вказується в специфікації на кожну окрему партію товару, яка є невід'ємною частиною даного договору (п. 5.1 договору). Загальна сума даного договору складає 8 200 000,00 грн. (п. 5.4 договору).

Пунктом 8.1 договору сторони погодили, що останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2010 р., але в будь-якому випадку даний договір вважається дійсним до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору.

Тож, судом встановлено, що сторонами було погоджено істотні умови договору поставки,   на   виконання   якого   позивачем   в порядку розділу 7 договору «Умови поставки»здійснено   поставку   товару   відповідачу за накладними, копії яких надані до справи, за період з 22.06.2009 р. по 01.12.2009 р. на суму 4 475 331,42 грн.

Обов'язок покупця прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму передбачений положеннями ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку у розмірі 100% вартості замовлення протягом 20 календарних днів з моменту відвантаження товару. Покупець оплачує товар в сумі, згідно виставлених продавцем рахунків на кожну окрему партію товару (п. 5.2 договору).

Належним чином оформлені рахунки-фактури на оплату переданого позивачем товару, що були виставлені на оплату відповідачу, долучені до матеріалів справи.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджено проведення відповідачем часткового розрахунку з ПрАТ СП «Теріхем-Луцьк»в сумі 3 810 275,93 грн., 22 000,00 грн. з яких сплачені після порушення провадження у даній справі.

Тож, станом на момент вирішення спору по суті заборгованість відповідача перед позивачем становить 665 055,49 грн., яка ТОВ «Свєтпринт» визнається в повному обсязі.

Серед іншого, сторонами надано до справи акт звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 21.11.2011 р., підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками останніх.

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські"в©бов"язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем визнаний, у зв'язку з чим, суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 665 055,49 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3 % річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора. З такими висновками погодився Верховний суд України у постанові № 06/212 від 16.05.2006 р.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому ж місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця –червня.

За розрахунком суду сума інфляційних втрат позивача від суми заборгованості  складає 94 126,60 грн., що проведений у заявлений позивачем період (з січня 2010 року по вересень 2011 року), з урахуванням виникнення моменту прострочення виконання зобов'язань, та враховуючи рекомендації, викладені у Листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ».

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором № 05/04/06 від 03.06.2009 р. в сумі 687 055,49 грн. у період з 21.12.2009 р. по 25.10.2011 р., тож з нього, в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 38 004,52 грн. –3% річних, розраховані відповідно до періодів прострочення в силу положень закону.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом до суду) покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49. 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1.          Позов Приватного акціонерного товариство спільне Українсько-словацьке підприємство «Теріхем-Луцьк» задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свєтпринт»(03148, м. Київ, вул. Пшенична, б. 8, код 30550039) на користь Приватного акціонерного товариство спільне Українсько-словацьке підприємство «Теріхем-Луцьк»(43020, м. Луцьк, вул. Рівненська, б. 76А, код 25093118) 665 055 (шістсот шістдесят п'ять тисяч п'ятдесят п'ять) грн. 49 коп. боргу, 38 004 (тридцять вісім тисяч чотири) грн. 52 коп. 3% річних, 94 126 (дев'яносто чотири тисячі сто двадцять шість) грн. 60 коп. інфляційних нарахувань, 7 971 (сім тисяч дев'ятсот сімдесят одну) грн. 87 коп. державного мита та 229 (двісті двадцять дев'ять) грн. 68 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяПригунова А.Б.

Дата підписання рішення: 19.12.2011 р.