Рішення

від 20.12.2011 по справі 5/219

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

5/219

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  5/219

20.12.11

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Август-Кий»

до                  Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕРМЕС М»

про                стягнення 3 475,81 грн.

                                                                                     Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача:       не з'явився;

від відповідача:   не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Август-Кий» (далі –позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕРМЕС М»(далі –відповідач) про стягнення 3 475,81 грн., а саме: 3 365,52 грн. –основного боргу, 80,60 грн. –пені, 16,60 грн. –3% річних, 29,69 грн. –збитків від інфляції. Також позивач просить витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на не оплату відповідачем вартості переданого за Договором № 206 від 11.02.2011 р. товару, що зумовило виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Август-Кий»заборгованості  перед позивачем та нарахування пені, 3% річних та збитків від інфляції.

Ухвалою  господарського  суду  міста Києва  від 31.10.2011 р. порушено  провадження  у справі № 5/219, розгляд справи призначено на 01.12.2011 р.

В судовому засіданні 01.12.2011 р. судом встановлено, що місцезнаходженням відповідача є інша адреса, ніж та, що зазначена в позовній заяві. Вказане підтверджується спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якого вбачається, що адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕРМЕС М»є: 02222, м. Київ, вул. О.Бальзака, б. 55Б.

Представник відповідача в судове засідання 01.12.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського  суду  міста Києва  від 31.10.2011 р. про порушення  провадження  у справі                № 5/219 не виконав.

Ухвалою  господарського  суду  міста Києва від 01.12.2011 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 20.12.2011 р.

Представник позивача в судове засідання 20.12.2011 р. не з'явився, проте          16.12.2011 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання, відповідно до якого просить суд розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі повноважного представника позивача.

Представник відповідача в судове засідання 20.12.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду  міста Києва від 31.10.2011 р. про порушення  провадження  у справі           № 5/219 та ухвали господарського суду  міста Києва від 01.12.2011 р. не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що  примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України               № 02-5/289 від 18.07.1997 р. із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені  витягом з ЄДРПОУ, що поданий позивачем та спеціальним витягом з ЄДРПОУ.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 20.12.2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.02.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Август-Кий»(далі –Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЕРМЕС М»(далі –Покупець) укладено Договір № 206 (далі –Договір), в порядку та на умовах якого Продавець зобов'язується передати, а Покупець прийняти та оплатити товар, кількість та якість якого вказана у накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору. Покупець надає довіреність на кожну партію товару або генеральну довіреність. (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору, ціна товару за одиницю визначається в накладних та специфікаціях, що є невід'ємною частиною даного Договору (оригінали яких оглянуто в судовому засіданні, а належним чином завірені копії долучено до матеріалів справи).

Згідно з п. 2.2 Договору Загальна вартість товару, що поставляється по даному Договору формується виходячи з накладних, що є невід'ємною частиною та накопичувальними елементами даного Договору.

Датою поставки продукції, є  дата, зазначена у товарній накладній Продавця і підписана Покупцем (п. 2.4 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору, товар вважається поставленим Продавцем та прийнятим Покупцем: за якістю –згідно сертифікатів або якісних посвідчень, за кількістю –згідно даних, зазначених у накладних та специфікації.

Пунктом 2.3 Договору сторони дійшли згоди, що Покупець гарантує оплату кожної партії протягом чотирнадцяти календарних днів з дати ї постачання. Оплата здійснюється у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця, або у готівковому порядку через касу Продавця.

Згідно з п. 6.3 Договору він вступає в силу з моменту його підписання (11.02.2011 р.) та діє до 03.12.2011 р.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання Договору позивачем передано відповідачу товар на загальну суму 3 984,18 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними, оригінали яких оглянуто в судовому засіданні, а належним чином завірені копії долучено до матеріалів справи: № А-00008100 від 09.08.2011 р. на суму 2 420,04 грн.,                   № А-00009049 від 01.09.2011 р. на суму 1 564,14 грн. 

Вказані видаткові накладні підписано повноважним представника сторін та скріплено печатками підприємств.

При цьому, відповідачем на підставі видаткової накладної (повернення) № ГМ-0004730 від 29.09.2011 р. повернуто позивачу товар на загальну суму 618,66 грн.

Хоча матеріали справи не містять довіреностей на одержання товару за спірними видатковими накладними, однак, останні не містять і будь-яких зауважень чи застережень,  містять підпис особи відповідача та його печатку.

При цьому, суд додатково відзначає, що довіреність не відноситься до розрахункових, платіжних і інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п. 5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Відповідно до листа Міністерства фінансів України № 31-04200-30/23-7454/6784 від 29.08.2005 р. довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р., видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Тобто довіреність не являється документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі товару.

Відпуск матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не являється запереченням факту передачі (поставки ) товарів.

Разом з тим, позивач додатково звернувся до відповідача з вимогою б/н від 14.10.2011 р. з проханням погасити існуючу заборгованість. Проте, відповідач відповіді на вказану вимогу не надав, жодних дій спрямованих на врегулювання даного спору не вчинив, існуючу заборгованість не погасив.

Враховуючи зазначені обставини, зокрема відмову відповідача в добровільному порядку виконати взяті на себе договірні зобов'язання з оплати товару, позивач вирішив звернутись за захистом свої прав та охоронюваних законом інтересів до суду.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та  обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За своєю правовою природою Договір № 206 від 11.02.2011 р. є договором купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна –грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю, яка, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача становить 3 365,52 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 365,52 грн. заборгованості за поставлений товар.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 5.1 Договору просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕРМЕС М»80,60 грн. –пені.

Відповідно до п. 5.1 Договору, за несвоєчасну оплату кожної партії товару Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Положення зазначеного пункту Договору повністю відповідають приписам ч. 2 ст. 343 ГК України, якою встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, яка визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове –зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом здійснено перерахунок пені в межах періодів визначених позивачем та встановлено, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕРМЕС М»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Август-Кий»підлягає стягненню 80,60 грн. –пені.

Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь 16,60 грн. –3% річних та 29,69 грн. –збитків від інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням процентів річних та збитків від інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

При цьому, положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України № 62-97 р. від 03.04.1997 р.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, то вимога позивача про стягнення 3% річних та збитків від інфляції визнається судом обґрунтованою, проте, здійснивши перерахунок судом встановлено, що позивачем завищено розмір вказаних сум, з огляду на те, що в період з 16.09.2011 р. по 24.10.2011 р. індекс інфляції був нульовим. Крім того, позивачем при визначенні періодів прострочення не враховано часткових проплат, здійснених відповідачем.

Таким чином, позивачем завищено розмір вказаних сум, з огляду на що, з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Август-Кий»підлягає стягненню 3 % річних в розмірі 16,07 грн. та 2,42 грн. –збитків від інфляції.

Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При цьому, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторона пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕРМЕС М»(02222, м. Київ, вул. О.Бальзака, б. 55Б; ідентифікаційний код 37208847) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Август-Кий»(08290, Київська область, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Леніна, б. 68; ідентифікаційний код 24582550) 3 365 (три тисячі триста шістдесят п'ять) грн. 52 коп. –основного боргу, 80 (вісімдесят) грн. 60 коп. –пені, 16 (шістнадцять) грн. 07 коп. –3% річних,          2 (дві) грн. 42 коп. –збитків від інфляції, 101 (сто одну) грн. 18 коп. – державного мита та 234 (двісті тридцять чотири) грн. 12 коп. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. 

Суддя                                                                                                                              В.С. Ломака

Повне рішення складено 22.12.2011 р.