Постанова

від 06.10.2006 по справі 6/348ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/348ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06.10.06                                                                                 Справа № 6/348ад.

Суддя Василенко Т.А.,  розглянувши матеріали справи за позовом

Луганського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВестВінд», м. Луганськ                                               

про стягнення 4 610  грн. 00 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача –Кошелькова О.В., дов. № 03-02/3919 від 29.08.06.;

від відповідача –Мягков М.О.дов. № 1209-06 від 12.09.06.;

                                                               в с т а н о в и в:

Суть спору: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача  4 610  грн. 00 коп. несплачених адміністративно –господарських  санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2005 році.

          Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили  з 1 вересня 2005 року, до початку  діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України,  вирішуються відповідним господарським  судом  за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України.

На підставі викладеного, та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач надав до суду заперечення на позовну заяву (здано 12.09.2006.), за якими позовні вимоги відхилив,  посилаючись на наступне.

Статтею 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»передбачений порядок працевлаштування інвалідів підприємствами, а саме те, що підприємства, установи і організації створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів за рахунок коштів Фонду соціальної захищеності інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів.

Кошти Фондом соціальної захищеності інвалідів не надавалися, а відповідного рішення місцевої ради не було.

Окрім цього, відповідач зазначає, що місць, призначених для працевлаштування у нього не має (основна діяльність –будівництво), а спеціальні робочі місця створюються за рахунок коштів Фонду або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів.

Відповідач є платником єдиного податку, як суб'єкт малого підприємництва, тому він не є платником внесків до Фонду соціальної захищеності інвалідів на підставі п.6 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва».

Адміністративно –господарські санкції є внесками до Фонду соціальної захищеності інвалідів, оскільки інших відрахувань до цього фонду підприємствами законодавством не передбачено.

Через те, що відповідач є платником єдиного податку, він не має правової можливості сплатити вказані позивачем адміністративно –господарські санкції.

Відповідно до ч.3 ст. 20 вказаного Закону, сплату адміністративно –господарських санкцій і пені, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону, за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Однак у відповідача не може бути прибутку, оскільки через спрощену систему оподаткування він має лише прибуток, з якого сплачує єдиний податок.

Позивач з доводам и відповідача не погодився і надав до суду  відповідні заперечення.

           Дослідивши обставини справи, надані  матеріали суд  прийшов до наступного.

Відповідно до ст.19 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції від 05.07.2001 р. № 2606 –ІІІ ( далі Закон) для  підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць  для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від  загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 20 чоловік у кількості одного робочого  місця.

Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив     "Порядок     сплати     підприємствами     (об'єднаннями),     установами і організаціями   штрафних   санкцій   до   відділень   Фонду   соціального   захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".

Відповідно до п.2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.

На 2005  рік  відповідачу визначено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 чоловіка.

З наявного в матеріалах  справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-ПІ (Поштова-річна) за 2005 рік вбачається, що  середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила  - 20 чоловік.

За розрахунком позивача, відповідач, повинен був створити  трудові  місця для працевлаштування інвалідів у кількості 1 чоловіка, тоді як останній вказані місця у необхідної кількості не створив та  не працевлаштував жодного інваліда, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції у сумі 4 610 грн. 00 коп.

Стаття 20 Закону встановлює,  що підприємства (об'єднання), установи і організації  незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено  нормативом,  передбаченим частиною  першою статі  19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального  захисту  інвалідів  штрафні санкції,  сума яких  визначається  у розмірі    середньої  річної заробітної  плати на відповідному підприємстві  (в об‘єднанні), в установі, організації  за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Пункт 4 Порядку  сплати підприємствами ( об'єднаннями),  установами і організаціями  штрафних санкцій до  відділення  Фонду соціального  захисту  інвалідів, акумуляції,  обліку та використання цих коштів,  затвердженого  постановою  Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №  1767 (далі - Порядок),  передбачає , що штрафні  санкції  сплачуються  підприємствами  самостійно не пізніше  15 квітня року, що настає  за звітним.  

У  разі несплати  штрафних  санкцій  в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).

          Відповідач вищевказані  штрафні санкції не перерахував, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів  у 2005 році у розмірі 4 610 грн. 00 коп.

Відповідач позовні вимоги відхилив з підстав, вказаних вище.

Оцінивши доводи позивача та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що  підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навичок та знань, а також рекомендацій медико-санітарної експертизи.  Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2005 році вказані вище органи, не направляли інвалідів до відповідача для працевлаштування,  оскільки відповідач належним чином не інформував ці органи про наявність, створення (пристосування) робочих місць для інвалідів. Також, слід визначити, що відповідач на протязі 2005 року не звертався до місцевого центру зайнятості з пропозиціями щодо наявності робочих місць для працевлаштування інвалідів,

Відповідачем не доведено суду у відповідності до ст.71 КАСУ, що ним були здійснені заходи щодо працевлаштування необхідної кіль кості інвалідів.

Відповідно до п. 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Вказані штрафні санкції є адміністративно –господарськими, а відповідно до статті 250 Господарського кодексу України,  адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання  протягом 6-ти місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше, чим через один рік з дня порушення.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме звіту відповідача форми № 10П1 за 2005 рік, чисельність працівників складала 20 чоловік, норматив працевлаштування інвалідів складав 1 чоловік, фактично  не працевлаштовано жодного інваліда,  у зв'язку з чим сума штрафних санкцій складає 4 610 грн. 00 коп.

Окрім цього, слід визначити, що в Україні окремими законодавчими актами врегульовані відносини, що складаються щодо сплати податків і зборів, передбачених Законом України «Про систему оподаткування»і щодо сплати єдиного податку, передбаченого Указом Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва», вказаний Указ є податковим законом та його дія не поширюється на необхідність створення встановленого нормативу працевлаштування інвалідів та сплати відповідних санкцій за недотримання вказаної норми.

З огляду на викладене, доводи відповідача за запереченнями є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, а позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.     

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в  якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п'ятиденного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України,   суд

п о с т а н о в и в:

1.          Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВестВінд», м. Луганськ, вул. Дзержинського, 33, р/р 260021625, МФО 304007, код 24051545,  на користь:

-          Луганського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ,

вул. Володарського, 59, одержувач Державний бюджет України, р\р 31211230600006  в УДК м. Луганська, МФО 804013, код 24046582, код бюджетної класифікації 50070000, код платежу 550070000, адміністративно –господарські санкції у розмірі 4 610 грн. 00 коп., видати виконавчий лист.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 11.10.06 у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                          Т.А.Василенко

Спеціаліст                                                                                    Т.В.Шкуть