Постанова

від 20.12.2011 по справі 13815/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



Харківський окружний адміністративний суд

61004  м. Харків  вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 Харків  

 20 грудня 2011 р.                                                                                 № 2-а- 13815/11/2070  

Харківський окружний адміністративний суд  у складі:

головуючого судді   Єгупенко В.В.   

за участю секретаря - Вождаєвої М.О.  

за участю представників сторін:

представника позивача -Малахової Н.В.

представник відповідача - не прибув.

розглянувши у відкритому судовому  засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

 Товариства з обмеженою відповідальністю "МИР"   

до

 Державної податкової інспекції  у Фрунзенському районі міста Харкова   

про

 скасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мир" (далі- ТОВ "Мир"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення –рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова: № 0001972302 від 29.09.2011 року згідно якого підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 10615, 50грн., з яких за основним платежем - 8490,0грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2122,50грн.; №0001982302 від 29.09.2011р., згідно якого підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 8490,0 грн., з яких за основним платежем - 6792,0грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1698,0 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав наступне.

Позивач вважає, що ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова не було додержано вимог діючого законодавства України при проведенні перевірки, не було дотримано вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об‘єктивними даними.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи і вимоги поданого позову, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити через безпідставність. Згідно наданих до суду письмових заперечень пояснив, що під час проведення перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства. За результатами перевірки, в акті були зафіксовані порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», за що у відповідності до Закону України «Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» позивачу були визначені відповідні податкові зобов‘язання.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідність їх задоволенню, керуючись наступним.

Позивач, ТОВ "Мир", пройшов процедуру державної реєстрації, отримав свідоцтво про державну реєстрацію, а відтак набув правового статусу суб'єкта господарювання. Як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) обліковується ДПІ Фрунзенському районі м. Харкова. Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

Судом встановлено, що ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо дотримання  вимог податкового законодавства  при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин  з ПП «Протосс» за період з 01.04.2008 року по 30.06.2011 року.

Результати перевірки оформлені актом від 16.09.2011 року №3000/23-212/31060782 (а.с 11-30).

У відповідності до висновків акту перевірки ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова були встановлені порушення позивачем: п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, гі.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 8490,0грн., у тому числі: за 2кв. 2009року- 8490,0грн.; п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 198.3, 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 6792,0грн., в тому числі: за червень 2009 року- 6792,0грн.

-          На підставі висновків акту перевірки ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова  прийнято податкові повідомлення –рішення №0001972302 від 29.09.2011р. згідно якого підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 10615, 50грн., з яких за основним платежем - 8490,0грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2122,50грн.

-          №0001982302 від 29.09.2011р., згідно якого підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 8490,0 грн., з яких за основним платежем - 6792,0грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1698,0грн.

З дослідженого в судовому засіданні акту перевірки від 16.09.2011 року №3000/23-212/31060782 встановлено, що фактичною підставою для відображення в акті порушення п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, гі.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 8490,0грн., у тому числі: за 2кв. 2009року- 8490,0грн.; п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 198.3, 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України і винесення спірних податкових повідомлень – рішень слугував викладений в акті висновок відповідача про безпідставне включення до складу валових витрат платника податку його витрат за угодою з контрагентом ПП «Протосс».

Так, аналізуючи характер спірних правовідносин та досліджуючи їх обставини, суд відзначає, що спір склався з приводу формування валових витрат обігу та виробництва.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які надають визначення валових витрат, і відповідно до положень яких, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Поняття господарської діяльності визначено п.1.32. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п.п.5.2.1 п.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. З положень наведеної норми закону слідує, що з-поміж витрат, які за своєю суттю відповідають законодавчо наведеному визначенню валових витрат, до складу валових витрат обігу та виробництва можуть бути віднесені ті витрати, понесення яких є об'єктивно необхідним.

Відповідно до приписів п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом встановлено, що між позивачем, ТОВ «Мир» та ПП «Протосс» укладно усну угоду, на придбання сівалки.

Приватним підприємством «Протосс» було виписано рахунок – фактуру №0616-01 від 16.06.2009 року на сівалку с3-3,6А на загальну суму 40750,00 грн.(а.с. 68).

Товариством з обмеженою відповідальністю «Мир» було сплачено рахунок – фактуру №0616-01 від 16.06.2009 року, що підтверджується платіжним дорученням від 17.06.2009 року на загальну суму 40750,00 грн., у тому числі ПДВ 6791,67 грн., (а.с.69).

Сівалку було поставлено позивачу відповідно до видаткової накладної №0619-01 від 19.06.2009 року. (а.с. 70).

В журналі реєстрації довіреностей зареєстрована довіреність на гр. ОСОБА_2 на отримання товарно-матеріальних цінностей від ПП «Протосс» №5 від 17.06.2009 року та видана податкова накладна № 320 від 19.06.2009 року на суму 40750 грн., у тому числі ПДВ 6791,67 грн. (а.с. 72).

05.06.2009 року між ТОВ «Мир» (надалі продавець) та «SRL POLTIER» (надалі покупець) укладено контракт № 0506/04 ЕК відповідно до якого продавець приймає на себе зобов'язання поставити покупцю, а покупець сплатити та прийняти наступну продукцію: лущильник дисковий важкий ЛДВ-4 у кількості 1-шт. вартість зо одиницю 9000,00 доларів США.

Отриманий товар ТОВ «Мир» було використано у власній господарській діяльності шляхом наступнох реалазації на підставі чого була виписана вантажно – митна декларація №800000003/9/314978 від 22.06.2009 року відповідно до якої сівалка С 3-3,6А була реалізована на адресу підприємства «SRL POLTIER» республіка Молдова відповідно до контракту №0506/04ЕК від 05.06.2009 року та додаткової угоди №1 від 16.09.2009 року, її митна вартість складає 47483,13 грн. (80-81).

ТОВ «Мир» були виписані рахунки-фактури №04/01 від 05.06.2009 року та №04/01 від 16.06.2009 року «SRL POLTIER» (а.с.77-78), та податкова накладна №220601 від 22.06.2009 року згідно якої вартість сівалки С3-3,6А склала 47483,13 грн. (а.с.82).

Докази сплати сівалки підтверджуються наявним в матеріалах справи платіжним дорученням.

Також, суд зазначає, що до матеріалів справи було надано докази транспортування сівалки, що підтверджується договором №1806/02 від 18.06.2009 року між ТОВ «Мир» та ПП «Кіровоградмеблі» (а.с.86), та заявкою на перевезення №1806/02 від 18.06.2009 року (а.с.87).

Зауваження щодо форми та змісту наданих документів податкової та бухгалтерської звітності, податкових накладних з боку відповідача в акті перевірки контролюючого органу відсутні.

На момент складання податкових накладних позивач та його контрагент були зареєстровані в якості платників ПДВ, що не заперечується відповідачем.

На момент укладення угоди та виконання, позивач та його контрагент були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Доказів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Ні в акті перевірки, ні при розгляді справи відповідачем не надано доказів, які б вказували на невідповідність вказаних угод актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.   

Крім цього, суд зазначає, що виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов‘язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту за перевіряє мий період підтверджена податковими накладними.

При цьому, твердження відповідача стосовно того, що наявність у ТОВ позивача вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України не підтверджуються добутими судом доказами.

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом –Постанова Пленуму ВСУ №9).

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту перевірки, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності висновків акту перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді справи.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та  обґрунтованими , прийнятими чи вчиненими  в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів  владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, перевіривши оскаржувані в даній справі рішення відповідача, з огляду на наведену норму, суд дійшов до висновку, що відповідачем при прийнятті податкового повідомлення-рішення, яке оскаржується, було невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.

Керуючись  ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162,  ст. 163, ст. 167 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МИР" до Державної податкової інспекції  у Фрунзенському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції  у Фрунзенському районі міста Харкова №0001972302 від 29.09.2011 року.

Скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції  у Фрунзенському районі міста Харкова №0001982302 від 29.09.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МИР" (код ЄДРПОУ 31060782) сплачене державне мито у розмірі 3.40 грн. (три грн. 40 коп.).

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.  

Повний текст постанови виготовлено 26 грудня 2011 року.

           Суддя                                                                                     Єгупенко В.В.