Рішення

від 14.12.2011 по справі 15/17-4243-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/17-4243-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Підлягає публікації в ЄДРСР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        "14" грудня 2011 р.Справа  № 15/17-4243-2011

Господарський суд Одеської області у складі:

судді                                             В.С. Петрова

При секретарі                              Л.Е. Кришиневській

За участю представників:

від позивача  –    Кирильчук Н.Д.,

від відповідача – не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства  „Трансконсалт Україна” до Приватного підприємства  „Логістік-Агро” про стягнення 56878,04  грн., -

                                                             ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Трансконсалт Україна” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства „Логістік-Агро” про стягнення заборгованості в розмірі 56 878,04   грн., посилаючись на наступне.

15.02.2010 року між Приватним підприємством „Трансконсалт Україна” та Приватним підприємством „Логістік-Агро” було укладено договір на організацію перевезень автомобільним транспортом, відповідно до якого позивач взяв на себе обов'язок організувати доставку вантажів/товару відповідача у відповідності з узгодженими в заявках маршрутами, а відповідач - оплатити виконане доручення в сумі, узгодженій в заявках.

На виконання умов зазначеного договору в період з 16.02.2010 року по 16.12.2011 року позивачем було виставлено 33 контракту-заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом.

При цьому, за ствердженням позивача, виконавцем всі виставлені заявки-контракти було виконано. Жодних претензій відповідач до позивача не заявляв, про що свідчать підписані акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) на загальну суму 222 363,69 грн., а саме № 16/02-10 від 16.02.2010 р., № 22/02-10 від 22.02.2010 р., № 09/04-10-3 від 09.04.2010 р., № 14/04-10 від 14.04.2010 р., № 17/04-10 від 17.04.2010 р., № 20/04-10 від 20.04.2010 р., № 20/04-10-1 від 20.04.2010 р., № 21/04-10-2 від 21.04.2010 р., № 26/04-10 від 26.04.2010 р., № 14/05-10-1 від 14.05.2010 р., № 05/05-10-5 від 05.05.2010 р., № 20/05-10 від 20.05.2010 р., № 16/08-10 від 16.08.2010 р., № 18/08-10-2 від 18.08.2010 р., № 26/08-10 від 26.08.2010 р., № 30/08-10 від 30.08.2010 р., № 01/09-10 від 01.09.2010 р., № 08/09-10 від 08.09.2010 р., № 18/08-10-1 від 18.08.2010 р., № 27/09-10 від 27.09.2010 р., № 26/10-10 від 26.10.2010 р., № 26/10-10-1 від 26.10.2010 р., № 04/11-10-1 від 04.11.2010 р., № 08/11-10 від 08.11.2010 р., № 10/11-10-1 від 10.11.2010 р., № 15/11-10 від 15.11.2010 р., № 01/12-10 від 01.12.2010 р., № 01/12-10-1 від 01.12.2010 р., № 02/12-10 від 02.12.2010 р., № 06/12-10-4 від 06.12.2010 р., № 07/12-10 від 07.12.2010 р., № 20/12-10-1 від 20.12.2010 р. Так, позивач посилається на п. 3.2. зазначеного договору, згідно якого після підписання актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг), виконавцем були виставлені рахунки для розрахунків за надані послуги. Виставлені рахунки повинні бути сплачені на протязі 15 днів з моменту підписання сторонами актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг).

Проте, як вказує позивач, відповідач порушив умови вищезазначеного пункту договору, та не сплатив в повному обсязі надані позивачем послуги за перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Також позивач зазначає, що відповідачем було перераховано на поточний рахунок позивача лише частину грошових коштів відповідно до платіжних доручень на загальну суму 174465,00 грн.

Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем складає  47898,69 грн. (222 363,69 грн. -174465,00 грн.).

До того ж позивач вказує, що згідно п. 6.3.2 договору в разі затримки розрахунків замовник зобов'язується сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки проплати.

З огляду на те, що останній акт виконаних робіт був підписаний сторонами 20.12.2010 року, відповідно відповідач мав виконати обов'язок з оплати робіт (послуг) впродовж 15 днів після підписання останнього акту виконаних робіт, а саме до 05.01.2011 року.

У зв'язку з прострочкою виконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих послуг  позивачем згідно п. 6.3.2 договору нараховано відповідачу пеню, що складає 5837,73 грн.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат в сумі 2011,74 грн. та 3% річних в сумі 1129,88 грн. за  час прострочення грошового зобов'язання.

Таким чином, загальна сума заборгованості з урахуванням інфляції та штрафних санкцій складає 56878,04 грн.  

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.10.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-4243-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Під час розгляду справи представник позивача уточнив, що в прохальній частині позову допущено помилку при зазначенні суми основного боргу, а саме замість вірної 47898,69 грн. помилково вказано 47878,69 грн.      

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'являвся, хоча про дату, час та місце розгляду справи представник відповідача був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

15.02.2010 року між Приватним підприємством „Логістік-Агро” (замовник) та Приватним підприємством „Трансконсалт Україна” (виконавець) було укладено договір на організацію перевезень автомобільним транспортом, відповідно до п. 1.1 якого відповідач як замовник доручає, а позивач як виконавець бере на себе зобов'язання з організації доставки вантажів/товарів відповідача у відповідності з узгодженими сторонами у заявках маршрутами.   

У відповідності з п. 1.2 вказаного договору  замовник оплачує виконання доручення в сумі, узгодженій сторонами в заявках, які являються невід'ємною частиною договору. В суму доручення включаються витрати виконавця на виконання доручення замовника і винагороди виконавця у випадку, коли останній надає транспортно-експедиційні послуги.

Згідно п. 2.1.2. договору виконавець зобов'язаний забезпечити збереження вантажу з моменту прийому від вантажовідправника для перевезення і до моменту передачі вантажоотримувачу, вказаному у заявці. Також виконавець зобов'язаний організовувати перевезення вантажу автомобільним транспортом згідно із заявкою замовника (п. 2.1.4 договору).

Згідно п. 2.2.1, п. 2.2.2, п. 2.2.3, п. 2.2.4 договору замовник має право здійснювати контроль за виконанням свого замовлення; зобов'язаний сплачувати рахунки виконавця та надавати в заявці необхідну інформацію стосовно характеру та якості вантажу, яка може передбачати особливі умови його транспортування; до прибуття автомобіля підготувати вантаж для перевезення.

За умовами п. 3.1 розділу 3 „Платежі та взаємні розрахунки” договору платіж та взаємні розрахунки по виконанню доручення здійснюються згідно виставленого рахунку виконавця.

П. 3.2 договору передбачено, що рахунки виконавця підлягають оплаті впродовж 15-ти банківських днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт і надання замовнику необхідних документів, передбачених в розділі 4 договору. Товарно-транспортна накладна повинна мати відмітки відправника вантажу, перевізника і отримувача вантажу. Сторони можуть у заявці встановити інші строки оплати.

У відповідності з п. 3.3 договору розрахунок здійснюється шляхом банківського переводу грошових коштів в національній грошовій одиниці України на поточний рахунок виконавця. При цьому різниця між сумою, що поступила на розрахунковий рахунок виконавця, і тією, що  перерахована перевізнику або третім особам (підрядникам), являється експедиторською винагородою.

Замовник завчасно сповіщає виконавця письмовою заявкою про необхідність перевезення вантажів (п. 5.1 договору).

Згідно п. 5.2 договору виконавець зобов'язаний розглянути заявку і повідомити замовника про можливість перевезення в день надходження заявки. Заявка визнається прийнятою до виконання з моменту надходження підтвердження виконавця на адресу замовника, шляхом підписання уповноваженим представником виконавця заявки замовника та скріплення її печаткою виконавця. При цьому заявка замовника та її підтвердження виконавцем (п. 5.2 договору), передані факсимільним зв'язком, мають юридичну силу (п. 5.3 договору).    

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 згідно ч. 2 ст. 901 цього ж Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Так, укладений між сторонами по справі договір на організацію перевезень автомобільним транспортом  є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України визначено, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до положень ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як з'ясовано судом, на виконання умов зазначеного договору позивачем було виставлено 20 контрактів-заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом (а.с. 66-85).

При цьому з матеріалів справи вбачається, за період за період з 16.02.2010 р. по 20.12.2010 р. позивачем була надані послуги з організації перевезення вантажу автомобільним транспортом на загальну суму 222 363,69 грн., про що свідчать підписані сторонами акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) (а.с. 11-42), а саме № 16/02-10 від 16.02.2010 р., № 22/02-10 від 22.02.2010 р., № 09/04-10-3 від 09.04.2010 р., № 14/04-10 від 14.04.2010 р., № 17/04-10 від 17.04.2010 р., № 20/04-10 від 20.04.2010 р., № 20/04-10-1 від 20.04.2010 р., № 21/04-10-2 від 21.04.2010 р., № 26/04-10 від 26.04.2010 р., № 14/05-10-1 від 14.05.2010 р., № 05/05-10-5 від 05.05.2010 р., № 20/05-10 від 20.05.2010 р., № 16/08-10 від 16.08.2010 р., № 18/08-10-2 від 18.08.2010 р., № 26/08-10 від 26.08.2010 р., № 30/08-10 від 30.08.2010 р., № 01/09-10 від 01.09.2010 р., № 08/09-10 від 08.09.2010 р., № 18/08-10-1 від 18.08.2010 р., № 27/09-10 від 27.09.2010 р., № 26/10-10 від 26.10.2010 р., № 26/10-10-1 від 26.10.2010 р., № 04/11-10-1 від 04.11.2010 р., № 08/11-10 від 08.11.2010 р., № 10/11-10-1 від 10.11.2010 р., № 15/11-10 від 15.11.2010 р., № 01/12-10 від 01.12.2010 р., № 01/12-10-1 від 01.12.2010 р., № 02/12-10 від 02.12.2010 р., № 06/12-10-4 від 06.12.2010 р., № 07/12-10 від 07.12.2010 р., № 20/12-10-1 від 20.12.2010 р.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Згідно приписів п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, як вказує позивач, після підписання актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг) ним були виставлені відповідачу рахунки на оплату наданих послуг (а.с. 86-118).  Так, умовами вказаного договору визначено, що розрахунки за надані послуги здійснюється протягом 15-ти банківських днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт..

Проте, як стверджує позивач та не спростовано відповідачем, останній надані послуги  оплатив частково лише в сумі 174465,00 грн., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем по  договору від 15.02.2010  р. за надані послуги з організації перевезення вантажу в сумі 47 898,69 грн. (222 363,69 грн. -174465,00 грн.).

При цьому слід зазначити, що вказану суму заборгованості відповідач не оспорив, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Між тим відмовою сплатити позивачу вказану суму заборгованості за вище вказаним договором  відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі  47 898,69  грн.

Так, невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачено п. 6.3.2 договору від 15.02.2010 р., в разі затримки розрахунків замовник зобов'язується сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки оплати.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як вже зазначалось, свій обов'язок сплатити за виконані роботи протягом 15 банківських днів після закінчення надання послуг відповідач не виконав, чим порушив умови договору.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором щодо повної оплати наданих позивачем послуг, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню. Між тим, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені (а.с. 8) за період з 05.01.2011 р. по 18.10.2011 р. (287 дн.) судом встановлено неправильність такого розрахунку з огляду на обрання позивачем періоду прострочення, починаючи з 05.01.2011 р., оскільки строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати послуг позивачем розраховано без урахування неробочих днів, що суперечить умовам договору.

Так,  з огляду на дату складання останнього акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 20.12.2010 р., строк для оплати наданих послуг сплинув відповідно 13.01.2011 р. з урахуванням вихідних днів. Отже, має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих послуг, починаючи з 14.01.2011 р. При цьому, враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, суд вважає неправомірним нарахування пені понад 6 місяців, оскільки умовами договором не встановлено інше. Тому на підставі викладеного судом здійснено перерахунок пені, виходячи з існуючої суми боргу і періоду прострочення за 6 місяців з 14.01.2011 року по 14.07.2011 р. (182 дн.), що складає 3701,98 грн. (47898,69 грн./100%х 2х 7,75%/365 дн. х 182 дн.).

Відтак, сума пені, що підлягає стягненню з відповідача, складає 3701,98 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат і 3% річних суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який  прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання в частині оплати наданих позивачем послуг послуги з організації перевезення вантажу не виконав в повному обсязі у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає правомірним нарахування позивачем інфляційних витрат. Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних мають враховуватися рекомендації щодо порядку розрахунку інфляційних, які надані Верховним Судом України в листі від 03.04.1997 р. № 62-97 „Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”. Так, згідно вказаних рекомендацій індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць, тому сума боргу за період з 01 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 число відповідного місяця, то розрахунок інфляційних здійснюється з наступного місяця. Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних має врахуватися сукупний індекс інфляції.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат (а.с. 8) за період з 05.01.2011 року по 18.10.2011 року, в результаті чого сума інфляційних втрат склала 2011,74 грн., судом встановлено правильність розрахованої суми, оскільки з урахуванням вищевказаних рекомендацій Верховного Суду України та встановленого судом періоду прострочення з 14.01.2011 р. по 18.10.2011 р. (індекс інфляції за вказаний період 104,2%) сума інфляційних втрат складає 2011,74 грн. ((47898,69 грн./100%*104,2%) –47898,69 грн.)  

Також слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в договорі на організацію перевезень автомобільним транспортом від 15.02.2010 р. не встановлено іншого відсотку, відповідно сплаті підлягають 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів, поряд з інфляційними втратами, є також способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання перед позивачем щодо здійснення оплати за надані послуги, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних. Проте, перевіривши здійснений позивачем розрахунок річних (а.с. 8), судом встановлено неправильність такого розрахунку з огляду на обрання позивачем періоду прострочення, починаючи з 05.01.2011 р. по 18.10.2011 р. Тому судом здійснено перерахунок річних, виходячи з існуючої суми боргу і встановленого судом періоду прострочення з 14.01.2011 року по 18.10.2011 р. (278 дн.), що складають 1094,45 грн. (47898,69 грн./100% х 3% /365 дн. х 278 дн.).

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором від 15.02.2010 р., що підлягає стягненню на користь позивача, становить 54 706,86  грн. (47898,69 грн. + 3701,98 грн. + 2011,74 грн. + 1094,45 грн.).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;  відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства „Трансконсалт Україна” частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті державного мита та витрати на ІТЗ судового процесу, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В :

1.          Позов Приватного підприємства „Трансконсалт Україна” до Приватного підприємства „Логістік-Агро” про стягнення 56 878,04  грн.  задовольнити частково.

2.          СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Логістік-Агро” (67734, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Красна Коса, вул. Шкільна, буд. 1; код ЄДРПОУ 36891076; п/р 26006301541807 в філії „Відділення Промінвестбанку” м. Одеса, МФО 328135; ІПН 368910715123) на користь Приватного підприємства „Трансконсалт Україна” (65088, м. Одеса, вул. Ол. Невського, 39/2, кв. 18; код ЄДРПОУ 33506553; р/р 26006165356 в ВАТ „Райффайзен банк „Аваль”, МФО 380805; ІПН 335065515514) суму заборгованості за договором від 15.02.2010  р. в розмірі 47898/сорок сім тисяч вісімсот дев'яносто вісім/грн. 69 коп., пеню в сумі 3701/три тисячі сімсот одна/грн. 98 коп., інфляційні втрати в сумі 2011/дві тисячі одинадцять/грн. 74 коп., 3% річних в розмірі 1094/одна тисяча дев'яносто чотири/ грн. 45 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 547/п'ятсот сорок сім/ грн. 07 коп., витрати по сплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 226/двісті двадцять шість/грн. 99 коп.

3.          В задоволенні решти частини вимог Приватного підприємства „Трансконсалт Україна” до Приватного підприємства „Логістік-Агро” відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд  протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної  скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.    

Суддя                                                                                       Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 19.12.2011 р.