Рішення

від 23.05.2011 по справі 2094/11

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Справа №2- 94/ 2011 р.

                                                 Р І Ш Е Н Н Я

                                     ІМЕНЕМ                    УКРАЇНИ

23 травня 2011 року                                                                      місто Запоріжжя

                   Жовтневий районний суд міста Запоріжжя у складі :

                              головуючого судді -  Скользнєвої Н.Г.,

                              при секретарі            Голубятникової І.А.,

                              за участю представників :

                              відповідача                ОСОБА_1, ОСОБА_2,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі справу за позовом П»ятигорця ОСОБА_3 до Закритого акціонерного товариства Територіальне міжгалузеве об»єднання «Запоріжжя»про визнання недійсним та скасування наказу № 71-К-1 від 02.10.2009 року ; стягнення сум, належних виплаті в день звільнення з роботи ; стягнення  середнього заробітку  за весь час затримки  по день фактичного розрахунку ; відшкодування моральної шкоди ; визнання звільнення незаконним,

                                           В С Т А Н О В И В :

У березні 2010 року П»ятигорець В.П. звернувся до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства Територіальне міжгалузеве об'єднання «Запоріжжя»( ділі ЗАТ ТМО «Запоріжжя»), ОСОБА_4 про : визнання недійсними наказів ЗАТ ТМО «Запоріжжя»: № 71-К-1 від 02. 10.2009 р., № 78-К від 04.11.2009 р. , № 3-К від 06.01.2010 р. ; поновлення на роботі на посаді енергетика ; стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 2 932, 44 грн. ; стягнення матеріальної шкоди в сумі 2 578, 56 грн.; відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. ( а.с. 3-6 ).

У червні 2010 року позивач уточнив свої позовні вимоги і , не змінюючи коло осіб –учасників процесу,  просив суд : визнати недійсними і скасувати накази  ЗАТ ТМО «Запоріжжя»: № 71-К-1 від 02. 10.2009 р., № 78-К від 04.11.2009 р. , № 3-К від 06.01.2010 р. ; поновити його на роботі в ЗАТ ТМО «Запоріжжя»на посаді енергетика, замінив запис у трудовій книжці ; стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 3 940, 97 грн. ; стягнути  середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 07 січня 2010 року по день поновлення його на роботі ; відшкодувати моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. ( а.с. 45- 48 ).

Під час розгляду справи в суді позивач вдруге –у грудні 2010 року уточнив свої позовні вимоги і , виключивши відповідача ОСОБА_4 з кола осіб –учасників процесу, просив суд : визнати недійсним і скасувати наказ  ЗАТ ТМО «Запоріжжя»: № 71-К-1 від 02. 10.2009 р. ; стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 3 903, 14 грн. ; стягнути  середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 07 січня 2010 року по день фактичного розрахнуку ; відшкодувати моральної шкоди у розмірі 5 005, 95 грн. ; визнати звільнення його з роботи згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України у зв»язку із скороченням штату працівників незаконним. ( а.с. 92- 95 ).

Крім того, звернувся до суду з письмовою заявою про прийняття судом відмови від позову до ЗАТ ТМО «Запоріжжя», ОСОБА_4 в частині визнання наказів № 78-К від 04.11.2009 р., № 3-К від 06.01.2010 р. недійсними та їх скасування ; поновлення на роботі на посаді енергетика, із зміною запису в трудовій книжці ; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з 07.01.2010 р. по день поновленння на роботі ; відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.

Ухвалою суду  від 22 березня 2011 року  заяву П»ятигорця В.П. задоволено, судом прийнята відмова позивача від позову до ЗАТ ТМО «Запоріжжя», ОСОБА_4 в частині визнання наказів № 78-К від 04.11.2009 р., № 3-К від 06.01.2010 р. недійсними та їх скасування ; поновлення на роботі на посаді енергетика, із зміною запису в трудовій книжці ; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з 07.01.2010 р. по день поновленння на роботі ; відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 грн. Провадження по справі ц цій частині закрито ( а. с. 107- 108).

В обґрунтування позовних вимог П»ятигорець В.П. зазначив, що  з 13 травня 2003 року він працював у ЗАТ  ТМО «Запоріжжя»на посаді енергетика.

26.06.2009 р. загальними зборами акціонерів був обраний новий генеральний директор вказаного підприємства –ОСОБА_4

Видавши оспорюваний наказ №  71-К-1 від 02.10.2009 року про скасування  підстав для додаткових виплат, починаючи  з 01 жовтня 2009 року ( а.с. 76), керівник підприємства грубо порушив вимоги чинного трудового законодавства України, а саме : ст. 22, 29 Закону України «Про оплату праці», ст. 97 КЗпП України. Так, з жовтня 2009 року , без попереднього попередження, в порушення вимог ст. 32  КЗпП України, позивачеві перестали виплачувати персональну надбавку до зарплати в розмірі 500,00 грн. Про такі незаконні дії, йому стало відомо 02.11.2009 р. з розрахункових листів. Як його повідомили , наказ № 71-К-1 був виданий у зв»язку з прийняття нового штатного розкладу. З наказом він не був ознайомлений.

Вважає, що у керівництва підприємства не було законних підстав для прийняття рішення про скасування підстав для додаткових виплат, у зв»язку з чим він був незаконно позбавлений зароблених ним грошей. Крім того, ОСОБА_4 не була дотримана процедура обов»язкового попередження про видання подібного наказу та ознайомлення з ним. А тому, вважає, наказ № 71-К-1 від 02.10.2009 р. незаконним та таким, що підлягає скасуванню з наведених підстав.

Надалі, наказом № 78-к від 04.11.2009 р. він був повідомлений про те, що у зв»язку з виробничою необхідністю в майбутньому буде скорочена з 06 січня 2010 р. одиниця «енергетик 0,3 ст». Це така саме посада яку він займав, але у наказі не було зазначено, що саме позивач вивільняється та буде звільнений. Але, в порушення норм КЗпП України, відповідач не запропонував йому іншої роботи, відповідно до його кваліфікації та досвіду роботи.

06 січня 2010 року позивач отримав трудову книжку із записом про звільнення по скороченню штатів. Із звільненням не згоден, вважаючи, що роботодавець грубо порушив вимоги статей 47, 116 КЗпП України.

В день звільнення позивачеві не виплатили належні йому при звільненні кошти на загальну суму 3 903, 14 грн. , з них : 760 грн. –частина заробітної плати за серпень, вересень, жовтень 2009 року по 380,00 грн. за кожен місяць ;  1 000 грн. –частина заробітної плати за жовтень і листопад 2009 р. по 500 грн. ( надбавка) за кожен місяць ; 1 432, 23 грн. –грошова компенсація за не використані дні щорічної відпустки ; 710, 91 грн. –не сплачена частина заробітної плати ( 1080 –369, 09 = 710,91 ).

Такими неправомірними діями відповідач спричинив йому моральну шкоду, яку він оцінює в 5 005, 95 гривень.

В судовому засіданні 23.05.2011 року , позивач , підтримуючи позов у повному обсязі, уточнив деякі суми і остаточно просив суд задовольнити його позовні вимоги до  ЗАТ ТМО «Запоріжжя» про :

-  визнання недійсним і скасування наказу ЗАТ ТМО «Запоріжжя»№ 71- К-1 від 02.10.2009 року про відміну надбавки до зарплати ;

- стягнення на його користь сум , належних виплаті в день звільнення з роботи у розмірі 3 532, 74 гривні, яка складається з :  760 грн. –частина заробітної плати за серпень, вересень, жовтень 2009 року по 380,00 грн. за кожен місяць ;  1 000 грн. –частина заробітної плати за жовтень і листопад 2009 р. по 500 грн. ( надбавка) за кожен місяць ; 1 061, 83 грн. –грошова компенсація за не використані дні щорічної відпустки ; 710, 91 грн. – не сплачена частина заробітної плати ( 1080 –369, 09 = 710,91 ) ;

- стягнення  середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, на підставі ст. 117 КЗпП України,  з 07 січня 2010 року по 23 травня 2011 року в сумі 14 517 , 84 гривень ;

-   відшкодування моральної шкоди в розмірі  5 005, 95 грн.;

-   визнання звільнення його з роботи згідно  з п.1 ст. 40 КЗпП України у зв»язку із     скороченням штату  працівників незаконним.

Представники відповідача, кожен в окремості, в суді позов визнали частково, зазначивши, що в день звільнення бухгалтерія підприємства дійсно допустила помилку , недорахувала і не сплатила позивачеві в день звільнення  заборгованість по зарплаті в сумі 760,00 грн., а тому ця сума підлягає стягненню на користь П»ятигорця. В.П.

В решті позову просять відмовити, вважаючи дії керівництва підприємства в частині  скасування позивачеві надбавок, його звільненні, нарахуванні і виплаті належних йому сум при звільненні,  законними.

Суд, вислухавши пояснення сторін, перевіривши їх наявними в матеріалах справи доказами, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що П»ятигорець В.П.  наказом № 35-к від 13.05.2003 року  був прийнятий на роботу в ЗАТ ТМО «Запоріжжя»на посаду механіка- енергетика, яка наказом № 6-к/1 від 10.02.2005 р. назвою змінена на енергетик ( а.с. 49).

Наказом  № 71 від 02 вересня 2008 року по ЗАТ ТМО «Запоріжжя», у зв»язку з виробничою необхідністю, позивачеві була встановлена щомісячна  надбавка до окладу в розмірі 500 грн. ( а.с. 75).

Наказом № 71-к/1 від 02 жовтня 2009 року по підприємству, у зв»язку з введенням у дію нової схеми оплати праці та відсутністю необхідності  у присутності на підприємстві у неробочий час, з 01 жовтня 2009 року були скасовані підстави для додаткових виплат ( а.с. 76).

Саме з цим наказом  генерального директора ЗАТ ТМО «Запоріжжя» ОСОБА_4 не згоден позивач, вважаючи таке рішення незаконним.

Відповідно до ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими ( регіональними) угодами.

Як вбачається з колективного договору ЗАТ ТМО «Запоріжжя», затвердженого загальними зборами колективу ЗАТ ТМО «Запоріжжя», розділ VІ, надбавки за ненормований день та виробничі необхідність колективним договором не передбачена ( а.с. 115-137)

З матеріалів справи вбачається, що П»ятигорець В.П. з 02 квітня 2007 року був переведений на 0,3 ставки, тобто на неповний робочий день.

Трудовим законодавством не передбачено застосування ненормованого робочого дня до працівників, зайнятих не повний робочий день.

Згідно ч.4 ст. 97 КЗпП України власний або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

22 липня 2009 року на загальних зборах працівників ЗАТ ТМО «Запоріжжя»розглядалось питання введення нової схеми оплати праці та зміни  організаційної структури підприємства та було прийняте позитивне для підприємства рішення ( а.с.133).

Позивач в суді не заперечував факт проведення цих зборів та його присутності на них.

Працівники підприємства були ознайомлені з протоколом зібрання у встановленому законом порядку, про що свідчать підписи працівників на листі ознайомлення ( а.с. 135).

Щодо позивача, який був присутній на загальних зборах, але відмовився від підпису, був складений акт за підписом трьох свідків –робітників підприємства про відмову від підпису.

Оскільки загальні збори з питання введення нової схеми оплати праці та зміни організаційної структури підприємства були проведені 22 липня 2009 року, а наказ № 71-к/1 про відміну додаткових виплат у зв»язку з введеннямс  нової схеми оплати праці був виданий 02 жовтня 2009 року, то суд вважає, що строки, викладені у ст. 29 Закону України « Про оплату праці»та ст. 103 КЗпП України , з якої вбачається, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни, витримані та зміни в оплаті праці проведені у відповідності до діючого законодавства.

Твердження позивача про те, що на загальних зборах 22.07.2009 р., на яких він був присутній, розглядалися інші питання ; з протоколом зборів його ніхто не намагався ознайомити судом до уваги не приймаються, оскільки на їх підтвердження П»ятигорцем В.П. не були надані суду  докази. Крім того такі твердження позивача, спростовуються сукупністю наданих стороною відповідача доказів, наявних в матеріалах справи.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку , що позовна вимога П»ятигорця В.П. про визнання недійсним та скасування наказу  № 71-К-1 від 02.10.2009 року про відміну надбавки до зарплати є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Надалі,  наказом № 78-К від 04 листопада 2009 року, у зв»язку з виробничою необхідністю, з 06 січня 2010 року було скорочено одиницю «Енергетик 0,3 ст»У строк до 05 листопада 2009 р. попередити П»ятигорця В.П. про скорочення його посади та надати відомості про скорочення одиниці у державну службу зайнятості населення ( а.с. 13).

04 листопада 2009 року позивач про скорочення штатної одиниці був ознайомлений у встановленому законом порядку.

Даний факт не оспорювався позивачем , як у судовому засіданні, так і у його позовній заяві.

Відповідно до наказу № 3-к від 06.01.2010 р. П»ятигорець В.П. був звільнений відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв»язку з скороченням штату.

З наказом позивач був ознайомлений у встановленому законом порядку, про що свідчить підпис позивача.

Даний факт не оспорювався позивачем , як у судовому засіданні, так і у його позовній заяві.

Тобто, позивач був своєчасно та у встановлений законом строк повідомлений про скорочення штату працівників.

Надалі , трудовим законодавством передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв»язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Згідно наданому суду штатному розкладу, на підприємстві не малось жодної вільної вакансії, тому відповідач і не мав можливості запропонувати позивачеві іншу роботу на тому ж підприємстві.

При вказаних обставинах, підтверджених відповідними доказами, суд не вбачає в діях  відповідача порушень трудового законодавства.

06 січня 2010 року позивач отримав на підприємстві трудову книжку та розрахунок, що їм не заперечується, як в позовній заяві, так і в суді.

Твердження позивача про те, що не було на підприємстві необхідності для скорочення його посади ; скорочуючи його посаду , директор підприємства ОСОБА_4 мав намір позбавитися його як робітника ; всі надані суду документи з боку відповідача сфальсифіковані тощо , судом до уваги не приймаються оскільки на їх підтвердження П»ятигорцем В.П. не були надані суду  докази. Крім того такі твердження позивача, спростовуються сукупністю наданих стороною відповідача доказів, наявних в матеріалах справи.

Надалі, із змісту ст. 40 КЗпП України вбачається, що право власника або уповноваженого ним органу визначити чисельність працівників і штатний розпис нормативно закріплено  щодо підприємств та їх об»єднань у ч.3 ст. 64 ГК України. Однак, незалежно від того, закріплене таке право законодавчо чи ні, право визначати чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому ним органу.

Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі, аналізуючи дані щодо законності звільнення або навпаки, не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

І власник має право, на свій розсуд, вносити зміни в штатний розпис, абстрактно розмірковуючи, хоч кілька раз на день.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку , що звільнення позивача з підприємства відбулося з дотриманням норм чинного трудового законодавства, а тому вимога П»ятигорця В.П. про визнання його звільнення  незаконним є такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно ст. 116 КЗпП України при  звільненні працівника  виплата всіх сум, що належать  йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В день звільнення , як пояснив позивач, він отримав розрахунок, з сумою якого не згоден, вважаючи, що відповідач не доплатив йому  3 903, 14 гривень.

У свою чергу, представники відповідача, в суді пояснили, що перевіркою по бухгалтерії встановлено, що дійсно, помилково, в день звільнення позивачеві підприємством не було нараховано та виплачено 760,00 гривень.

Проаналізувавши та перевіривши надані суду сторонами  докази та розрахунки, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується в тому числі наданням оплачуваної щорічної відпустки .

           Згідно ст. 74 КЗпП України  щорічні відпустки надаються громадянам, що перебувають у трудових відносинах  з підприємствами незалежно від форми власності із збереженням заробітної плати.  А відповідно до ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, що мають дітей.

У відповідності до ст. 19 КЗпП України, працівником, який має дітей та має право на компенсацію невикористаної додаткової відпустки, вважається жінка, яка працює  і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину –інваліда, або яка усиновила дитину, одинока матір, батько. який виховує дитину без матері, а також особа, яка взяла дитину під опіку, чи одним із прийомних батьків.

Позивач не підпадає під жодну категорію працівників, зазначених у  ст. 19 КЗпП України.

             З доданої до матеріалів справи копії особової карти позивача вбачається, що з квітня 2007 року П»ятигорець В. П. був переведений на 0,3 ставки, тобто на неповний робочий день.      Згідно Рекомендацій відносно порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Мінпраці та соціальної політики України від 10.140.97р. № 7 та листа Мінпраці та соціальної політики від 07.05.2002р № 010-430 ненормований робочий день не може  застосовуватися для працівників, зайнятих на роботі неповним робочим днем. Тобто позивач безпідставно включив у свій розрахунок дні додаткової відпуски за ненормований робочий день.

Розрахунок кількості днів відпустки, котрі підлягають компенсації позивачу, виглядає наступним чином.          За період з 13.05.2007р. по 06.01.2010р. позивач мав право на 160 к.д. щорічної основної відпустки та 6 днів додаткової відпустки за стаж роботи.

Згідно особистої карти ним було використано 127 к.д.

160+6= 166-127=39 (підлягають компенсації як невикористані).

Відповідно до наказу №3-к від 06.01.2010р. позивач був звільнений у зв'язку з скороченням штату та виплатою компенсації за невикористану щорічну відпустку –39 днів.

                 Розрахунок з позивачем щодо компенсації невикористаної відпустки проведений у повній відповідності з чинним законодавством про працю.

          А тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у відповідності до вимог ст. 116 КЗпП України, 760,00 грн., які визнаються стороною відповідача і щодо якої надані відповідні бухгалтерські документи.

Згідно ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або  уповноваженого  ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього  Кодексу,   при  відсутності  спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки  по  день  фактичного розрахунку.

При наявності  спору   про   розміри   належних   звільненому працівникові  сум  власник  або  уповноважений  ним  орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в  тому  разі,  коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково,  то  розмір  відшкодування  за  час  затримки визначає орган,  який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до наданої суду довідки про нарахування № 1/62 від 23 травня 2011 року,  П»ятигорцем В.П. у жовтні 2009 р. було відпрацьовано 31 к.д., нарахована заробітна плата в розмірі 200 грн., утримано –35,44 грн., виплачено –164, 56 грн. ; у листопаді 2009 р. було відпрацьовано 24 к.д., нарахована заробітна плата в розмірі 469,52 грн., утримано 83, 19 грн. - виплачено 386, 32 грн. А всього, за два вказаних місяці відпрацьовано 55 к.д., нараховано заробітної плати 669,52 грн., виплачено- 550, 88 грн.

Таким чином, середньоденна заробітна плата за останні два місяці до звільнення без утримань становить 10,02 грн.

За період з 06.01.2010 р. по 23.05.2011 р. належить до виплати, у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України 4 879, 74 грн. ( 10,02 х ( 365- 10 –4 + 143 -7) 487.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оцінуючи вимоги  про стягнення моральної шкоди, суд , виходячи з принципів розумної достатності та справедливості , проаналізувавши надані стороною позивача пояснення та докази, вважає за необхідне їх задовольнити частково, на суму  600,00 грн.

          Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214 – 215  ЦПК України, ст. ст. 116, 117, 237-1 КЗпП  України, суд

                                        В И Р І Ш И В :

          Позов П»ятигорця ОСОБА_3  задовольнити частково .

          Стягнути з  Закритого акціонерного товариства Територіальне міжгалузеве об»єднання «Запоріжжя»( м.Запоріжжя, вул. Червоногвардійська, 17 ; р/р 26008000480058 у ПАТ « Універсал Банк», МФО 322001, ЄДРПОУ 01294469) на користь П»ятигорця ОСОБА_3 ( м.Запоріжжя , вул. Артема, б. 67 кв. 148) заборгованість по заробітній платі в день звільнення в розмірі  760 ( сімсот шістдесят) гривень 00 копійок ; середній заробіток за час затримки розрахунку, з 07 січня 2010 року по 23 травня 2011 року, в сумі  4 879 ( чотири тисячі вісімсот сімдесят дев»ять) гривень 74 копійок ; моральну шкоду в розмірі 600 ( шістсот) гривень 00 копійок, а всього  6 239 ( шість тисяч двісті тридцять дев»ять) гривень 74 копійки.

          В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з  Закритого акціонерного товариства Територіальне міжгалузеве об»єднання « Запоріжжя»( м.Запоріжжя, вул. Червоногвардійська, 17 ; р/р 26008000480058 у ПАТ «Універсал Банк», МФО 322001, ЄДРПОУ 01294469) на користь держави судовий збір в сумі 62 ( шістдесят дві) гривні та витрати на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 120 ( сто двадцять ) гривень 00 копійок, а всього судових витрат на загальну суму  182 ( сто вісімдесят дві) гривні 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Жовтневий районний суд м. Запоріжжя шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду  апеляційної скарги.

          Суддя :                                                                                           Н.Г.Скользнєва

23.05.2011