Рішення

від 17.09.2008 по справі 12/114

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/114

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

17.09.2008                                                                                     Справа  № 12/114

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Перша лізингова компанія”, м. Київ

до відповідача дочірнього підприємства „Санаторій Карпати” закритого лікувально –оздоровчого закладу профспілок України „Укрпрофоздоровниця”, с. Карпати Мукачівського району

про стягнення заборгованості в сумі 48 214,43 грн.

                          Суддя    Тисянчин  В. М.

                      Представники:

Від позивача –Плескун . В., (представник за довіреністю від 02.10.2007 року)

Від відповідача –Пряділя В., (представник за довіреністю № 389 від 16.04.2008 року)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов товариством з обмеженою відповідальністю „Перша лізингова компанія”, м. Київ до дочірнього підприємства „Санаторій Карпати” закритого лікувально –оздоровчого закладу профспілок України „Укрпрофоздоровниця”, с. Карпати Мукачівського району про стягнення заборгованості в сумі 48 214,43 грн.

          Представникам сторін роз'яснено права і обов'язки передбачені                 ст. ст. 20, 22 ГПК України.

За відсутності відповідних клопотань технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

          Представник позивача підтримує позовні вимоги, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи.

Представник відповідача заперечив позов з мотивів викладених у письмових запереченнях та додаткових поясненнях (вх. № 7893 від 13.08.2008 року та вх. № 8767 від 16.09.2008 року), зокрема, посилається на те, що у підприємства –відповідача виникла необхідність в обміні транспортного засобу на покращений варіант комфортності, про що велись з позивачем переговори.

Між тим, представник відповідача повідомив, що у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу підприємство –відповідач просить надати відстрочку виконання рішення суду строком на 2 місяці з огляду можливості реального виконання судового рішення.

Представник позивача додатковим письмовим поясненням (вх. № 7643 від 11.09.208 року) не заперечив переговорний процес між сторонами, проте зіславшись на умови п.п. 2.1 п.2 угоди з фінансового лізингу обґрунтував перебування транспортного засобу у лізингу відповідача через його волевиявлення уповноважених осіб зазначених підписами на додатку № 3 акту прийому –передачі від 09.07.2005 року. До того ж, позивач та його представник  зіславшись на п.п.3 п.1 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” та              п.п. 13.1 п.13 угоди між сторонами з фінансового лізингу зазначили, що відповідачем не виконано п.п. 13.2 п.13 угоди, а саме:

-          не попереджено лізингодавця про намір повернення автомобіля за 1 місяць;

-   не здійснено на користь лізингодавця платіж за дострокове припинення лізингової угоди;

та

- не повернуто автомобіль, і продовжено користування ним не сплачуючи лізингові платежі, чим порушено п.8 вказаної угоди, п.п.3 п.2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, а тому розпочатий переговорний  процес щодо повернення і обліку авто не досяг мети.  

За спільною заявою сторін (вх. № 8129 від 28.08.2008 року) в порядку           ст. ст. 22, 69 ГПК України строк розгляду справи продовжено до 01.10.2008 року. Через спонукання судом  сторін до добровільного врегулювання спору та письмовим клопотанням відповідача (вх. № 7757 від 07.08.2008 року) розгляд справи відкладався (а/с 65) і оголошувалася перерва в судовому засіданні 27.08.2008 року до 17.08.2008 року, про що сторони засвідчили письмово на звороті ухвали від 07.08.2008 року (а/с 67) (ст. ст. 22, 77 ГПК України).

          Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх,  заслухавши пояснення представників  кожної сторони, суд

          ВСТАНОВИВ:

          Заборгованість відповідача в сумі 48 214,43 грн.  –основного боргу щодо оплати за поставлений, згідно лізингової угоди № FT 1405/4-L від 14.03.2005 року, автомобіль FORD Transit 350 LWB, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

-  актом опису і арешту майна від 14.02.2007 року;

        -  виконавчим написом нотаріуса від 25.01.2007 року;

- рахунками –фактурами за червень –грудень 2006 року та січень 2007 року;

-  додатком до лізингової угоди № 1.1 від 14.03.2005 року;

       -  розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

        Заявлені вимоги позивача про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

         Відповідно до ст. 175 ГК України майново –господарські зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

          Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов'язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання –кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах. Підставою виникнення зобов'язання є юридичний факт.

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов'язальні відносини між сторонами, є поставка  автомобіля FORD Transit 350 LWB на умовах фінансового лізингу (ст. 11 ЦК України).

Отже, обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого автомобіля FORD Transit 350 LWB на умовах фінансового лізингу є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається              (ст. 615; 625 ЦК України).

Відтак, договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або  обов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно,  що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий  лізинг),  або майно,  спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно     до встановлених лізингоодержувачем  специфікацій  та  умов (непрямий лізинг),  на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) (ч.1 ст. 806 ЦК України).

При постановленні судового рішення враховується характер зобов'язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно – державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов'язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

                 Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

          Вирішуючи даний спір суд намагався дотримуватись процесуальних засад господарського судочинства, де у ст. 33 ГПК України визначено правила розподілу тягаря доказування, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Отже, кожна сторона повинна самостійно визначати предмет доказування, тобто коло фактів матеріально –правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. На склад цих фактів вказує норма матеріального права, яка визначає права і обов'язки сторін у конкретній справі. Відповідач має добросовісно відповідно до вимог ст. 22 ГПК України користуватися належними йому процесуальними правами у процесі доказування, а отже самостійно визначати та подавати необхідні докази для обгрунтування своїх заперечень. Відповідно до вимог ст. 43  ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Тому мотиви рішення суду не дають підстав для висновку про неможливість подання відповідачем доказів на стадії розгляду справи цим судом.   

                   Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору, відстрочивши виконання рішення суду строком на 1 місяць, як виняток, чим частково задоволити клопотання відповідача з огляду обставин добровільного виконання рішення суду відповідачем.

          Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”;  ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82 - 84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

  1. Позов задоволити  повністю.

    2. Стягнути з дочірнього підприємства „Санаторій Карпати” закритого лікувально –оздоровчого закладу профспілок України „Укрпрофоздоровниця” (с. Карпати, 1 Мукачівського району; код 02649615) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Перша лізингова компанія” (м. Київ, пров. Музейний, 4; код 30436756) суму 48 214,43 (сорок вісім тисяч двісті чотирнадцять грн. 43 коп.) –основного боргу та 482,14 (чотириста вісімдесят дві грн. 14 коп.) -  у відшкодування витрат по оплаті держмита; 118 (сто вісімнадцять грн.) –у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ з 20.10.2008 року.

        Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

         Суддя                                                                                   Тисянчин В. М.