Рішення

від 16.01.2012 по справі 51/441

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/441

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  51/441

16.01.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікролайф-Центр"

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Велго"    

про стягнення 2 595,88 грн.

Суддя  Пригунова А.Б.  

Представники:

від позивача: Остринська В.В.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 2 595,88 грн. за договором № 275 від 07.02.2011 р., з яких 1 330,49 грн. - основна заборгованість, 1 084,34 грн. - пеня, 181,05 грн. –30% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 30.11.2011 р. за участю представників учасників судового процесу, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою представників відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2011 р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів за клопотанням позивача.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та наполягав на задоволенні позову.

Відповідач повідомлявся ухвалами суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву та жодного іншого витребуваного судом доказу не подав, в судове засідання своїх представників не направляв, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Конверти, що направлялися судом, на зазначену у  позовній заяві та у витязі ЄДРПОУ юридичну адресу відповідача, були повернуті до Господарського суду міста Києва з приміткою пошти «за місцем обслуговування»та «за закінченням терміну зберігання».

Згідно з п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р." у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом, і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, суд зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 16.01.2012 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.02.2011 р. між ТОВ «Мікролайф-Центр»(постачальник) та ТОВ «Велго»(покупець) укладено договір поставки № 275 (далі –договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставляти непродовольчі товари (далі –товар) відповідно до поданого покупцем замовлення, а покупець зобов'язався прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість (п. 1.1 договору).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 275 від 07.02.2011 р. є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п. 1.2 договору предметом останнього є товари, що визначені у відповідних супровідних документах (накладних, товарно-транспортних накладних, тощо), які є невід'ємною частиною цього договору.

Ціна на кожне найменування товару за цим договором визначається виходячи з відпускних цін, встановлених постачальником на момент отримання заявки покупця та вважається остаточно узгодженою у розмірі, вказаному у документах, що підтверджують передачу товару (накладні та/або акти прийому-передачі), якщо інше не визначено постачальником відповідно до умов цього договору.

Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Тож, судом встановлено, що сторонами було погоджено істотні умови договору поставки, на виконання та в порядку розділу 2 якого позивачем здійснено поставку обумовленого договором товару. Так, матеріалами справи підтверджується поставка Товариством з обмеженою відповідальністю "Мікролайф-Центр" Товариству з обмеженою відповідальністю "Велго" товару на суму 11 329,30 грн. Факт отримання відповідачем товару у зазначеній сумі  належними та допустимими доказами не спростовано.

В свою чергу, відповідачем здійснено часткове повернення отриманого за договором товару позивачу на суму 4 291,59 грн.

Згідно з п. 4.4 договору покупець оплачує 100% вартості кожної партії товару протягом 30 календарних днів з дня отримання товару.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем здійснено часткову оплату отриманого від позивача товару в сумі 5 707,22 грн.

Обов'язок покупця прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму передбачений положеннями ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про  купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний  сплатити  продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526  ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Станом на час вирішення спору відповідач доказів оплати суми заборгованості за отриманий від позивача товар в сумі 1 330,49 грн. не надав.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим, суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 1 330,49 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності  учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського  зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5.5 договору сторони встановили, якщо заборгованість покупця перед постачальником триває більше 2-х місяців покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, суд зазначає, що стягненню з відповідача в примусовому порядку підлягає сума пені в розмірі 92,10 грн., визначена з урахуванням розміру облікової ставки, встановленої згідно з Постановою НБУ від 09.08.2010 р. № 377 в розмірі 7,75% на період з 10.08.2010 р., та розрахована у заявлений позивачем період –В свою чергу, умови договору, зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі, є обов'язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.4 договору сторони визначили, що за порушення строку оплати товарів покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних від суми заборгованості.

Сума 30% річних, розрахована позивачем відповідно до періодів прострочення (з 17.04.2011 р. по 26.10.2011 р.) і підлягає стягненню з відповідача в силу положень закону.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент звернення позивача з позовом до суду) покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи наведене, керуючись  ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікролайф-Центр" задовольнити частково.

2.   Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Велго" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, б. 12-В, кв. 172, код 37116149) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікролайф-Центр" (03050, м. Київ, вул. Борщагівська, б. 128, код 32103858) 1 330 (одну тисячу триста тридцять) грн. 49 коп. заборгованості, 92 (дев'яносто дві) грн. 10 коп. пені, 181 (сто вісімдесят одну) грн. 05 коп. –30% річних, 63 (шістдесят три) грн. 02 коп. державного мита та 145 (сто сорок п'ять) грн. 80 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.    Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.    В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяПригунова А.Б.

Дата підписання рішення: 17.01.2012 р.