Рішення

від 10.01.2012 по справі 16/160-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" січня 2012 р.                                                                  Справа № 16/160-11

Господарський суд Київської області  у складі  судді  Христенко О.О.  розглянув

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СтарКом», м. Вінниця

до       Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІК-Р.С.Ф.”, м. Миронівка

про     стягнення  52 936,97 грн.

за участю представників сторін:

від позивача –    Кшановський О.Д., протокол № 1 від 20.03.2000 р., директор,

                              ОСОБА_1, довіреність від 01.08.2011 р., представник;

від відповідача –не з‘явився

Суть спору:

Товариством з обмеженою відповідальністю "СтарКом" (надалі –позивач) заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК-Р.С.Ф." (надалі - відповідач) про стягнення 52 936,97 грн., з яких 40 000,00 грн. основний борг, 2 178,06 грн. інфляційних, 1 229,59 грн. 3% річних, 6 352,88 грн. пеня та 3 176,44 грн. проценти за користування чужими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо оплати у повному обсязі за виконані позивачем роботи по встановленню програмного забезпечення.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.11.2011 р. було порушено провадження у справі № 16/160-11 та призначено її розгляд на 13.12.2011 р.

Через канцелярію суду (вх. № 17263 від 13.12.2011 р.) відповідач надав клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення представника відповідача з матеріалами справи та для підготування відзиву на позовну заяву.

В судовому засіданні 13.12.2011 р. представник відповідача підтримав клопотання про відкладення.

Розгляд справи було відкладено на 10.01.2012 р. о 10 год. 20 хв., про що було повідомлено сторін у встановленому законодавством порядку ухвалою суду від 13.12.2011 р.

20 грудня 2011 року представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 ознайомилась з матеріалами справи та зняла фотокопії, що підтверджується підписом ОСОБА_2 на заяві відповідача про ознайомлення з матеріалами справи № 16/160-11 (вх. № суду 17477 від 15.12.2011 р.).

Зазначене також підтверджує обізнаність відповідача про відкладення розгляду справи на 10.01.2012 р. о 10 год. 20 хв., про яке було зазначено в ухвалі суду від 13.12.2011 р., яка містилась в матеріалах справи при ознайомленні представника відповідача зі справою та зніманні фотокопій.

Представники позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просять суд задовольнити позов повністю з підстав, викладених у позовній заяві.  

В судове засідання 10.01.2012 р. представник відповідача не з‘явився, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвал суду від 28.11.2011 р. та від 13.12.2011 р. не виконав, а саме відзиву на позовну заяву не надав.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Не з‘явлення відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, суд

встановив:

20 вересня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СтарКом»(«Виконавець», надалі –позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІК-Р.С.Ф.»(«Замовник», надалі –відповідач) був укладений Договір № 1/10 (надалі –Договір), відповідно до умов якого відповідач доручає, а позивач поставляє комплекс програмного забезпечення по автоматизації фінансового та бухгалтерського обліку прийомки сировини та приймає на себе виконання робіт по його встановленню.

Відповідно до п. 2.1 Договору за програмне забезпечення та виконання робіт згідно дійсного Договору відповідач перераховує позивачу у відповідності з протоколом домовленості про договірні ціни (який підписаний сторонами) суму в розмірі 40 000,00 грн., в тому числі 20% ПДВ

Згідно п. 2.2 Договору оплата програмного забезпечення та робіт здійснюється в розмірі 100% до 22.10.2010 р.

Позивач свої договірні зобов‘язання по встановленню комплексу програмного забезпечення виконав належним чином, що підтверджується актом виконаних робіт від 19.10.2010 р., який підписаний сторонами та засвідчений відбитками печаток сторін. У вказаному акті зазначено, що вся робота по встановленню програмного забезпечення виконана в повному обсязі, претензій по якості відповідач не має, всього виконано робіт на суму 40 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 6 666,67 грн.

Відповідач не розрахувався за виконані позивачем роботи по встановленню програмного забезпечення.

Позивач направляв відповідачу претензію вих. № 36 від 05.07.2011 р. про оплату виконаних робіт на суму 40 000,00 грн. (копія претензії та докази її направлення/отримання в матеріалах справи). Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та реагування.   

           Згідно ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

           Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

       Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (сплатити гроші), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).  

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов‘язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов‘язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов‘язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Згідно ч. 7 ст. 193 ГК України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Доказів оплати на час вирішення спору відповідачем до суду не подано. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов‘язок доказування та заперечування покладається на сторони.

Відповідач відзиву на позов не надав, в судове засідання 10.01.2012 р. не з‘явився. Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов‘язань судом встановлений та по суті не оспорений відповідачем.  

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за Договором № 1/10 від 20.09.2010 р. у сумі 40 00,00 грн. на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, отже вимога про стягнення з відповідача 40 000,00 грн. підлягає задоволенню.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 4.3 Договору, при несвоєчасній оплаті за даним Договором на суму договору нараховується пеня в розмірі 2-х ставок Національного банку України за кожен день прострочення платежу.

За несвоєчасну оплату виконаних робіт на підставі п. 4.3 Договору, позивачем відповідно до розрахунку наданого до позовної заяви нараховано пеню за період з 23.10.2010 р. по 31.10.2011 р. в розмірі 6 352,88 грн.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

          Отже, право на нарахування пені за прострочення сплати відповідачем за виконані роботи припиняється з 24.04.2011 р., тобто через шість місяців від дня, коли зобов'язання по її сплаті мало бути виконано.

          З урахуванням положення ч. 6 ст. 232 ГК України до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 3 091,51 грн. за період з 23.10.2010 р. по 23.04.2011 р.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання позивач також просить стягнути з відповідача інфляційні в розмірі 2 178,06 грн. з 23.10.2010 р. по 31.10.2011 р. та 3% річних в розмірі 1 229,59 грн. з 23.10.2010 р. по 31.10.2011 р. на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до частини другої ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних –платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

Однак, щодо розрахунку інфляційних втрат, наданому позивачем до позову, то господарський суд перевіривши його, вважає необхідне зазначити наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться “ланцюговим” методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 “Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін”).

Відтак, якщо прострочення оплати становило менше ніж календарний місяць індекс інфляції застосовуватись не може, так як дані для визначення індексу інфляції за певну кількість днів у місяці відсутні.

Враховуючи вищевикладене, строки виникнення зобов'язання з оплати, період нарахування інфляційних втрат, за який нараховується інфляція з урахуванням заявленого позивачем періоду, вимоги частини 2 статті 625 ЦК України, суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат і дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 120,00 грн. інфляційних втрат за період з 01.11.2010 р. по 31.10.2011 р. В іншій частині позовної вимоги, а саме в стягненні 58,06 грн. інфляційних втрат (2 178,06 грн. –                       2 120,00 грн.), суд відмовляє.

Одночасно, перевіривши заявлений позивачем розмір 3% річних, нарахованих на суму боргу, господарський суд встановив, що він відповідає вимогам законодавства, а тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 1 229,59 грн. 3% річних.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3 176,44 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 23.10.2010 р. по 31.10.2011 р. на підставі ст. 536 та ст. 1048 ЦК України.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов‘язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У позовній заяві позивач зазначає, що до даних правовідносин повинно бути застосовано аналогію закону, а саме ст. 1048 ЦК України, якою встановлено, що якщо договором позики розмір процентів за користування позикою не встановлений, то розмір відсотків визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Правочин, який мав місце між сторонами, є договором підряду, оскільки позивач за завданням відповідача виконував роботи по встановленню програмного забезпечення по автоматизації фінансового та бухгалтерського обліку прийомки сировини.

Згідно з ч. 3 ст. 198 ГК України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Ані умовами договору № 1/10 від 20.09.2010 р., ані законом, не визначено розмір процентів за користування чужими коштами, які не сплачені відповідачем за виконані позивачем роботи.

В свою чергу, ч. 1 ст. 8 ЦК України передбачено, що у разі, якщо цивільні  відносини не врегульовані цим Кодексом,іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини  (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно в разі подібності спірних  неврегульованих правовідносин та тих цивільних правовідносин, правове регулювання яких чітко визначено.

Тобто, чинним законодавством не визначено, що до договору підряду застосовуються положення про позику, як і не передбачено цього договором № 1/10 від 20.09.2010 р. та статтями 1046-1049 ЦК України, якими врегульовано відносини позики. Не  випливає цього із характеру спірних відносин сторін.

В свою чергу, відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На відміну від договору позики, за яким у власність позичальника передаються грошові кошти з обов'язком повернути таку ж суму коштів з процентами, нарахованими на суму позики (ст.ст. 1048, 1049 ЦК України), за договором підряду кошти повинні бути перераховані в рахунок оплати вартості виконаних робіт.

Таким чином, договори підряду і позики є не подібними, а різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, в зв'язку з чим застосування положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України по аналогії закону не відповідає суті спірних правовідносин сторін та фактичним обставинам справи.

 Зазначена правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 28.09.2010 р. у справі № 9/67-38 та в постанові Верховного Суду України від 27.12.2010 р. у справі № 9/67-38.

 Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства та всебічно розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про часткову правомірність заявлених позовних вимог, а тому позов підлягає задоволенню частково: 40 000,00 грн. основної заборгованості, 3 091,51 грн. пені, 2 120,00 грн. інфляційних та 3% річних в сумі 1 229,59 грн. В частині стягнення пені в сумі 3 261,37 грн., інфляційних в сумі 58,06 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 3 176,44 грн. суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог.

      Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судом покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК-Р.С.Ф." (08800, Київська область, м. Миронівка, вул. Леніна, 130, код ЄДРПОУ 36263844, р/р 26006010043199 в ПрАТ «Укрексімбанк», МФО 322313) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СтарКом" (21018, м. Вінниця, вул. Литвиненко, 27/25, код ЄДРПОУ 30836486, р/р 26009000610001 в ВФ АТ «Укрінбанк»м. Вінниця, МФО 302333) 40 000 (сорок тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 3 091 (три тисячі дев‘яносто одна) грн. 51 коп. пені, 2 120 (дві тисячі сто двадцять) грн. 00 коп. інфляційних, 1 229 (одна тисяча двісті двадцять дев‘ять) грн. 59 коп. 3% річних, а також 1 238 (одна тисяча двісті тридцять вісім) грн. 30 коп. судового збору.

3.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.   В решті позову відмовити.

Рішення вступає в законну силу після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

            Суддя                                                                                   О.О.Христенко