Постанова

від 25.10.2006 по справі 40/529-15/609

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

40/529-15/609

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

25 жовтня 2006 р.                                                                                   № 40/529-15/609  

Колегія  суддів  Вищого господарського суду України  у складі:

Головуючого  судді                                              Кузьменка М.В.,

суддів                                                                       Васищака І.М.,

                                                                                  Палій В.М.,

розглянувши            касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву та касаційне подання заступника прокурора м. Києва на постанову  Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2006р.

у  справі                    №40/529-15/609 господарського суду м. Києва

за позовом                 Відкритого акціонерного товариства “Лисичанськнафтооргсинтез”

до відповідача          Державного комітету України з державного матеріального резерву

про                                   визнання договору недійсним

за участю представників:

ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез” –Збирит В.Є.;

Держкомрезерву –Грановський О.В.;

ГПУ –Савицька О.В.

в с т а н о в и л а :

Відкрите акціонерне товариство “Лисичанськнафтооргсинтез” звернулося до господарського суду м. Києва з позовом та просило суд визнати недійсним на підставі ст.48 ЦК УРСР договір про позичання №юр-2/186-98 від 14.10.98р., укладений між ним та відповідачем –Державним комітетом України з державного матеріального резерву.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на невідповідність спірного договору ст.ст.2,12 Закону України “Про державний матеріальний резерв”. Так, ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез” вказує, що умови  відпуску матеріальних цінностей з державного резерву, визначені спірним договором, не відповідають встановленим законом (т.1 а.с.4-7,113-114).

Відповідач у справі – Державний комітет України з державного матеріального резерву у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що спірний договір укладений на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України  від 30.09.98р. №788-р., яким передбачено відпуск позивачу матеріальних цінностей з державного резерву з метою проведення  закупівлі нафти для подальшої переробки і закладення мазуту до державного резерву.

Також відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності  (т.1 а.с.115-117).

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.04.2006р. у позові відмовлено (т.3 а.с.15-18).

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір не суперечить чинному законодавству, оскільки:

-          укладений на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.98р. №788-р., яким дозволено відповідачу відпустити з державного резерву зерно з метою проведення закупівлі нафти для її подальшої переробки і закладення мазуту до державного резерву;

-          розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.98р. №788-р прийнято у межах наданих йому повноважень у відповідності з ст.12 Закону України “Про державний матеріальний резерв”.

Також приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції вказав на пропущення позивачем строку позовної давності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2006р. рішення господарського суду м. Києва від 20.04.2006р. скасовано, а провадження у справі припинено (т.3 а.с.47-51).

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що спірний договір є нікчемним, оскільки його положення направлені на незаконне відчуження державного майна і незаконне заволодіння ним особою, яка на таких підставах не має права ним володіти, оскільки:

-          предмет оспорюваного договору не відповідає жодному режиму відпуску матеріальних цінностей з державного резерву, визначеному ст.12 Закону України “Про державний матеріальний резерв”;

-          в порушення вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.98р. №788-р, яким дозволялось відпускати позивачу зерно з держрезерву виключно з метою проведення закупівлі нафти, договором передбачено обмін зерна пшениці на мазут топковий;

-          дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.98р. №788-р, на підставі якого укладений спірний договір, зупинено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду м. Києва від 20.04.2006р.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції.

Також, до Вищого господарського суду України надійшло касаційне подання заступника прокурора м. Києва, вимоги якого аналогічні вимогам, викладеним у скарзі Державного комітету України з державного матеріального резерву.

ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез” у відзиві на касаційну скаргу та касаційне подання, вважаючи їх доводи безпідставними просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2006р. залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу та касаційне подання такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 14.10.98р.  між сторонами у справі –Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез” укладено договір №юр-2/186-98, за умовами якого відповідач зобов'язався відпустити позивачу до 01.11.98р. з державного резерву 200тис.т  зерна пшениці 3-го класу ГОСТ-9353-90 за ціною 256,2грн. за тонну з ПДВ, а  позивач–в термін  до 01.04.99р. повернути до держаного резерву 150тис.т. мазуту топкового за ціною 341,6грн. за тонну.

Дійсність зазначеного договору є предметом розгляду у  даній справі.

Приймаючи постанову у даній справі та скасовуючи рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог позивача, суд апеляційної інстанції виходив з того, що даний договір є абсолютно недійсним (нікчемним) в силу п.2 ст.228 ЦК України.

Відповідно до п.2 ст.228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. При цьому, у відповідності з п.1 цієї норми,  правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Разом з тим, такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов неправильно застосувавши норми матеріального права (без врахування їх  дії у часі) та не застосував норми матеріального права, що підлягали застосуванню до спірних відносин.

Так, спірний договір укладено до набрання чинності ЦК України, у зв'язку з чим при вирішенні питання щодо відповідності спірного договору вимогам щодо його форми, змісту, волі сторін (тобто умовам дійсності угод) підлягали застосуванню норми, що діяли в момент укладення спірного договору. Враховуючи зазначене, судом апеляційної інстанції безпідставно застосовувались норми ЦК України при вирішенні питання дійсності спірного договору.

Вважаючи спірний договір недійсним апеляційна інстанція виходила також з того, що передбачений договором порядок відпуску матеріальних цінностей не відповідає регламентованим режимам відпуску матеріальних цінностей з державного резерву, визначених ст.12 Закону України  “Про державний матеріальний резерв”.

Разом з тим, такого висновку суд дійшов помилково не застосувавши наступні норми права.

Згідно ст. 4 ЦК УРСР (чинному на момент укладення спірного договору та виникнення цивільних прав та обов'язків  у сторін), цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зазначена норма визначає основний принцип цивільного права, а саме встановлює диспозитивні засади у відносинах суб'єктів цивільного права, що надає їм можливість вільно обрати між декількома варіантами поведінки в межах, встановлених законом, певний, а також, у відповідних випадках, визначити зміст цивільних прав та обов'язків. Отже, суб'єкти цивільного права у певних межах, мають можливість своєю волею на власний розсуд врегулювати зміст цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, сторонами в угоді можуть бути встановлені інші умови ніж ті, що передбачені диспозитивними нормами. Також ним надається право укласти угоду, яка за своїм змістом відрізняється від окремих видів зобов'язань, визначених нормами ЦК УРСР, або укласти угоду, яка містить елементи декількох зобов'язань, за умови, що така угода прямо не суперечить чинному законодавству.  

Укладений сторонами договір є комплексною угодою і містить в собі декілька зобов'язань, а також угоду щодо заліку однорідних зобов'язань . При цьому, зазначення сторонами у спірному договорі, що даний договір є договором про позичання не впливає на визначення правової природи такого договору, яка встановлюється з огляду на аналіз визначених таким договором прав та обов'язків сторін.

Зокрема, договором передбачений відпуск з державного резерву матеріальних цінностей  державного резерву – зерна пшениці 3 класу з одночасним виникненням у позивача зобов'язання щодо закладення до державного резерву інших матеріальних цінностей –мазуту топкового.

Враховуючи, що відпускаються одні матеріальні цінності, а закладаються інші, зазначений договір не є договором позичання.

Так, в силу ст.374 ЦК УРСР, за договором позики позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості

Даний договір передбачає зобов'язання відповідача відпустити матеріальні цінності державного резерву на суму 51 240 000грн. та зобов'язання позивача з поставки до державного резерву матеріальних цінностей на таку ж суму. При цьому, зобов'язання щодо оплати цих цінностей, які є зустрічними, фактично припиняються заліком.

Вказаний договір укладено сторонами на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.98р. №788-р,  яким дозволено відповідачу відпустити у вересні-жовтні 98р. із державного резерву 200тис. тонн зерна ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез” з метою проведення закупівлі нафти для її подальшої переробки і закладення мазуту до державного резерву для використання на підприємствах Міненерго. При цьому, Державному комітету України з державного матеріального резерву доручено укласти з ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез” відповідні угоди.

Зазначене розпорядження, на підставі якого укладено договір, не визнано в установленому порядку недійсним, а подальше зупинення її дії  відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.98р. №1702  ще не свідчить про його незаконність і не впливає на оцінку дій сторін щодо укладення такої угоди. На зазначену обставину сторони можуть посилатись під час вирішення спору у справі №16/46 за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву до ВАТ  “Лисичанськнафтооргсинтез” про повернення матеріальних цінностей державного резерву та стягнення штрафних санкцій, що розглядається господарським судом Луганської області.

Визначений договором порядок відпуску матеріальних цінностей державного резерву, який передбачений розпорядженням уповноваженого органу, не суперечить ст.12 Закону України “Про державний матеріальний резерв”.

Зокрема, відповідно до зазначеної норми, державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. В силу п.2 зазначеної норми, відпуск матеріальних цінностей з державного резерву здійснюється: у зв'язку з їх освіженням (поновленням) і заміною; у порядку тимчасового позичання; у порядку розбронювання; для надання гуманітарної допомоги; для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; у разі настання особливого періоду.

При цьому, в силу ст.1 Закону, під розбронюванням матеріальних цінностей державного резерву –розуміють відпуск матеріальних цінностей з державного резерву без наступного їх повернення. В силу п.6 ст.12 Закону, порядок відпуску матеріальних цінностей з державного резерву, що підлягають, зокрема, розбронюванню, визначається Кабінетом Міністрів України (в редакції, чинній на момент укладення договору).

Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України щодо відпуску матеріальних цінностей державного резерву в порядку їх розбронювання, а також, встановлена ст.5 Закону компетенція цього органу  щодо визначення номенклатури матеріальних цінностей державного резерву і норми її накопичення, зазначений орган міг прийняти рішення щодо відпуску певних матеріальних цінностей з наступним закладенням інших, враховуючи зміну ним норм накопичення, у зв'язку з  необхідністю у накопиченні більшого обсягу певних матеріальних цінностей та недоцільністю накопичення інших матеріальних цінностей у такому розмірі тощо.

Отже, висновку щодо невідповідності спірного договору чинному законодавству суд апеляційної інстанції дійшов без врахування вищевказаних норм матеріального права, що визначають повноваження Кабінету Міністрів України.

Також, апеляційною інстанцією не взято до уваги те, що відповідно до ст.3 Закону, державний резерв призначається, зокрема,  для  надання державної підтримки окремим галузям народного господарства, підприємствам, установам і організаціям з метою стабілізації економіки у разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, виникнення диспропорції між попитом і пропонуванням на внутрішньому ринку.

Як встановлено судами розпорядження від 30.09.98р №788-р  Кабінетом Міністрів України прийнято відповідно до звернення самого позивача щодо виводу підприємства з кризового стану з урахуванням пропозицій ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез”.

Враховуючи зазначене, постанова Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2006р. у даній справі підлягає скасуванню як така, що прийнята з неправильним застосуванням та порушенням норм матеріального права, а рішення господарського суду м. Києва від  20.04.2006р. –залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів                                           

П О С Т А Н О В И Л А :

1.          Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву та касаційне подання заступника прокурора м. Києва задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2006р. у справі №40/529-15/609 скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду м. Києва від 20.04.2006р.

         Головуючий  суддя                                                       Кузьменко М.В.

Судді                                                                                Васищак І.М.

                                                                                                        Палій В.М.