Постанова

від 21.06.2006 по справі а-17/142

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А-17/142

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2006 р.   Справа № А-17/142   

За позовом:Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Івано-Франківськ, вул.Гуцульська, 9

до відповідача:ТзОВ "Корона ЛТД". м. Коломия, вул. Горбаша, 1, Івано-Франківської області.

про стягнення:4964 грн. 71 коп.

Суддя  Неверовська Л.М.

При секретарях судового засідання Нестеренко А.В.

Представники:

Від позивача:Юхменко Д.М. - представник (довіреність №01-195/718 від 15.06.06 р.)

Від відповідача:Рибалкіна Т.Д. - юрисконсульт (довіреність №54 від 26.04.2006 р.)

В засіданні приймали участь:  

Суть спору:          4964 грн. 71коп.

          Позивач позов підтримав, позовні вимоги мотивовані наступними обставинами. Згідно наявного у справі статистичного звіту відповідача за 2005 р.: середньооблікова чисельність працюючих становила 17 осіб, чисельність інвалідів, які повинні були працювати (4%) повинна була становити –1 особу, відповідач не створив робоче місце і не працевлаштував  інваліда, не перерахував до Фонду штрафні санкції за нестворення і непрацевлаштування 1 інваліда. Наведені обставини, на думку позивача, є підставами для звернення з позовом.

          Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що підприємство інформувало  державну службу зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади, на які могли бути  працевлаштовані інваліди,  проте  органами  працевлаштування  не  було  направлено  жодного  інваліда  для  працевлаштування  на  підприємство  відповідача.  Тому вини ТзОВ "Корона ЛТД" у невиконанні встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування  інвалідів  у  2005 році немає, а отже підстави для задоволення позову відсутні.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

          Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", в редакції, чинній на час спірних правовідносин, (далі - Закон) встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі - підприємства) норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

          Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 Закону). Для   підприємств  (об'єднань),  установ  і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

          Як вбачається з поданого звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, норматив, відповідно до приписів ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 23.01.2006 року, для працевлаштування інвалідів в 2005 році для ТзОВ "Корона ЛТД" становив 1 особу (4%),  яка  у 2005 році  була направлена Коломийським міськрайонним центром зайнятості та працевлаштована ТзОВ "Корона ЛТД", що підтверджується наказом про прийняття на роботу №20-к від 30.03.2005 р..

          Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.98 р. N 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.98 р. за N 464/2904, затверджено форми державної статистичної звітності з питань працевлаштування й зайнятості населення та інструкції щодо їх заповнення. Зокрема, підприємства, установи і організації щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках".

          Відповідно  до  пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках",  затвердженої  наказом Державного комітету  статистики України  від 06.07.1998  №  244:  звіт за формою N 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно;  ... у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до статті 5 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення", для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати     на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: ... 14 - інваліди.

      Отже,  звіти  за  формою  державної статистичної звітності  № 3-ПН  містять  вичерпну  інформацію про наявність на підприємстві  вільних  робочих  місць  для  працевлаштування  інвалідів  протягом  звітного  періоду.  

          Аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1434 від 26 вересня 2002 року), згідно з яким, завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту 3 пункту 4 та підпункту 3 пункту 5 цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

          Підприємство  за своєю ініціативою, самостійно  вживаючи  заходів з працевлаштування інвалідів, з повідомленням  про наявність на підприємстві вільних робочих місць, на яких могла використовуватись праця інвалідів, в органи працевлаштування інвалідів направляло неоднаразові письмові звернення з вимогою направити для працевлаштування інвалідів на спеціально створені робочі місця для даної категорії осіб.

          Як встановлено судом у 2005 році Коломийським міськрайонним центром зайнятості направлено, а відповідачем працевлаштовано на створене робоче місце 1 інваліда. Факт працевлаштування інваліда в 2005 р.  підтверджується поданими відповідачем документальними доказами, а саме: посвідченням інваліда ІІІ групи серія ААБ № 280014, наказом про прийняття  на роботу №20-К  від 30.03.2005 року,  проте інвалідом, внаслідок погіршення стану здоров"я подано заяву про звільнення за власним бажанням.

          Матеріалами справи підтверджується, що відповідач інформував центр зайнятості та органи соціального захисту населення про вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів (листи № 141 від 08.08.2005 року, №107 від 22.06.2005 року  та звіти за кожен місяць 2005 р. про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів), в з"язку із звільненням інваліда. На підприємство відповідача для працевлаштування не було направлено жодного інваліда.

          Отже, відповідачем виконано покладений на нього обов"язок по прцевлаштуванню особи-інваліда,  а  відповідальності за  звільнення останнього не може бути покладений на відповідача. оскільки закон не передбачає, що інвалід повинен працювати протягом року. Створивши робоче місце для  інваліда  роботодавець  не може примусити інваліда працювати повний робочий  рік (день),  оскільки це суперечить нормам трудового законодавства і було б грубим порушенням конституційних прав і свобод особи.

          Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 N 314, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).

Згідно ст.18  Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, міською Радою народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів. Органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, міською Радою народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів для працевлаштування інваліди до відповідача не направлялись, а також не було безпосередньо звернень інвалідів  до відповідача  стосовно працевлаштування. пунктами 5, 10-14 Положення   про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості,  державні органи  соціального захисту населення та відділення  Фондів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерств соціального захисту, місцевими радами народних депутатів,  громадськими організаціями інвалідів, з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їхніх професійних навичок і знань  відповідно до висновків МСЕК. Нормами чинного законодавства по соціальній захищеності інвалідів на підприємства покладений обов'язок по створенню робочих місць інвалідів, а не обов'язок по їх працевлаштуванню.

          Відповідно до ч.1 ст. 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

          Оскільки, відповідачем вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів із забезпечення працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до статті 19 вказаного Закону.

          За наведених обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач належним чином виконав покладені на нього Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні" обов'язки,  а тому підстав для задоволення позову немає.   

          З огляду на викладене в позові слід відмовити.

          Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні”, п.п. 5, 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст.158-167, ч.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України,  суд

п о с т а н о в и в :

          в позові відмовити.          

          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її складення у повному обсязі відповідно до статті 160  Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                  Неверовська Л.М.       

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 03.07.2006 р.

Документ виготовлено в Діловодстві

Неверовська Л.М.