Рішення

від 23.10.2006 по справі 10579-2006

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

10579-2006

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 321

РІШЕННЯ

Іменем України

23.10.2006Справа №2-17/10579-2006

За позовом Малого приватного підприємства “Фірми “Баністро”, м. Ялта

До  відповідача  Спільного українсько-російського  підприємства  “Акціонерне товариство закритого типу  “Джемієт”, м. Ялта, пос. Восход           

Про   стягнення  9 994 грн.

                                                                                                 Суддя В.І. Гайворонський  

                                                     П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від  позивача –  Левченко О.П., представник, дов. б/н від 30.06.2006 року., Олейник О.І., керівник  (паспорт), статутні документи

Від  відповідача –  не з'явився, клопотання

        Сутність спору:  Позивач звернувся з позовом, згідно   якого просить стягнути  з відповідача  шкоду,  заподіяну  псуванням майна в сумі  9 994 грн., у зв'язку з тим, що він  демонтував  виробничий об'єкт – РБУ, а   металоконструкції, що залишилися,  на  суму 9994 грн. по  указанню керівника  відповідача були  порізані для  здачі в металобрухт в період з 23 квітня 2003 року по 19 травня 2003 року.

      Від відповідача поступило клопотання про відкладення справи слуханням, у зв'язку з участю  представника у судовому засіданні у м. Судак.       

      Позивач проти відкладення справи.

      Однак суд вважає, що слухання по справі відкладенню не підлягає, оскільки  відповідачем в порушення  статті 33 ГПК України  не доведені обставини, на які він посилається, тобто не представлений документ, який підтверджує, що за його участю слухається справа в іншому суді (повістка, ухвала суду, документ, підтверджуючий повноваження представника в такій справі, і т.п.). Необхідно також відмітити, що раніше відбулося три  судових засідання, в які представник відповідача не з'явився, і про причини неявки суд не повідомив.

        Позивач заявив  про необхідність розгляду справи за наявними матеріалами.

        У поступившому раніше від відповідача відзиві відповідач позов не визнав, і указав, що у позові повинно бути відмовлено  у зв'язку зі спливом позовної давності.                               

        По справі проголошені вступна та резолютивна частини рішення.     

        Розглянувши матеріали справи, суд -

                                                        ВСТАНОВИВ:

        Статтею 440 ЦК України (1963 року), ст. 1166 ЦК України (2003 року) передбачено, що відповідальність за шкоду передбачена при здійсненні противоправних дій.

       Про це ж указується в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року “Про практику розгляду справ, пов'язаних з відшкодуванням шкоди”  (п.2).

        Умисне пошкодження  майна  у великому розмірі, згідно ч. 1 ст. 194 Кримінального Кодексу України є кримінально наказуємим  діянням.

        Таким чином, здійснення  такого діяння встановлюється  вступившим в законну силу вироком суду, а сама кримінальна справа розслідується  в порядку, передбаченим  Кримінально-процесуальним Кодексом України.

         Однак, згідно  Постанови   ДСБЕЗ ЯГУ від 09.06.2003 року (Про відмову у порушенні кримінальної справи) та повідомлення про це позивача слідчі органи  не прийшли до висновку про те,  що  подія  злочину має місце.

        Якщо указаний вирок буде  винесений судом та вступить до законної сили, позивач вправі звернутися із заявою про перегляд  цього рішення за ново виявленими обставинами.

        Крім цього, твердження позивача  про те, що  на території виробничого об'єкту – РБУ після демонтажу  залишалися відокремлені  металоконструкції протиречить  наданому самим  позивачем акту від 30.09.2002 року.

         Так, в указаному акті  відсутні відомості  про те, що будь-яке обладнання залишилося  не демонтованим.

          Крім цього, посилання позивача на пояснення  громадян  Титаренко О.О,   Хмельницького О.А, Нешева В.І.  не може бути  прийнято до уваги з наступних підстав:

        Згідно ст. 32  ГПК України доказами  в  господарській справі можуть  бути пояснення  представників сторін та інших осіб, які беруть участь  в господарському процесі.

        Однак, указані особи в судових засіданнях  були відсутні, тобто в господарському процесі участі не брали.

        Відповідно, представлені пояснення  доказами не являються.

        Згідно статті 129 Конституції України сторона вільна  в наданні суду доказів та в доказуванні  перед судом їх упередженості, а також  закріплений принцип диспозитивності сторін та їх рівенства перед Законом та судом.

         Таким чином, виходячи із закріпленого  статтею 129 Конституції України принципу змагальності сторін, суд не вправі  знаходити за одну із спорящих сторін докази для того, щоб рішення відбулося на користь цієї сторони.     

           Згідно статті 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії.  

          Про необхідність дотримання принципу диспозитивності  сторін також указується в постанові  Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові  Пленуму  Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування  норм Конституції України при здійсненні  правосуддя” вказується, що  суди вправі  застосовувати безпосередньо  норми Конституції як норми прямої  дії.   

          Більш того, обґрунтування судом позову або знаходження  судом доказів  за одну із зацікавлених сторін буде прямим порушенням Конституції України.

          Таким чином, суд вправі розглядати спір за тими матеріалами, які надані зацікавленими сторонами.

          Більш того, сам позивач заявив, що  справу необхідно розглядати  за наявними в ній матеріалами.

          Крім цього, пояснення осіб, на які посилається  позивач,  протиречить наданому самим позивачем акту від 30.09.2002 року, в якому відсутні відомості  про те, що будь-яке  обладнання залишилося не демонтованим.

          Крім цього не доказана наявність  пошкодженого обладнання та розмір шкоди.

          Так, у підтвердження  пошкодженого  обладнання та розміру шкоди позивачем представлена кошторисна  документація  за 2002 рік.

          Однак, із позовної заяви витікає, що РБУ введене в експлуатацію в 1995 році.

          Таким чином, кошторис за 2002 рік не може підтверджувати наявність пошкодженого обладнання.

          Документи про склад та вартість  обладнання, встановленого у 1995 році позивачем не представлені.

          Крім цього, згідно ч.2 ст. 36 ГПК України докази  надаються  в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

          Однак, представлена позивачем кошторисна документація належним чином не завірена, оскільки із наданих 14-ти листів  копій тільки на двох стоїть печатка, і тільки на одному  із них є підпис уповноваженої особи.

          Посилання позивача на те, що  відповідач не довів своєї вини також не може бути  прийнято до уваги, оскільки згідно ст. 209 ЦК України 1963 року, ст. 614 ЦК України 2003 року  вина  складається  не з доказування здійснення або не здійснення  діяння,  а  в  навмисності або необережності.

          Крім цього у відзиві відповідач заявив про необхідність застосування  позовної давності.

          Сам позивач у позовній заяві указує, що майно було пошкоджене з 23 квітня 2003 року по 19 травня 2003 року.

          Позов поданий згідно поштового штампу на конверті – 02.06.2006 року.

          Таким чином, згідно  ст.ст.  257,261 ЦК України у позивача сплила позовна давність.

          Таким чином, якщо вважати, що шкода заподіяна   відповідачем, то, відповідно,   згідно  ч.4 ст. 267 ЦК України  підставою для відмови у позові є сплив позовної давності.

          При цьому необхідно відмітити, що  представники позивача  знайомилися з матеріалами справи, що відображено в їхніх заявах, і, відповідно з відзивом. Крім цього в письмовому поясненні про докази позивач посилається на відзив відповідача.

          Однак, позивач не обгрунтував поважності причин  пропуску позовної давності, і не представив відповідних підстав.

          Виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі за зацікавлену сторону обґрунтовувати  її правову позицію та вишукувати докази для того, щоб рішення відбулося на користь  однієї із зацікавлених сторін.

         За наявними матеріалами суд  не вбачає поважних причин пропущення позовної давності.

         Таким чином, існує  декілька підстав, кожна із яких  є самостійною підставою для відмові у позові.

          Відповідно до ч. 5  ст. 49 ГПК України  понесені позивачем  судові витрати відшкодуванню не підлягають.

          Крім цього, позивачем надмірно сплачене державне мито в сумі  99,94 грн. згідно платіжного доручення № 2 від 12.05.2006 року, яка згідно відмітки банку  зарахована до Державного бюджету, однак рахунок  платежу був указаний не вірно. Згідно  статті 47 ГПК України та ст. 84 ГПК України  дана сума  підлягає поверненню. Указана сума  згідно платіжному дорученню  № 2 від 15.05.2006 року  сплачена позивачем на правильний рахунок та зарахована до Державного бюджету. Статтею 84 ГПК України передбачено, що в резолютивній частині рішення указується про  повернення державного мита із бюджету. Згідно ст. 47 ГПК України у даному випадку видається довідка.

          На підставі викладеного, а також керуючись  ст. ст. 44, 47, 49, 82, 84,  85 ГПК України, суд –

                                                              ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повернути позивачу – Малому приватному підприємству  “Фірма Баністро” (98607, м. Ялта, вул. Сосновая   д. 34, корп. 2, кв. 65;  р/р 26006301440124 в ЯФ АКБ “Нац.Кредит”, МФО 384715, ЗКПО 22291392) із Державного бюджету України надмірно сплачене державне мито згідно платіжного доручення  № 2  від  12.05.2006 року    в   сумі 99 грн. 94 коп.

Видати довідку.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.