Постанова

від 12.10.2006 по справі 11737-2006а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

11737-2006А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 321

ПОСТАНОВА

Іменем України

12.10.2006Справа №2-23/11737-2006А

Запозовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Професіонал” (95001, АР Крим, м.Сімферополь, пр.Кірова,29/1)

До відповідача Державної податкової інспекції в м.Сімферополі (95053, АР Крим, м.Сімферополь, вул.М.Залкі,1/9)

Про визнання  не чинними податкових повідомлень-рішень

                                                                                                             Суддя  Г.М.Іщенко

                                                                                      При секретарі Єменджієвої А.М.

                                                         представники:

Від  позивача   Мильнікова О.А. - представник, дов. від 15.03.2005р.б/н., Давидюк Г.О. - представник, дов. від 20.07.2006р. б/н.

Від  відповідача Жаворонкова Г.В. - представник, дов. від 24.10.2005р. №13673/10

Сутність спору: Товариство з обмеженою відповідальністю “Професіонал” звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Державної податкової інспекції в м.Сімферополі  про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 27.06.2006року №0007862301/0  про визначення суми податкового зобов'язання  з податку на додану вартість у сумі   14309,40грн., у тому числі: 10221,00грн. – основний платіж та  4088,40грн.-штрафні санкції.

          15.08.2006р. позивач, уточнив позовні вимоги відповідно  Кодексу адміністративного судочинства України, і, просить суд визнати не чинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі №0007862301/0 від 27.06.2006р.

         23.08.2006р. у господарський суд АР Крим від позивача  надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно якої  позивач просить суд  визнати  не чинними  податкові повідомлення-рішення  Державної податкової інспекції в м.Сімферополі від 27.06.2006року: №0007862301/0  про визначення податкового зобов'язання з  податку на  додану вартість в сумі  14309,40грн. та №0007872301/0 про визначення податкового зобов'язання з  податку на прибуток приватних підприємств у сумі  15093,00грн.  

         Згідно частини 6, частини 7 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України господарський суд АР Крим у судовому засіданні 31.08.2006року  ухвалив відмовити Державної податкової інспекції в м.Сімферополі  в задоволенні  клопотання від 15.08.2006р. №14534/9/10, заявленому відповідачем у судовому засіданні,  про залучення в якості свідка майору СВ ПМ ДПА в АР Крим Логвиненко А.Д., оскільки  представником відповідача в порушення частини 4 статті 65 Кодексу адміністративного судочинства України не зазначені обставини, щодо яких свідок може дати показання. Крім того,  предметом спору  в  даній справі є визнання не чинними податкових повідомлень-рішень, які винесені на підставі акту перевірки,  висновки якого і  будуть розглядатися у судовому засіданні. Представнику відповідача судом було роз'яснене, що відповідно статті 57 Кодексу адміністративного судочинства України  Логвиненко А.Д.  також  може  діяти у справі як представник відповідача, повноваження якого повинні  бути підтверджені довіреністю згідно частини 3 статті 58 Кодексу адміністративного судочинства України.  

         В обґрунтуванні своїх позовних вимог позивач  вказує, що  у грудні 2005року був укладений усний договір купівлі-продажу між приватним підприємством “Лікк” та товариством з обмеженою відповідальністю “Професіонал”, відповідно до якого приватне підприємство “Лікк” поставляв товар, а товариство з обмеженою відповідальністю “Професіонал” оплачувало  поставлений товар згідно  накладних та виставлених рахунків. На підставі статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть  вчиняться угоди, які повністю виконуються сторонами. Сторони  за даним договором виконали свої зобов'язання повністю і претензій один до одного  не мають.   

            Відповідач з позовними вимогами не згоден за мотивами, викладеними у відзиві на позов, вказує, що позивач у грудні 2005року та лютому 2006року мав господарські відносини з приватним підприємством “Лікк”. Товар був отриманий згідно  податковим накладним №123/05 від 29.12.2005року та №14/06 від 28.02.2006року. Суми податку на додану вартість за податковими накладними віднесені до податкового кредиту згідно книги придбань товарів (робіт, послуг). Однак, слідчим відділом податкової міліції Державної податкової адміністрації в АР Крим у рамках кримінальної справи встановлено, що посадові  особи приватного підприємства “Лікк” здійснювали господарську діяльність з оформленням первісних документів з застосуванням підробленої  печатки, отже, діяльність  приватного підприємства “Лікк” протиречить діючому законодавству.

          Згідно з пунктом 6 Закону України „Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України” №2953-1У від  06.10.2005року, що набрав чинність 01.11.2005року до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального  кодексу України 1991 року, вирішують  у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу  адміністративного судочинства України.

           Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України  судочинство здійснюється відповідно до  Конституції України, цього  Кодексу та міжнародних договорів, згода на  обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

           Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної  дії, розгляду справи.

            Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази, суд

                                                          встановив:

           За результатами  виїзної позапланової перевірки товариства з обмеженою відповідальністю “Професіонал” з питань правових відносин з приватним підприємством “Лікк” за період з 01.04.2003року по 01.04.2006року був складений акт перевірки від  19.06.2006 року №3190/23-8/31095988 (а.с.8).

            Перевіркою виявлені порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, у результаті чого донараховано податку на прибуток у сумі 12780,00грн., у тому числі: 2005 рік – 10350,00грн., 1 квартал 2006р. – 2430,00грн. Також встановлені порушення підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про  податок на додану вартість”, у результаті чого донарахований податок на додану вартість у розмірі 10221,00грн., у тому числі:  за грудень 2005р. у розмірі 8277,00грн., за лютий 2006р. – 1944,00грн.

           27.06.2006р. на підставі неіснуючого акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення: № 0007862301/0 від 27.06.2006 року про визначення податкового зобов'язання з податку на  додану вартість  в сумі  14309,40грн., у тому числі: основний платіж -  10221,00грн., штрафні санкції – 4088,40грн. та №0007872301/0 від 27.06.2006 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств  в сумі   15093,00грн., у тому числі: основний платіж -  12780,00грн., штрафні санкції – 2313,00грн., які і оспорюються позивачем.

        Суд вважає, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “Професіонал” є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.

          Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно з статтею 2 Закону України “Про судоустрій”, суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 3 статті 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами. Відповідно до частини 1 статті 6 цього ж Закону, усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Згідно з частиною 3 зазначеної статті, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору, можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно  до частини1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених   статтею 72 цього Кодексу.

           Згідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві  є будь-які фактичні  дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

           Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки,  у якому  згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами  підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації  України від 16.09.2002р. №429, зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів  та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень.

                     Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту  виявлених порушень є підстави  для визначення платнику податкових зобов'язань.

Підставою для  нарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 10221,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 4088,40грн. та нарахування податку на прибуток приватних підприємств в сумі 12780,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 2313,00грн.  стали наступні обставини.

Згідно пункту 3 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства  України  обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Перевіркою встановлено, що приватне підприємство “Лікк” (ЕДРПОУ 32789606) поставило покриття слаботекстурироване товариству з обмеженою відповідальністю “Професіонал”, на що  виписані податкові накладні: №123/05 від 29.12.2005р. на загальну суму 49660,50грн. та на суму 11664,00грн. Суми податку  на додану вартість по зазначених податкових накладних включені до податкового кредиту, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, та відповідають даним податкової декларації з податку на  додану вартість за лютий 2006 р.

У лютому 2006р. позивач мав фінансові господарські  відносини з приватним підприємством “Лікк” (ЕДРПОУ м.Сімферополь вул.Артилерійська,90), товар отримано згідно прибутковим накладним №123/05 від 31.12.2005р.  та №14/06 від 28.02.2006р. та податковим накладним: №123/05 від 29.12.2005р., №14/06 від 28.02.2006р. отримано: покриття слаботекстурироване у кількості 5000,0 кг за ціною 9,72грн. на суму  48600,00грн., акриловий зв'язуючий концентрат у кількості 125,00кг за ціною  20,03грн. на суму 2503,75грн. Всього отримано товару на суму 61324,50грн, у тому числі податок на додану вартість в сумі 10220,75грн. Оплата за отриманий товар проводилась у безготівковій формі, по розрахунковому рахунку (платіжне доручення №1145 від 29.12.2005р., платіжне доручення №1964 від 28.02.2006р.). Суми податку на додану вартість за податковими накладними віднесені до податкового кредиту згідно книги придбання товарів (робіт, послуг).

Отже, вказані факти не оспорюються сторонами, відображені в акті перевірки та приймаються судом як доведені. Здійснення господарських операцій, як в частині поставки товарів, так і в частині оплати, не оспорюються сторонами.

      Відповідач вважає, що слідчим відділу податкової міліції Державної податкової адміністрації в АР Крим  в рамках кримінальної справи встановлено, що  посадові особи приватного підприємства “Лікк” формували свої витрати (придбання товарів, матеріалів) шляхом оформлення прибуткових документів від суб'єктів господарської діяльності міст Київа, Луганська, працівниками приватного підприємства “Лікк” в офісі за адресою: м.Сімферополь, вул.Артилерійська,90 з використанням підробленої печатки, тобто  при господарських взаємовідносинах між позивачем і приватним підприємством “Лікк” в наявності сумнівна фінансова операція.  Відповідач вказує, що  сумнівна фінансова операція – це використання при здійсненні операцій коштів без підтвердження джерела їх  надходження. Відповідач вважає, що до складу валових витрат не відносяться витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість  ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

      Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про протиправність рішень суб'єктів владних повноважень обов'язок доказування  правомірності таких рішень покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

      Відповідач вказує, що  сумнівна фінансова операція – це використання при здійсненні операцій коштів без підтвердження джерела їх  надходження. При цьому Державна податкова інспекція в м.Сімферополі  посилається на підпункт 5.2.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно якому до складу валових витрат включаються суми  будь-яких витрат у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг), а також на визначення терміну “продаж товару” (пункт 1.3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств).

      Матеріалами справи підтверджено, що позивачем при віднесенні витрат до складу валових витрат повністю дотримані вимоги підпункту 5.3.9 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, про що свідчить наявність у нього розрахункових та платіжних документів, оформлених відповідно до діючого законодавства: згідно прибутковим накладним: №123/05 від 31.12.2005р., №14/06 від 28.02.2006р. та податковим накладним: №123/05 від 29.12.2005р, №14/06 від 28.02.2006р.

      Відповідачем не надані суду документи, які  підтверджують, що на дату отримання товарів від приватного підприємства “Лікк”, наприклад,  засновницькі документи постачальника були признані у судовому порядку недійсними. Угода, яка укладена між позивачем та приватним підприємством “Лікк” не визнавалася судом недійсною. Також суду не наданий вирок суду, якій вступив в законну силу по кримінальній справі №10677030051, про що повідомив у судовому засіданні представник відповідача (протокол судового засідання від 31.08.2006р.). Крім того, питання про визнання  той або  іншої  операції сумнівною фінансовою операцією  взагалі не має ніякого відношення  до податкового обліку. Отже, податкові  наслідки угоди, укладеної позивачем у грудні 2005р. з приватним підприємством “Лікк”  у позивача залишаються незмінними. Тобто, донарахування позивачу податкових зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі  12780,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 2313,00грн. неправомірно.

    Згідно пункту 1.7 статті 1  Закону України “Про  податок на додану вартість” податковим  кредитом  є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду звітного періоду,  яка визначена  згідно даному Закону.

    Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів(робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів або нематеріальних активів, які підлягають амортизації.

     Не  дозволяється  включення  до  податкового  кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними( підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”).

     В наданих  податкових накладних заповнені всі передбачені законом реквізити, є печатки та підписи особи, яка виписала  податкові накладні.

     Отже суд приходить до висновку, що Закон України “Про податок на додану вартість”  на дату здійснення позивачем операцій по придбанню товару у приватного підприємства “Лікк” визначав два випадку неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду:  у випадку якщо вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) або основних  фондів;   у випадку не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними.  

   Відповідно до  підпункту 7.2.4 пункту 7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Зазначена стаття передбачає, що центральний орган державної податкової служби веде реєстр платників податку.

             Положенням про реєстр платників податку на додану вартість, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000р. №79, визначено поняття реєстру, порядок його створення й ведення, використання даних реєстру, порядок включення та виключення платників податку з реєстру, внесення у нього змін.

 Таким чином, реєстрація особи в якості платника податку на додану вартість полягає, зокрема, у включенні його до реєстру платників податку на додану вартість, а відсутність реєстрації платника податку, що попередньо був зареєстрований, може бути пов'язана лише з наступним виключенням його з реєстру.

 Відповідно з пунктом 25.5 Положення про реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого  наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000р. №79, платник податку на додану вартість  виключається із реєстру, а свідоцтво платника податку на додану вартість анулюється  у випадку прийняття судом рішення про скасування державної реєстрації.

Приватне підприємство “Лікк” мало статус платника податку на додану вартість, що вказує на правомірність  видачі податкових накладних. Отже, сума податкового кредиту позивача сформована  на підставі належним чином оформлених  податкових накладних, отриманих від приватного підприємства “Лікк”, зареєстрованого в якості платника податку на додану вартість, і що вартість придбаного товару, у складі ціни якого позивачем сплачений податок на додану вартість, правомірно  віднесена до складу валових витрат.  

           Зазначене спростовує висновки акту перевірки щодо безпідставності віднесення до складу податкового кредиту сум податку за вказаними податковими накладними.

 Отже, суд приходить до висновку, що Закон України “Про  податок на додану вартість” ставить в залежність права продавця на виписку  податкової накладної, а не покупця (товариство з обмеженою відповідальністю “Професіонал”). Покупець  повинен  тільки мати податкову накладну та відносити придбані товарно-матеріальні цінності  до складу валових витрат, що і було  належним чином виконане позивачем. На момент  виписки податкових накладних приватне підприємство “Лікк”  було належним чином  зареєстроване як платник податку на додану вартість.

            З урахуванням статті  104 Цивільного кодексу України юридична  особа припиняється в результаті передання всього свого  майна,  прав  та  обов'язків  іншим  юридичним   особам  - правонаступникам (злиття,  приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою,  що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, встановивши, що на момент укладання та виконання договору купівлі-продажу, укладеному в усної формі у грудні 2005р. між позивачем та приватним підприємством “Лікк”, в тому числі і на дату видачі податкових накладних, останнє було зареєстровано у встановленому законом порядку як платник податку на додану вартість та не було виключене з Реєстру платників податку на додану вартість, суд з врахуванням вищенаведених норм Закону дійшов до висновку, що позивач правомірно включив суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту за податковими накладними, виписаними продавцем, його контрагентом за договором - приватним підприємством “Лікк”.

Що стосується посилань Державної податкової інспекції в м.Сімферополі на  порушення пункту 1.8 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”,  то слід зазначити що,  спірним за даною справою є питання про право  товариства з обмеженою відповідальністю “Професіонал” на податковий кредит, а вказаний пункт 1.8 дає тільки визначення терміну “бюджетне відшкодування” і не визначає ніяких підстав, від яких би  залежало право на податковий кредит.   

Пунктом 1.8 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” визначається, що бюджетне відшкодування – це сума, яка підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою  податку у випадках, визначених даним Законом. Вказаний пункт дає загальне розуміння  поняттю “бюджетне відшкодування” і є відсильною нормою, оскільки  безпосередньо  не встановлює  порядок визначення суми бюджетного відшкодування, а відсилає  до інших  норм даного Закону.

Іншою такою нормою Закону України “Про податок на додану вартість” є підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7, якій передбачає, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця  між  загальною сумою податкових зобов'язань, які виникли у зв'язку якою-небудь поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, і сумою  податкового кредиту звітного періоду. На підставі підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7  даного Закону  відшкодуванню платнику податку із Державного бюджету України належить сума, яка при її визначенні згідно підпункту 7.7.1 має  від'ємне значення. Таким чином, сума  бюджетного відшкодування залежить від правильності  визначення суми податкових зобов'язань  і податкового кредиту, але не навпаки.

Суд не бере до уваги доводи Державної податкової інспекції в м.Сімферополі про те, що  товариство з обмеженою відповідальністю “Професіонал”  не доказало факту сплати податку на додану вартість до бюджету через наступне.

           Згідно зі статтею 19, статтею  67  Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути  примушений робити те, що не передбачено  законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен  зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

           Діюче законодавство України, зокрема, і Закон України “Про податок на додану вартість” не встановлюють зобов'язань покупця сплачувати  податок на додану вартість  ще і до бюджету, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень Закону України “Про податок на додану вартість” сума податку на додану вартість,  яка включена до ціни  товару, є податковим  зобов'язанням продавця товару і  саме продавець товару несе зобов'язання по сплаті даного податку до бюджету. У даного випадку таке зобов'язання  покладено  Державною посадковою інспекцією в м.Сімферополі на  товариство з обмеженою відповідальністю “Професіонал”, що протиречить  вимогам діючого законодавства.    

Таким чином відповідачем неправомірно було здійснені донарахування  товариству з обмеженою відповідальністю “Професіонал” податкових  зобов'язань: з податку на  додану вартість  в сумі  14309,40грн.( у тому числі: основний платіж -  10221,00грн., штрафні санкції – 4088,40грн.) згідно спірному податковому повідомленню-рішенню № 0007862301/0 від 27.06.2006 року  та  з податку на прибуток приватних підприємств  в сумі   15093,00грн. (у тому числі: основний платіж -  12780,00грн., штрафні санкції – 2313,00грн.) згідно спірному податковому повідомленню-рішенню №0007872301/0 від 27.06.2006року.

             Як на основу незаконності прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень в частині визначення  штрафних санкцій у сумах  2313,00грн. і  4088,40грн. суд  зазначає   наступне.

             Згідно з пунктом 1.5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”  штрафна  санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді  відсотків  від   суми   податкового   зобов'язання   (без урахування пені та штрафних санкцій),  яка справляється з платника податків  у  зв'язку  з  порушенням  ним   правил   оподаткування, визначених відповідними законами.

             Спірні податкові повідомлення-рішення  винесені  на підставі  підпункту 17.1.3 статті 17 Закону України, яким передбачено, що у  разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового  зобов'язання  платника  податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту  4.2  статті  4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі  десяти  відсотків  від  суми  недоплати  (заниження  суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених  для такого  податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи  з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та  закінчуючи  податковим  періодом,  на  який припадає отримання таким платником податків податкового   повідомлення  від контролюючого  органу,  але  не  більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти  неоподатковуваних  мінімумів  доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових  періодів,  що  минули.

            Таким чином, для законного начислення  штрафних  санкцій підпункт 17.1.3  статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлює необхідність первісного отримання податкових повідомлень-рішень платником податків від контролюючого органу у даному випадку від Державної податкової інспекції в м.Сімферополі.

            Оскільки згідно  з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181-111 від 21.12.2000 року  податкове зобов'язання платника  податків,  нараховане контролюючим  органом  відповідно  до  пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону,  вважається узгодженим у  день  отримання  платником податків   податкового   повідомлення,   за   винятком   випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту, то фактично  підпункт 17.1.3  встановлює  необхідність  погодження податкового зобов'язання, з якого сплачуються штрафні санкції.

           Даний факт також підтверджується тім, що підпункт 17.1.3 зазначає обов'язок платника податків сплатити штраф, а на момент отримання податкового повідомлення, до узгодження податкового зобов'язання, платник податків не має можливості  встановити суму для  розрахунку   штрафних санкцій.

         Згідно з підпунктом 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” вимога  вважається  надісланою  (врученою) юридичній особі,  якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи  під  розписку  або  надіслано  листом  з  повідомленням про вручення.

        Спірними податковими повідомленнями-рішеннями одночасно зазначені основні зобов'язання: з податку на додану вартість в сумі 10221,00грн.,  з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 12780,00грн., а також штрафні санкції за даними зобов'язаннями: штрафні санкції  з  податку на додану вартість в сумі  4088,40грн. та штрафні санкції з податку на прибуток приватних підприємств у сумі  2313,00грн. На момент  винесення рішень про визначення  штрафних санкцій у зазначених сумах  податкові зобов'язання  не було узгодженими.

         Частиною 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України.        

           Таким чином, невірне застосування відповідачем норм  матеріального права  спричинило прийняття неправильних податкових  повідомлень-рішень, що є підставою для визнання їх не чинними.   

           За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “Професіонал” є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи  та  підлягають  задоволенню.

  Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

   Вступна та резолютивна частини постанови оголошені в судовому  засіданні 12.10.2006р. Постанова складена у повному обсязі   17.10.2006 р.

   На підставі викладеного та керуючись статтями 94, 98, 122, 158-164, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                            постановив:

 1.Позов задовольнити.

          2.Визнати не чинним  податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі  №0007862301/0 від 27.06.2006 року про визначення податкового зобов'язання з податку на  додану вартість  в сумі  14309,40грн., у тому числі: основний платіж -  10221,00грн., штрафні санкції – 4088,40грн.

         3.Визнати не чинним  податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі  №0007872301/0 від 27.06.2006 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств  в сумі   15093,00грн., у тому числі: основний платіж -  12780,00грн., штрафні санкції – 2313,00грн.

         4.Стягнути з Державного бюджету України (код платежу 22090200, одержувач – державний бюджет м.Сімферополя, рахунок 31118095600002, Управління державного казначейства в АР Крим, ЗКПО 22301854, МФО 824026)  на  користь товариства з обмеженою відповідальністю “Професіонал” (95001, АР Крим, м.Сімферополь, пр.Кірова,29/1, рахунок №26002000130894 в АКБ “ЧБРР” м.Сімферополь, МФО 384577, ЗКПО 31095988) 3,40грн. державного мита.     

 5.Виконавчий документ видати після набрання постановою  законної сили.

 У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова  набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

       Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через  20 днів після подання заяви про апеляційне  оскарження.

 Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко Г.М.