Постанова

від 01.02.2011 по справі 2907/10/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

01 лютого 2011 року                                                                                2907/10/1070                                                                                                          

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко  Н. Д., при секретарі судового засідання Малихіні Д.Ю., за участю

позивача:                                 ОСОБА_1,

представника позивача:      ОСОБА_2,

представника відповідача:  Оверченко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу          

за позовом  

суб‘єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1

до

Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській  області

про

скасування податкового повідомлення-рішення, -

                                                                  ВСТАНОВИВ:

            Суб‘єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській  області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення –рішення від 13.01.2010 № 28/00000/10171/0 про донарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість на суму 8190,00 грн., в тому числі, за основним платежем  - 5460,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –2730, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, а саме підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі Закон України «Про податок на додану вартість») та вважає рішення податкового органу незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлені факти та застосовані норми закону.

Позивач та його представник у судовому засіданні 01.02.2010 підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржуване рішення прийняте ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 01.02.2010 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

           Заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає  задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 09.12.2009 по 24.12.2009 посадовими особами Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській  області на підставі направлення на перевірку від 08.12.2009 № 2487 було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.09.2009.

У ході перевірки перевіряючими встановлено, зокрема, порушення положень підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: до складу податкового кредиту позивачем віднесено податок на додану вартість сплаченого у складі вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, які використані на цілі, що не пов'язані із господарською діяльністю позивача на загальну суму 5460,00грн., у тому числі: за травень 2008 року у розмірі 2050,00 грн., за червень 2008 року у розмірі 1660,00 грн., за липень 2008 року у розмірі 1750, 00 грн.

За результатами перевірки складений акт від 29.12.2009 № 4318/17-1-115/237/НОМЕР_1 (надалі –Акт перевірки).

Відповідно до даних Акта перевірки, у період що перевірявся, позивач  включив до складу податкового кредиту податок на додану вартість сплачений ним у складі вартості придбаних у ТОВ «Технокомплект-Сервіс»(код 35574227), м. Київ, вул. Кіквідзе, 18) запасних частин для ремонту своїх автомобілів, споживання яких не підтверджене актами виконаних робіт чи технічною експертизою щодо їх використання саме у господарській діяльності позивача. Податковий кредит сформовано на підставі податкових накладних: від 23.05.2008 № 230504 на загальну суму 12300,00 грн. (у тому числі податок на додану вартість у розмірі 2050,00 грн.); від 13.06.2008 № 130605 на загальну суму 9960,00 грн. (у тому числі податок на додану вартість у розмірі 1660,00 грн.); від 28.07.2008 № 280708 на загальну суму 10500,00 грн. (у тому числі податок на додану вартість у розмірі 1750, 00 грн.).

На підставі висновків Акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.01.2010 № 28/00000/10171/0, яким згідно з підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 та підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-III  (надалі –Закон України № 2181), позивачеві визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у сумі 8190,00 грн., у тому числі, за основним платежем –5460,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –2730, 00 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований пунктами 7.4, 7.5, 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

При цьому, нормами Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Разом з цим, в силу положень підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (стаття 69 Кодексу адміністративного судочинства України).

  Судом, з метою забезпечення повного та об'єктивного розгляду справи, на підставі частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України неодноразово оголошувалась перерва. Тобто, сторонам були створені усі необхідні умови для надання доказів з метою встановлення судом фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства.

Проте, позивачем, як самостійно так і на вимогу суду не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують факту використання в його господарській діяльності придбаних у ТОВ «Технокомплект-Сервіс»  товарно-матеріальних цінностей (запасних частин, тощо), а відтак не доведено зв'язок із господарською діяльністю понесених ним витрат.

За таких обставин, суд вважає правомірним викладений в акті перевірки висновок відповідача щодо порушення позивачем вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Поряд з цим, суд вважає помилковим посилання відповідача, як на доказ правомірності прийнятого ним рішення, на ту обставину, що оскільки контрагент позивача ТОВ «Технокомплект - Сервіс»згідно даних бази «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України»не знаходиться за вказаним ним місцезнаходженням та за період травень –липень 2008 року не заявило про свої податкові зобов'язання з податку на додану вартість перед бюджетом, а тому не мало права видавати податкові накладні позивачеві.

Суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Крім цього, суду не надано належних та допустимих доказів про відсутність ТОВ «Технокомплект - Сервіс»за його місцезнаходженням.

Разом з цим, матеріали справи містять лист Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 24.12.2009 № 5553/23-13/355742227, відповідно до якого ТОВ «Технокомплект - Сервіс»згідно даних АІС «РПП»знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кіквідзе, 18, станом на 24.12.2009 перебуває на обліку у ДПІ у Печерському районі м. Києва та зареєстрований платником податків на додану вартість, про що видано Свідоцтво про реєстрацію платника податків на додану вартість від 17.12.2007 № 100083647.

В силу положень підпункту 7.2.3 та підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних, на підставі яких було сформовано позивачем податковий кредит, ТОВ «Технокомплект - Сервіс»не було зареєстроване як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мало права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг), та не знаходилось за вказаною ним юридичною адресою, а відтак, зазначені вище твердження відповідача спростовуються доказами, наявними матеріалами справи.

В силу положень частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства  України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними та допустимими доказами правомірність своїх дій в частині встановлення і відсутності зв'язку понесених позивачем витрат із його господарською діяльністю та, відповідно, прийнятого рішення.

          З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача не є обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

          Оскільки, спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності його витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з позивача не підлягають.

          Керуючись  статями 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

                 Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд  протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                                    Панченко Н.Д.

Постанова у повному обсязі виготовлена  04 лютого 2011 року.