Постанова

від 08.08.2008 по справі а6/065-07/20-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А6/065-07/20-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77

ПОСТАНОВА

Іменем України

"08" серпня 2008 р.                                                    Справа № А6/065-07/20-08

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Астор-Сервіс»

до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень

секретар судового засідання: Павленко О.Є.

за участю представників:

від позивачаСелянко А.О., довір. від 15.05.2006 р.

від відповідачаЯременко З.І., довір. № 694/10/25 від 17.01.2008 р.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 08.08.2008 р. о 12 год. 45 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 14.08.2008 р., про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови.

Обставини справи:

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2008 р. у справі № А6/065-07 задоволено апеляційну скаргу ТОВ «Астор-Сервіс», скасовано ухвалу господарського суду Київської області від 21.05.2007 р. про зупинення провадження у даній справі, справу направлено для продовження розгляду по суті до господарського суду Київської області.

Ухвалою від 09.06.2008 р. справу прийнято до провадження суддею Бабкіною В.М. з присвоєнням справі номера А6/065-07/20-08, справу призначено до розгляду на 23.06.2008 р.

Під час розгляду справи застосовувалися засоби технічного фіксування судового процесу.

Розгляд справи відкладався на 07.07.2008 р., у засіданнях суду оголошувалася перерва до 21.07.2008 р., 04.08.2008 р. та 08.08.2008 р.

До господарського суду Київської області у лютому 2007 року надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Астор-Сервіс»(далі - позивач) до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень –рішень № 000032300/0 від 10.01.2007 року та  № 000042300/0 від 10.01.2007 року, яким позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 3 996 252,00 грн., донараховано основного платежу 3 502 381,00 грн. та  застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 751 190,50 грн.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що фактично сплачена в ціні придбаного товару сума податку на додану вартість, а також податкові накладні, на підставі яких й було сформовано податковий кредит, складені у відповідності з вимогами Закону України «Про податок на додану вартість»і є законними підставами для формування податкового кредиту. ТОВ Астор-Сервіс»вважає безпідставним висновок податкової інспекції, що до податкового кредиту не може враховуватись податкова накладна юридичної особи, установчі документи якої згодом рішенням суду визнано недійсними.  

Відповідач, в свою чергу, у відзиві на позовну заяву вказує на неправомірність формування позивачем податкового кредиту, оскільки рішенням суду було визнано недійсними установчі документи юридичної особи, що видавала податкову накладну. Відповідач також зазначає, що обов'язковою підставою для проведення бюджетного відшкодування є сплата сум податку на додану вартість контрагентами позивача безпосередньо до бюджету.

          У судових засіданнях 07.07.2008 р., 21.07.2008 р., 04.08.2008 р. та 08.08.2008 р. представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представники відповідача в судових засіданнях проти позову заперечували.

Крім того, Іванківською міжрайонною державною податковою інспекцією у судовому засіданні 07.07.2008 р. було подане клопотання від 04.07.2008 р. № 2440/10/25-019 про зупинення провадження у даній справі до вирішення справи № А18/045-07 за позовом Іванківської МДПІ до ТОВ «Астор-Сервіс»та ТОВ «Лабріс»про визнання недійсним договору № Л-6 від 02.12.2005 року у Вищому адміністративному суді України.

Клопотання мотивоване тим, що Іванківською МДПІ свого часу було подано позовну заяву про визнання недійсним договору між ТОВ «Астор-Сервіс»та ТОВ «Лабріс»№Л-6 від 02.12.2005 р. Ухвалою господарського суду Київської області від 02.02.2007 р. було відкрито провадження в адміністративній справі № А18/045-07 за позовом Іванківської МДПІ про визнання недійсним договору між ТОВ «Астор-Сервіс»та ТОВ «Лабріс».

Проте ухвалою господарського суду Київської області від 16.03.2007 р. провадження у вказаній адміністративній справі було закрито.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2007 р. апеляційну скаргу інспекції залишено без розгляду посилаючись на те, що Іванківською МДПІ пропущено строк для подання апеляційної скарги.

На даний час Іванківською МДПІ до Вищого адміністративного суду України подано касаційну скаргу на ухвалу господарського суду Київської області від 16.03.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2007 р. у справі № А18/045-07.

Дослідивши мотиви, покладені в основу клопотання про зупинення провадження у даній справі, та зважаючи на те, що фактично справа про визнання недійсним договору між ТОВ «Астор-Сервіс»та ТОВ «Лабріс»по суті спору не слухалась, а також враховуючи скасування ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2008 р. у справі № А6/065-07 ухвали господарського суду Київської області від 21.05.2007 р. про зупинення провадження у даній справі, прийнятої за наслідками задоволення такого ж клопотання, суд не вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача від 04.07.2008 р. № 2440/10/25-019.

У зв'язку з викладеним у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі судом відмовлено, про що сторонам проголошено в судовому засіданні 21.07.2008 р.

          Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд

встановив:

Іванківською міжрайонною державною податковою інспекцією було проведено виїзну позапланову перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Астор-Сервіс»з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ за період з 01.12.2005 року по 31.01.2006 року. За наслідками перевірки відповідачем було складено акт №130-23/33130327 від 28.11.2006 року.

Перевіркою було встановлено, що в порушення п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7  Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем завищено обсяг податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 3498633,00 грн. за податковою накладною № 31 від 02.12.2005 року на суму 20991798,00 грн. (в т.ч. 3498633,00 грн. ПДВ).

Перевіряючими було зроблено висновок, що в порушення пп. 7.2.3 п.7.2 ст. 7, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 1.8. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»позивач зайво включив до складу податкового кредиту грудня 2005 року податок на додану вартість в сумі 4000000,00 грн., що призвело до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування за січень 2006 року на суму 3996252,00 грн. та заниження податку на додану вартість за грудень 2005 року на суму 3502381,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 0000032300/0 від 10.01.2007 року, яким ТОВ «Астор-Сервіс»зменшено бюджетне відшкодування на суму 3996252,00 грн.;

№ 0000042300/0 від 10.01.2007 року, яким товариству визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3502381,00 грн.  та застосовано штрафні санкції в розмірі  1751190,50 грн.

Позивач, не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями –рішеннями,  звернувся до суду з вимогою про їх скасування.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та товариством «Лабріс»було укладено договір поставки № Л-6 від 02.12.2005 року.

На виконання умов договору товариство «Лабріс»поставило позивачеві плати печатні на загальну суму 20991798,00 грн. (в т. ч. ПДВ - 3498633,00 грн.).

02.12.2005 року товариство «Лабріс»видало ТОВ «Астор-Сервіс»податкову накладну  № 31 на загальну суму 20991798,00 грн. (в т. ч. ПДВ 3498633,00 грн.), на підставі якої й було сформовано податковий кредит.

На момент видачі вказаної податкової накладної товариство «Лабріс»було зареєстроване як платник податку на додану вартість, у зв'язку з чим мало право на їх складання, адже пп. 7.2.4. п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Під час проведення перевірки відповідач дійшов висновку, що позивач неправомірно відніс зазначену суму до податкового кредиту, у зв'язку з тим, що вказана сума підтверджена податковою накладною юридичної особи, протокол загальних зборів засновників, статут та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість якого рішенням апеляційного суду Київської області від 23.10.2006 року визнано недійсними.

Також судом встановлено, що позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2005 року було віднесено суму податку на додану вартість в розмірі 4000000,00 грн. за податковими накладними:

№ 717 від 14.12.2005 р. на суму 8000000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 1333333,33 грн.);

№ 718 від 19.12.2005 р. на суму 8000000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 1333333,33 грн.);

№ 719 від 21.12.2005 р. на суму 8000000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 1333333,33 грн.).

Вказані податкові накладні були видані товариством «Авангард»на виконання умов договору поставки № Л-1 від 07.12.2005 року, укладеного з позивачем.

Пунктом 3.3 договору було передбачено, що розрахунок за товар здійснюється на умовах 100% передплати.

Згідно пункту 3.4 договору загальна вартість поставки складає 24000000,00 грн., в тому числі ПДВ - 4000000,00 грн.

На виконання умов договору позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард»повну суму вартості товару, що підтверджується платіжними дорученнями № 3 від 14.12.2005 р.,                  № 6 від 19.12.2005 р. та № 9 від 21.12.2005 р. (банківські виписки по особовому рахунку від 14.12.2005 р., від 19.12.2005 р., від 21.12.2005 р. долучені до матеріалів справи).

В свою чергу, товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард»виписало вищезазначені податкові накладні на загальну суму 24000000,00 грн.,  у тому числі 4000000,00 грн. податку на додану вартість, що була включена позивачем до податкового кредиту у грудні 2005 року.

Як вбачається з акта перевірки, відповідач як на підставу для невключення до складу податкового кредиту грудня 2005 р. ПДВ в розмірі 4000000,00 грн. визначив, що проведена передплата підприємствам - посередникам за товари без їх фактичного отримання, не має статусу «господарської операції»у відповідності до п.1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та на підставі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, податковий кредит позивача був сформований на підставі податкової накладної № 31 від 02.12.2005 р., виданої товариством «Лабріс»та податкових накладних № 717 від 14.12.2005 р., № 718 від 19.12.2005 р., № 719 від 21.12.2005р., виданих товариством «Авангард».

На момент видачі вказаних податкових накладних товариство «Лабріс»та товариство «Авангард»були зареєстровані як платники податку на додану вартість, у зв'язку з чим мали право на їх складання, оскільки пп. 7.2.4. п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Законом України «Про податок на додану вартість», а саме пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Водночас Законом України «Про податок на додану вартість»не передбачено інших правил та підстав як для виникнення права на податковий кредит, так і для його позбавлення.

Таким чином, з огляду на зміст наведених правових норм, суд вважає, що податкові накладні, що були виписані позивачеві товариствами «Лабріс»та «Авангард», які, в свою чергу, на момент їх складання були зареєстровані платниками податку на додану вартість, є належними первинними документами, що підтверджують правомірність віднесення відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Стосовно твердження відповідача, що визнання рішенням суду установчих документів товариства «Лабріс»недійсними позбавляє позивача використовувати видану вказаним товариством податкову накладну для формування податкового кредиту, слід зазначити, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод і не позбавляє юридичного значення виданих за такими операціями податкових накладних, а може розглядатися виключно в сукупності з іншими доказами у кожній конкретній справі.

Так, як вбачається з матеріалів даної справи, постановою господарського суду Київської області від 20.10.2006 р. у справі № 283/11б-06 товариство «Лабріс»було визнано банкрутом, в той час, як рішення апеляційного суду Київської області, яким визнано установчі документи товариства «Лабріс»недійсними, було прийнято 23.10.2006 р.

Окрім того, позиція податкової інспекції, що передплата підприємствам-посередникам за товари без їх фактичного отримання, не має статусу «господарської операції»у відповідності до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»є помилковою.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»дає визначення терміну «господарська операція». Так, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

В свою чергу, частиною 1 ст. 9 Закону  України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно абзацу 10 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином,  доказом підтвердження здійснення господарської операції є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та складається в момент її здійснення. Як вбачається з матеріалів справи, на момент проведення перевірки ТОВ «Астор-Сервіс»мало первинні документи, які містять відомості про здійсненні господарські операції, які були пред'явлені для перевірки.

Відносно твердження відповідача, що обов'язковою підставою для проведення бюджетного відшкодування є сплата сум податку на додану вартість контрагентами позивача до бюджету, суд вважає за необхідне зазначити, що Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить у залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентами податків до бюджету.

Відповідно до  пункту 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Підпунктом 7.7.1 п.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З аналізу вищезазначених правових норм вбачається, що питання щодо від'ємного  значення суми податку на додану вартість поширюється тільки на окремо взятого платника податків і цей факт не ставиться у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Окремо слід зазначити, що Вищий адміністративний суд України у Довідці «Про вивчення та узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду України про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету»від 20 жовтня 2006 року зазначив, що у разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

          Також суд, розглядаючи в сукупності з іншими доказами у даній справі твердження відповідача щодо незнаходження за юридичною адресою товариства «Авангард»на підставі складеного акта про незнаходження, покладеного в основу прийняття оскаржуваних рішень, вважає їх непереконливими з огляду на наступне.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

          Згідно з ч. 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

          Тобто, належним доказом відсутності юридичної особи за її місцезнаходженням є виписка є Єдиного державного реєстру, в той час як один лише складений відповідачем акт не може вважатися належним і достатнім доказом.

          Відповідно до частин першої та третьої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Виходячи з приписів частини четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з приписами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень правомірності прийнятих ним спірних рішень не довів, доказів, які б спростували доводи позивача, суду не надав.

З огляду на наведене, проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства  та всебічно розглянувши матеріали справи, господарський суд визнає обґрунтованими позовні вимоги ТОВ «Астор-Сервіс», у зв'язку з чим вони підлягають задоволенню, а податкові повідомлення-рішення №0000032300/0 від 10.01.2007 р. та № 0000042300/0 від 10.01.2007 р. –скасуванню.

Судові витрати відповідно до вимог частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України присуджуються позивачеві з Державного бюджету України відповідно до задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 67, 124 Конституції, ст.ст. 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п  о  с  т  а  н  о  в  и  в  :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Скасувати в повному обсязі податкові повідомлення - рішення Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції №0000032300/0 від 10.01.2007 р. та №0000042300/00 від 10.01.2007 р.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Астор-Сервіс» (07200, Київська область, смт. Іванків, вул. Фрунзе, 49, код ЄДРПОУ 33130327) 3 (три) грн. 40 коп. судового збору.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України.

Суддя                                                                                  В.М. Бабкіна

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –14.08.2008 року.