Рішення

від 10.09.2008 по справі 5/21-08-917

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/21-08-917

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" вересня 2008 р.Справа  № 5/21-08-917

Господарський суд Одеської області у складі:

Головуючого судді                             Могил С. К.

Судді                                                    Гуляк Г. І.

Судді                                                    Смелянець Г. Є.

При секретарі судового засідання    Вдовіченко В. В.

За участю представників сторін та учасників провадження у справі:

Від Військової прокуратури Одеського гарнізону, Свентицький І. С. –на підставі довіреності та посвідчення.

від Міністерства оборони України –Чепель К. О., на підставі довіреності;

від Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України –Зозуля Г. В., на підставі довіреності;

від товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельник” –не з'явився;

від Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України в особі філії „Укроборонбуд” –не з'явився;

від Квартирно –експлуатаційного відділу м. Одеси –не з'явився.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельник”, Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України в особі філії „Укроборонбуд” за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Квартирно –експлуатаційного відділу м. Одеси про визнання недійсним (з моменту укладення) договору від 16.03.2006 року №12-24/03-06/01-Р про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №210 (м. Одеса, вул. Рассвета, 47) створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту, шляхом пайової участі сторін, укладеного між Міністерством оборони України в особі директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління „Укроборонбуд” Мельника В'ячеслава Леонідовича та товариством з обмеженою відповідальністю „Будівельник”, -

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Одеського гарнізону звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельник”, Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України в особі філії „Укроборонбуд” за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Квартирно –експлуатаційного відділу м. Одеси в якому просив суд визнати недійсним (з моменту укладення) договір від 16.03.2006 року №12-24/03-06/01-Р про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №210 (м. Одеса, вул. Рассвета, 47) створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту, шляхом пайової участі сторін, укладеного між Міністерством оборони України в особі директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління „Укроборонбуд” Мельника В'ячеслава Леонідовича та товариством з обмеженою відповідальністю „Будівельник”.

Як на підставу своїх доводів, прокурор звертав увагу суду на той факт, що зі змісту довіреності від 09.03.2006 року вбачається, що представник за довіреністю мав право укладати правочини виключно на підставі рішення Міністра оброни України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України відносно лише тих об'єктів, щодо яких було прийнято таке рішення. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, які він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. За твердженням прокурора, наступного схвалення не відбулось, тому угоди, укладені представником юридичної особи без належних повноважень на їх укладання, або з перевищенням цих повноважень мають бути визнані недійсними, як такі, що не відповідають вимогам закону. Крім того, позивач зазначив, що відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Таким чином, всупереч вимогам ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, оспорюваний Договір від 16.03.2006 року №12-24/03-06/01-Р укладений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, що відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою недійсності цього правочину. Водночас, військовий прокурор звертав увагу суду на те, що як встановлено проведеною прокуратурою перевіркою, зміст оспорюваного Договору суперечить Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства. Згідно п. п. 2.1 - 2.3 Договору його сторони об'єднали свої вклади в момент укладення Договору та спрямовують свої сумісні дії і зусилля на проектування і будівництво та/або конструкцію існуючих об'єктів житлово –цивільного призначення, їх матеріально технічне забезпечення, належну експлуатацію, організацію управління майном при проектуванні, будівництві, реконструкції, що призведе до створення спільної сумісної власності Сторін. Як видно з  п. п. 2.6 - 2.10 Договору пайовим внеском, тобто вкладом, Міністерства оборони України у спільній діяльності є нерухоме майно військового містечка №210 в кількості 21 об'єкту нерухомості, що знаходяться на земельній ділянці площею 9,3887 гектари за адресою: місто Одеса, вул. Рассвета, 47, та право користування зазначеною земельною ділянкою. За приписами ст. ст. 1130, 1133 Цивільного кодексу України об'єднання вкладів учасників спільної діяльності та їх спільні дії з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети є здійсненням спільної діяльності у формі простого товариства. Проте, виходячи Положення про Міністерство оборони України, в редакції Указу Президента України від 4 липня 2002 року №618, Декрету Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 року №8-92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», які діяли на час укладання оспорюваного Договору, будь –якими повноваженнями на здійснення спільної діяльності у формі простого товариства Міністерство оборони України не наділено.

Отже, виходячи з положень згаданих нормативних актів, прокурор вважає, що нерухоме майно військового містечка №210 в кількості 21 об'єкту нерухомості, що знаходяться на земельній ділянці площею 9,3887 га. за адресою: місто Одеса, вул. Рассвета, 47, та право користування зазначеною земельною ділянкою, не можуть бути вкладом Міністерства оборони України у спільній діяльності з ТОВ „Будівельник”.

Таким чином, всупереч вимогам ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст оспорюваного Договору від 16.03.2006 року №12-24/03-06/01-Р суперечить наведеним актам законодавства, що відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою недійсності цього правочину.          

Відповідачі належним чином повідомлені про місце, час та дату судового розгляду справи в засідання суду не з'явились, відзив на позов не надали та не довели до суду певними засобами доказування зворотне позовним вимогам військового прокурора. Дослідивши матеріали справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю відповідачів, за наявними у справі документами, в порядку ст. 75 господарського процесуального кодексу України.

В процесі розгляду справи з боку військового прокурора та позивачів до суду були подані додаткові документи, які у судових засіданням судом були розглянуті та долучені до матеріалів справи у якості документальних доказів.

Під час судового розгляду справи у судових засіданнях судом було встановлено, що 16.03.2006 року між Міністерством оборони України, в інтересах якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) „Укроборонбуд” Мельник В'ячеслав Леонідович, який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України від 09.03.2006 року, зареєстрованої в реєстрі за №610 (ВСР №232423) та ТОВ „Будівельник” був укладений договір №12-24/03-06/01-Р про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово –цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №210 (м. Одеса, вул. Рассвета, 47), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту, шляхом пайової участі сторін.

За умовами укладеного договору сторони домовились про те, що вони спрямовують свої сумісні дії та зусилля на проектування та будівництво та/або реконструкцію існуючих (надалі по тексту договору –будівництво) об'єктів житлово –цивільного призначення; їх матеріально –технічне забезпечення, належну експлуатацію, організацію управління при проектуванні, будівництві, реконструкції, що призведе до створення спільної сумісної власності сторін цього договору. Даний договір укладено з об'єднанням вкладів сторін в момент його укладання.

Разом з тим сторонами за договором у п. 1.3 Договору визначено, що при його укладені сторони керуються ст. ст. 6, 413, 627, 628 та глави 77 Цивільного кодексу України, ст.ст. 179, 180 Господарського кодексу України, Указом Президента України № 1262\99 від 02.10.1999 року тощо. Також п. 2.5 Договору сторони передбачили, що предметом договору є спільна діяльність сторін по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово –цивільного призначення з вбудовано –прибудованими приміщеннями соціально –побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою: військове містечко №210 (м. Одеса, вул. Рассвета, 47). У вказаному пункті договору також зазначено, що на даній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, а саме:

-          навіс-сховище площею 2640 мІ означений за планом під №ГП-131;

-          службова будівля площею 49 мІ означена за планом під №ГП-135;

-          вбиральня площею 19 мІ означена за планом під №ГП-121;

-          склад площею 1074 мІ означений за планом під №ГП-126;

-          склад площею 1044 мІ означений за планом під №ГП-26;

-          склад площею 74 мІ означений за планом під №ГП-25;

-          склад площею 1055 мІ означений за планом під №ГП-27;

-          склад площею 82 мІ означений за планом під №ГП-145;

-          склад площею 375 мІ означений за планом під №ГП-144;

-          склад площею 540 мІ означений за планом під №ГП-72;

-          склад площею 364 мІ означений за планом під №ГП-38;

-          склад площею 179 мІ означений за планом під №ГП-11;

-          склад площею 333 мІ означений за планом під №ГП-30;

-          склад площею 1375 мІ означений за планом під №ГП-32;

-          склад площею 761 мІ означений за планом під №ГП-28;

-          склад площею 296 мІ означений за планом під №ГП-134;

-          склад площею 232 мІ означений за планом під №ГП-127;

-          склад площею 397 мІ означений за планом під №ГП-124;

-          склад площею 232 мІ означений за планом під №ГП-128;

-          склад площею 733 мІ означений за планом під №ГП-133;

-          склад площею 274 мІ означений за планом під №ГП-129.

Крім того умовами договору визначено, що вказане нерухоме майно є державною власністю і складає пайовий внесок (пай) Міністерства оборони України, загальна вартість якого становить 19 274 752, 20 грн. Крім того, договором визначено, що будівлі та споруди (інше нерухоме майно), що знаходяться на будівельному майданчику, підлягають списанню з обліку Міністерства оборони України при виконанні умов цього договору. Згідно з п. 2.8 Договору пайовим внеском ТОВ „Будівельник” за договором є його витрати на проектування та будівництво (реконструкцію) 100% площі об'єкту та кожної його складової частини та всі інші витрати безпосередньо пов'язані з виконання предмету цього договору та всіх інших заходів, що його забезпечують.

Розділом 3 укладеного договору, „Правовий режим майна” визначено, що майно, створене в результаті спільної діяльності сторін, є спільною частковою власністю сторін договору відповідно до розміру пайової участі кожної зі сторін.

Відповідно до п. 4.1 Договору, після завершення будівництва об'єкту сторони набувають права спільної часткової власності на майно, створене згідно умов цього договору пропорційно розміру фактично вкладених грошових коштів та майнових паїв на момент виконання цього договору в натурі.

Розділом 10 даного Договору визначено, що за взаємною згодою сторін ТОВ „Будівельник” має право здійснити викуп –дострокову компенсацію вартості пайової участі (паю) (надалі –викуп паю) Міністерства оборони України, що полягає в укладенні цивільно–правових угод за якими буде здійснено перехід права власності на майно, нематеріальний актив що складає пай Міністерства оборони України за даним Договором та укладені цивільно –правові угоди є невідємною частиною цього договору. Відповідно згаданого розділу договору після переходу права власності на майно та нематеріальний актив, що становить розмір пайової участі Міністерства оборони України за даним договором, вказана сторона втрачає будь-які права на нього. Актом про припинення дії цього договору, Міністерство оборони України відмовляється від права власності (користування) земельною ділянкою площею 9,3887 га. Після переходу до ТОВ „Будівельник” права власності на майно та нематеріальний актив, що становить розмір пайової участі Міністерства оборони України, дія даного договору припиняється, про що сторони складають двосторонній акт про припинення дії даного договору.

В процесі розгляду справи судом було встановлено, що фактично укладений договір між сторонами по справі не виконувався.

Як вбачається з матеріалів справи, нерухоме майно за договором позивачем відповідачу не передавалось, ТОВ „Будівельник” не перераховувались на рахунок Міністерства оборони України грошові кошти на викуп паю Міністерства оборони України за визначеного за договором, а також не здійснювались дії щодо розробки проектно –технічної документації щодо будівництва та реконструкції об'єктів житлово –цивільного призначення розташованих на території військового містечка №210 (м. Одеса, вул. Рассвета, 47).

Дослідивши матеріали справи, вислухав представників сторін суд вважає, що позов Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України до ТОВ „Будівельник”, Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України в особі філії „Укроборонбуд” за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Квартирно –експлуатаційного відділу м. Одеси про визнання недійсним (з моменту укладення) договору від 16.03.2006 року №12-24/03-06/01-Р укладеного між Міністерством оборони України в особі директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління „Укроборонбуд” Мельника В'ячеслава Леонідовича та ТОВ „Будівельник” підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст.1 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Отже, підставою для звернення до суду є саме порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів юридичної особи. Згідно ст. 16 цього ж кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із засобів захисту прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. ч. 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсність господарського зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону також передбачена ст. 207 Господарського кодексу України, відповідно до якої таке зобов'язання може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як встановлено судом, 16.03.2006 року між Міністерством оборони України, в інтересах якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) „Укроборонбуд” Мельник В'ячеслав Леонідович, який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України від 09.03.2006 року, зареєстрованої в реєстрі за №610 (ВСР №232423) та ТОВ „Будівельник” був укладений договір №12-24/03-06/01-Р про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово –цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №210 (м. Одеса, вул. Рассвета, 47), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту, шляхом пайової участі сторін.

Досліджуючи укладений договір судом встановлено, що сторонами в даному договорі виступають Міністерство оборони України в інтересах якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) „Укроборонбуд” Мельник В'ячеслав Леонідович, який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України та ТОВ „Будівельник”. Разом з тим, відповідно до довіреності Міністерства оборони України в особі Міністра оборони Гриценка Анатолія Степановича, від 09.03.2006 року, зареєстрованої в реєстрі за №610, директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони „Укроборонбуд” Мельника В'ячеслава Леонідовича було уповноважено укладати від імені Міністерства оборони України, на підставі рішення тендерного комітету Міністерства оборони України за бюджетні кошти правочини (договори, контракти) про пайову участь у будівництві житла, на виготовлення проектно-кошторисної документації, підряду на капітальне будівництво, купівлі-продажу житла (квартир): укладати від імені Міністерства оборони України, та на підставі рішення Міністерства оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України за кошти суб'єктів господарювання правочини (контракти, договори) спільної діяльності, про пайову участь у будівництві житла, на виготовлення проектно-кошторисної документації, підряду на капітальне будівництво, врегулювання відносин, заміни сторони, купівлі-продажу житла (квартир). Для виконання цих повноважень Мельнику В.Л. даною довіреністю було надано право підписувати від імені Міністерства оборони України правочини, акти прийому-передачі, інші документи необхідні для виконання зазначених правочинів (договорів, контрактів) в тому числі, проводити передачу отриманого житла в комунальну власність у встановленому законодавством порядку та вчиняти інші необхідні дії, пов'язані з виконанням повноважень, що надаються даною довіреністю.

Отже, можна зробити висновок про те, що Мельник В. Л. у спірних правовідносинах фактично виступав представником Міністерства оборони України за довіреністю та обсяг його повноважень було чітко визначено її змістом.

Проте, з повноважень наданих довіреністю Міністерством оборони України від 09.03.2006 року №610 директору філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони „Укроборонбуд” Мельнику В.Л. вбачається, що таких повноважень як укладати від імені Міністерства оборони України правочини (договори, контракти) з умовами відчуження майна, зокрема шляхом прийняття  компенсації пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорах про спільне будівництво об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури та фактичним продажем  військового майна, даною довіреністю не передбачено.

Крім того, слід звернути увагу на те, що директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони „Укроборонбуд” мав право укладати відповідні договори лише на підставі рішення Міністерства оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України. Проте, в матеріалах справи відсутні будь які рішення Міністерства оборони України та погодження Департаменту будівництва Міністерства оборони України щодо відчуження майна (компенсації вартості паю Міністерства оборони України) на користь ТОВ „Будівельник”.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою, правочин вважається схвалений зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Під час розгляду справи судом встановлено, що Міністерством оборони України не було здійснено будь-яких дій щодо схвалення укладеного договору від 16.03.2006 року №12-24/03-06/01-Р.

Таким чином, при укладенні договору директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони „Укроборонбуд” Мельник В.Л. не мав належних повноважень, що є підставою для визнання договору недійсним з моменту його укладення.

Крім того, виходячи зі змісту договору сторони об'єднали свої вклади в момент укладення Договору та спрямовують свої сумісні дії і зусилля на проектування і будівництво та/або конструкцію існуючих об'єктів житлово-цивільного призначення, їх матеріально-технічне забезпечення, належну експлуатацію, організацію управління майном при проектуванні, будівництві, реконструкції, що призведе до створення спільної сумісної власності Сторін. Аналізуючи умови укладеного договору пайовим внеском, тобто вкладом, Міністерства оборони України у спільній діяльності є нерухоме майно військового містечка №210 в кількості 21 об'єкт нерухомості, що знаходяться на земельній ділянці площею 9,3887 га. за адресою: місто Одеса, вул. Расвета, 47 та право користування зазначеною земельною ділянкою.

Згідно з вимогами ст. ст. 1130, 1133 Цивільного кодексу України об'єднання вкладів учасників спільної діяльності та їх спільні дії з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети є здійсненням спільної діяльності у формі простого товариства.

Проте, відповідно до п. п. 4, 5 Положення про Міністерство оборони України, в редакції Указу Президента України від 4 липня 2002 року №618 та п.2 Декрету Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 року №8-92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», які діяли на час укладання оспорюваного договору, будь-якими повноваженнями на здійснення спільної діяльності у формі простого товариства Міністерство оборони України не наділено, для забезпечення окремих видів діяльності Збройних Сил, як орган військового управління під час здійснення адміністративного (повсякденного) управління Збройними Силами Міністерство оборони України утворює, реорганізовує та ліквідовує в установленому порядку підприємства, установи та організації, контролює їх діяльність. Більш того, відповідно до ст.2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з і дотриманням вимог Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності»належить до компетенції Кабінету Міністрів України. В свою чергу, Міністерство оборони  України, як центральний орган управління Збройних сил України, здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Отже, за змістом наведеного законодавства нерухоме майно військового містечка №210 в кількості 21 об'єкту нерухомості, що знаходяться на земельній ділянці площею 9,3887 га. за адресою: місто Одеса, вул. Расвета, 47, та право користування зазначеною земельною ділянкою, не можуть бути вкладом, Міністерства оборони України у спільній діяльності з ТОВ „Будівельник”.

Підсумовуючи наведене, виходячи з наведених положень законодавства та фактичних обставин справи, встановлених судом під час розгляду суд дійшов висновку про те, що договір №12-24/03-06/01-Р від 16.03.2006 року укладений Міністерством оборони України від імені якого на підставі довіреності від 09.03.2006 року діяв директор філії ЦСБУ „Укроборонбуд” Мельник В. Л. має бути визнаний недійсним на підставі ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 236, ч. 1 ст. 241, Цивільного кодексу України з моменту його укладення.

За таких обставин, оцінюючи викладені у судових засіданнях доводи сторін та третіх осіб, а також надані документальні докази в їх сукупності суд вважає, що позовні вимоги військового прокурора підлягають задоволенню з віднесенням судових витрат на рахунок відповідачів у відповідності з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 69, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України про визнання недійсним договору №12-24/03-06/01-Р від 16.03.2006 року задовольнити.

2.          Визнати недійсним з моменту укладення договір №12-24/03-06/01-Р від 16.03.2006 року про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово –цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №210 (м. Одеса, вул. Рассвета, 47), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту, шляхом пайової участі сторін укладений між Міністерством оборони України, в інтересах якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) „Укроборонбуд” Мельник В'ячеслав Леонідович, який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України від 09.03.2006 року, зареєстрованої в реєстрі за №610 (ВСР №232423) та товариством з обмеженою відповідальністю „Будівельник”.

3.          Стягнути з Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України (м. Київ, вул. Артема, 59, код 32200555) до державного бюджету України (одержувач ГУДКУ в Одеській області МФО 828011, ЄДРПОУ 23213460, р/р 31114095700008 код бюджетної класифікації 22090200, банк одержувача ГУДКУ в Одеській області) витрати по сплаті державного мита у сумі 42, 50 грн.

4.          Стягнути з Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України (м. Київ, вул. Артема, 59, код 32200555) до державного бюджету України (одержувач ГУДКУ в Одеській області МФО 828011, ЄДРПОУ 23213460, р/р 31217259700008 код бюджетної класифікації 22050000, банк одержувача ГУДКУ в Одеській області) витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 59 грн.

5.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельник” (м. Одеса, вул. Отамана Чепіги, 28, код 32904657) до державного бюджету України (одержувач ГУДКУ в Одеській області МФО 828011, ЄДРПОУ 23213460, р/р 31114095700008 код бюджетної класифікації 22090200, банк одержувача ГУДКУ в Одеській області) витрати по сплаті державного мита у сумі 42, 50 грн.

6.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельник” (м. Одеса, вул. Отамана Чепіги, 28, код 32904657) до державного бюджету України (одержувач ГУДКУ в Одеській області МФО 828011, ЄДРПОУ 23213460, р/р 31217259700008 код бюджетної класифікації 22050000, банк одержувача ГУДКУ в Одеській області) витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 59 грн.

Рішення підписано 16.09.2008 року.

Рішення суду набирає чинності в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Головуючий суддя                                                                     Могил С.К.

Судді:                                                                                    Гуляк Г. І.

                                                                                                            Смелянець Г. Є.