Постанова

від 26.09.2008 по справі 51/140-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

51/140-08

 Україна

  Харківський апеляційний господарський суд

  ПОСТАНОВА

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2008 р.                                                           Справа № 51/140-08  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., судді Плужник О.В. ,  Пушай В.І.

при секретарі Черкашиній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Макаренка Ю.О. (дов. № б/н від 01.01.2008р.)

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський м'ясокомбінат", м. Вовчанськ, Харківська область (вх. № 1678 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 10.06.08р. по справі № 51/140-08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційний центр "АГРОТЕХНОЛОГІЇ", м. Київ

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський м'ясокомбінат", м. Вовчанськ, Харківська область

про стягнення 165315,65 грн., -

встановила:

У травні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інноваційний центр "АГРОТЕХНОЛОГІЇ" (м. Київ) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський м'ясокомбінат" (м. Вовчанськ, Харківська область) про стягнення 165315,65 грн. заборгованості, у тому числі 146947,61 грн. - основний борг, 1224,02 грн. - 3% річних, 9425,64 грн. - інфляційних та 7718,38 грн. пені, яка виникла на підставі невиконання   відповідачем своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару за договором купівлі-продажу № 0040, укладеним між сторонами 20.11.2006 року.

В процесі розгляду справи позивач в порядку ст. 22 ГПК України звернувся до господарського суду Харківської області із заявою від 10.06.2008 року про зменшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача 125025,49 грн. заборгованості, з яких: 106657,45 грн. - сума основного боргу, 7718,38 грн. - сума нарахованої пені, 1224,02 грн. 3% річних, 9425,64 грн. інфляційних, оскільки відповідачем після подачі позову сплачено 40290,16 грн. в рахунок основної суми боргу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.06.2008р. по справі № 51/140-08 (суддя Шарко Л.В.) позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з  Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський м'ясокомбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційний центр "Агротехнології"  106657,45 грн. основного боргу, 7718,38 грн. пені, 1224,02 грн. - 3% річних, 9425,64 грн. - інфляційних, 1653,16 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим і таким, що прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому просить рішення господарського суду Харківської області від 10.06.2008р. по справі № 51/140-08 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

19.09.2008р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський м'ясокомбінат" надійшло клопотання, в якому відповідач просить розглянути апеляційну скаргу по суті без участі його представника, оскільки всі доводи викладені в апеляційній скарзі, а необхідні докази надані місцевому господарському суду.

Враховуючи ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також беручи до уваги те, що відповідач належним чином був  повідомлений про час, день і місце розгляду справи, тому мав можливість скористатись своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що у матеріалах справи достатньо документів для розгляду апеляційної скарги по суті без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський м'ясокомбінат".

Обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом при винесенні оскарженого рішення, 20 листопада 2006 року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу за № 0040 (далі - Договір), відповідно до умов якого, Продавець (позивач по справі) зобов'язується постачати товар з необхідними супроводжувальними документами та передавати товар у власність Покупця (відповідач по справі), а останній зобов'язується прийняти товар та оплатити його у повному обсязі на умовах цього договору (пункт 1.1. Договору).

Пунктом 1.2. Договору сторони обумовили, що позивач передає товар у кількості та асортименті, що передбачені у заявках відповідача. Право власності на товар переходить з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару (пункт 1.3. Договору).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов Договору передав відповідачеві товар, про що свідчать видаткові накладні № РН-0000452 від 27.09.2007р. та № РН-0000063 від 30.01.2008р.

Відповідно до пункту 6.4. Договору (в редакції додаткової угоди до договору купівлі-продажу № 0040 від 20.11.2006р.) відповідач зобов'язаний здійснити оплату за отриманий товар у повному обсязі на протязі 40 (сорока) календарних днів з моменту переходу права власності на товар, відповідно до пункту 1.3. Договору.

Проте відповідач взяті на себе зобов'язання по сплаті вартості товару не виконав, внаслідок чого у нього перед позивачем виникла заборгованість, яка станом на 09.06.2008 року складає 106657,45 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Аналогічні положення містить ст. 526 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вказане, господарський суд визначився, що в порушення договірних умов, відповідач свої зобов'язання по сплаті за отриманий товар виконав неналежним чином, що призвело до утворення заборгованості, яка підтверджується наданими до справи доказами і відповідачем не погашена, а тому дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості з відповідача в    сумі 106657,45 грн.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки дані висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка. А відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Крім того, за загальним правилом, кожна сторона  повинна  вжити  усіх  заходів,  необхідних для належного виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для  застосування  господарських  санкцій, передбачених цим   Кодексом, іншими  законами  або  договором.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного Кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до загальних засад відповідальності учасників господарських відносин, сторони у 11.2. Договору передбачили, що у разі несвоєчасної або неповної оплати відповідач сплачує пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розмір подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, що відповідає вимогам розділу V Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР.

Враховуючи те, що відповідач прострочив виконання свого зобов'язання по оплаті вартості товару, позивач у відповідності з умовами Договору та вимогами чинного законодавства  нарахував йому пеню в розмірі 7718,38 грн., яка правомірно стягнута з відповідача на користь позивача судом першої інстанції.

Також, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Скориставшись своїм правом та відповідними приписами чинного цивільного законодавства позивач у даній справі заявив вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних.

З урахуванням вищезазначеної норми колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд також дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 9425,64 грн. інфляційних нарахувань та 1224,02 грн. 3 % річних правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки вони нараховані у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду заявник апеляційної скарги стверджує, що оскільки у видаткових накладних на отримання продукції № РН-0000452 від 27.09.2007р. та № РН-0000063 від 30.01.2008р. відсутні будь-які посилання на Договір № 0040 від 20.11.2006р., який є предметом даного господарського спору, тому на його думку в даному випадку мала місце позадоговірна поставка продукції і строки виконання зобов'язань по оплаті відповідачем цієї продукції не були визначені. При цьому, відповідач вказує, що  відповідну вимогу він не отримував, а тому у позивача відсутні правові підстави для звернення до господарського суду за захистом своїх прав.

Проте вказані посилання не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються наявними у справі матеріалами та не узгоджуються з нормами чинного законодавства, що регулюють правовідносини сторін.

Зобов'язанням, відповідно до п. п. 1, 2 ст. 509 цього Кодексу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України.

Пункт 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Колегія суддів приймає до уваги, що наявні в матеріалах справи належним чином завірені копії видаткових  накладних № РН-0000452 від 27.09.2007р. та № РН-0000063 від 30.01.2008р., підписані уповноваженими особами позивача та відповідача і містять чіткі посилання на спірний Договір, а тому вважає, що поставка товару за цими накладними відбулась саме в рамках Договору № 0040 від 20.11.2006р., який наданий позивачем в обґрунтування позовних вимог.

При цьому слід зазначити, що в порушення обов'язку доказування, який законодавчо покладений на сторони, відповідач не надав як суду першої так і апеляційної інстанції жодних доказів існування інших правовідносин між сторонами у справі, ніж спірний Договір, та документів в підтвердження сплати вартості товару у повному обсязі за вищевказаними накладними не представив.

Окрім того, аналізуючи умови Договору № 0040 від 20.11.2006р., колегія суддів визначає, що за своєю правовою природою він є Договором поставки з елементами купівлі-продажу, до якого повинні застосовуватись положення Господарського та Цивільного   кодексів України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення ст. 712 Цивільного кодексу України щодо договорів поставки та параграфу 1 глави 54 цього ж Кодексу України "Загальні положення про купівлю-продаж".

Відповідно до ч. 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частина 2 цієї ж статті встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 6.4. Договору (в редакції додаткової угоди до договору купівлі-продажу № 0040 від 20.11.2006р.) сторони обумовили, що відповідач зобов'язаний здійснити оплату за отриманий товар у повному обсязі на протязі 40 календарних днів з моменту переходу права власності на товар, відповідно до пункту 1.3. Договору.

Отже, колегія суддів вважає, що строк виконання зобов'язання з оплати товару визначений сторонами належним чином та для відповідача вже настав.

Так, 27 вересня 2007 року та 30 січня 2008 року відповідач прийняв від позивача без зауважень та  заперечень товар по спірному Договору на загальну суму 106657,45 грн., що підтверджується наявними у справі видатковими накладними № РН-0000452 та № РН-0000063, проте розрахунку за отриманий товар не провів. При цьому, факт поставки товару відповідачем взагалі не заперечується та не оспорюється.

Посилання відповідача на неотримання ним від позивача вимоги в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України, яка б стала підставою для сплати вартості отриманого товару за спірними видатковими накладними, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки ніякого правового навантаження для правильного вирішення спору по суті вказані обставини не несуть з огляду на вищевказане.

Отже, матеріали справи свідчать, що господарський суд Харківської області відповідно до наданих йому сторонами у справі документально оформлених доказів, забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України, а позивач згідно з чинним цивільним та господарським законодавством документально обґрунтував правомірність своїх позовних вимог до відповідача та довів суду, що відповідачем, в порушення вимог укладеного між ними Договору та чинного законодавства оплата вартості товару згідно спірних видаткових накладних  взагалі не здійснена. Проте, відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді  Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним у своїй апеляційній скарзі твердження про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не відповідають законодавству.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 10 червня 2008 року по справі № 51/140-08  відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи відповідача, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для його  скасування.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський м'ясокомбінат", м. Вовчанськ, Харківська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10 червня 2008 року   по справі № 51/140-08 залишити без змін.

         Головуючий суддя                                                                    Барбашова С.В.  

                                 Судді                                                                    Плужник О.В.  

                                                                                                               Пушай В.І.