Рішення

від 30.10.2006 по справі 398/20-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

398/20-06

     ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                     тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"30" жовтня 2006 р.                                                                              Справа № 398/20-06

За позовомКиївського обласного комунального підприємства „Регіональний фонд”, м. Київ

доПриватного сільськогосподарського підприємства „Фоса”, с. Фасова, Макарівського району

про стягнення 2615,87грн.

Суддя  Іваненко Я.Л.

В засіданні приймали участь:

від позивачаТрухан В.М., довіреність б/н від 13.02.2006р.

від відповідачане з'явився

суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Київського обласного комунального підприємства „Регіональний фонд”, м. Київ (надалі - позивач) до Приватного сільськогосподарського підприємства „Фоса”, с. Фасова, Макарівського району (надалі - відповідач) про стягнення 2615,87грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.10.2006р. розгляд справи було призначено на 16.10.2006р. Розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою представника відповідача та необхідністю витребування додаткових матеріалів справи.

Позивач позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем свого обов'язку щодо проведення розрахунку за отримані ним на підставі договору поставки матеріально-технічні ресурси.

В судові засідання 16.10.2006р. та 30.10.2006р. відповідач, повідомлений належним чином про час та місце судових засідань, свого представника без поважних причин не направив, відзиву на позов та витребуваних ухвалами суду документів не надав, що однак не перешкоджає, відповідно до ст. 75 ГПК України, розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, судом встановлено наступне.

Між Київським обласним комунальним підприємством „Регіональний фонд” (постачальник) та Приватним сільськогосподарським підприємством „Фоса” (підприємство) 09.09.2003р. було укладено договір №438 (надалі –Договір), відповідно до якого постачальник зобов'язався відпустити підприємству матеріально-технічні ресурси (дизельне пальне в кількості 5 тон на загальну суму 7295,85грн.), а підприємство зобов'язалося отримати матеріально-технічні ресурси та своєчасно провести розрахунок з постачальником.

На виконання умов договору позивач 15.09.2003р. поставив відповідачеві дизельне пальне, що підтверджується видатковою накладною №РН_д-00607 на суму 10061,27грн., яка підписана уповноваженими представниками сторін, а також довіреністю №444805 серія МАМ від 09.09.2003р., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до п. 2.2.2. договору, підприємство зобов'язалося провести розрахунок з постачальником в термін до 01.11.2003р.

Як встановлено матеріалами справи, в порушення своїх договірних зобов'язань відповідач за поставлені матеріальні ресурси розрахувався частково на загальну суму 7445,40грн. (1633,40грн. –залишок з розрахунків за заборгованість минулого періоду, 2500,00грн. –погашення боргу за прибутковим касовим ордером №44 від 26.10.04р., 3312,00грн. –частковий розрахунок продуктами харчування на підставі накладної №108 від 15.10.03р.), у зв'язку з чим за останнім, станом на момент звернення позивача з позовом до суду, рахується заборгованість на загальну суму 2615,87грн.

Згідно п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України і Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. Господарський кодекс України та Цивільний кодекс України застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ними чинності. Щодо правовідносин, які виникли до набрання чинності вказаними законами, їх положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ними чинності.

Таким чином, у зв'язку з наявністю на час розгляду справи обов'язку відповідача сплатити заборгованість позивачеві господарський суд у прийнятті даного рішення керується положеннями ГК України та ЦК України від 16.01.2003р.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом частини першої та  частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Крім того, відповідно до ст. ст. 526, 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися  належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач своїми процесуальними правами, наданими йому ГПК України, не скористався, в судові засідання без поважних причин не з'явився, жодних доказів повного погашення заборгованості по оплаті товару не надав.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 2615,87грн. заборгованості за отримане дизельне пальне є обґрунтованими, документально підтверджуються, тому підлягають задоволенню.

На підставі ст.49 ГПК України судові (господарські) витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 75,  82-84 ГПК України, господарський суд,–

вирішив:

1. Позовні вимоги  задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства „Фоса” (Київська область, Макарівський район, с. Фасова, вул. Жовтнева, 24, код ЄДРПОУ 30850228) на користь Київського обласного комунального підприємства „Регіональний фонд” (01601, м. Київ, вул. Червоноармійська, 13, код ЄДРПОУ 32412281) 2615,87грн. (дві тисячі шістсот п'ятнадцять грн. 87коп.) заборгованості та судові витрати: 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 102грн. державного мита.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                Іваненко Я.Л.