Рішення

від 16.01.2012 по справі 5023/9410/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5023/9410/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2012 р.                                                            Справа № 5023/9410/11

вх. № 9410/11

Суддя господарського суду Лаврова Л.С. 

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з*явився 3-ї особи < Текст > відповідача - Ахтирський В.В. (директор) 3-ї особи < Текст >

розглянувши справу за позовом ВАТ "Одесхарчокомбінат", м. Одеса 3-я особа < Текст > 

до  ТОВ "Ата Груп", м. Харків 3-я особа < Текст > 

про стягнення коштів в сумі 53098,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Єнні ФУДЗ" ( позивач) просить суд стягнути з ТОВ "АТА ГРУП" (відповідача) суму боргу 53098,48 грн., у тому числі 28999,84 грн. основного боргу, пені в сумі 3783,42 грн., штрафу в сумі 13357,03 грн., індексу інфляції в сумі 2214,37 грн., 3% - 743,84 грн., державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на договір за № 104/10-д про діяльність в якості дистриб*ютора від 22.1110 року у відповідності до якого, позивачем було поставлено відповідачу товар,  який останнім оплачено не було.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Дотримання принципу вирішення спору впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом втілено у статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” і статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та є обов'язковим для господарського суду при розгляді  кожної справи.

26.12.2011 року позивач звернувся до суду з листом, у якому просить зменшити суму основного боргу, що підлягає стягненню на 3000 грн., оскільки відповідач здійснив додатково оплату в сумі 1000 грн. 03.10.2011 року та 2000 грн. - 08.11.2011 року.

16.01.2012 року відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій (з урахуванням додаткових пояснень по справі) у якому зазначає, що позивачем при поданні позову не враховано, що позивач перерахував 3000 грн. (03.10.2011 року та 08.11.2011 року) до подання позову до суду.

Крім того, позивач зазначає, що ним під час розгляду справи перераховано 4000 грн., у тому числі 02.12.2011 року - 1000 грн., 06.12.2011 року -1000 грн., 16.12.2011 року –1000 грн., 04.01.2012 року -1000 грн. Крім того, враховуючи, що станом на дату відкриття провадження у справі (09.11.2011 року) заборгованість становила 25999, 84 грн., а штрафних санкцій позивач вимагає до стягнення 21140,45 грн., відповідач просить  застосувати статтю 233 ГК України та зменшити розмір штрафних санкцій оскільки підприємство знаходиться зараз в скрутному фінансовому становищі,  а штрафні санкції  надто великі порівняно з  основною заборгованістю.

Розглянувши матеріали справи, із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку,  заслухавши пояснення  представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, відповідно до приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

22.11.10 року між позивачем та відповідачем було укладено договір за № 104/10-д про діяльність в якості дистриб*ютора (а.с.11-16). У відповідності до умов договора сторони домовились про наступне, що  відповідач разом з позивачем отримує передбачений комплекс прав про продаж в регіоні продукції за погодженим об*ємом, маркетинговою,  рекламною діяльністю з метою розширення ринку збуту продукцї позивача.( п.2.1 договору).

Позивач зобов*язався поставити замовлену продукцію відповідачем в строки, попередньо погодивши асортимент, ціни ( 3.1.1 договору). Відповідач має право :  вносити коректировки в плани поставок та на поточні заявки в сторону збільшення або зменшення поставляємої продукції ( п.3.2.1 договору). Крім того, зобов*язався прийняти та оплатити на умовах. передбачених договором продукцію на суму та  у відповідності  до   відвантажувальних документів. Щоденно надавати відділу продаж та логістики  позивача звіт про продаж продукції по кількості та асортименту, про фактичну продажу продукції, кількість торгових місць, в яких висталений товар  (п.3.3.5).

Замовлення на поставку продукції проводиться відповідчем на підставі цін які зазначені в прайл-листі на момент отримання заявки. При проведені поставки продукції на умовах відстрочки платежу, відповідач проводить розрахунки з позивачем в строки, обумовлені в додатку № 1 до даного договора. При проведені поставки продукції на умовах попередньої оплати, розрахукни за продукуцію проводяться на підставі рахунка, виставленого позивачем в строки обумовлені  в додатку за № 1 до даного договору. При проведені поставки продукції на умовах попередньої оплати, розрахунки за продукцію проводяться на підставі рахунка, виставленого позивачем в строки, обумовлені в додатку за № 1 до даного договору (п..4.1, 4.2, 4.3).

В Додатку № 1 до договору сторони узгодили, що оплата здійснюється протягом 40 календарних днів з моменту прийняття товару на складі дистрибьютора.

ДИСТРИБЬЮТОР — (от англ. distribute розподілять) в маркетинзі (особливо міжнародному) фірма, яка здійснює  функції торгового посередника в организації товарозбуту для виробника товару.

В обгрунтування позовних вимог позивачем надано  видаткові накладні за № 7383 від 12.01.2011 року на суму 9117,12 грн., № 7375 від 12.01.11 року на суму 55441.62 грн., № 7532 від 26.01.11 року на суму 278,69 грн., № 7481 від 26.01.11 року на суму 1226,52 грн., № 7582 від 11.02.11 року на суму 13258,68 грн., № 7748 від 25.02.11 року на суму 13806,08 грн. (без урахування знижки в сумі 4799,51 грн.), на суму 9006,57 грн. (а.с .17-21) всього було поставлено продукції на суму 88329,20 грн.

Як зазначає позивач, відповідач здійснив оплату за товари в сумі 20303 грн., у тому числі 11.03.2011 року  -1500 грн., 16.03.2011 року -2000 грн., 21.03.2011 року - 1500 грн., 14.04.2011 року - 3000 грн., 06.06.2011 року - 2303,00 грн., 07.06.2011 року - 1000 грн., 08.06.2011 року - 2000 грн., 16.06.21011 року - 2000 грн., 13.07.2011 року - 1000 грн., 02.08.2011 року - 1000 грн., 03.10.2011 року- 1000 грн., 08.11.2011 року - 2000 грн.

Оскільки відповідачем при прийманні товару згідно наклладної № 7375 від 12.01.2011 року було встановлено недостачу, то позивачем сума видаткової накладної виправлена на суму 55397,58 грн. Тому суд зазначає, що загальна сума поставленого товару становить 88285,16 грн.  

Сторонами підписано акт звіряння розрахунків, яким, зокрема, підтверджується повернення відповідачем товару на суму 41982,32 грн.

Позивач у листі, що надійшов на адресу суду 26.12.2001 року зазначає, що станом на 09.11.2011 року  заборгованість становить 25999,84 грн., яку просить стягнути з відповідача.

Проте, 16.01.2012 року відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій (з урахуванням додаткових пояснень по справі) у якому зазначає, що позивачем при поданні позову не враховано, що позивач перерахував 3000 грн. (03.10.2011 року та 08.11.2011 року) до подання позову до суду.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Судом встановлено, що позивачем на рахунок відповідача перераховано 4000 грн., у тому числі 02.12.2011 року - 1000 грн., 06.12.2011 року -1000 грн., 16.12.2011 року – 1000 грн., 04.01.2012 року -1000 грн., що підтверджується належними доказами.

Таким чином,  станом на 16.01.2012 року  заборгованість складає 21999,84 грн.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 цього кодексу, зокрема, із договорів.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За таких обставин, враховуючи надані позивачем докази щодо оплаченого товару,  суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в сумі 21999,84 грн., в частині суми боргу в сумі 4000 грн. - припинити провадження у справі на підставі п.1-1 статті 80 ГПК України у зв'язкі із відсутністю предмета спору.  

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати за отриману Продукцію, при умові відстрочки платежу, Дистрибьютор сплачує Комбінату (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період,за який сплачується пеня, у відповідності із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року № 543/96-ВР за кожен день прострочки платежу.

Пунктом 8.3 сторони узгодили, що у разі прострочки платежу більш ніж 20 календарних днів, дистрибьютор (відповідач) сплачує позивачу штраф у розмірі 20 % від суми простроченого платежу.  

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними заходами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 ЦК України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідач просить врахувати проведену оплату та проведений перерахунок з урахуванням частини 6 статті 232 ГК України. Відповідач вважає, що нарахування штрафних санкцій та пені повинно було здійснюватися з 20.04.2001 року, оскільки позов позивачем відправлено 21.10.2011 року, наприклад пеню слід нараховувати з  20.04.2011 року з суми 57817,32 –що становить 540,16 грн.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення  виконання зобов'язання,  якщо  інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено нарахування пені та враховуючи, що позивач звернувся з позовом до суду 02.10.2011 року, то пеню слід нараховувати з 20.04.2011 року. Тому позов в частині стягнення пені підлагає задоволенню частково в сумі 2218,34 грн., в іншій сумі пені - 1565,08 грн. в позові слід відмовити.

Стосовно стягнення штрафних санкцій відповідач зазначає, що за поставлені товари згідно видаткової накладної № 7383 штраф взагалі не повинен стягуватися, оскільки 01.04.2011 року товари повернені відповідачу, також слід врахувати, що станом на  20.04.2011 року заборгованість становила 57817,32 грн., тобто 20 % - це 11563,46 грн., а не 17357,03 грн.  як зазначено у позовній заяві.

Крім того, враховуючи, що станом на дату відкриття провадження у справі (09.11.2011 року) заборгованість становила 25999, 84 грн., а штрафних санкцій позивач вимагає до стягнення 21140,45 грн., відповідач просить  застосувати статтю 233 ГК України та зменшити розмір штрафних санкцій оскільки підприємство знаходиться зараз в скрутному фінансовому становищі,  а штрафні санкції  надто великі порівняно з  основною заборгованістю.

Відповідно до  частини  третьої  статті  551   Цивільного кодексу України розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків,  та за  наявності  інших  обставин, які  мають  істотне значення, а відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, якщо належні  до  сплати  штрафні  санкції надмірно  великі  порівняно  із збитками кредитора,  суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не  лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Разом з цим, вказаною статтею передбачено: у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим  учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Застосовуючи норми частини третьої статті  551  Цивільного кодексу  України та статті 233 Господарського кодексу України суд враховує, що поняття  "значно"  та  "надмірно" є  оціночними  і  мають конкретизуватися  судом  у кожному конкретному випадку.  При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та  статті  233 Господарського кодексу   України  направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника,  недопущення   заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Пункт 3 статті  83  Господарського процесуального кодексу України   надає  суду  право  у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Виходячи з цього, суди мають право при прийнятті рішення про стягнення  штрафу  зменшувати  його  розмір  з  урахуванням усіх конкретних обставин справи. Підстави та  розмір  зменшення стягуваного штрафу  повинні  бути  мотивовані  та  обґрунтовані  в рішенні суду.

Позивачем зроблений розрахунок штрафних санкцій в сумі 17357,03 грн., проте  зазначає "таким чином загальна заборгованість відповідача перед позивачем на 30 вересня 2011 року складає ... штраф  - 13357,03 грн." (арк.с.5).

Суд приймає до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та пояснення представника відповідача - директора підприємства Ахтирського В.В. щодо того, що майже половина частина отриманого товару була повернута позивачеві (отримано товару на 88285,16 грн., а повернуто товару станом на 12.05.2011 року  - на суму 41982,32 грн.). Суд враховує те, що штрафні санкції, пред'явлені позивачем  є майже такими, що і основний борг (на дату відкриття провадження у справі (09.11.2011 року) заборгованість становила 25999, 84 грн., а штрафних санкцій позивач вимагає до стягнення 21140,45 грн.), тобто вони є надмірно великими порівняно зі збитками позивача.

З цих обставин, суд в цій частині положення вищевказаних норм та приймає до уваги всі обставини, які в даному випадку пом'якшують відповідальність відповідача. Враховуючи приписи названих норм закону, вимоги статті 233 Господарського кодексу  України, а також з огляду на те, що рішення повинно бути законним та справедливим, суд дійшов висновку про  можливість  задоволення клопотання відповідача щодо зменшення суми застосованого позивачем штрафу до 5199,97 грн., що складає 20 відсотків від суми основної заборгованості станом на 09.11.2011 року, тому в частині стягнення штрафу в сумі 12157,06 грн. слід відмовити в позові.

Відповідно до вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В судовому засіданні суду  при перевірці розрахунків уточнених позовних вимог щодо інфляційних та 3% річних було виявлено, що індекси інфляції застосовано вірно, нарахування проведені у відповідності до чинного законодавства, тому суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача 743,84  грн. річних та 2214,37 грн. інфляційних.

Судом встановлено, що позивач направив на адресу суду позовну заяву 20.10.2011 року, тобто про перерахування відповідачем 03.10.2011 року - 1000 грн.  він мав знати, але не врахував при поданні позову. Позовну заяву від 30.09.2011 року за вих. № 22-10/251 господарським судом отримано 09.11.2011 року, ухвалу про порушення провадження  у справі  прийнято 14.11.2011 року.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, дійшовши висновку про зменшення суми штрафу, що підлягає відшкодуванню на користь позивача, суд вирішив віднести судові витрати по справі на відповідача, оскільки саме з його вини даний господарський спір був доведений до суду.

Керуючись ст.124 Конституції України, ст.ст. 11, 525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 43, 49, ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд  

 < Текст > 

ВИРІШИВ:

В позовні відмови задовільнити  частково.

В частині стягнення основного боргу в сумі 4000 грн. провадження припинити.

Стягнути з ТОВ"АТА ГРУП" ( м.Харків, вул.Пермська, 20 кв.26 р/р 26007901345256 в ПАТ"ОТБ Банк" м.Київ, МФО 300528, код 37189772) на користь ПАТ" ЕННІ ФУДЗ" ( м.Одеса, вул.Бугаївська,3 р/р 26007312192301 в АБ"Південний" м.Одеса, МФО 328209 код 00374156) основний борг в сумі 21999,84 грн.,пеню в сумі  2218,34 грн.,штраф в сумі  5199,97 грн.743,84  грн. річних та 2214,37 грн. інфляційних,  держмито в сумі 531,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.

В іншій частині відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                 (підпис< Текст >                         Лаврова Л.С.

рішення підписане 18.01.11 року.