Рішення

від 16.01.2012 по справі 12/17-4745-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/17-4745-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Підлягає публікації в ЄДРСР

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" січня 2012 р.                  Справа  № 12/17-4745-2011

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “АРІС”;

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “ЛЮКО”;

про стягнення 204897,62 грн.

   Суддя Цісельський О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю “АРІС” (далі по тексту –ТОВ “АРІС”), звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “ЛЮКО” (далі по тексту –ТОВ “ЛЮКО”) 135000,01 грн. –суми основного боргу; 12 876,19 грн. - 15 % річних; 2 283,04 грн. –інфляції;

27307,07грн. –пені за кожен день прострочення платежу від несплаченої суми; 27431,31грн. –пені за кожен день використання чужих коштів.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.11.2011р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження по справі, їй присвоєно їй № 12/17-4745-2011 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

       В процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги. Відповідно до уточнень від 12.12.2011р., позивач просить стягнення з ТОВ “ЛЮКО” 0,01 грн. –суми основного боргу; 12 876,19 грн. - 15 % річних; 2 283,04 грн. –інфляції; 27307,07грн. –пені за кожен день прострочення платежу від несплаченої суми; 27431,31грн. –пені за кожен день використання чужих коштів.

Представник позивача був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, однак в судове засідання не з'явився.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, а саме, за його юридичною адресою, підтвердженою даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 16.12.2011р. наданими суду позивачем, про що свідчать поштове повернення повідомлення про вручення поштового відправлення, але в судове засідання не з'явився, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, своє право на захист не використав.

Згідно п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8\1228 та п.11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8\123 до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

12.11.2008р. між ТОВ "АРІС" (Постачальник) та ТОВ “ЛЮКО” (Покупець) був укладений договір поставки №1211-У, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вугільну продукцію (товар) в порядку, визначеному умовами цього договору

       Згідно п.5.1. Договору розрахунок за кожну фактично поставлену партію товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 3-х банківських днів з моменту відвантаження товару, якщо інший порядок розрахунків не передбачений в специфікації. Згідно специфікації (додаток №14 до договору поставки №12/11-У від 12.11.2008 року) Відповідач здійснює розрахунок з Позивачем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача в розмірі 100% протягом двадцяти банківських днів з дати відвантаження. Дата відвантаження підтверджується штемпелем станції вантажовідправника в залізничної квитанції.

      У відповідності до п 9.4 Договору, встановлено, що в разі порушення оплати товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу. Покупець також зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення і 15% річних від простроченої суми.

Також згідно з п 9.4.1. Договору у разі, якщо прострочення оплати перевищує 20 календарних днів, Покупець також зобов'язаний додатково сплатити Постачальнику 0,1% за кожен день використання чужих грошей.

           Як свідчать матеріали справи, на виконання умов вищезгаданого договору ТОВ „АРІС” було поставлено, а представниками ТОВ „ЛЮКО” –одержано товар на суму 152 202,64 коп., про що свідчать  наявні в матеріалах справи, залізничні квитанції №49543333, №49689425 та акти приймання-передачі вугільної продукції від 03.03.2011р., від 09.03.2011р.

     Відповідачем оплата отриманого виноматеріалу здійснювалася поетапно та не в повному обсязі. Так у період з 07.06.2011 по 24.10.2011 року 17 202,63 грн. відповідачем було перераховано позивачу за отриманий виноматеріал 17 202,63 грн., що платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи (а.с.44,45).

Як зазначає Позивач, Відповідач, у порушення умов договору, свої зобов'язання відповідно до умов Договору не виконав, що і зумовило звернення позивача до суду із відповідним позовом.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій –це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні  права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ч.1  ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З пункту 9.2. Договору вбачається, що сторони скориставшись своїм правом, передбаченим ст.6 ЦК України, встановили інший розмір процентів за користування коштами –15% річних.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунків заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім в порушення вищезазначених приписів закону та договору, договірні зобов'язання виконувались не своєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 135000,01 грн. –суми основного боргу; 12 876,19 грн. - 15 % річних; 2 283,04 грн. –інфляції; 27307,07грн. –пені за кожен день прострочення платежу від несплаченої суми; 27431,31грн. –пені за кожен день використання чужих коштів.

        Приймаючи до уваги часткове погашення відповідачем заборгованості, позивачем  в межах даної справи висуваються вимоги про стягнення з ТОВ „ЛЮКО” непогашеної частини  суми основного боргу у розмірі 0,01 грн.; 12 876,19 грн. - 15 % річних; 2 283,04 грн. –інфляції; 27307,07грн. –пені за кожен день прострочення платежу від несплаченої суми; 27431,31грн. –пені за кожен день використання чужих коштів.

        Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наведенні позивачем докази у встановленому законом порядку Відповідачем не спростовані.

Суд, перевірив розрахунок пені Позивача приведений в позовній заяві, та вважає, що з відповідача підлягає стягненню пеня за період з 02.04.2011р. по 02.10.2011р. в розмірі 11 563,84 грн.

Суд, перевірив розрахунок інфляції Позивача приведений в позовній заяві, та вважає, що з відповідача підлягає стягненню сума інфляції за період з 02.04.2011р. по 02.10.2011р. в розмірі 2277,36 грн.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наведенні позивачем докази у встановленому законом порядку Відповідачем не спростовані.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок Сторін пропорційно задоволеним вимогам, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити - частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „ЛЮКО” (67668, Одеська область, Біляєвський район, с. Великий дальник, 3-й переулок Тепличний б/н, код 30728122) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АРІС" (83048, м. Донецьк, вул. Челюскінців 202-А, код 30623536) 0,01 грн. –суми основного боргу; 12 876,19 грн. - 15 % річних; 2277,36 грн. –інфляції; 11 563,84 грн. –пені за кожен день прострочення платежу від несплаченої суми; 3237,38 грн. –судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України.

Суддя                                                                                       Цісельський О.В.

Повний текст рішення складено 23.01.2012р.