Постанова

від 24.01.2012 по справі 12/108/5022-1594/2011

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

12/108/5022-1594/2011

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

                                                                                                                                            ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.12                                                   Справа  № 12/108/5022-1594/2011

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді                                Р. Марко

суддів                                           М. Желік

                                                О. Мирутенко

При секретарі                                    Самолюк У.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Енергоконструкція»від 20.12.2011 року

на рішення господарського суду Тернопільської області від 06.12.2011 року (суддя Н.А. Френдій)

у справі № 12/108/5022-1594/2011

за позовом –Приватного підприємства «Торговий дім Ватра», м.Тернопіль

до відповідача – Приватного підприємства «Енергоконструкція», м.Тернопіль

про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 06.12.2011 року у справі № 12/108/5022-1594/2011 позов задоволено частково: стягнуто з приватного підприємства «Енергоконструкція»на користь приватного підприємства «Торговий дім Ватра»- 82940,85 грн. боргу, 1258,90 грн. –3% річних, 595,97 грн. інфляційних втрат, 4525,82 грн. пені, 1306,15 грн. штрафу, 1812,88 грн. судових витрат зі сплати судового збору; в решті позову відмовлено.

Відповідач –приватне підприємство «Енергоконструкція»з постановленим рішенням не погодилося, подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог –приватного підприємства «Торговий дім Ватра»відмовити, оскільки вважає дане рішення таким, що прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Свої вимоги скаржник аргументує, зокрема тим, що постановами Тернопільського міськрайонного суду від 23.08.2011 року накладено арешт на кошти апелянта та зупинено видаткові операції з ними, у зв'язку з чим останній не міг погасити заборгованість. Скаржник також вказує, що дані обставини є форс-мажорними, при цьому посилається на ст. 617 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України).

Приватне підприємство «Торговий дім Ватра» у відзиві на апеляційну скаргу (№32 від 05.01.2012 року) зазначає, що скаржник визнав суму основного боргу в розмірі 82 940,85 грн. Крім того, позивач вказує, що накладення арешту на кошти апелянта не є форс-мажорними обставинами та не звільняє останнього від обов'язку в строк здійснити оплату за поставлені товари. Враховуючи наведене, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення господарського суду Тернопільської області від 06.12.2011 року залишити без змін.

В судовове засідання сторони не забезпечили явки повноважних представників, поважності причин неявки не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2012 року, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення №791005806090, №7901005806030.

Колегія суддів вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, постановлення законного та обгрунтованого рішення і відсутність уповноважених представників в даному судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті. Зважаючи на це, колегія прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та відзиві, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відносини між приватним підприємством «Торговий дім Ватра»(Постачальник) (позивач по справі) та приватним підприємством «Енергоконструкція»(Покупець) (відповідач по справі) з приводу надання послуг з поставки товарів виникли на підставі договорів на поставку товарів №01/03 від 4 січня 2011 року (надалі - Договір 1) та №2904 від 29 квітня 2011 року (надалі - Договір 2).

Згідно п. 2.3 Договору 1 постачальник взяв на себе зобов'язання постачати покупцю товар, а покупець зобов'язався оплатити отриманий товар протягом 90 днів з моменту відвантаження, кількість і асортимент якого вказано в накладних.

Згідно п. 2.3 Договору 2 постачальник взяв на себе зобов'язання постачати покупцю товар, а покупець зобов'язався оплатити отриманий товар протягом 15 днів з моменту відвантаження, кількість і асортимент якого вказано в накладних.

В силу ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

А тому, висновок суду першої інстанції про те, що Договір 1 та Договір 2 по своїй правовій природі є договорами поставки, і на підставі ст. 712 ЦК України до них застосовуються загальні положення про купівлю–продаж, є обгрунованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (надалі –ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 193 ГК України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

В результаті дослідження матеріалів справи колегією суддів встановлено, що факт поставки товару на загальну суму 132 184,85 грн. відповідачу підтверджується:

- за Договором 1 довіреностями №024 від 20.01.2011 року, №047 від 11.02.2011 року, №180 від 05.04.2001 року та відповідно видатковими накладними №25 від 21.01.2011 року, №76 від 11.02.2011 року, №87 від 14.02.2011 року, №253 від 05.04.2011 року;

- за Договором 2 довіреністю №213 від 29.04.2011 року та видатковою накладною №320 від 04.05.2011 року.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору відповідач частково оплатив поставлений товар, однак заборгованість за Договором 1 становить 17 633,25грн.

Крім того, відповідач також не оплатив товар, поставлений на виконання умов Договору 2 на суму 65 307,60грн. Матеріали справи свідчать про те, що позивачем направлялися відповідачу претензії-вимоги про перерахунок коштів за поставлену продукцію.

Колегія суддів, досліджуючи матеріали справи, встановила, що в спірному випадку не подано доказів оплати вартості поставленого товару на суму 82 940,85 грн.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність суми основного боргу в розмірі 82 940,85 грн. є обґрунтованим.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на встановлений факт наявності основного боргу, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги Приватного підприємства «Торговий дім Ватра»щодо стягнення з Приватного підприємства «Енергоконструкція»595,97 грн. інфляційних втрат та 1 258,90 грн. 3% річних за період з 20.05.11 року по 31.10.2011 року та відмовлено у частині стягнення 105,55 грн. втрат від інфляції, оскільки, позивач нарахував їх не беручи до уваги приписи ст. 253, 530 ЦК України, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком.

Відповідно до п. 6.1 Договору 2, а також ч. 6 ст. 232, ч. 2 ст. 343 ГК України, які кореспондуються з положеннями Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», позивач нарахував відповідачу пеню за прострочку платежу, яка за період з 20.05.2011 року по 31.10.2011 року становить 4 525,82 грн. та штраф (п. 6.2. Договору 2) в розмірі 2%, що становить 1 306,15 грн.

Одночасно, дослідивши покликання апелянта про те, що останній не міг погасити заборгованість у зв'язку з накладенням арешту на його кошти та зупинення видаткових операцій з ними, господарським судом встановлено, що постанови про накладення арешту Тернопільським міськрайонним судом винесені 23.08.2011 року, тоді як строк виконання зобов'язань відповідача по оплаті поставленого товару згідно вище згаданих договорів настав ще в квітні-травні 2011 року. При цьому, посилання відповідача на ст. 617 ЦК України є безпідставними, з огляду на їх недоведеність в порядку ст. 33 ГПК України.

З огляду на встановлені обставини справи та досліджені у справі докази, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом за наявних у справі доказів в цілому зроблено правильні висновки щодо обставин справи, та не вбачає правових підстав для скасування рішення господарського суду Тернопільської області від 06.12.2011 року.

          Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд –

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Тернопільської області від 06.12.2011 року у справі № 12/108/5022-1594/2011 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства «Енергоконструкція»від 20.12.2011 року –без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи повернути господарському суду Тернопільської області.

Головуючий-суддя                               Марко Р.

Суддя                                          Желік М.

Суддя                                          Мирутенко О.