Постанова

від 16.10.2006 по справі 11/250-06-7291а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/250-06-7291А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"16" жовтня 2006 р.12 год. 30 хв.м. ОдесаСправа  № 11/250-06-7291А

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя:                          Власова С.Г.

При секретарі:           Язикова О.М.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Рожкова Ю.О.(за посвідченням);

від позивача: Кіндяк Н.В., Одинцова Л.М. (за довіреністю);

від відповідача: не з'явився (за довіреністю);

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом  Прокурора м. Ізмаїла Одеської області в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства „Житсервіс-2” про стягнення 4182,98 грн., -

ВСТАНОВИВ: 25.07.2006 р. за вх. № 9013 Прокурор м. Ізмаїла Одеської області в інтересах держави в особі Одеське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів (далі –Позивач) звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства „Житсервіс-2” про стягнення адміністративно-господарських санкцій за недотримання нормативу місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році в сумі 4182,98 грн.

Позивач на позовних вимогах наполягає, 14.08.2006 р. за вх. № 17291 надав пояснення у справі, 14.08.2006 р. за вх. № 17290 уточнив позовні вимоги, 19.09.2006 р. за вх. № 20257 остаточно уточнив позовні вимоги та просить суд стягнути з Відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 4182,98 грн. та пеню у розмірі 82,82 грн.

Ухвалою від 22.09.2006 р. провадження у справі було зупинено за клопотанням сторін, у зв'язку з необхідністю витребувати у Ізмаїльського міського центру зайнятості доказів подання Відповідачем звітів про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках за 2005 р. за формою №3-ПН.

У зв'язку з надходженням 16.10.2006 р. за вх. № 22635 до господарського суду Одеської області відповіді Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості, ухвалою суду від 16.10.2006 р. провадження у справі поновлено.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (вх. № 17297 від 14.08.2006 р.)

Розглянувши матеріали справи суд встановив:

Позивач, посилаючись на приписи ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, згідно з якими підприємства, установи, організації (незалежно від форм власності і господарювання), де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом (4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця), зобов'язані щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві.

Позивач зазначає, що згідно Звіту Відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік,  середньооблікова чисельність штатних працівників підприємства у 2005 році склала 47 осіб. У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування інвалідів, Відповідач повинен був створити 2 робочих місця, але фактично створив тільки одне.

За відповіддю Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості (№ 661 від 03.05.         2006 р.) Відповідач не надавав центру зайнятості інформацію про створені робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Відповідно до листа Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради № 1170/02 від 04.05.2006 р. Відповідач у 2005 році провів атестацію робочих місць для працевлаштування інвалідів.

З наданого Позивачем розрахунку вбачається, що сума адміністративно-господарських санкцій, які Відповідач мав сплатити, складає 4182,98 грн. за 1 нестворене робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів у 2005 році.

За несвоєчасну сплату Відповідачем адміністративно-господарських санкцій Позивачем нараховано Відповідачу пеню у розмірі 82,82 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечує (відзив на позовну заяву, вх. № 17297 від 14.08.2006 р.) та вказує, що на протязі 2005 р. він щомісячно подавав звіти за формою                  № 3-ПН про  наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Однак у зв'язку з тим, що Ізмаїльським міським центром зайнятості  на протязі 2005р. інваліди на підприємство не направлялись вони і не були працевлаштовані.

В судовому засіданні від 06.09.2006 р. Відповідачем надано лист Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості № 1386 від 05.09.2006 р., в якому Центр повідомляє, що на протязі 2005 р. Відповідач надавав звіти за формою № 3-ПН.

У зв'язку з явним протиріччям листа Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості № 661 від 03.05.2006 р. (а.с.14) та листа № 1217 від 05.09.2006 р. (а.с.35) судом 12.10.2006 р. за вих. № 1583 направлено запит до Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості з вимогою надати копії звітів Відповідача за формою № 3-ПН за 2005 р. з відміткою про одержання їх центром зайнятості.

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи  норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.

Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора.

Згідно Указу Президента України "Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади” №1573/99 від 15.12.99 р. та Додатку до нього, Міністерство праці та соціальної політики України віднесено до центральних органів виконавчої влади.

Відповідно до пунктів 1,15 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів затвердженого постановою КМУ від 26.09.02 р. № 1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому, а також має статус юридичної особи. Одним із покладених на нього завдань є здійснення контролю за своєчасним перерахуванням сум  штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Порядок сплати підприємствами, установами  і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду  соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затверджений постановою  Кабінету  Міністрів України від 28.12.01 р. № 1767.

Відповідно до пункту 11 вищевказаного Порядку, у разі несплати  штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів для їх стягнення у судовому порядку.

Статтями 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що підприємства, установи, організації (незалежно від форм власності і господарювання), де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, зобов'язані щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі  середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Статтею 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”  встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Згідно з п. 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, із змінами і доповненнями, (далі - Положення) працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до п. 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, на підприємства покладається обов'язок зі створення за власні кошти у межах доведеного нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (п. 14 Положення). При цьому, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3 Положення).

Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону.

Як вбачається з матеріалів справи Відповідач - КП „Житсервіс-2” на протязі 2005 р. працевлаштував одного інваліда з 08.04.2005 р. (Четвертаков В.С., а.с.6), провів атестацію робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що свідчить лист Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради № 1170/02 від 04.05.2006 р. (а.с.15), а також надавав  звіти за Формою № 3-ПН, про що свідчить лист Ізмаїльського міського центру зайнятості від 13.10.2006 р. № 1386, направлений на запит господарського суду              № 1583 від 12.10.2006 р., а саме: 28.01.2005 р., 28.02.2005 р., 28.03.2005 р., 28.10.2005 р., 28.11.2005 р., 28.12.2005 р., про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках.

Органи перелічені в ст. 18 Закону в 2005 році, інвалідів, для працевлаштування на підприємство Відповідача, не направляли та інваліди не зверталися з цього питання до Відповідача безпосередньо.

Наведене свідчить про те, що Відповідачем у 2005 році було створено два робочих місця для працевлаштування інвалідів, на одному з яких з 08.04.2005 р. Відповідачем було працевлаштовано інваліда. Відповідач інформував Ізмаїльський міськрайонний центр зайнятості про наявність одного робочого місця для інваліда, але органи зазначені в ст. 18 Закону в 2005 р., інвалідів для працевлаштування на підприємство Відповідача не направляли, внаслідок чого вони і не були працевлаштовані.

За приписами ст. 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З огляду на викладене з урахуванням  усіх обставин справи, суд вважає, що позовні  вимоги Прокурора м. Ізмаїла в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів щодо стягнення з Комунального підприємства „Житсервіс-2” штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році у розмірі  4182,98 грн. та пені у розмірі 82,82 грн. необґрунтовані, не підтверджені наданими суду матеріалами, отже задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 87, 89, 94, п. 6 Перехідних положень, ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          В позові відмовити.

Постанова може бути оскаржена в порядку ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної  сили у порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                               Власова С.Г.

Постанову складено у повному обсязі 20.10.2006 р.